номер провадження справи 27/50/21
19.05.2021 Справа № 908/691/21
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс" (04112 м. Київ, вул. Парково-Сирецька, 12а, офіс 2, ідентифікаційний код юридичної особи 38415890)
до відповідача: Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032 м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 19355964)
про стягнення 342 435 грн. 97 коп.
за участю
представника позивача: Ясир А.І., рішення № 22/02/21 від 22.02.2021
представник відповідача: Погосян С.Г., дов. № 2809 від 02.09.2019
16.03.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс" про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 282 564 грн. 00 коп. основного боргу, 24 509 грн. 55 коп. 3 % річних, 35 362 грн. 42 коп. інфляційних витрат.
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 16.03.2021 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/691/21 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 19.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/691/21, присвоєно справі номер провадження 27/50/21. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження на 14.04.2021.
Ухвалою суду від 14.04.2021, відповідно до ст. 216 ГПК України, розгляд справи відкладено на 17.05.2021.
У судовому засіданні 17.05.2021 оголощувалася протокольна перерва до 19.05.2021.
У судовому засіданні 19.05.2021 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні 19.05.2021 відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг".
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Представник позивача підтримав заявлені вимоги, на підставах викладених у позовній заяві. Позивач просив суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь позивача 282 564 грн. 00 коп. основного боргу, 24 509 грн. 55 коп. 3 % річних, 35 362 грн. 42 коп. інфляційних витрат посилаючись на те, що товар був поставлений згідно видаткової накладної № 00000007 від 19.08.2019 на суму 1582764,00 грн. Відповідач оплтив отриманий товар частково в розмірі 1300200,00 грн.: 03.01.2020, 20.01.2020, 03.02.2020, 20.02.2020. Заборгованість в розмірі 282564,00 грн. залишилася несплаченою.
Представник відповідача заперечив проти позову, з підстав викладених у відзиві (вх. № 7509/08-08/21 від 12.014.2021). В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що строк виконання зобов'язання щодо оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ в договорі не встановлений. Вимога щодо сплати частини вартості поставленого товару в розмірі суми ПДВ до ВП ЗАЕС не надходила. Враховуючи вищезазначене, строк оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ не настав, в зв'язку з чим, здійснення оплати ПДВ є правом, а не обов'язком ВП ЗАЕС. Таким чином, ТОВ «Техергоресурс», неправильно визначивши строки оплати поставленого товару, дійшло неправильного висновку про порушення ВП ЗАЕС господарського зобов'язання зі сплати суми ПДВ. Оскільки Сторонами в Договорі строк оплати ПДВ не встановлений, а вимога про сплату ПДВ на адресу ВП ЗАЕС не надходила, оплата ПДВ з боку Покупця є правом, а не обов'язком. Позивач неправильно визначив строки виконання Відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару за Договором № 165(1)19УК від 18.04.2019 /53-121-01-19-07914 від 02.05.2019, що, в свою чергу, спричинило неправомірне нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Позивач із розрахунку 3% річних не виключив дні фактичної сплати суми заборгованості (03.01.2020, 20.01.2020, 03.02.2020, 20.02.2020), в зв'язку з чим безпідставно нарахував суму 3% річних в розмірі 24 509,55 грн. Позивачем нараховані інфляційні витрати за жовтень 2019, в якому прострочення не тривало повний місяць (прострочення оплати вартості поставленого товару (без ПДВ) - з 04.10.2019). Отже, жовтень 2019 повинен бути виключений із розрахунку. Оскільки, Відповідачем сплачена 20.01.2020 сума 600 000,00 грн, а 20.02.2020 сума 200 100,00 грн, інфляційні витрати на залишок суми за період січень - лютий 2020 не нараховуються. Позивачем необґрунтовано застосований індекс інфляції за березень 2021, в зв'язку з чим сума інфляційних витрат в розмірі 3 673,33 грн за березень 2021 не підлягає стягненню.
Позивач надав письмову відповідь (вх. № 7584/08-08/20 від 13.04.2021) на відзив відповідача.
19.05.2021 року в судовому засіданні заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
18.04.2019 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс" (постачальник) укладено договір поставки № 165(1)19УК/53-121-01-19-07914.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти т а оплатити товар: механізм електричний МЭО 630/25-0,25У-92КА У2 в кількості 3 шт.; механізм електричний МЭО 250/25-0,25У-99КА У2 в кількості 2 шт.; механізм електричний МЭО 250/63-0,25У-99КА в кількості 2 шт.; блок живлення БП-20АМ1 в кількості 9 шт.; гальмо ЯЛБИ.304219.004-12 в кількості 12 шт.
Строк поставки товару: червень-листопад 2019р. (п. 1.2 договору).
Згідно п. 3.1 договору ціна договору 1 318 970 грн. 00 коп., крім того ПДВ 20% - 263 794 грн. 00 коп. Загальна сума договору складає 1 582 764 грн. 00 коп.
Пунктом 11.1 договору сторони узгодили, що договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з дат и укладання.
Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним договору суду не надано.
Відповідно до п. 3.2 договору розрахунок за товар, поставлений відповідно до п. 1.1 договору, здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з дати поставки товару. оплата покупцем частини вартості то вару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника елект ронної податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі подат кових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.
За умовами пунктів 4.1, 4.2 договору поставка товару відбувається відповідно до Правил ІНКОТЕРМС 2010 на умовах DDP - м. Енергодар (склад № 4). Вантажоодержувач - 3В-ВП «Складське госопдарство» ДП «НАЕК «Енергоатом».
Позивачем поставлений відповідачу обумовлений договором товар на загальну суму 1 582 764 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № Т-00000007 від 19.08.2019.
Видаткова накладна підписана уповноваженими особами з боку постачальника і покупця та скріплені печаткою, без зауважень чи заперечень щодо кількості/якості поставленої продукції.
При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання згідно умов договору виконав у повному обсязі та належним чином.
Факт поставки позивачем відповідачу товару згідно умов договору поставки продукції № 165(1)19УК/53-121-01-19-07914 доведений видатковою накладною, яка узгоджена сторонами та підтверджує факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на видатковій накладній.
Відповідач не виконав у повному обсязі умови договору поставки № 165(1)19УК/53-121-01-19-07914 в частині оплати поставленого товару, своєчасно та в повному обсязі не сплатив кошти за отриманий товар у повному обс язі, що призвело до невиконання грошового зобов'язання і виникнення боргу за поставлений товар в сумі 282 564 грн. 00 коп.
Позивач на адресу відповідача направляв претензії з вимогою оплатити борг: № 1 вих. № 142 від 29.04.2020, №2 вих. № 191 від 08.09.2020, № 3 вих. № 219 від 25.11.2020.
У відповіді на претензію № 191, надісланій листом вих. № 28-33/20978 від 29.09.2020, відповідач визнав наявність заборгованості перед позивачем за договором , зазначивши, що платежі на загальну суму 282 564,00 грн. за товар, поставлений ТОВ «Техенергоресурс» за договором поставки № 165(1)19УК від 02.05.2020*, заявлені до резерву платежів в системі планування управління ресурсами Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом» (ПК ЗАР ЕРР), Відокремленим підрозділом якого є «Запорізька атомна електрична станція».
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК).
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Виходячи зі змісту договору поставки № 165(1)19УК/53-121-01-19-07914 від 18.04.2019, зокрема пункту 3.2 договору, порядок розрахунків за договором передбачає здійснення оплати протягом 45 днів з дати поставки товару.
Таким чином, сторонами чітко визначений строк оплати отриманоого за договором товару.
Згідно з ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
За приписами частини 2 статті 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК України).
У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.
Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України).
За умовами п. 1.1 договору відповідач зобов'язався прийняти і оплатити поставлений товар.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата отриманого товару у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена. Відповідач частково здійснив оплату отриманого товару та з порушенням строків оплати, а саме: 03.01.2020 сплачено 200 100 грн. 00 коп., 20.01.2020 сплачено 600 000 грн. 00 коп., 03.02.2020 сплачено 300 000 грн. 00 коп., 20.02.2020 сплачено 200 100 грн. 00 коп.
Заборгованість в розмірі 282 564 грн. 00 коп. залишилася відповідачем не сплаченою.
За таких обставин, матеріалами справи доведено, що відповідач не виконав умови договору поставки № 165(1)19УК/53-121-01-19-07914 від 18.04.2019 в частині оплати поставленого товару, своєчасно та в повному обсязі не сплатив кошти за отриманий товар, що призвело до невиконання грошового зобов'язання і виникнення боргу за поставлений товар в сумі 282 564 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічні положення наведено у статтях 525, 526 ЦК України.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
На день розгляду спору відповідач доказів оплати товару в повному обсязі суду не надав.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як передбачено частиною 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 282 564 грн. 00 коп. основного боргу.
За прострочення оплати товару позивач нарахував 24 509 грн. 55 коп. 3 % річних та 35 362 грн. 42 коп. інфляційних витрат.
Згідно з частиною 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплати гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.
Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 ст. 625 ЦК України.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
22. Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
23. Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.
Статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ № 1078 від 17.07.2003.
На практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
Суд звертає увагу на наступне: сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.
Як вбачається з матеріалів справи позивач заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати на суму 35 362 грн. 42 коп. за період прострочення з жовтня 2019 по березень 2021.
Судом перевірений розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що сума боргу за січень 2020 року має нараховуватися в розмірі 1 382 664 грн. 00 коп. (з урахуванням оплати 03.01.2020 в розмірі 200 100 грн. 00 коп.)
При цьому за лютий 2020 року має нараховатися сума боргу в розмірі 782 664 грн. 00 коп. (з урахуванням оплати 20.01.2020 в розмірі 600 000 грн. 00 коп.).
Здійснивши перерахунок за допомогою інформаційної системи «Законодавство» та враховуючи вищевикладене, стягненню з відповідача підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 35 062 грн. 11 коп. У стягненні 300 грн. 31 коп. інфляції судом відмовляється у зв'язку з необґрунтованістю.
Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3 % річних у розмірі 24 509 грн. 55 коп. встановив, що позивачем визначено невірний період для нарахування даних сум.
Як свідчать матеріали справи та підтверджено сторонами відповідачем здійснено часткову оплату, а саме: 03.01.2020 сплачено 200 100 грн. 00 коп., 20.01.2020 сплачено 600 000 грн. 00 коп., 03.02.2020 сплачено 300 000 грн. 00 коп., 20.02.2020 сплачено 200 100 грн. 00 коп.
Так, згідно з розрахунком позивача 3 % річних нараховано за період:
з 04.10.2019 по 03.01.2020;
з 04.01.2020 по 20.01.2020;
з 21.01.2020 по 03.02.2020;
з 04.02.2020 по 20.02.2020;
з 21.02.2020 по 15.03.2021.
Перевіривши розрахунок 3 % річних суд встановив, що позивач враховує у період нарахування 3 % річних дні здійснених відповідачем оплат (03.01.2020, 20.01.2020, 03.02.2020, 20.02.2020) що є неправильним.
Здійснивши за допомогою інформаційної системи «Законодавство» перерахунок 3 % річних з урахуванням здійснених відповідачем оплат (день оплати не враховується), судом встановлено, що з відповідача на користь позивача стягується 24 131 грн. 84 коп. 3 % річних. У стягненні 377 грн. 71 коп. 3 % річних судом відмовляється у зв'язку з необґрунтованістю.
Відповідачем контррозрахунок сум річних відсотків та інфляційних втрат суду не наданий.
Щодо заперечень відповідача, суд зазначає наступне:
Відповідно до п. 4.4 договору постачальник зобов'язаний надати покупцю податкову накладну за формою, визначеною чинною редакцією наказу Мінфіну України №1307 від 31.12.2015, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо її реєстрації у порядку, визначеному за конодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, і зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), шляхом направлення її на дві електронні адреси покупця pdv1@aton.gov.ua та pdvzaes@mgw.npp.zp.ua протягом терміну, визначеного чинною редакцією Податкового Кодексу України. Разом з податковою на кладною Постачальник надає Покупцю електронну квитанцію про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН.
За фактом поставки товару за договором у день поставки - 19.08.2019 було складено податкову накладну № 1, яка була зареєстрована в ЄРПН 22.08.2019, що підтверджується квитанцією № 1 про прийняття документа (реєстраційний номер документа 9190030356).
Надіслання електронної накладної покупцю відповідно до п. 4.4 договору (на дві електронні адреси) було здійснено 23.08.2019 за допомогою програмного комплексу «СОНАТА», який використовується Відповідачем для ведення бухгалтерського обліку, про що свідчать скріншоти журналу податкових накладних, надісланих контрагенту ЗАЕС (копії додаються).
Надіслання позивачем та отримання податкових накладних на поставлений товар відповідачем не заперечується.
Відповідно до пункту 25 «Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. № 1246 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 р. № 341) платник податку через електронний кабінет шляхом перегляду в режимі реального часу має доступ до даних Реєстру щодо складених ним чи його контрагентами податкових накладних та/або розрахунків коригування.
Отже, дата реєстрації позивачем податкових накладних у Єдиного реєстру податкових накладних є датою надання позивачем відповідачеві податкових накладних у електронному вигляді, оскільки він отримав до них доступ через свій електронний кабінет.
Відповідно до ч. 1 ст. 666 ЦК України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.
Однак, відповідач не звертався до позивача з вимогою про передання документів на продукцію, які за його твердженням не передані йому разом з нею.
Крім того, у відповіді на претензію, відповідач не вказав про відсутність будь-яких документів та визнав претензію позивача.
Тобто, прийняття продукції відповідачем за видатковою накладною (яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин) є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриману продукцію по кожній видатковій накладній.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі "Горнсбі поти Греції" зазначено: "…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс 'Горіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N ЗОЗ-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.
Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).
Згідно статті 73 ПІК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. ст. 74, 76 ПІК України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, яка полягає в тому, що кожна сторона повинна донести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Належними є докази, па підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Пре;гметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до приписів ст. ст. 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 78 ПІК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані.
З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню частково.
В порядку ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс", м. Київ до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Запорізька область, м. Енергодар задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032 м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (71503 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс" (04112 м. Київ, вул. Парково-Сирецька, 12а, офіс 2, ідентифікаційний код юридичної особи 38415890) 282 564 (двісті вісімдесят дві тисячі п'ятсот шістдесят чотири) грн. 00 коп. основного боргу, 35 062 (тридцять п'ять тисяч шістдесят дві) грн. 11 коп. інфляційних витрат, 24 131 (двадцять чот ири тисячі (сто тридцять одна) грн. 84 коп. 3 % річних, 5 126 (п'ять тисяч сто двадцять шість) грн. 37 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення оформлено та підписано 24.05.2021.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.