25.05.2021 року м. Дніпро Справа № 904/5717/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),
суддів: Кузнецової І. Л., Подобєда І.М.
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетинжис"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2020р.
(суддя Рудь І.А., м. Дніпро, повний текст рішення складено 28.12.2020 р.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов'янський електро-технічний завод" (01103, м. Київ, вул. Драгомирова Михайла, 4, офіс 123, код ЄДРПОУ 33705375)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетинжис" (49000, м. Дніпро, вул. Ломана, 19, офіс 207, код ЄДРПОУ 39284474)
про стягнення заборгованості в сумі 47 669 грн. 30 коп. за договором поставки від 24.05.2019р. № 24/05-2019
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Слов'янський електро-технічний завод" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетинжис" заборгованість в сумі 47 669 грн. 30 коп., з яких: 36 379 грн. 21 коп. - пеня, 6 870 грн. 29 коп. - 3% річних, 4 419 грн. 80 коп. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 24.05.2019 № 24/05-2019 в частині повної та своєчасної оплати поставленої позивачем продукції, що стало підставою для звернення позивача у лютому 2020р. із відповідним позовом до Господарського суду Дніпропетровської області, про стягнення з відповідача основного боргу, пені, 3% річних, інфляційних втрат. За результатами розгляду справи № 904/772/20 прийняте рішення від 04.08.2020р. про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуті вказаним судовим рішенням суми сплачені відповідачем у повному обсязі, проте позивач, скориставшись правом, наданим нормами ст. 625 ЦК України, нарахував і просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за порушення відповідачем грошових зобов'язань зі сплати заборгованості, встановленої вищезазначеним судовим рішенням, а також пеню відповідно до умов п. 6.3. договору.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2020р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов'янський електро-технічний завод" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетинжис" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов'янський електро-технічний завод" 10 996 грн. 49 коп. пені, 6 870 грн. 29 коп. 3% річних, 4 419 грн. 80 коп. інфляційних втрат та 982 грн. 74 коп. витрат зі сплати судового збору. У решті позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов'янський електро-технічний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетинжис" про стягнення пені у розмірі 25 382 грн. 72 коп. відмовлено.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 14.01.2021р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Сетинжис" звернулося з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2020р. та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що рішення суду по справі №904/772/20 виконано Відповідачем в повному обсязі, що підтверджується відповідним платіжним дорученням, яке міститься в матеріалах справи, та що зазначеним рішенням позовні вимоги Позивача були задоволені лише частково та будь-яких додаткові вимоги, по яким могли б виникнути зобов'язання Відповідача, відсутні.
Скаржник, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018р. у справі № 927/333/17 вважає, що з огляду на строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором, у Позивача були відсутні підстави для нарахування пені поза межами строку дії договору, за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару.
Також, Апелянт вважає, що судом першої інстанції не було враховано та надана належна оцінку обставинам справи, стосовно стягнення 3% річних, оскільки відсотки, передбачені ст. 625 ГК України, за своєю правовою природою, як її зазначає і сам Позивач у позові відносяться до пені, оскільки фактично Позивач намагається стягнути відповідальність за прострочення зобов'язання зі сплати товару, а не розмір відсотків як плати за користування грошовими коштами, тобто в даному випадку застосування ст. 625 ГК України можливо лише при користуванні Відповідачем грошовими коштами Позивача, але цього не було, тому, при застосуванні ст. 625 ГК України і враховувати умови Договору п.6.3, при задоволені вимог Позивача встановлюється подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України та суперечить правовій позиції Верховного Суду України та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а також застосування ст. 625 ГК України не можливо.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Кузнецова І.Л., Чус О.В..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2021 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетинжис" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2020р. у справі №904/5717/20 залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів, з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору, у розмірі 3 153 грн. 00 коп.
Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.02.2021р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетинжис" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2020р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Розпорядженням керівника апарату суду від 08.04.2021 р., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Чус О.В., відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду № 2 від 08.10.2018 р. зі змінами, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів.
Автоматичною системою документообігу для розгляду справи визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Кузнецової І.Л., Подобєда І.М..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2021 р., колегією суддів у складі: судді-доповідача Кощеєва І. М., суддів: Кузнецової І.Л., Подобєда І.М., апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетинжис" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2020р. у справі №904/5717/20 прийнято до свого провадження.
7. Встановлені судом обставини справи
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2020р. у справі № 904/772/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов'янський електро-технічний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетинжис", про стягнення заборгованості в сумі 415 872 грн. 19 коп. за договором поставки від 24.05.2019р. № 24/05-2019 встановлено, що 24.05.2019р., між Товариством з обмеженою відповідальністю "Слов'янський електро-технічний завод" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сетинжис" (покупець) укладено договір поставки № 24/05-2019, за умовами якого постачальник зобов"язався в порядку і на умовах цього договору передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити на умовах цього договору продукцію, найменування, технічні характеристики, асортимент, ціна, строки і умови поставки якої узгоджуються в Специфікаціях, які є невід"ємною частиною договору.
Враховуючи умови п. 2.2. Специфікації № 1 від 04.06.2019р. до договору, відповідач повинен був здійснити оплату поставленої продукції за видатковими накладними у строк до 27.09.2019р., включно.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 2 072 376 грн. 00 коп., однак останній свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати поставленої продукції виконав частково у розмірі 1 703 136 грн. 00 коп., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 369 240 грн. 00 коп.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2020 р. у справі № 904/772/20 (набрало законної сили 03.09.2020 р.) позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетинжис" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов'янський електро-технічний завод" 369 240 грн. 00 коп. основного боргу, 39 317 грн. 27 коп. пені, за період з 28.09.2019р. (початок прострочення) по 06.02.2020р., 4 002 грн. 93 коп. 3% річних, за період з 28.09.2019р. (початок прострочення) по 06.02.2020р., 2 212 грн. 11 коп. інфляційних втрат, за період з жовтня по грудень 2019р. та 6 221 грн. 58 коп. витрат зі сплати судового збору; у решті позову відмовлено.
04.09.2020р. на виконання вказаного рішення судом видано відповідний наказ № 904/772/20.
14.09.2020р., приватним виконавцем Виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько Альоною Анатоліївною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№ 63026621 з примусового виконання рішення суду від 04.08.2020р..
21.09.2020р. приватним виконавцем Виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько Альоною Анатоліївною винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 63026621, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки з боржника стягнуто у повному обсязі борг за виконавчим документом, витрати по виконавчому провадженню та основну винагороду приватного виконавця.
Враховуючи те, що сума основного боргу за договором поставки від 24.05.2019р. № 24/05-2019, у розмірі 369 240 грн. 00 коп. стягнута з відповідача 21.09.2020р., що підтверджується платіжним дорученням № 1220 від 21.09.2020р., позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом та на підставі п. 6.3. договору і ч. 2 ст. 625 ЦК України просить стягнути з відповідача пеню, у розмірі 36 379 грн. 21 коп., за період з 07.02.2020 р. по 20.09.2020, 3% річних у розмірі 6 870 грн. 29 коп., за період з 07.02.2020р. по 20.09.2020р., інфляційні втрати, у розмірі 4 419 грн. 80 коп., за період з січня по серпень 2020р., нараховані на прострочену заборгованість.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості у розмірі 47 669 грн. 30 коп., суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Предметом апеляційного оскарження та, відповідно апеляційного розгляду у цій справі є ухвалене судове рішення в частині правомірності нарахування та стягнення донарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат на прострочену заборгованість.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, з наступних мотивів.
Спірні правовідносини сторін регулюються нормами ЦК України з урахуванням особливостей, встановлених ГК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 ЦК України та ст.ст. 264-271 ГК України.
Ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до приписів ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (правовий висновок щодо застосування ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015р. № 6-1206цс15).
Аналогічна позиція Верховного Суду України у питанні застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК, міститься у постановах від 20.12.2010р. № 3-57гс10, від 12.09.2011р. № 3-73гс11, від 14.11.2011р. № 3-116гс11, від 23.01.2012р. № 3-142гс11, від 01.10.2014р. № 6-113цс14, згідно якої наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції доречно зауважив на тому, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019р. у справі № 916/190/18, встановлено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Відповідно до ст. 1291 Конституції України, ст. ст. 18, 326 ГПК України судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому виконанню на всій території України.
За порушення строків виконання зобов"язання з оплати продукції, позивач, за період з 07.02.2020р. по 20.09.2020р., нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню, у розмірі 36 379 грн. 21 коп.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 ЦК України).
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 6.3. договору, у разі невиконання та/або несвоєчасного виконання зобов"язання з оплати продукції, що постачається, покупець сплачує постачальникові за кожний день прострочення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який вона нараховується, від суми простроченого платежу.
Відповідно до п. 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Оскільки договором поставки від 24.05.2019р. № 24/05-2019 не встановлено інший строк, за який нараховується пеня, застосуванню підлягає ч. 6 ст. 232 ГК України.
У рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2020р. у справі № 904/772/20, період пені взятий з 28.09.2019р. (початок прострочення) по 06.02.2020р..
Враховуючи положення ч. 6 ст. 232 ГК України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що нарахування пені у даній справі слід здійснювати за період, з 07.02.2020р. по 28.03.2020р..
Перевіривши розрахунок за допомогою калькулятора штрафів системи “Ліга-Закон”, судом вірно встановлено, що розмір пені складає 10 996 грн. 49 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню. Решта позовних вимог в цій частині задоволенню не підлягає.
Крім того, за порушення строків виконання зобов"язання з оплати продукції, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних, у розмірі 6 870 грн. 29 коп., за період з 07.02.2020р. по 20.09.2020р., та інфляційних втрат у розмірі 4 419 грн. 80 коп., за період з січня по серпень 2020р.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку 3% річних, останній здійснено, виходячи з неоплаченої заборгованості, за період з 07.02.2020р. по 20.09.2020р..
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що останній виконано правильно та відповідно до вимог чинного законодавства, з огляду на що, вимоги, про стягнення 6 870 грн. 29 коп., грн. 3% річних підлягають задоволенню повністю.
Розрахунок інфляційних втрат позивачем також здійснено, виходячи із заборгованості з орендної плати за кожен місяць окремо за загальний період з січня по серпень 2020р.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що останній виконано правильно та відповідно до вимог чинного законодавства, з огляду на що вимоги про стягнення 4 419 грн. 80 коп. підлягають задоволенню повністю.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у відповідача обов'язку сплати заборгованості у заявленому позивачем розмірі.
Згідно зі ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 ГПК України).
За приписами ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За встановлених обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо стосується посилань Скаржника на правову позицію, викладену в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018р. у справі № 927/333/17, то слід зазначити, що Верховний суд у вказаній постанові погодився з висновком апеляційного суду про те, що строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов'язань за договором, зокрема, в частині оплати поставленого товару, тому помилковим є твердження відповідача про відсутність підстав для нарахування продавцем пені поза межами строку дії договору, за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, яке мало місце під час дії цього договору.
З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що наведені Скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення і ухвалення нового рішення, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами.
Інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетинжис" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2020р. у справі № 904/5717/20 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Проніна та інші проти України" від 18.07.2006 зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може прийматись як вимоги подавати детальну відповідь на кожний аргумент.
У рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" (заява № 8269/02) від 23.07.2009р., Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише з підстав порушення незначних правил при розгляді та задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
10. Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сетинжис" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.12.2020 р. у справі № 904/5717/20 залишити без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на Апелянта - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сетинжис".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню у зв'язку із малозначною справою, крім випадків передбачених ч. 2 п. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя І.М.Кощеєв
Суддя І.Л. Кузнецова
Суддя І.М. Подобєд