79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
13.05.2021 Справа № 914/215/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до відповідача Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго»
про стягнення 424689,64 грн.
за участю представників:
від позивача Єгоров В.С.
від відповідача Старенький О.С.
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до відповідача Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» про стягнення 424689,64 грн., з яких 324211,66 грн. - пеня, 63570,89 грн. - 3% річних, 10380,00 грн. - інфляційні втрати та 26527,09 грн. - збитки у сумі.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Представник позивача в судовому засіданні 13.05.2021р. позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні 13.05.2021р. проти задоволення позовних вимог заперечив, просив зменшити розмір пені на 90% з підстав, що наведені у поданій ним заяві про зменшення розміру пені.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд встановив таке.
У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 р. № 226 змінено тип публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
04.10.2018р. між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник), правонаступником якого є Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та Львівським комунальним підприємством «Залізничнетеплоенерго» (споживач) укладено договір №6451/18-БО-21 постачання природного газу.
Крім того, між сторонами також було укладено додаткову угоду №1 від 22.10.2018р., додаткову угоду №2 від 27.10.2018р., додаткову угоду №3 від 02.11.2018р., додаткову угоду №4 від 29.11.2018р., додаткову угоду №5 від 20.03.2019р., додаткову угоду №6 від 26.03.2019р., додаткову угоду №7 від 23.04.2019р., додаткову угоду №8 від 24.04.2019р., додаткову угоду №9 від 20.05.2019р., додаткову угоду №10 від 29.05.2019р., додаткову угоду №11 від 24.06.2019р., додаткову угоду №12 від 26.06.2019р., додаткову угоду №13 від 23.07.2019р., додаткову угоду №14 від 29.07.2019р., додаткову угоду №15 від 21.08.2019р., додаткову угоду №16 від 28.08.2019р., додаткову угоду №17 від 12.09.2019р. та додаткову угоду №18 від 26.09.2019р., якими частково вносилися зміни та доповнення до договору №6451/18-БО-21 постачання природного газу від 04.10.2018р.
Відповідно до умов договору, постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2018-2019 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до пункту 1.2 договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами / організаціями.
Обсяг природного газу, що передається споживачу передбачено пунктом 2.1. договору.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природній газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до пункту 3.8. договору, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді оформлюється актом приймання-передачі.
Пунктом 3.11. договору передбачено, що споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі природного газу за розрахунковий місяць свідчить про повне виконання постачальником своїх зобов?язань за зим договором в частині постачання природного газу у відповідному розрахунковому періоді.
Пунктом 5.1. договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Згідно з пунктом 8.2. договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1., 5.6. цього договору, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3,% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Як зазначає позивач, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги договору.
Як вказано у позовній заяві, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов договору складає 324211,66 грн., а розмір 3% річних та інфляційних втрат, що нараховані у відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України складає 63570,89 грн. (3% річних) та 10380,00 грн. (інфляційні втрати).
Крім того, як зазначено в укладеній між сторонами додатковій угоді 8 від 24.04.2019р., пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього договору застосовуються сторонами з 01.03.2019р.
Відповідно до повідомлення №26-1802/1.17-19 від 21.02.2019р. постачальник повідомив споживача, що «з 01.03.2019р. застосовуються наступні пункти відповідних договорів; пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього договору. Відповідно, пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз.1) підп.3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп.5) п.6.2, абзац другий підп.2) п.6.4 договорів з 01.03.2019р. сторонами не застосовуються.
Пунктами договору, що застосовуються з 01.03.2019р., передбачено, зокрема, наступне.
Пунктом 3.13 договору передбачено, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше, ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п.2.1 договору), споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному п.5.7. договору.
При цьому, розмір збитків визначається таким чином:
3.13.1. якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
3.13.2. якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:
В = (Vф - Vп) х Ц х К,
де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за цим договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу;
Vп - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п.2.1. договору;
Ц - ціна природного газу за цим договором;
К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Пунктом 5.7. договору передбачено, що відшкодування постачальнику збитків, розрахованих відповідно до умов п.3.13. договору, здійснюється наступним чином:
- постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив п.3.9. договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п.2.1. договору, розраховує збитки відповідно до п.3.13.1. або 3.13.2. п.3.13. договору;
- постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
Відповідно до підп.8) п.6.2. договору, споживач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати постачальнику збитки, розраховані відповідно до п.3.13. договору.
Відповідно до підп.4) п.6.3. договору, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, що виникли через порушення Відповідачем умов п.2.1. договору у разі, якщо відхилення фактично використаних споживачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Відповідно з положеннями п.1 Розділу VI Правил постачання природного газу (далі - Правила), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015р. №2496 (із змінами), а саме: відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим (крім споживачів, постачання яким здійснюється в рамках виконання спеціальних обов'язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб'єктів ринку природного газу на підставі статті 11 Закону України «Про ринок природного газу»), постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:
1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період;
2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:
В = (Vф - Vп) х Ц х К,
де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу;
Vп - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період;
Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу;
К - коефіцієнт, який визначається постачальником та не може перевищувати 0,5.
Як зазначає позивач, відповідач в березні 2019р. фактично спожив природний газ, в обсязі більшому на 63,197 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1. договору.
Позивачем на адресу відповідача відправлено акт-претензію за вих.№26-960-19 від 16.05.2019р., змінену в частині розрахунку суми збитків листом від 21.11.2019р. за вих.№26-3803-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п.3.13. та 5.7. договору та п.1 Розділу VI Правил в розмірі 14458,42 грн. за різницю між замовленим в березні 2019р. обсягом природного газу (530,000 куб.м.) та фактичним обсягом використаного відповідачем в березні 2019р. природного газу за договором (466,803 куб.м.).
Як зазначає позивач, відповідач в квітні 2019р. фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 33,341 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1. договору.
Позивачем на адресу відповідача відправлено акт-претензію за вих.№26-2108-19 від 12.06.2019р., змінену в частині розрахунку суми збитків листом від 21.11.2019р. за вих.№26-3804-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п.3.13. та 5.7. договору та п.1 Розділу VI Правил в розмірі 7347,63 грн. за різницю між замовленим в квітні 2019р. обсягом природного газу (190,000 куб.м.) та фактичним обсягом використаного відповідачем в квітні 2019р. природного газу за договором (156,659 куб.м.).
Як зазначає позивач, відповідач в травні 2019р. фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 11,118 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1. договору.
Позивачем на адресу відповідача відправлено акт-претензію за вих.№26-3871-19 від 21.11.2019р., якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п.3.13. та 5.7. договору та п.1 Розділу VI Правил в розмірі 2375,59 грн. за різницю між замовленим в травні 2019р. обсягом природного газу (25,000 куб.м.) та фактичним обсягом використаного відповідачем в квітні 2019р. природного газу за договором (13,882 куб.м.).
Як зазначає позивач, відповідач в червні 2019р. фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 1,251 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 Договору.
Позивачем на адресу відповідача відправлено акт-претензію за вих.№ 26-3869-19 від 21.11.2019р., якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п.3.13. та 5.7. договору та п.1 Розділу VI Правил в розмірі 239,85 грн. за різницю між замовленим в червні 2019р. обсягом природного газу (18,000 куб.м.) та фактичним обсягом використаного відповідачем в червні 2019р. природного газу за договором.
Як зазначає позивач, відповідач в липні 2019р. фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 5,79621 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1. договору.
Позивачем на адресу відповідача відправлено акт-претензію за вих.№26-3883-19 від 21.11.2019р., якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п.3.13. та 5.7. договору та п.1 Розділу VI Правил в розмірі 1002,13 грн. за різницю між замовленим в липні 2019р. обсягом природного газу (12,000 куб.м.) та фактичним обсягом використаного відповідачем в липні 2019р. природного газу за договором (6,20379 куб.м.).
Як зазначає позивач, в серпні 2019р. фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 4,43072 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 договору.
Позивачем на адресу відповідача відправлено акт-претензію за вих.№26-3882-19 від 21.11.2019р., якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п.3.13. та 5.7. договору та п.1 Розділу VI Правил в розмірі 714,48 грн. за різницю між замовленим в серпні 2019р. обсягом природного газу (15,000 куб.м.) та фактичним обсягом використаного відповідачем в серпні 2019р. природного газу за договором (10,56928 куб.м.).
Як зазначає позивач, в вересні 2019р. фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 2,64621 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1. договору.
Позивачем на адресу відповідача відправлено акт-претензію за вих.№26-3881-19 від 21.11.2019р., якою Позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п.3.13. та 5.7. договору та п.1 Розділу VI Правил в розмірі 388,99 грн. за різницю між замовленим в вересні 2019р. обсягом природного газу (20,000 куб.м.) та фактичним обсягом використаного відповідачем в вересні 2019р. природного газу за договором.
Як вказано у позовній заяві, станом на момент звернення позивача до суду, відповідач збитки в добровільному порядку не відшкодував.
Таким чином, як стверджує позивач у позовній заяві, розмір збитків, завданих позивачу неналежним виконанням відповідачем п.2.1. договору, розрахований на підставі п.3.13. та 5.7. договору та п.1 Розділу VI Правил, складає 26527,09 грн.
Отже, як зазначає позивач, загальна сума боргу відповідача перед позивачем складає 424689,64 грн., з яких 324211,66 грн. - пеня, 63570,89 грн. - 3% річних, 10380,00 грн. - інфляційні втрати та 26527,09 грн. - збитки.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав, однак подав заяву про зменшення розміру неустойки на 90%.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з огляду на таке.
Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено судом, 04.10.2018р. між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник), правонаступником якого є Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та Львівським комунальним підприємством «Залізничнетеплоенерго» (споживач) укладено договір №6451/18-БО-21 постачання природного газу.
Крім того, як встановлено судом, між сторонами також було укладено додаткову угоду №1 від 22.10.2018р., додаткову угоду №2 від 27.10.2018р., додаткову угоду №3 від 02.11.2018р., додаткову угоду №4 від 29.11.2018р., додаткову угоду №5 від 20.03.2019р., додаткову угоду №6 від 26.03.2019р., додаткову угоду №7 від 23.04.2019р., додаткову угоду №8 від 24.04.2019р., додаткову угоду №9 від 20.05.2019р., додаткову угоду №10 від 29.05.2019р., додаткову угоду №11 від 24.06.2019р., додаткову угоду №12 від 26.06.2019р., додаткову угоду №13 від 23.07.2019р., додаткову угоду №14 від 29.07.2019р., додаткову угоду №15 від 21.08.2019р., додаткову угоду №16 від 28.08.2019р., додаткову угоду №17 від 12.09.2019р. та додаткову угоду №18 від 26.09.2019р., якими частково вносилися зміни та доповнення до договору №6451/18-БО-21 постачання природного газу від 04.10.2018р.
Факт поставки позивачем відповідачу природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу, що долучені позивачем до матеріалів даної справи. Як зазначає позивач та як підтверджується матеріалами справи, відповідачем прострочено виконання зобов'язань за договором щодо оплати поставленого йому природного газу.
У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності із статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи наведене, перевіривши розрахунок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки на 90% суд зазначає таке.
Частиною 1 статі 550 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
В свою чергу, право господарського суду зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, безпосередньо визначається дефініціями частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, про те, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Господарський суд не застосовує матеріальний закон в частині врахування значного розміру неустойки, як критерій для її зменшення порівняно з розміром збитків кредитора, оскільки не встановлював наявність у позивача збитків через порушення відповідачем зобов'язань за Договором у спірний період. Нафтогаз України, заперечуючи проти зменшення розміру пені, не скористався правом подати докази на підтвердження доводів про те, що таке зменшення зумовить порушення балансу, про який йдеться у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
В свою чергу, як вже було зазначено, право суду зменшити розмір неустойки матеріальний закон пов'язує з наявністю також інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, суд приймає до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
При цьому слід враховувати, що правила статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 р., про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019р. у справі №923/142/19, від 09.10.2019р. у справі №904/4083/18).
За визначенням статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Разом з тим, у застосуванні цієї статті до відповідача, господарський суд виходить з наступного.
У п.3.4 мотивувальної частини Рішення КСУ від 20 червня 2007 року N 5-рп/2007 у справі 1-14/2007 (справа щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності) зроблено висновок, що однією з найважливіших цілей діяльності місцевого самоврядування є забезпечення нагальних потреб населення територіальної громади у комунальних та інших невідкладних послугах соціального характеру, наприклад, з водопостачання, опалення, вивезення сміття та відходів тощо.
Якщо головною метою суб'єкта господарювання в комунальному секторі економіки є виробництво продуктів чи послуг для задоволення нагальних потреб жителів відповідної територіальної громади, наприклад, з водопостачання, опалення, вивезення сміття та відходів тощо, то його організаційно-правовою формою має ставати комунальне унітарне підприємство.
Конституційний Суд України, аналізуючи положення частини восьмої статті 5 Закону України 2343-12, наголошує, що комунальні унітарні підприємства є суб'єктами господарювання, які надають життєво необхідні послуги населенню, і в основі їх діяльності покладені інтереси територіальної громади.
Таким чином, при забезпеченні потреб територіальної громади такі підприємства керуються іншими мотивами ніж прибутковість, оскільки визначена органом місцевого самоврядування мета діяльності таких підприємств не залежить від економічних ризиків і витрат на неї.
Обгрунтовуючи клопотання про зменшення розміру неустойки відповідач посилається на те, що ЛКП «Залізничнетеплоенерго» у виконані своїх зобов'язань залежить від здійснення споживачами розрахунків за теплову енергію.
Також відповідач просить врахувати те, що тарифи на послуги з теплопостачання безпосередньо залежать від цін на паливно-енергетичні ресурси, зокрема природний газ.
Як зазначено у заяві про зменшення розміру неустойки, в умовах запровадження ринку природного газу вартість цього ресурсу для підприємств ТКЕ змінюється щомісяця відповідно до Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затв. постановою КМУ від 19.10.2018р. №867.
При цьому, тарифи на теплову енергії, у складі яких розраховується вартість природного газу, затверджуються регулятором - Національною комісією з ринку регулювання комунальних послуг.
Як зазначає відповідач, станом на сьогодні ЛКП «Залізничнетеплоенерго» до кінцевих споживачів теплової енергії застосовує тариф на послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, що був затверджений до 01.05.2019р., тобто до моменту введення в дію нового Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а нові тарифи згідно цього закону з урахуванням нових цін на природний газ та формули, згідно яких здійснюється їх постійне корелювання для підприємств ТКЕ не затверджені у зв'язку із недоліками законодавчого регулювання правовідносин та неможливістю їх застосування до кінцевих споживачів.
Відтак, діючі тарифи ЛКП «Залізничнетеплоенерго», в складі яких розрахована вартість природного газу та послуг з їх розподілу, не покривають діючої вартості природного газу та послуг розподілу та постійно збільшують кредиторську заборгованість і збитки підприємства.
Станом на день подання цієї заяви, підприємства ТКЕ зобов'язані застосовувати до кінцевих споживачів діючі тарифи з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» - відтермінування затвердження типових угод про надання послуг з теплопостачання та їх укладення, заборона нарахування кінцевим споживачам 3% річних, інфляційних втрат, неустойки на період дії карантину тощо.
Відтак, постійне коливання, в т.ч. і зростання вартості природного газу та послуг з розподілу природного газу, при незмінності тарифів на теплопостачання унеможливлює вчасний і повний розрахунок за спожитий природний газ.
Для підтвердження розміру різниці відповідачем надано довідку щодо фактичних цін на газ, його транспортування і розподіл та цін на вказані енергоносії, які враховані на діючі тарифи з постачання теплової енергії. Вказані в ній тарифи затверджені регулятором та є офіційно опублікованими.
Також відповідач посилається на прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1082 від 24.12.2019р. «Деякі питання нарахування плати за теплову енергію та послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води для споживачів у зв'язку із зміною ціни природного газу», якою зумовлено перерахування підприємством вартості реалізованої теплової енергії споживачам за опалювальний сезон 2020/2021р. на загальну суму в розмірі 68368,355 тис. грн. в бік зменшення, що також негативно впливає на стан розрахунків та можливість добровільного виконання рішення суду. У складі зазначеної суми підприємство не може розрахуватися з позивачем за поставлений газ на суму в розмірі 48711,3 тис. грн., а з оператором газорозподільної мережі на суму 5994,9 тис. грн.
На підтвердження вищезазначеного відповідачем подано інформаційну довідку підприємства та звіту про фінансовий стан за 2020р. (інформація рядка №1615). При цьому кредиторська заборгованість підприємства за 2020р. складає 153,799 млн грн., тоді як дебіторська заборгованість підприємства за звітний період складає 100,738 млн. грн. (різниця становить понад 50 млн.грн. непокритої заборгованості).
Відповідно до частини 3 статті 24 та частини 1, частини 4 статті 63 Господарського кодексу України, унітарні комунальні підприємства діють на основі комунальної власності територіальної громади.
Як вимагає частина 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Також діяльність підприємства залежить від здійснення розрахунків за надані комунальні послуги усіма споживачами, зокрема населенням.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що основним різновидом господарської діяльності відповідача є виробництво теплової енергії, а тому господарська діяльність відповідача є суспільно необхідною та відіграє особливу соціальну роль.
Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, фінансове становище відповідача, беручи до уваги, що сума основного боргу є погашена, статус відповідача, який має стратегічне значення для регіону, суд вважає за можливе застосувати частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України та частину 1 статті 233 Господарського кодексу України та зменшити розмір пені на 50%.
Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 162105,83 пені.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 26527,09 грн. збитків суд зазначає таке.
Відповідно до статті 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Стаття 22 ЦК України дає загальне для цивільного законодавства (як договірного так і деліктного зобов'язання) визначення збитків. Так, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Визначення поняття збитків наводиться також у частині 2 статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Стаття 225 ГК України конкретизує, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Відсутність належних доказів на підтвердження реальності вчинення АТ "НАК "Нафтогаз України" витрат та недоведення зменшення майна АТ "НАК "Нафтогаз України" у результаті врегулювання небалансу, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту збитків (реальних чи упущеної вигоди), спричинених порушенням відповідачем неналежним виконанням зобов'язань за договором, що свідчить про відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, а відтак заявлені вимоги в частині стягнення з відповідача збитків є необґрунтовані, у зв?язку з чим у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Слід зазначити, що погодження сторонами в договорі порядку визначення розміру збитків не звільняє від обов'язку кредитора довести повний склад цивільного правопорушення як підстави для застосування такої форми майнової відповідності, як відшкодування збитків. У зв'язку з цим кредитор повинен був довести: протиправність поведінки (порушення умов договору); наявність збитку; причинний зв'язок; вину.
При зверненні до суду із позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 6370,35 грн., що підтверджується платіжним дорученням №0000013397 від 28.12.2020р. на суму 6370,35 грн.
Таким чином, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 5972,44 грн. судового збору, оскільки позов у даній справі слід задовольнити частково.
Керуючись статтями 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» (79054, місто Львів, вулиця С.Петлюри, будинок 4 А, ідентифікаційний код 20784943) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, ідентифікаційний код 20077720) 162105,83 грн. - пені, 63570,89 грн. - 3% річних, 10380,00 грн. - інфляційних втрат та 5972,44 грн. - судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 24.05.2021р.
Суддя М.М. Петрашко