ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.05.2021Справа № 910/21180/20
Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; ідентифікаційний код 03327664)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815)
про стягнення 83 892, 85 грн
без повідомлення (виклику) представників сторін
До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № 00661/1-2-01 від 28.05.2002 на послуги водопостачання та водовідведення в розмірі 73 505, 85 грн.
Крім того, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат - 745, 12 грн, 3 % річних - 1 248, 92 грн, пеню - 1 042, 37 грн. та штраф - 7 350, 59 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2021 позовну прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
27.01.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач фактично заперечує лише щодо нарахування позивачем пені та зазначає, що такі нарахування можуть бути здійснені саме з 01.10.2019 по 31.03.2020.
08.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому позивач не погоджується з доводами відповідача щодо нарахування пені та зазначає, що нарахування пені за період з березня 2020 по серпень 2020 на суму 1 042, 37 грн є правомірними.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи
Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва
28.05.2002 між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерною компанією «Київводоканал», в подальшому перейменованим у Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке в свою чергу перейменоване у Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (постачальник) та Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-західна залізниць», правонаступником якого є Публічне Акціонерне товариство «Українська залізниця», що в свою чергу перейменовано у Акціонерне товариство «Українська залізниця» (абонент) було укладено договір № 00661/1-2-01 на послуги водопостачання та водовідведення.
Відповідно до п. 1 договору постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65, які втратили чинність 18.10.2008 у зв'язку із введенням в дію Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (Правила користування).
Згідно п. 3.1. договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.
Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з Правилами користування (п. 3.3. договору).
Згідно п. 3.5. договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.
У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у 5-ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.6. договору).
Відповідно до п. 7.1. договору він є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він належним чином виконував покладені на нього договором та чинним законодавством обов'язки сумлінно та належним чином, надаючи відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення цілодобово. Натомість, відповідач неналежно виконує покладені на нього договором та чинним законодавством обов'язки стосовно повної, своєчасної та систематичної оплати отриманих ним послуг у зв'язку з чим у останнього утворилася заборгованість з послуг водопостачання за період з 01.03.2019 по 31.08.2020 в розмірі 73 505, 85 грн.
Суд, дослідивши відзив на позовну заяву зазначає, що відповідач не заперечує щодо існуючої суми заборгованості за надані позивачем послуги водопостачання та водовідведення в розмірі 73 505, 85 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 00661/1-2-01 від 28.05.2020, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором надання послуг водопостачання та водовідведення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Позивач стверджує, що у період з 01.03.2019 по 31.08.2020 надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на суму 106 224,68 грн., а відповідач оплатив такі послуги на суму 32 718, 53 грн.
На підтвердження обсягів наданих послуг згідно договору у період з 01.03.2019 по 31.08.2020 до справи судом долучені надані позивачем акти про зняття показань з приладів обліку, погоджені та підписані відповідачем, реєстр надходження грошових коштів від відповідача за період з 01.02.2019 по 14.08.2020, який підтверджує часткову оплату.
Відтак з огляду на викладене вище, враховуючи розгорнутий розрахунок позивача та відсутність заперечень відповідача щодо існуючої суми основного боргу, суд дійшов висновку, що відповідачем частково здійснювалась оплата по договору у зв'язку з чим у останнього існує заборгованість в розмірі 73 505, 85 грн.
Суд вказує, що як вбачається із матеріалів справи абонент про незгоду щодо кількості або вартості отриманих за період з 01.03.2019 по 31.08.2020 послуг не повідомляв позивача, свого представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння розрахунків та підписання акту не направляв як це передбачено п. 3.5. договору.
Тому, в силу положень п. 3.6 договору, кількість та вартість наданих ПрАТ «АК «Київводоканал» за період з 01.03.2019 по 31.08.2020 послуг з водопостачання та водовідведення вважаються прийнятими абонентом.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» та п. 3.7 Правил користування споживачі питної води : споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги з централізованого водопостачання і водовідведення.
Отже, з огляду на викладене вище, враховуючи надані позивачем докази та відсутність в матеріалах справи доказів належного виконання відповідачем умов договору № 00661/1-2-01 від 28.05.2002 суд дійшов висновку, що відповідачем порушено зобов'язання в частині здійснення оплати за отримані послуги водопостачання та водовідведення, а відтак позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 73 505, 85 грн підлягають задоволенню.
Крім того, суд вказує, що за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем було нараховано відповідачу інфляційні втрати - 745, 12 грн, 3 % річних - 1 248, 92 грн, пеню - 1 042, 37 грн. та штраф - 7 350, 59 грн.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Пунктом 4.2. договору передбачено відповідальність абонента у вигляді сплати пені, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Згідно п. 4.1. договору за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10% від несплаченої суми.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що відповідач у своєму відзиві заперечує щодо періоду нарахування пені та зазначає, що остання повинна нараховуватися лише за період з 01.10.2019 по 31.03.2020, оскільки заборгованість у відповідача виникла у жовтні 2019, а відтак нарахування позивачем пені за період з 01.03.2020 по 31.07.2020 не відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Натомість суд, дослідивши відповідь на відзив на позовну заяву, погоджується з доводами позивача, що зазначений позивачем строк розрахунку пені не суперечить вимогам чинного законодавства та жодним чином не порушує права відповідача і відповідно нарахований в межах шести місяців починаючи з березня 2020 по серпень 2020 окремо по кожному зобов'язанню окремо за відповідний період.
Крім того суд звертає увагу відповідача, що самостійне нарахування судом пені за період з жовтня 2019 по березень 2020 не може бути здійснено, оскільки такі дії будуть розцінені як вихід за межі заявлених позивачем позовних вимог, що в свою чергу забороняється ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України.
Суд, перевіривши розрахунок пені за вказаними позивачем періодами зазначає, що за підрахунками суду стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 718, 30 грн., а тому дана вимога позивача підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Суд, здійснивши перевірку нарахованої позивачем суми інфляційних втрат (за повні місяці) та 3 % річних, зазначає що дана вимога позивача підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 503, 23 грн - інфляційні втрати та 1 247, 20 - 3 % річних.
Що стосується нарахування позивачем штрафу в розмірі 10 % від суми неоплачених послуг, суд вважає такі нарахування правомірними та такими, що відповідають п. 4.1. договору, а відтак підлягає стягненню в розмірі 7 350, 59 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; ідентифікаційний код 03327664) заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення - 73 505 (сімдесят три тисячі п'ятсот п'ять) грн 85 коп., інфляційні втрати - 503 (п'ятсот три) грн 23 коп, 3 % річних - 1 247 (одна тисяча двісті сорок сім) грн 20 коп, пеню - 718 (сімсот вісімнадцять) грн 30 коп, штраф - 7 350 (сім тисяч триста п'ятдесят) грн 59 коп. та судовий збір - 2 087 (дві тисячі вісімдесят сім) грн 78 коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 17.05.2021
Суддя Д.О. Баранов