вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про закриття провадження у справі
25.05.2021 Справа № 904/6724/20
за позовом Громадської організації "Садівниче товариство Росинка Плюс 2", м. Кривий Ріг
до Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг
про визнання протиправними дій та стягнення майнової та моральної шкоди у розмірі 283 500, 00 грн.
Суддя Ліпинський О.В.
Секретар судового засідання Перебийніс О.О.
Представники:
від позивача Горбенко І.В.
від позивача Майфельд О.А.
від відповідача Ольховська А.М.
встановив:
Громадська організація «Садівниче товариство Росинка Плюс 2» (далі - Позивач) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Криворізької міської ради (далі - Відповідач) майнової шкоди в розмірі 57 500,00 грн. та моральної шкоди в розмірі 226 000,00 грн.
Ухвалою суду від 11.01.2021 року відкрито провадження у справі № 904/6724/20 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
На стадії підготовчого провадження Позивач доповнив свій позов вимогою про визнання протиправними дій Криворізької міської ради у виданні рішень, а саме: № 2878 від 25.07.2018 року «Про започаткування процедури відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб територіальної громади міста Кривого Рогу для будівництва дороги»; рішення № 3490 від 30.01.2019 року Криворізької міської ради «Про зупинення розгляду звернення громадської організації «Садівниче товариство Росинка плюс 2», № 3693 від 24.04.2019 року «Про відмову в наданні у власність та користування земельних ділянок», № 3881 від 26.06.2019 року «Про відмову в наданні у власність земельних ділянок» після прийняття рішення № 1892 від 27.07.2017 року «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» (а.с. 184, 185).
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що рішення № 1892 від 27.07.2017 року «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», № 2878 від 25.07.2018 року «Про започаткування процедури відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб територіальної громади міста Кривого Рогу для будівництва дороги», а також рішення № 3693 від 24.04.2019 року та № 3881 від 26.06.2019 року «Про відмову в наданні у власність і користування земельних ділянок», прийняті Криворізькою міською радою відповідно до норм законодавства та наданих повноважень. Дані рішення є правомірними та чинними на теперішній час, що виключає підстави для відшкодування шкоди.
Ухвалою від 25.02.2021 року суд продовжив строк підготовчого провадження.
13.04.2021 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті в засіданні на 11.05.2021 року.
В судовому засіданні 11.05.2021 року оголошувалася перерва до 25.05.2021 року.
Як убачається з матеріалів справи, предметом спору за позовом ГО «Садівниче товариство Росинка Плюс 2» є вимоги останнього про визнання протиправними дій Криворізької міської ради у виданні рішень, а саме: № 2878 від 25.07.2018 року «Про започаткування процедури відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб територіальної громади міста Кривого Рогу для будівництва дороги»; рішення № 3490 від 30.01.2019 року Криворізької міської ради «Про зупинення розгляду звернення громадської організації «Садівниче товариство Росинка плюс 2», № 3693 від 24.04.2019 року «Про відмову в наданні у власність та користування земельних ділянок», № 3881 від 26.06.2019 року «Про відмову в наданні у власність земельних ділянок», після прийняття рішення № 1892 від 27.07.2017 року «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».
Крім того, внаслідок протиправності наведених вище дій міської ради, Позивач просить суд стягнути з Відповідача майнову шкоду в розмірі 57 500,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 226 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі рішення міської ради № 1892 від 27.07.2017 року «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», Громадською організацією "Садівниче товариство Росинка Плюс 2" було замовлено та оплачено розробку відповідних проектів землеустрою. Проте, після передачі виготовлених проектів на погодження міській раді, остання відмовила в наданні земельних ділянок, посилаючись на прийняття рішення № 2878 від 25.07.2018 року «Про започаткування процедури відчуження земельних ділянок із мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб територіальної громади міста для будівництва дороги.
Позивач вважає, що в результаті прийняття рішення № 2878 від 25.07.2018 року його було позбавлено можливості оформити право на земельні ділянки для садового товариства, бо частина майбутньої дороги перетинає територію садівничого товариства навпіл, і проект землеустрою повинен бути відкоригований на актуальний.
З огляду на викладене, Позивач стверджує, що внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) Криворізької міської ради, Громадській організації "Садівниче товариство Росинка Плюс 2" спричинено майнову шкоду, яку Позивач оцінив сумою фактичних витрат, здійснених ним на оформлення технічної документації. Крім того, Позивач просить відшкодувати моральну шкоду, яка пов'язана із втратою ділової репутації, а також, психічним напруженням, розчаруванням та незручностями, що виникли внаслідок порушення органом місцевого самоврядування прав людини.
Статтею ст. 124 Конституції України закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Стаття 125 Конституції України визначає, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Частиною 1 ст. 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (п. 6 ); справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (п. 10).
Разом із тим, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Справою адміністративної юрисдикції відповідно до ч. 1 ст. 4 КАС України є публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до ч. 1, 3 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою чи службовою особою, іншим суб'єктом при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
В силу вимог ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, включаючи відшкодування шкоди, заподіяної їх протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Такий правовий висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 813/1076/17, від 14.11.2018 у справі №817/986/17.
Як вище встановлено судом, предметом спору у справі № 904/6724/20, є вимоги Позивача про визнання протиправними дій Криворізької міської ради у виданні, після прийняття рішення № 1892 від 27.07.2017 року «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», рішення № 2878 від 25.07.2018 року «Про започаткування процедури відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб територіальної громади міста Кривого Рогу для будівництва дороги», рішення № 3490 від 30.01.2019 року Криворізької міської ради «Про зупинення розгляду звернення громадської організації «Садівниче товариство Росинка плюс 2», а також, рішень № 3693 від 24.04.2019 року «Про відмову в наданні у власність та користування земельних ділянок» та № 3881 від 26.06.2019 року «Про відмову в наданні у власність земельних ділянок», за якими відмова в наданні земельних ділянок мотивована відповідно будівництвом дороги та започаткуванням процедури відчуження земельних ділянок (рішення № 2878 від 25.07.2018)
За змістом положень пунктів «б», «г», «ґ» ст. 12 ЗК України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст, у тому числі належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
За змістом ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок, зокрема, комунальної власності відбувається шляхом прийняття рішення на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Згідно з ч. 6 ст. 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
З наведених норм можна зробити висновок, що набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спорів, предметом яких є оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади чи місцевого самоврядування при вирішенні питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або відмові в затверджені проекту землеустрою щодо відведення такої ділянки.
Так, у постановах від 21.03.2018 у справі № 536/233/16-ц, від 24.04.2018 у справі № 401/2400/16-ц, від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16, від 19.06.2018 у справі № 922/864/17, від 28.11.2018 у справі № 826/5735/16, від 11.09.2019 у справі №924/174/18 Велика Палата Верховного суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі в наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.
Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків сторін в земельних правовідносинах.
Якщо особа звертається до повноважного органу з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідні рішення, то у цих правовідносинах зазначений орган реалізує управлінські функції, а тому спори про оскарження дії з прийняття такого рішення належать до юрисдикції адміністративного суду.
Подібні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30.05.2018 у справі № 127/16433/17, від 28.11.2018 у справі №820/4219/17, від 16.01.2019 у справі № 361/2562/16-а, від 22.01.2019 у справ № 371/957/16-а.
У справі, яка розглядається, позовні вимоги про визнання протиправними дій Криворізької міської ради щодо прийняття рішень про відмову в наданні у власність та користування земельних ділянок, а також рішення, яке стало підставою для такої відмови, заявлені Позивачем разом із вимогою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної зазначеними протиправними рішення, що відповідає способу судового захисту, передбаченому п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України.
При цьому позивач не порушує питання щодо визнання за ним права власності на земельну ділянку, а заявляє вимоги про визнання протиправними дій у виданні рішень суб'єкта владних повноважень, які перешкоджають йому в реалізації законодавчо закріпленого права на отримання земельної ділянки.
Наявність приватного інтересу позивача на час звернення до суду з вищевказаними вимогами судом не встановлено, як і не встановлено наявність існуючого речового права позивача на земельні ділянки, стосовно яких суб'єктом власних повноважень вчинено оскаржувані дії.
Отже, позивач у позові не зазначає, за захистом якого порушеного речового права він звернувся до суду, а виникнення спірних правовідносин обумовлено діями міської ради при вирішенні питання, яке в силу законодавчих приписів належить до її виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, тому законність таких дій підлягає перевірці адміністративним судом.
З огляду на викладене, даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства та належить до юрисдикції адміністративного суду, в зв'язку із чим, господарський суд приходить до висновку про наявність підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, для закриття провадження у справі.
Відповідно до приписів п. 5 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», у зв'язку із закриття провадження у справі, сплачена сума судового збору підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
В засіданні суду 25.05.2021 року оголошено вступну та резолютивну частину ухвали, згідно ст. 233 ГПК України.
Керуючись ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 20, 231, 233, 234, 236 Господарського процесуального кодексу України, суд
Закрити провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили 25.05.2021 року.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 25.05.2021
Суддя О.В. Ліпинський