ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.05.2021Справа № 910/2864/21
Господарський суд міста Києва у складі cудді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пост-01»
до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
про стягнення 312487,08 грн.
Представники сторін:
від позивача: Пінчук О.О., Ольховська А.А.;
від відповідача: не з'явився.
23.03.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Пост-01» з вимогами до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 312487,08 грн, з яких 293400,00 грн основного боргу, 4123,68 грн 3% річних та 14963,40 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020 не здійснив оплату за поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 293400,00 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4123,68 грн 3% річних та 14963,40 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 відкрито провадження у справі №910/2864/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 24.03.2021, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
17.03.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав на те, що відповідно до п. 3.3 Договору поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020 оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених ПК України випадках та порядку. Так як відповідна податкова накладна була отримана відповідачем 19.08.2020, то саме з цієї дати у відповідача виник обов'язок сплатити позивачу вартість товару, що дорівнює сумі ПДВ.
19.03.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зауважив, що реєстрацію податкової накладної було здійснено до настання строку оплати всього товару (протягом 45-ти днів з дня поставки).
23.03.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду запорізької області (за місцезнаходженням Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС»).
У підготовчому засіданні 24.03.2021 судом було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання відповідача, про що зазначено у протоколі судового засідання від 24.03.2021.
У підготовчому засіданні 24.03.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 21.04.2021.
05.04.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.
14.04.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 21.04.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.05.2021.
Представники позивача у судовому засіданні 18.05.2021 надали усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 18.05.2021 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0105479935838.
У судовому засіданні 18.05.2021 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
26.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пост-01» (постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (покупець) укладено Договір поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар, найменування якого наведено у п. 1.1 договору (рукав пожежний Syntex Unidur, тип Т, діаметр 100мм, довжина 20м, зі з'єднанням Guillemin DN100, алюміній, у кількості 24 шт; рукав пожежний Syntex Unidur, тип Т, діаметр 100мм, довжина 20м, зі з'єднанням Guillemin DN100, алюміній, у кількості 12 шт), загальною вартістю 293400,00 грн.
Відповідно до п. 3.1 Договору поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020 вартість за договором становить 244500,00 грн, крім того ПДВ - 48900,00 грн, разом з ПДВ - 293400,00 грн.
Згідно з п. 3.2 Договору поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020 оплата за поставлений товар здійснюється протягом 45-ти календарних днів з дати поставки шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Відповідно до п. 3.3 Договору поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020 оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених ПК України випадках та порядку.
Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє один рік (п. 12.1 Договору поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020 не здійснив оплату за поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 293400,00 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4123,68 грн 3% річних та 14963,40 грн інфляційних втрат.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на те, що відповідно до п. 3.3 Договору поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020 оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених ПК України випадках та порядку. Так як відповідна податкова накладна була отримана відповідачем 19.08.2020, то саме з цієї дати у відповідача виник обов'язок сплатити позивачу вартість товару, що дорівнює сумі ПДВ.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст Договору поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що 21.07.2020 позивач поставив відповідачу товар, обумовлений умовами Договору поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020, що підтверджується видатковою накладною №83 від 21.07.2020 на суму 293400,00 грн, яка підписана уповноваженими представниками сторін та містить посилання на реквізити вказаного договору поставки.
При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи копію довіреності №3/160, якою було уповноважено представника відповідача на отримання матеріальних цінностей за Договором поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020.
Факт отримання від позивача товару за Договором поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020 (за видатковою накладною №83 від 21.07.2020) на суму 293400,00 грн відповідачем під час розгляду справи не заперечувався.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом, згідно з п. 3.2 Договору поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020 оплата за поставлений товар здійснюється протягом 45-ти календарних днів з дати поставки шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Крім того, відповідно до п. 3.3 Договору поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020 оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених ПК України випадках та порядку.
Судом встановлено, що 13.08.2020 позивачем було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №12, складену 21.07.2020, та вказана податкова накладна була отримана відповідачем 19.08.2020, що підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву.
При цьому, 45-ти денний строк, встановлений у п. 3.2 Договору поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020, закінчується 04.09.2020.
За таких обставин, оскільки відповідачем було отримано зареєстровану належним чином податкову накладну №12 до закінчення 45-ти денного строку, встановленого у п. 3.2 договору, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був оплатити товар у повному обсязі (тобто, у сумі 293400,00 грн (разом з ПДВ)) у строк до 04.09.2020 включно.
Доказів сплати грошових коштів у розмірі 293400,00 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» за Договором поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020 (за видатковою накладною №83 від 21.07.2020) у сумі 293400,00 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пост-01» в частині стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» суми основного боргу у розмірі 293400,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку з простроченням оплати відповідачем продукції, поставленої позивачем за Договором поставки товару №236(6)20УК/53-121-01-20-09415 від 26.05.2020, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4123,68 грн за період з 05.09.2020 по 22.02.2021.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку щодо його необгрунтованості, у зв'язку з чим здійснив власний розрахунок 3% річних, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних є 4115,90 грн.
Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пост-01» в частині стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 3% річних у сумі 4123,68 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 4115,90 грн.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 14963,40 грн за період з вересня 2020 року по січень 2021 року.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пост-01» в частині стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» інфляційних втрат у розмірі 14963,40 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пост-01» (04071, м. Київ, вул. Введенська, буд. 29/58, нежиле приміщення 93; ідентифікаційний код: 32960947) суму основного боргу у розмірі 293400 (двісті дев'яносто три тисячі чотириста) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 4115 (чотири тисячі сто п'ятнадцять) грн 90 коп., інфляційні втрати у розмірі 14963 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят три) грн 40 коп. та судовий збір у розмірі 4687 (чотири тисячі шістсот вісімдесят сім) грн 19 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 25.05.2021.
Суддя О.М. Спичак