вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
25.05.2021м. ДніпроСправа № 904/5560/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Колісника І.І.
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, м.Дніпро
до Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова", м. Дніпро
про стягнення 886 803,88 грн
Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М.Макарова" 976803,88 грн, з яких: 838 106,55 грн - основний борг, 76 315,34 грн - пеня, 14 995,27 грн - 3% річних, 5 481,39 грн - інфляційні втрати, 41 905,33 грн - штраф.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати теплової енергії, отриманої з листопада 2019 року по квітень 2020 року за договором про постачання теплової енергії № 1273 від 05.05.2011.
Провадження у справі відкрито ухвалою господарського суду від 19.10.2020 (суддя Петренко Н.Е) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
До суду 13.11.2020 від відповідача надійшов відзив на позов.
30.11.2020 позивач подав до суду відповідь на відзив із запереченнями проти доводів відповідача, які він вважає безпідставними й неправомірними. Того ж дня від позивача надійшла до суду заява про зменшення позовних вимог до 886 803,88 грн внаслідок зменшення розміру основного боргу до 748 106,55 грн у зв'язку з частковими оплатами відповідача, а саме: 22.09.2020 - 50 000,00 грн та 16.11.2020 - 40 000,00 грн. В іншій частині позову вимоги позивача залишилися незмінними.
У зв'язку із звільненням судді ОСОБА_1 , за розпорядженням заступника керівника апарату суду від 22.02.2021 та на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу від 22.02.2021 справу передано для розгляду судді Коліснику І.І.
Ухвалою суду від 26.02.2021 справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
18.03.2021 позивач подав до суду пояснення, в яких підтримав раніше подану ним заяву про зменшення розміру позовних вимог до 886 803,88 грн та зазначив, що заява про зменшення позовних вимог була подана з огляду на те, що відповідачем здійснювалися часткові оплати на загальну суму 90 000,00 грн, які позивачем враховані в оплату заборгованості.
Право позивача на зменшення розміру позовних вимог до закінчення підготовчого засідання є його процесуальним правом, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягає прийняттю судом.
У відзиві на позов, який надійшов до суду 26.03.2021, відповідач зазначає, що у рахунок погашення основного боргу ним частково сплачено 145 570,78 грн, з яких:
50000,00 грн за платіжним дорученням № 1630 від 22.09.2020;
40000,00 грн за платіжним дорученням № 1866 від 16.11.2020;
15000,00 грн за платіжним дорученням № 1868 від 16.11.2020;
40570,78 грн за платіжним дорученням № 294 від 19.03.2021.
З огляду на викладене відповідач просить зменшити заявлений до стягнення основний борг на 145 570,78 грн.
Також відповідач просить відмовити у стягненні пені у сумі 76 315,34 грн та 5% штрафу у сумі 41 905,33 грн з огляду на таке.
Відповідач зазначає, що заявлена до стягнення пеня у сумі 76 315,34 грн нарахована неправомірно та з порушенням строків позовної давності. При цьому відповідач зауважує на тому, що підпункт 9.4.4 договору не містить усіх умов для нарахування пені. Зокрема, не вказано базової суми для нарахування та не міститься посилання на можливість нарахування пені за кожний день прострочення.
Крім того, з посиланням на частину шосту статтю 232 Господарського кодексу України, відповідач вважає, що пеня можлива до нарахування лише за шість місяців із заборгованості від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Вимоги позивача про стягнення штрафу у сумі 41 905,33 грн відповідач вважає безпідставними, оскільки відповідно до підпункту 9.4.5 договору штраф у розмірі 5% від наявної заборгованості стягується лише у разі порушення умов пункту 4.2.18 договору, який зобов'язує споживача теплової енергії здійснювати звіряння розрахунків на кінець/початок опалювального періоду.
На думку відповідача звіряння розрахунків відбувалося щомісячно шляхом підписання ним актів приймання-передачі.
Посилаючись на складне економічне становище підприємства, спричинене світовою фінансовою кризою, проведенням АТО в країні, розірванням контрактів з Російською Федерацією, введенням одноденного режиму роботи протягом 2014 - 2020 років, відсутністю обігових коштів, фінансовими збитками, відповідач просить відстрочити виконання рішення до 01.12.2021.
В обґрунтування необхідності відстрочення виконання рішення суду відповідач зазначає, що на даний час численні контракти ракетно-космічної тематики та виготовлення іншої продукції на підприємстві призупинені, на підприємстві відсутні замовлення як із профільного виробництва ракетоносіїв та супутнього обладнання, так і на виготовлення тролейбусів, тракторів та інших видів техніки. Заявлена до стягнення сума для відповідача є значною та може мати наслідком масове звільнення близько шести тисяч працівників підприємства, що є недопустимим, враховуючи стратегічне значення підприємства для економіки й безпеки держави.
На підтвердження викладеному відповідач надав наступні докази: довідку про наявність збитку підприємства станом на 01.10.2020 у сумі 918184,00 тис грн; баланс підприємства станом на 01.10.2020; накази № 595 від 21.10.2020, № 389 від 21.07.2020, №213 від 23.04.2020, № 27 від 23.01.2020, № 710 від 29.10.2019, № 491 від 16.07.2019, №121/697 від 28.10.2020 про встановлення одноденного режиму роботи у 1-му кварталі 2021 року, у IV-му кварталі 2020 року, у Ш-му кварталі 2020 року, у П-му кварталі 2020 року, у I-му кварталі 2020 року, у IV кварталі 2019 року; довідку № 121/697 від 28.10.2020 про суму невиплаченої станом на 01.10.2020 заробітної плати (131337860,03 грн) та не перерахованих податків й обов'язкових платежів; довідку № 121/707 від 28.10.2020 про наявну станом на 01.10.2020 заборгованість з податку на землю (145818073,32 грн).
У відповіді на відзив, що надійшла до суду 30.11.2020, позивач наполягає на задоволенні позову, заперечення відповідача проти позову вважає неправомірними й безпідставними, проти відстрочення виконання рішення суду заперечує, посилаючись на таке.
Позивач зазначає, що світова фінансова криза, проведення АТО в країні, коронавірусна хвороба «COVID-19» негативно відбиваються також і на діяльності позивача. Позивач також знаходиться у скрутному фінансовому становищі та є збитковим (збиток - 233442,00 тис грн), що підтверджується долученим Звітом про фінансові результати за 9 місяців 2020. Згідно з наказом №51 від 31.01.2020 по підприємству проведено скорочення 465 штатних одиниць. Як і відповідач позивач теж є стратегічно важливим підприємством, оскільки виробляє теплову енергію, транспортує її магістральними й місцевими тепловими мережами та постачає її населенню, підприємствам, організаціям, установам.
Позивач зауважує на значній заборгованочсті відповідача за декількома договорами з позивачем: № 1553 - 6 160 790,38 грн (особові рахунки №№ 091553, 100024, 100585, 100586); №1273 - 1120 879,79 грн (особові рахунки №№ 091273, 111024). Такі обставини як стихійне лихо чи надзвичайні події, які б перешкоджали виконанню зобов'язань за цими договорами, відсутні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд
Між Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (далі - позивач, теплопостачальне підприємство) та Державним підприємством "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" (далі - відповідач, споживач) укладено договір №1273 (№ 091273) від 05.05.2011 про постачання теплової енергії (а.с. 8 - 11, 18).
Відповідно до пункту 2.1 договору теплопостачальне підприємство бере на себе зобов'язання виробляти та постачати споживачеві теплову енергію, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) у строки, передбачені цим договором.
Фактично отриманий обсяг теплової енергії споживачем від теплопостачального підприємства фіксується сторонами актом здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період (пункт 3.3 договору).
Пунктом 3.5 договору передбачено, що початок та кінець опалювального періоду встановлюється відповідним актом місцевого органу самоврядування.
Розрахунковим періодом є календарний місяць, за результатами якого підписується акт здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період (у 2-х примірниках). Підписаний акт здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період є підтвердженням відсутності претензій з боку споживача в частині фактично отриманої кількості теплової енергії (пункт 6.7 договору).
Відповідно до пункту 6.9 договору споживач здійснює остаточний розрахунок за спожиту теплову енергії впродовж 5 календарних діб після одержання рахунку від теплопостачального підприємства, яке зобов'язане направити його споживачу не пізніше 10 календарних діб місяця, наступного за розрахунковим разом з актом здачі-приймання поставленої теплової енергії за відповідний розрахунковий період. У випадку утворення переплати, вона зараховується в рахунок наступних платежів.
За змістом підпункту 9.4.4 договору в разі прострочення споживачем виконання грошового зобов'язання за цим договором споживач на вимогу теплопостачального підприємства зобов'язаний виплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних, а також пеню за весь час прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до підпункту 9.4.5 договору у разі відмови від виконання зобов'язання, визначеного пунктом 4.2.18 договору споживач несе відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 5% від наявної заборгованості.
Згідно з пунктом 4.2.18 договору споживач зобов'язується здійснювати звіряння розрахунків на кінець/початок опалювального періоду.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 05.05.2014. У разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору за один місяць до закінчення строку дії договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах (пункти 11.1, 11.2 договору).
Додатковою угодою від 23.09.2019 сторони погодили, що постачання теплової енергії за договором здійснюється у житлові будинки за адресою: вул. Новокримська, будинки № 5 та № 6, вул. Ак. Янгеля, будинок № 14 (а.с. 12).
На виконання умов договору позивач у період із листопада 2019 року по квітень 2020 року поставив відповідачу теплову енергію на суму 888106,55 грн, що підтверджується наступними актами №№ 111024:
від 30.11.2019 за листопад 2019 року на суму 118414,93 грн;
від 31.12.2019 за грудень 2019 року на суму 152579,23 (з урахуванням акта корегування від 31.12.2019);
від 31.01.2020 за січень 2020 року на суму 220529,24 грн (з урахуванням акта корегування від 31.01.2020);
від 29.02.2020 за лютий 2020 року на суму 189901,35 грн (з урахуванням акта корегування від 29.02.2020);
від 31.03.2020 за березень 2020 року на суму 166111,02 грн;
від 30.04.2020 за квітень 2020 року на суму 40 570,78 грн (а.с. 68 - 76)
Позивачем виставлено, а відповідачем отримано для оплати рахунки №№ 111024 за указаний період, а саме:
від 30.11.2019 за листопад 2019 року на суму 118414,93 грн - 09.12.2019;
від 31.12.2019 за грудень 2019 року на суму 152579,23 грн (з урахуванням корегування нарахувань) - 15.01.2020;
від 31.01.2020 року за січень 2020 року на суму 220529,24 грн (з урахуванням корегування нарахувань) - 10.02.2020;
від 29.02.2020 за лютий 2020 року на суму 189901,35 грн (з урахуванням корегування нарахувань) - 10.03.2020;
від 31.03.2020 за березень 2020 року на суму 166111,02 грн - 13.04.2020;
від 30.04.2020 за квітень 2020 року на суму 40570,78 грн - 03.06.2020 (а.с. 77 - 85).
Рахунки отримані відповідачем особисто, що підтверджується реєстром вручення рахунків (а.с. 43).
Відповідач оплату за спожиту теплову енергію здійснив частково у сумі 140000,00 грн, з яких:
20 000 грн за листопад 2019 року - 12.12.2019 (а.с. 189);
30 000 грн за грудень 2019 року - 22.01.2020 (а.с. 189);
50 000 грн за січень 2020 року - згідно платіжного доручення № 1630 від 22.09.2020 (а.с.126);
40 000 грн за лютий 2020 року - згідно платіжного доручення № 1866 від 16.11.2020 (а.с.174).
Залишок не сплачених грошових коштів за спожиту теплову енергію становить 748106,55 грн (888106,55 - 140000,00 = 748106,55), що і є причиною виникнення спору відповідно до позову позивача (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, поданої до суду 30.11.2020).
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з виконанням сторонами договірних зобов'язань щодо поставки й оплати теплової енергії.
Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
За частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до пункту 6.9 договору, враховуючи дати отримання рахунків та вимоги статей 253, 254 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу й закінчення строків, оплата спожитої відповідачем теплової енергії за спірними актами мала бути здійснена у наступні строки:
за актом від 30.11.2019 за листопад 2019 року на суму 118 414,93 грн - не пізніше 16.12.2019;
за актом від 31.12.2019 за грудень 2019 року на суму 152579,23 (з урахуванням акта корегування від 31.12.2019) - не пізніше 20.01.2020;
за актом від 31.01.2020 за січень 2020 року на суму 220529,24 грн (з урахуванням акта корегування від 31.01.2020) - не пізніше 17.02.2020;
за актом від 29.02.2020 за лютий 2020 року на суму 189901,35 грн (з урахуванням акта корегування від 29.02.2020) - не пізніше 16.03.2020;
за актом від 31.03.2020 за березень 2020 року на суму 166111,02 грн - не пізніше 21.04.2020;
за актом від 30.04.2020 за квітень 2020 року на суму 40 570,78 грн - не пізніше 09.06.2020.
Строк оплати є таким, що настав.
Під час судового провадження у справі відповідач сплатив у рахунок часткової оплати отриманої теплової енергії за квітень 2020 року 40570,78 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 294 від 19.03.2021 (а.с. 200).
За таких обставин на час вирішення спору заборгованість відповідача за договором становить 707 535,77 грн (748106,55 - 40570,78 = 707535,77 грн).
Докази оплати відповідачем спожитої теплової енергії на суму 15 000,00 грн за платіжним дорученням № 1868 від 16.11.2020 судом не приймаються, оскільки ця оплата здійснена у рахунок сплати боргу за рахунком № 091273 від 29.02.2020, який не є предметом даного спору (а.с. 176, 177).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України сплата відповідачем під час судового провадження 40 570,78 грн основного боргу є підставою для закриття провадження у справі в цій частині за відсутності предмета спору.
Докази повної оплати відповідачем спожитої теплової енергії відсутні.
Отже, законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення основного боргу у сумі 707 535,77 грн.
Відповідно до частини першої статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з підпунктом 9.4.5 договору позивачем заявлений до стягнення штраф у сумі 41905,33 грн. Штраф розрахований від заборгованості, яка визначена позивачем на час подання позову (12.10.2020) у сумі 838 106,55 грн (838106,55х5% = 41905,33).
Зазначений штраф підлягає зменшенню до 39 405,33 грн, оскільки станом на день подання позову позивачем не було враховано здійсненої відповідачем 22.09.2020 оплати у сумі 50 000,00 грн за платіжним дорученням № 1630 від 22.09.2020 (838106,55 - 50000,00 = 788106,55; 788106,55х5% = 39 405,33).
Заперечення відповідача проти позову в цій частині судом не приймаються, оскільки останнім не доведено належними й допустимими доказами вчинення заходів щодо звірки розрахунків.
Так, згідно з описом вкладення акт звірки розрахунків від 04.08.2020 станом на кінець опалювального періоду було надіслано позивачем на адресу відповідача 06.08.2020 й отримано останнім за інформацією з офіційного веб-сайту «Укрпошта» 13.08.2020. Доказів належного оформлення зазначеного акта зі свого боку відповідач суду не надав.
Посилання відповідача на щомісячне оформлення ним актів приймання-передачі теплової енергії як доказ звірки розрахунків на початок/кінець опалювального періоду є неприйнятним, оскільки не спростовує правомірності позову в частині штрафу за порушення зобов'язання, передбаченого пунктом 4.2.18 договору.
Заявлена позивачем до стягнення пеня у загальній сумі 76 315,34 грн розрахована ним за загальний період з 17.12.2019 по 05.10.2020 із заборгованості за актами за листопад 2019 року - квітень 2020 року, за кожним спірним актом окремо (а.с. 29 - 33).
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку судом встановлено, що він здійснений без урахування вимог статті 254 Цивільного кодексу України щодо закінчення перебігу строку для добровільного виконання зобов'язань при визначенні періоду прострочки виконання зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за актом від 31.03.2020 та від 30.04.2020, а також без урахування частини шостої статті 232 Господарського кодексу України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій.
За результатом здійсненого судом перерахунку та в межах позовних вимог визначена позивачем пеня підлягає зменшенню та буде фактично становити 65 014,67 грн, з яких:
10 314,94 грн за період з 17.12.2019 по 17.06.2020 із заборгованості у сумі 98414,00 грн за актом за листопад 2019 року (з урахуванням часткової оплати 12.12.2019 у сумі 20000,00 грн);
112,56 грн за 21.01.2020 із заборгованості у сумі 152579,00 грн за актом за грудень 2019 року (з урахуванням часткової оплати 22.01.2020 у сумі 30000,00 грн);
10 955,08 грн за період з 22.01.2020 по 21.07.2020 із заборгованості у сумі 122579,00 грн за актом за грудень 2019 року (з урахуванням часткової оплати 22.01.2020 у сумі 30000,00 грн);
17 883,34 грн за період з 18.02.2020 по 18.08.2020 із заборгованості у сумі 220529,00 грн за актом за січень 2020 року;
14 112,86 грн за період з 17.03.2020 по 17.09.2020 із заборгованості у сумі 189901,00 грн за актом за лютий 2020 року;
10 057,43 грн за період з 22.04.2020 по 05.10.2020 із заборгованості у сумі 166111,00 грн за актом за березень 2020 року;
1 578,46 грн за період з 10.06.2020 по 05.10.2020 із заборгованості у сумі 40570,00 грн за актом за квітень 2020 року.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Заявлені позивачем до стягнення 14 995,27 грн 3% річних нараховані за загальний період з 17.12.2019 по 05.10.2020 із заборгованості за актами за листопад 2019 року - квітень 2020 року, за кожним спірним актом окремо (а.с. 29, 34 - 37).
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку судом встановлено, що він здійснений без урахування вимог статті 254 Цивільного кодексу України щодо закінчення перебігу строку для добровільного виконання зобов'язань при визначенні періоду прострочки виконання зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за актом від 31.03.2020 та від 30.04.2020.
За результатом здійсненого судом перерахунку 3% річних фактично будуть становити 14978,33 грн, з яких:
2371,95 грн за період з 17.12.2019 по 05.10.2020 із заборгованості у сумі 98414,00 грн за актом за листопад 2019 року (з урахуванням часткової оплати 12.12.2019 у сумі 20000,00 грн);
12,51 грн за 21.01.2020 із заборгованості у сумі 152579,00 грн за актом за грудень 2019 року (з урахуванням часткової оплати 22.01.2020 у сумі 30000,00 грн);
2592,24 грн за період з 22.01.2020 по 05.10.2020 із заборгованості у сумі 122579,00 грн за актом за грудень 2019 року (з урахуванням часткової оплати 22.01.2020 у сумі 30000,00 грн);
4175,59 грн за період з 18.02.2020 по 05.10.2020 із заборгованості у сумі 220529,00 грн за актом за січень 2020 року;
3159,83 грн за період з 17.03.2020 по 05.10.2020 із заборгованості у сумі 189901,00 грн за актом за лютий 2020 року;
2273,81 грн за період з 22.04.2020 по 05.10.2020 із заборгованості у сумі 166111,00 грн за актом за березень 2020 року;
392,40 грн за період з 10.06.2020 по 05.10.2020 із заборгованості у сумі 40570,00 грн за актом за квітень 2020 року.
Заявлені позивачем до стягнення 5481,39 грн інфляційні втрати нараховані за загальний період із січня по серпень 2020 року із заборгованості за актами за листопад 2019 року - квітень 2020 року, за кожним спірним актом окремо (а.с. 29, 39 - 41).
Щодо інфляційних втрат суд зазначає таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат порушень не встановлено.
Отже, законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 832 415,49 грн, з яких: 707 535,77 грн - основний борг, 65014,67 грн - пеня, 39 405,33 грн - штраф, 14 978,33 грн - 3% річних, 5 481,39 грн - інфляційні втрати.
Заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені судом відхиляється з наступних підстав.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною трирічною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Враховуючи загальні строки нарахування пені (з 17.12.2019 по 05.10.2020), строк позовної давності на час звернення позивача з позовом до суду (12.10.2020) не пропущений (а.с. 1).
Заява відповідача про відстрочення виконання рішення задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 238 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи рішення, у резолютивній частині суд може вказати про надання відстрочки чи розстрочки виконання рішення.
За частиною першою статті 239 цього Кодексу суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Отже, відстрочка виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Відстрочення - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Виконання судового рішення є важливою стадією судового процесу у контексті забезпечення міжнародних демократичних стандартів щодо дотримання закріпленого у статті 8 Конституції України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно з частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частина перша статті 86 цього Кодексу передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи доводи відповідача й надані ним докази в обґрунтування поданої ним заяви про відстрочення виконання рішення суду, суд враховує ту обставину, що відповідач не прийняв заходів для повного розкриття суду свого фінансового становища на час ухвалення рішення з розгорнутим аналізом активів за всіма видами майна, у тому числі й грошових коштів на усіх своїх банківських рахунках.
Фінансовий звіт відповідача станом на 01.10.2020, який долучений до матеріалів справи, не є актуальним на час винесення рішення. Надані відповідачем докази введення одноденного режиму роботи на підприємстві не стосуються 2021 року.
Також, заявляючи про відстрочення виконання рішення, відповідач не обґрунтував бажаний для нього строк - до 01.12.2021 та не надав доказів неможливості погашення ним боргу за рахунок, наприклад, зміни способу виконання судового рішення чи погашення заборгованості з використанням інших правових механізмів: залучення банківських кредитів, фінансових активів поручителів, гарантів, укладення мирової угоди з позивачем на умовах тієї ж відстрочки чи розстрочки тощо.
Крім того, доказів на підтвердження того, що скрутне фінансове становище відповідача утворилося внаслідок об'єктивних підстав, а не через брак ефективного управління його господарською діяльністю, суду не надано.
За статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній із сторін.
Надання відстрочки виконання рішення за умов відсутності доказів на підтвердження наявності об'єктивних підстав для цього буде порушенням права на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.
Безпідставне надання розстрочки чи відстрочки без обґрунтування на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів сторін, порушує основи судового рішення, позбавляє кредитора можливості у повній мірі захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, у зв'язку з чим воно не може вважатися законним і справедливим.
Враховуючи викладене, правові підстави для надання відстрочення виконання рішення суду на цей час відсутні. Однак, це не позбавляє відповідача права повторно звернутися до суду з аналогічною заявою, обґрунтованою належними й допустимими доказами, на етапі виконання судового рішення.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Під час звернення до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 14 652,06 грн за платіжним дорученням № 14608 від 07.10.2020 (а.с. 6).
З урахуванням зміни ціни позову (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог до 886 803,88 грн) судовий збір становить 13302,06 грн (886803,88 х 1,5% = 13302,06).
Надмірно сплачений позивачем судовий збір - 1350,00 грн (14652,06 - 13302,06 = 1350,00).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.
Станом на час ухвалення рішення у справі клопотання позивача про повернення надмірно сплаченого ним судового збору до суду не надходило, що унеможливлює вирішення цього питання.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у сумі 13 094,80 грн (832415,49+40570,78 = 872986,27; 872986,27х13302,06/886803,88 = 13094,80).
Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" про стягнення 886 803,88 грн задовольнити частково.
Закрити провадження у справі в частині позову Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" про стягнення основного боргу в сумі 40 570,78 грн.
Стягнути з Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова" (ідентифікаційний код 14308368, місцезнаходження: 49008, м. Дніпро, вул. Криворізька, буд. 1) на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код 32688148, місцезнаходження: 49081, м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд. 29, офіс 504) основний борг у сумі 707 535,77 грн, пеню у сумі 65014,67 грн, штраф у сумі 39 405,33 грн, 3% річних у сумі 14 978,33 грн, інфляційні втрати у сумі 5 481,39 грн, судовий збір у сумі 13094,80 грн.
У решті позову - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України, з урахуванням підпункту 17.5 підпункту 17 пункту 1 розділу XI “Перехідні положення” цього Кодексу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 25.05.2021.
Суддя І.І. Колісник