номер провадження справи 18/6/21
12.05.2021 справа № 908/23/21
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6)
до відповідача концерну "Міські теплові мережі" (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137)
про стягнення 109 442 179,37 грн.
господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.
при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.
учасники справи:
від позивача: Остапенко В.М., довіреність № 14-339 від 22.12.2020 (в режимі відеоконференції)
від відповідача: Білоус В.І., довіреність № 022/20-19 від 19.01.2021
Розглядаються позовні вимоги акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” про стягнення з концерну "Міські теплові мережі" 109 442 179,37 грн., які складаються з: 75 086 663,72 грн. пені, 17 830 228,75 грн. 3% річних та 16 525 286,90 грн. інфляційних втрат.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2021 справу № 908/23/21 передано на розгляд судді Левкут В.В.
Ухвалою суду від 11.01.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі №908/23/21, присвоєно справі номер провадження 18/6/21, призначено підготовче судове засідання на 10.02.2021; ухвалою від 10.02.2021 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 06.04.2021; ухвалою від 06.04.2021 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 12.05.20021.
Ухвалою від 12.04.2021 судом задоволено заяву позивача про участь у судовому засіданні 12.05.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв'язку EasyCon.
Судове засідання 12.05.2021 проводилось за участю представника позивача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon.
В судовому засіданні 12.05.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Представник позивача позов підтримав повністю.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що на виконання укладеного сторонами договору № 6413/18-ТЕ-13 постачання природного газу від 03.10.2018 ним передано у власність відповідача у період: жовтень 2018 року - вересень 2019 року природний газ на загальну суму 1 645 006 856,55 грн., оплата вартості якого останнім здійснювалась несвоєчасно, що є порушення умов господарського зобов'язання. За доводами позивача, неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо строків оплати отриманого природного газу є підставою для покладення на нього додаткової відповідальності у вигляді передбачених договором та діючим законодавством санкцій. Посилаючись на ст.ст. 11, 549, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 230, 231 ГК України, позивач просив позов задовольнити.
Відповідач у відзиві на позов проти заявлених позовних вимог заперечив та зазначив, що на момент звернення до суду сума основного боргу по договору постачання природного газу № 6413/18-ТЕ-13 від 03.10.2018 відсутня. У період дії договору постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки (Постанова № 217). Відзначив, що право власності на кошти, що надходять від споживачів теплової енергії відповідач набуває тільки після здійснення розподілу коштів і повернення їх у відсотку, що залишився на його поточному рахунку. З огляду на особливості здійснення господарської діяльності в сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність в цій сфері, відповідач не мав можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у зв'язку з чим вина Концерну “МТМ” у прострочені платежів за договором відсутня, тому і відсутній склад правопорушення, що згідно зі ст. 614 ЦК України позбавляє позивача права застосовувати до боржника заходи відповідальності, передбачені умовами договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України. Крім того, у прохальній частині відзиву відповідач просив суд зменшити суму пені, що підлягає стягненню з відповідача на 99,9 % та розстрочити виконання рішення у справі №908/23/21 строком на 12 місяців.
Представник відповідача надав у судовому засіданні заяву про долучення доказів, а саме: належним чином засвідчених копій фінансових звітів за 1 квартал 2021 року. Заяву відповідача суд задовольнив, докази долучені до матеріалів справи.
Позивач у відповіді на відзив наголосив, що посилання відповідача на те, що розрахунки між позивачем та відповідачем проводяться тільки з використанням рахунків із спеціальним режимом використання, є необґрунтованими та безпідставними. Відповідач мав передбачену договором можливість сплачувати кошти, перераховуючи з власних рахунків на рахунки зі спеціальним режимом використання, тим самим міг та мав впливати на стан рахунку. Законодавством встановлено обов'язок здійснювати розрахунки виключно через рахунки зі спеціальним режимом використання, однак, саме для споживачів газу, законодавством не встановлено заборони на проведення оплат шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2017 № 217 затверджено “Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу на якого покладено спеціальні обов'язки”. Даною постановою встановлено механізм затвердження нормативів відрахування коштів для теплопостачальних організацій, постачальників природного газу, газотранспортних підприємств, газорозподільних підприємств. На думку позивача, дане регулювання нормативу розподілу коштів надає можливість відповідачу впливати на порядок та строк розрахунків тим самим уникнути виникнення заборгованості шляхом здійснення остаточного розрахунку перед позивачем та отримання у подальшому від споживачів суми, еквівалентної сумі, перерахованій позивачу для погашення заборгованості. Позивач вказує на те, що жодним нормативним актом не встановлено заборону здійснення розрахунків поза межами механічного автоматичного розподілу коштів, відтак відповідач мав передбачену умовами Договору та нормативними актами можливість впливу на стан розрахунків. Відносно клопотання відповідача про зменшення пені та розстрочення виконання судового рішення позивач зазначив, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211” з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася і наразі не припинена.
З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
За період дії карантину судом застосовувалися положення Закону № 731-IX через обмеження, впроваджені у зв'язку з карантином.
Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд вирішив за доцільне розглянути справу за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник, позивач у справі) та концерном “Міські теплові мережі” (споживач, відповідач у справі) 03.10.2018 укладений договір постачання природного газу №6413/18-ТЕ-13 (надалі - Договір).
Додатковою угодою № 4 від 29.11.2018 сторонами пункти 1-12 цього договору викладені у новій редакції.
Додатковими угодами № 1-19 до Договору сторонами вносились зміни до договору, зокрема, щодо обсягів природного газу, його ціни показників, строку дії договору тощо.
Відповідно до п. 1.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018) постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору
Пунктом 1.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018) передбачено, що природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
За визначенням п. 3.8 Договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018), приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді оформлюється актом приймання-передачі.
Відповідно до п. 3.11 Договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018) споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за період постачання означає повне виконання постачальником своїх зобов'язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному розрахунковому періоді.
Пунктом 5.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018) передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу. Сторони погодили, що з урахуванням п. 10.3 цього договору укладання договору про організацію взаєморозрахунків з різниці в тарифах відповідно до механізму, затвердженого постановами КМУ (до 01.01.2019 - відповідно до постанови КМУ від 14.02.2018 № 110), а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та непрофінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.
У пункті 7.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018) визначено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
Відповідно до п. 7.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018), у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору від зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розрахована від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 № 256.
Пунктом 11.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 10 від 24.05.2019) визначено, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу до 30 вересня 2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов Договору позивач у період: жовтень 2018 року - вересень 2019 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 1 645 006 856,55 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу за вказаний період, які підписані та скріплені печатками позивача (постачальника) та відповідача (споживача) (належним чином засвідчені копії актів надані до позовної заяви).
За порушення відповідачем строків здійснення розрахунків за поставлений у спірному періоді газ позивачем нараховано відповідачу 75 086 663,72 грн. пені, 17 830 228,75 грн. 3% річних та 16 525 286,90 грн. інфляційних втрат.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, заслухавши представника позивача, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Господарські взаємовідносини сторін врегульовано договором № 6413/18-ТЕ-13 постачання природного газу від 03.10.2018.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України закріплено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ч. 4 ст. 631 ЦК України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Як свідчать матеріали справи, та визнається відповідачем, відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором щодо своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений природний газ у період з жовтня 2018 року по вересень 2019 року належним чином не виконав.
Факт прострочення відповідачем зобов'язання з оплати поставленого газу у зазначений період матеріалами справи доведено та відповідачем визнано. Заперечень по здійсненим позивачем розрахункам пені, 3% річних або контррозрахунку відповідач не надав.
За порушення строків оплати поставленого газу в період з жовтня 2018 року по вересень 2019 року позивачем нараховано та заявлено до стягнення 75 086 663,72 грн. пені.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” суд визнав його правильним. Обґрунтованою визнається сума 75 086 663,72 грн. пені.
Посилаючись на відсутність вини у виникненні прострочення виконання зобов'язання та на критичне матеріальне становище відповідач просив суд зменшити розмін пені на 99,9%.
За приписами ч. 1 ст. 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Отже, вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 зі справи № 910/9765/18).
Позивач та відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого розміру пені, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Дослідивши подане відповідачем клопотання про зменшення розміру пені за несвоєчасну сплату отриманого газу, перевіривши доводи, які містяться у такому клопотанні та оцінивши подані докази, врахувавши сплату основного боргу у спірний період у повному обсязі та незначні строки прострочення, а також беручи до уваги, що майновий стан сторін, стан розрахунків та соціальну значущість підприємства відповідача, стягнення на користь позивача процентів річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем, тобто враховуючи, що при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані, суд визнав, що в даному випадку наявні підстави, передбачені ч. 1 ст. 233 ГК України, для часткового задоволення клопотання відповідача та для зменшення, нарахованої позивачем пені на 50%
За таких обставин, враховуючи часткове задоволення судом клопотання відповідача та зменшення розміру пені на 50%, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені підлягають задоволенню частково в сумі 37 543 331,86 грн.
Також за порушення строків оплати позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 17 830 228,75 грн. 3% річних за загальний період з 28.11.2018 по 23.02.2020 та 16 525 286,90 грн. інфляційних втрат за загальний період з грудня 2018 року по січень 2020 року.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений позивачем загальний період з 28.11.2018 по 23.02.2020 (окремо за зобов'язаннями з жовтня 2018 року по вересень 2019 року, з урахуванням часткових оплат), за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, суд встановив, що розрахунок позивача є правильним, до стягнення підлягає 17 830 228,75 грн. 3% річних.
При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем загальний період з грудня 2018 року по січень 2020 року (окремо за зобов'язаннями з жовтня 2018 року по вересень 2019 року, з урахуванням часткових оплат), за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, суд встановив, що розрахунок позивача є правильним, до стягнення підлягає 16 525 286,90 грн. інфляційних втрат.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про відсутність підстав для застосування до нього відповідальності за допущені порушення не надав. Аргументи відповідача щодо відсутності його вини у порушенні строків оплати суд оцінив критично.
З огляду на викладені обставини та зменшення розміру пені на 50%, суд позовні вимоги задовольняє частково, а саме в частині стягнення 37 543 331,86 грн. пені, 17 830 228,75 грн. 3% річних та 16 525 286,90 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 129 ГПК України та з урахуванням останнього абзацу п. 3.17.4. постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” судовий збір покладається на відповідача повністю.
Відповідач у відзиві на позов просив суд надати розстрочку виконання рішення суду на 12 місяців зі сплатою щомісячно рівними частинами.
Розглянувши клопотання концерну "Міські теплові мережі", проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
Пунктом 2 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Положенням ч. 3 ст. 331 ГПК України передбачено, зокрема, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч.ч. 4, 5 ст. 331 ГПК України).
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна бути здійснена судом за правилами ст. 86 ГПК України.
При вирішенні питання про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення, суд виходить з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. При цьому, при прийнятті рішення про надання розстрочки та відстрочки суд має враховувати, що відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.
Тобто, можливість розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про розстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.
В обґрунтування клопотання про надання розстрочки виконання судового рішення відповідач зазначив наступне. Концерн “МТМ” є комунальним підприємством, яке здійснює свою господарську діяльність у сфері централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води споживачам усіх категорій міста Запоріжжя. Відповідач є соціально значимим теплопостачальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання міста Запоріжжя, і природний газ споживається відповідачем не для власних потреб, а для задоволення соціальних та комунальних потреб споживачів. За результатами фінансово-господарської діяльності за 2018 рік концерн має збиток, за 2019 рік - дефіцит коштів за 12 місяців 2019 року становить 469 691,6 тис. грн., за 2020 рік дефіцит коштів за 12 місяців 2020 року становить 625 921,4 тис. грн. Заборгованість споживачів перед відповідачем станом на 01.01.2021 складає 1 411 611,77 тис. грн. Також відповідачем зазначено, що відповідно до чинного законодавства, концерн зобов'язаний здійснювати постачання теплової енергії безперебійно, незалежно від зовнішніх факторів, нормативних чинників, наявності заборгованості у споживачів. Це зумовлено специфікою роботи всіх підприємств теплоенергетики, що в свою чергу лише сприяє накопиченню заборгованості за теплову енергію. Концерн не є дотаційним підприємством і з бюджетів всіх рівнів фінансування на здійснення його господарської діяльності або покриття збитків не отримує. Надходження від споживачів теплової енергії - це єдиний дохід відповідача.
Позивач у відповіді на відзив щодо розстрочення виконання рішення суду заперечив, зокрема, обґрунтовуючи це тим, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
Проаналізувавши доводи відповідача щодо розстрочення виконання судового рішення по справі та надані в обґрунтування вказаного клопотання докази, зважаючи на відсутність заборгованості за поставлений позивачем у спірний період природний газ, а також враховуючи ті аргументи, які викладені відповідачем на підтвердження скрутного фінансового становища станом на момент прийняття рішення, суд констатує існування об'єктивних обставин, які ускладнюють виконання рішення.
Судом враховано вищенаведені обставини, надано оцінку на предмет реальної можливості виконання судового рішення при наданні розстрочки, враховано, що розстрочка виконання рішення не порушить баланс інтересів сторін, а саме, досягнення мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.
З урахуванням викладеного, враховуючи фінансовий стан концерну "Міські теплові мережі" та матеріальні інтереси обох сторін, приймаючи до уваги, що підприємство відповідача є соціально значимим теплопостачальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання міста Запоріжжя, і природний газ споживається відповідачем для задоволення соціальних та комунальних потреб споживачів, предметом спору є виключно нараховані штрафні санкції, враховуючи, що виконання рішення суду одночасно і в повному обсязі матиме негативні наслідки для фінансово-господарського стану Концерну "Міські теплові мережі", з метою реального виконання рішення суду та дотримання балансу інтересів сторін, суд визнав, що наведені відповідачем обставини є підставою для задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/23/21 строком на 12 місяців починаючи з 12.05.2021 по 11.05.2022, зі сплатою заборгованості щомісячно рівними частинами по 5 991 570,62 грн., останній 5 991 570,69 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 74, 75, 76-80, 129, 233, 236-242, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, ідентифікаційний код 32121458) на користь акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 37 543 31,86 грн. (тридцять сім мільйонів п'ятсот сорок три тисячі триста тридцять одну грн. 86 коп.) пені, 17 830 228,75 грн. (сімнадцять мільйонів вісімсот тридцять тисяч двісті двадцять вісім грн. 75 коп.) 3% річних, 16 525 286,90 грн. (шістнадцять мільйонів п'ятсот двадцять п'ять тисяч двісті вісімдесят шість грн. 90 коп.) інфляційних втрат, розстрочивши виконання судового рішення строком на 12 (дванадцять місяців), починаючи з 12.05.2021 по 11.05.2022, зі сплатою щомісячно рівними частинами по 5 991 570,62 грн. (п'ять мільйонів дев'ятсот дев'яносто одна тисяча п'ятсот сімдесят грн. 62 коп.), а в останній місяць - 5 991 570,69 грн. (п'ять мільйонів дев'ятсот дев'яносто одна тисяча п'ятсот сімдесят грн. 69 коп.). Видати наказ.
3. Стягнути з концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, ідентифікаційний код 32121458) на користь акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 735 700,00 грн. (сімсот тридцять п'ять тисяч сімсот грн.00 коп.) судового збору. Видати наказ.
4. В частині стягнення 37 543 331,86 грн. пені (50% зменшення) в позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 24.05.2021.
Суддя В.В. Левкут