вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
19.05.2021м. ДніпроСправа № 904/1101/21
За позовом Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", м. Київ в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", м. Вільногірськ Дніпропетровської області
до Комунального підприємства "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, м. Вільногірськ Дніпропетровської області
про стягнення 822 749,31 грн.
Суддя Євстигнеєва Н.М.
Секретар судового засідання Чернявська Е.О.
Представники:
Від позивача: Труш І.І., представник
Від відповідача: не з'явився
Акціонерне товариство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з Комунального підприємства "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області заборгованість у розмірі 822 749,31 грн., з яких:
- основний борг у розмірі 732 698,03 грн.;
- пеня у розмірі 48 152,59 грн.;
- 3 % річних у розмірі 15 842,60 грн.;
- інфляційні втрати у розмірі 26 056,09 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №151-2 про надання послуг з приймання стічних вод від 24 січня 2019 року в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги. У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем на підставі частини 2 статті 625 ЦК України нараховані три відсотки річних за період прострочки з 03.03.2020 по 30.01.2021 у сумі 48 152,59 грн. та інфляційні збитки за період з березня 2020 року по січень 2021 року у розмірі 26 056,09 грн.
На підставі пункту 11.2 договору позивач нарахував пеню за порушення строків оплати за надані послуги у розмірі 48 152,59 грн. за загальний період з 03.03.2020 по 30.01.2021.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що у період за який позивачем подано до стягнення суму боргу у справі № 904/1101/21 діяв договір № 151-2 від 24.01.2019. Сума боргу за вказаним договором за період стягнення з 01.01.2020 по 30.06.2020 відповідно до даних бухгалтерського обліку відповідача складає 732 698,03 грн. Проте, заборгованість перед позивачем виникла не з вини відповідача, неможливість оплати за відведення стічних вод виникла у зв'язку з арештом рахунків відповідача, що накладений органами виконавчої служби за заявами позивача (примусове стягнення сум боргу за попередні роки).
За таких умов відповідач не має можливості розпоряджатися своїми коштами та здійснювати сплату позивачу поточних сум за відведення стічних вод. Відповідач просить суд врахувати, відсутність в його діях прямого умислу за порушення зобов'язань за вказаним договором, оскільки невиконання зобов'язань виникло з об'єктивних причин, пов'язаних із важким фінансовим становищем через відсутність можливості користуватись своїми коштами.
З урахуванням фінансового стану відповідача, необхідності дотримання балансу майнових та інших інтересів сторін, засад справедливості і розумності, відповідач просить відмовити у стягненні пені. Зазначає, що позивачем заявлено до стягнення значну суму інфляційних витрат і 3% річних.
Також, відповідач просить відстрочити виконання судового рішення на один рік.
У відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначає, що державним виконавцем було накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках відповідача, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Отже відповідач не мав можливості розпоряджатися коштами, що містились на розрахункових рахунках, проте мав можливість оплачувати послуги, що надавались позивачем, за рахунок коштів, що містились на його рахунку із спеціальним режимом використання, оскільки на ці кошти не було накладено арешт.
Щодо клопотання про відстрочку виконання судового рішення на один рік, позивач вважає його передчасним, оскільки це питання вирішується вже після закінчення розгляду справи по суті, на стадії виконання рішення суду.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2021 справу №904/1101/21 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.03.2021. З 10.03.2021 підготовче засідання відкладено на 06.04.2021.
Судове засідання, призначене на 06.04.2021, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Євстигнеєвої Н.М. у відпустці.
Листом Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2021 повідомлено учасників справи про призначення наступного судового засідання на іншу дату після повернення судді з відпустки.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2021 призначено підготовче засідання на 27.04.2021.
Ухвалою суду від 27.04.2021 закрито підготовче провадження у справі, судове засідання призначено для розгляду справи по суті на 19.05.2021.
Відповідач у судове засідання 19.05.2021 не з'явився, явку повноважного представника не забезпечив, про розгляд справи відповідач повідомлявся рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали суду) за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до вимог статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4930015308593 (ухвала отримана 06.05.2021).
У частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Відсутність представника відповідача у судовому засіданні не перешкоджає прийняттю судового рішення у справі за наявними у справі матеріалами й не порушує принцип змагальності сторін.
У судовому засіданні 19.05.2021 проголошені вступна та резолютивна частини рішення.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
24 січня 2019 року між Акціонерним товариством "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (виробник) та Комунальним підприємством "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (споживач) укладено договір № 151-2 про надання послуг з приймання стічних вод, відповідно до п.1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, виробник бере на себе зобов'язання надати послугу з приймання від споживача стічних вод на свої каналізаційні споруди, відповідно до Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України затверджених наказом №190 від 27.06.2008 Міністерства з питань ЖКГ України зі змінами та доповненнями (далі Правил), а споживач зобов'язується оплатити надані послуги (а.с. 5-7).
Виробник бере на себе зобов'язання надати послугу з приймання від споживача стічних вод на свої каналізаційні споруди в обсязі 1103,0 тис. м3 на рік (п. 1.2 договору).
Згідно п. 2.1. договору тариф на послуги з приймання стічних вод становить: тариф без ПДВ - 1,82грн. за м3, ПДВ - 0,36грн., тариф з ПДВ - 2,18грн. за м3.
Сума договору складає 2 404 540,00грн. (два мільйона чотириста чотири тисячі п'ятсот сорок гривень 00 коп.), у т.ч. ПДВ - 400 756,67грн. (п. 2.2. договору).
У разі зміни уповноваженими органами цін (тарифів) на послуги вони є обов'язковими для сторін за цим договором з моменту введення їх в дію уповноваженим органом (п. 2.3 договору).
Пунктом 3.1. договору визначено, що облік приймання стічних вод виробником здійснюється засобами вимірювальної техніки, які пройшли державну метрологічну атестацію (повірку). Фактична кількість прийнятих стічних вод, узгоджується в акті приймання-передачі наданих послуг, який складається в останній день поточного місяця, підписується у двох примірниках уповноваженими представниками виробника й споживача та передається споживачу разом з рахунком (п. 3.2 договору).
Споживач протягом 3 (трьох) календарних днів з дня отримання акту наданих послуг, направляє виробнику підписаний акт наданих послуг або мотивовану відмову. У разі невиконання споживачем умов, зазначених у п. 3.3, акт наданих послуг вважається оформленим в односторонньому порядку та погодженим споживачем (п.п. 3.3, 3.4 договору).
Згідно пункту 4.1 договору розрахунковим періодом є календарний місяць.
Оплату за надані послуги з приймання стічних вод споживач здійснює на підставі рахунків на оплату, виставлених виробником, відповідно до акту наданих послуг. Рахунки за надані послуги підлягають оплаті споживачем у національній валюті України - гривні (п.п. 4.2, 4.3 договору).
Відповідно до п. 4.4 договору надані послуги підлягають оплаті споживачем протягом 30-ти календарних днів після закінчення місяця, в якому надавалися послуги. Днем оплати вважається день зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виробника (п. 4.5 договору).
У разі виникнення у споживача заборгованості по оплаті за надані послуги виробник зараховує кошти, що сплачує споживач, в рахунок погашення боргу, згідно з черговістю його виникнення незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем (п. 4.6 договору).
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та розповсюджується на правовідносини між сторонами, які виникли з 01.01.2019 та діє до 31.12.2019. Договір вважається переукладеним на кожен наступний рік на таких же умовах, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії (п.п. 10.1, 10.3 договору).
На виконання умов договору у період його дії з 01.01.2020 по 30.06.2020, позивач надав відповідачу послуги з приймання стічних вод на свої каналізаційні споруди в обсязі 335484,4480м3 на загальну суму 732 698,03 грн., що підтверджується актами наданих послуг та рахунками-фактури:
№ ОУс-000061 від 31.01.2020 в обсязі 56068,9510 куб.м на суму 122 454,59 грн.;
№ ОУс-000121 від 29.02.2020 в обсязі 54742,9600 куб.м на суму 119 558,63 грн.;
№ ОУс-000194 від 31.03.2020 в обсязі 55384,9970 куб.м на суму 120 960,83 грн.;
№ ОУс-000255 від 30.04.2020 в обсязі 54315,7990 куб.м на суму 118 625,70 грн.;
№ ОУс-000337 від 31.05.2020 в обсязі 57520,3150 куб.м на суму 125 624,36 грн.;
№ ОУс-000405 від 30.06.2020 в обсязі 57451,4260 куб.м на суму 125 473,92 грн. (а.с.8-19).
11.08.2020 на адресу відповідача позивачем направлена претензія за вих. №234/3318 з вимогою сплатити в 30-денний термін з моменту отримання претензії суму простроченої заборгованості за 2020 рік по договору №151-2 від 24.01.2019, пеню, 3% річних та інфляційні втрати у загальному розмірі 765 360,12 грн. (а.с.20-21).
Претензія отримана відповідачем 18.08.2020 та залишена без розгляду і задоволення.
Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за надані послуги, пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання з оплати вартості наданих за договором послуг.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору про надання послуг з приймання стічних вод, строк його дії, умови надання послуг, загальна ціна, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості; наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов'язань за договором.
У якості доказів, що підтверджують обставини, викладені у позовній заяві, позивач надає копії: договору №151-2 про надання послуг з приймання стічних вод від 24.01.2019; актів наданих послуг та рахунків-фактур №ОУс-000194 від 31.03.2020, №ОУс-000255 від 30.04.2020, №ОУс-000337 від 31.05.2020, №ОУс-000405 від 30.06.2020; претензії №234/3318 від 11.08.2020.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 Цивільного кодекс України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на положення пункту 4.4 договору строк оплати наданих послуг є таким, що настав:
за актом наданих послуг № ОУс-000061 від 31.01.2020 на суму 122 454,59 грн. строк оплати настав - 02.03.2020 (оскільки строк оплати випадає на вихідний день - 01.03.2020, то, з урахуванням положень ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України, днем оплати є перший за ним робочий день);
за актом наданих послуг № ОУс-000121 від 29.02.2020 на суму 119 558,63 грн. строк оплати настав - 30.03.2020;
за актом наданих послуг № ОУс-000194 від 31.03.2020 на суму 120 960,83 грн. строк оплати настав - 30.04.2020;
за актом наданих послуг № ОУс-000255 від 30.04.2020 на суму 118 625,70 грн. строк оплати настав - 01.06.2020 (оскільки строк оплати випадає на вихідний день - 30.05.2020, то, з урахуванням положень ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України, днем оплати є перший за ним робочий день);
за актом наданих послуг № ОУс-000337 від 31.05.2020 на суму 125 624,36 грн. строк оплати настав - 30.06.2020;
за актом наданих послуг № ОУс-000405 від 30.06.2020 на суму 125 473,92 грн. строк оплати настав - 30.07.2020.
Згідно зі статтями 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
В установлений договором строк, відповідач свої зобов'язання не виконав.
Доказів оплати вартості наданих послуг у сумі 732 698,03 грн. станом на час розгляду справи відповідач суду не надав, доводів, наведених в обґрунтування позову, не спростував.
За наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 732 698,03 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути пеню у розмірі 48 152,59 грн. за загальний період з 03.03.2020 по 30.01.2021, яка нарахована відповідно до п.11.2 договору, три відсотки річних за період прострочки з 03.03.2020 по 30.01.2021 у сумі 15 842,60 грн. та інфляційні збитки за квітень-грудень 2020 року розмірі 26 056,09 грн., які розраховані по кожному акту окремо.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 216-217, 230-231 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як зазначено в ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 11.2 договору сторони погодили, що споживач несе відповідальність за несвоєчасну оплату за надані послуги. Споживач сплачує виробнику пеню в розмірі яка нараховується у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення. Нарахування пені починається з першого дня прострочення та припиняється у день виконання споживачем своїх зобов'язань.
Господарським судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем пені та встановлено, що розрахунок зроблено вірно, пеня у заявленому періоді складає 48 152,59 грн.
Разом із цим, відповідач просить зменшити розмір пені (відмовити у стягненні пені).
Клопотання відповідача про зменшення розміру пені не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За приписами ст. 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 по справі №904/6250/19 звертав увагу, що, реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, суди повинні виходити з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто судами повинні досліджуватися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.
Крім того Верховний Суд зазначив, що застосоване в статті 233 Господарського кодексу України та частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанції користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи обставини, які мають значення.
Господарський суд констатує недоведеність з боку відповідача існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, оскільки право на зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань, кореспондується з обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів, тоді як відповідач не надав суду відповідних доказів в обґрунтування свого клопотання.
Звертаючись із клопотанням про зменшення штрафних санкцій, відповідач посилається на скрутний матеріальний стан підприємства, обґрунтовуючи наявністю виконавчих проваджень та арештом рахунків. Однак, відповідно до чинного законодавства, скрутний матеріальний стан підприємства не є достатніми доказами виключних обставин, які б могли бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, а є звичайним ризиком господарської діяльності. Що ж до "не ухилення відповідача від виконання зобов'язань", то суд виходить з того, що на час вирішення спору відповідач не здійснив жодних дій щодо врегулювання даного спору, у тому числі шляхом реструктуризації наявної заборгованості. В той же час, наявність виконавчих проваджень, за якими з відповідача стягуються кошти в рахунок погашення заборгованості перед позивачем за іншими Договорами, вказує лише на систематичне невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань. При цьому суд зауважує, що наданий позивачем фінансовий звіт станом на 31.12.2020, не відображає фактичного матеріального становища підприємства станом на час вирішення даного спору в суді.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення стягуваної пені.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіркою правильності розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судом порушень вимог чинного законодавства не встановлено. У зв'язку з чим вимога про стягнення 3% річних у розмірі 15 842,60 грн. за період прострочки з 03.03.2020 по 04.02.2021 та інфляційних втрат у розмірі 26 045,39 грн. за період з травня 2018 року по листопад 2020 року, підлягає задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, стягненню з відповідача підлягає сума 822 479,31грн., з яких: заборгованість у сумі 732 698,03грн, пеня у розмірі 48 152,59грн, три відсотки річних у розмірі 15 842,60 грн., інфляційні втрати у розмірі 26 056,09грн.
Щодо відстрочення виконання судового рішення на один рік.
Відповідно до частини першої статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
За статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній із сторін.
Тому виконання судового рішення є важливою стадією судового процесу у контексті забезпечення міжнародних демократичних стандартів щодо дотримання закріпленого у статті 8 Конституції України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Виходячи з приписів ст. 331 ГПК України, підставою для відстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд, в тому числі враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору.
У ч.3 ст.331 ГПК України встановлено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідачем до клопотання про відстрочення виконання судового рішення надані копії: постанов про арешт коштів боржника №56067736 від 12.04.2018, від 02.05.2019, від 15.02.2021; фінансовий звіт за 2020 рік.
Водночас, доказів в підтвердження обставин, з існуванням яких закон пов'язує можливість надання відстрочення виконання судового рішення, зокрема, доказів, які свідчать про відсутність у підприємства коштів станом на 2021 рік, або майна, за рахунок якого можливо виконання рішення суду, відповідачем не надано. Відтак, відповідачем не доведено, що його заява обґрунтована реальними намірами виконати рішення суду, а не зумовлена бажанням ухилитися від його виконання.
Як вище встановлено судом, прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати наданих послуг, виникло в період з 02.03.2020.
Проте, інформації щодо джерел його фінансових надходжень у період відстрочки виконання рішення для сплати боргу перед позивачем відповідачем до суду не надано.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження існування реальної можливості виконання рішення суду після спливу строку, на який заявник просить відстрочити його виконання.
Зазначені вище обставини свідчать про те, що клопотання відповідача не спрямоване на забезпечення фактичного, повного виконання рішення суду, а отже, його задоволення матиме наслідком лише необґрунтовану затримку виконання рішення, що негативно вплине на права та охоронювані законом інтереси позивача у даній справі.
За викладених вище обставин, клопотання відповідача про відстрочку виконання судового рішення задоволенню не підлягає.
При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 12 341,24 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №193078 від 08 лютого 2021 року.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог, з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 12 341,24 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" до Комунального підприємства "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про стягнення 822 749,31 грн. - задовольнити повністю.
Стягнути з Комунального підприємства "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Молодіжна, 53; ідентифікаційний код 36489096) на користь Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (03035, м. Київ вул. Сурікова, б. 3; ідентифікаційний код 36716128) в особі філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Степова,1; ідентифікаційний код 39389830) основний борг у розмірі 732 698,03 (сімсот тридцять дві тисячі шістсот дев'яносто вісім) грн 03 коп, пеню у розмірі 48 152 (сорок вісім тисяч сто п'ятдесят дві) грн 59 коп, 3 % річних у розмірі 15 842 (п'ятнадцять тисяч вісімсот сорок дві) грн 60 коп, інфляційні втрати у розмірі 26 056 (двадцять шість тисяч п'ятдесят шість) грн 09 коп, витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 12 341 (дванадцять тисяч триста сорок одна) грн 24 грн., про що видати наказ.
В задоволенні клопотання про відстрочку виконання рішення суду - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України, з урахуванням підпункту 17.5 підпункту 17 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" цього Кодексу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 25.05.2021
Суддя Н.М. Євстигнеєва