проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"12" травня 2021 р. Справа № 917/1637/20
Східний апеляційний господарський суд у складі головуючого судді Мартюхіної Н.О., суддів Крестьянінова О.О., Плахова О.В.
секретар судового засідання: Голозубова О.І.
За участю представників сторін:
від позивача: Петров Д.В. - паспорт серія НОМЕР_1 , виданий 04.09.2013
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Петрова Дмитра Владиславовича, м. Полтава (вх. 586П)
на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2021 (повний текст складено 19.01.2021) у справі №917/1637/20 (суддя Ціленко В.А.)
за позовом Фізичної особи - підприємця Петрова Дмитра Владиславовича, м. Полтава
до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат", м. Полтава
до відповідача 2 Полтавської міської ради, м. Полтава
про визнання права власності
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.01.2021 у справі №917/1637/20:
- закрито провадження в частині визнання за Фізичною особою - підприємцем Петровим Дмитром Владиславовичем права власності на нежитлове приміщення (магазин) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 50,0 кв.м., що складається із торгівельного залу 49,0 кв.м., санвузол - 1,0 кв. м. де відповідачем 1 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Дукат".
- відмовлено в позові в частині визнання за Фізичною особою - підприємцем Петровим Дмитром Владиславовичем права власності на нежитлове приміщення (магазин) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 50,0 кв.м., що складається із торгівельного залу 49,0 кв.м., санвузол - 1,0 кв. м. де відповідачем 2 є Полтавська міська рада.
Не погодившись із вищевказаним рішенням, Фізична особа - підприємець Петров Дмитро Владиславович звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просив скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2021 у справі №917/1637/20 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржником зазначено наступне:
- місцевий господарський суд не мав правових підстав для закриття провадження у справі, оскільки подані позови в межах справ №917/398/18 та №917/1637/20 не є тотожними щодо складу учасників та підстав позову. Так у справі №917/398/18 підставою позову була біржова угода, укладена з ТОВ «Дукат», а в справі №917/1637/20 підставою позову є договір купівлі-продажу від 15.09.1998 та рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 20.09.2006 №283.
- визначення Полтавської міської ради в якості відповідача було обумовлене тим, що попередній власник нерухомого майна є невідомим, а спірне майно знаходиться на території Полтавської міської ради.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2021 сформовано колегію суддів апеляційного господарського суду у складі: Мартюхіна Н.О. - головуючий суддя, судді Лакіза В.В., Плахов О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 залишено без руху апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Петрова Дмитра Владиславовича на рішення господарського суду Полтавської області від 12.01.2021 у справі №917/1637/20; встановлено апелянту строк впродовж 10 днів з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме надати до Східного апеляційного господарського суду: докази сплати судового збору у розмірі 2438,25 грн.
У зв'язку із усуненням недоліків, поданої апеляційної скарги, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Петрова Дмитра Владиславовича на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2021 у справі №917/1637/20 та призначено справу до розгляду на "07" квітня 2021 р. о 15:00 годині.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2021 оголошено перерву у судовому засіданні у справі №917/1637/20 до "12" травня 2021 р. об 10:00 год.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2021 у зв'язку із перебуванням судді Лакізи В.В. у відпустці, сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: Мартюхіна Н.О. - головуючий суддя, судді Крестьянінов О.О., Плахов О.В.
Позивач в судовому засіданні 12.05.2021 наполягав на задоволенні апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Крім того, позивач надав письмові пояснення якими зазначив, що ФОП Петров Д.В. користується земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору оренди від 02.06.2011, який було укладено на 1 рік. При цьому, існує затримка в укладенні договору оренди на новий строк та реєстрації речового права в Реєстрі через відсутність у позивача правовстановлюючих документів на нерухоме майно, яке знаходиться на цій земельній ділянці.
Відповідач-1 в судове засідання 12.05.2021 не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання, яким зазначив, що підтримує апеляційну скаргу Петрова Д.В., та просив судове засідання провести без його участі. Розглянувши зазначене клопотання судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку щодо можливості його задоволення.
Відповідач-2 в судове засідання 12.05.2021 не з'явився, через канцелярію суду надав письмові пояснення якими зазначив, що право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 в установленому законом порядку не оформлене, що підтверджується інформацією наданою Полтавським міським управлінням земельних ресурсів та земельного кадастру.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як зазначає позивач, фізична особа-підприємець Петров Д.В., останній з вересня 1998 року користується нежитловим приміщенням (будівлею магазину) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_1 (колишня назва Жовтнева), загальною площею 55,6 кв.м. (на теперішній час. 50,0 кв.м., що складається із торгівельного залу 49,0 кв.м., санвузол - 1,0 кв.м.).
Вищевказане приміщення було придбано фізичною особою-підприємцем Петровим Д.В. у Товариства з обмеженою відповідальністю «Дукат» на підставі договору купівлі-продажу від 15.09.1998, який було укладено в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення.
Відповідно до наявного в матеріалах справи акту прийому-передачі майна від 15.09.1998 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дукат» (продавець) передає, а фізична особа-підприємець Петров Д.В. (покупець) приймає у володіння наступне майно - нежитлове приміщення (магазин, розташований за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 55,6 кв.м.
Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 20.09.2006 №283 вирішено оформити право приватної власності на нежитлову будівлю (магазин), загальною площею 55,6 кв.м., який розташований в м.Полтаві по вул. Жовтнева, 76а.
В пункті 2 вищевказаного рішення Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 20.09.2006 №283 зазначено, що Колективному підприємству «Інвентаризатор» слід підготувати та оформити свідоцтво про право приватної власності і провести реєстрацію права приватної власності за Петровим Дмитром Владиславовичем.
За твердженням позивача площа нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 а змінилась після перепланування приміщення та на сьогоднішній час становить 50,0 кв.м., що підтверджується технічним паспортом, який виготовлено у 2018 році.
В листі Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» від 16.01.2020 №449 зазначено, що за матеріалами ПБТІ «Інвентаризатор» свідоцтво про право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 не оформлялося, не видавалося та не реєструвалося в БТІ «Інвенатризатор». У ПБТІ «Інвентаризатор» відсутні відомості щодо договору купівлі-продажу від 15.09.1998, в тому числі і його копія.
Постановою приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Ющенко В.В. відмовлено гр. Петрову Дмитру Владиславовичу у вчиненні нотаріальної дії - посвідчення договору відчуження (договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (магазин) в АДРЕСА_1 ), у зв'язку з тим, що не подано документ, що посвідчує право власності на майно, що відчужується.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в Реєстрі відсутній запис про право власності жодної особи на майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Фізична особа-підприємець Петров Д.В. вважає, що останній з 1998 року одноособово, добросовісно, відкрито і безперервно володіє нерухомим майном, сплачує комунальні послуги, здає приміщення в оренду, здійснює поточний та капітальний ремонт, отримує необхідні дозволи та відображає своє користування майном в податковій документації.
Незважаючи на зазначені вище обставини, Фізична особа-підприємець Петров Д.В. не має правовстановлюючих документі на вищевказане майно, що і стало передумовою для звернення до суду із позовом про визнання за Фізичною особою - підприємцем Петровим Дмитром Владиславовичем права власності на нежитлове приміщення (магазин) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 50,0 кв.м., що складається із торгівельного залу 49,0 кв.м., санвузол - 1,0 кв. м.
Позовні вимоги обґрунтовано положеннями статті 344 Цивільного кодексу України, яка регламентує набуття майна за набувальною давністю.
Як вже зазначалось вище, рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.01.2021 у справі №917/1637/20: закрито провадження в частині визнання за Фізичною особою - підприємцем Петровим Дмитром Владиславовичем права власності на нежитлове приміщення (магазин) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 50,0 кв.м., що складається із торгівельного залу 49,0 кв.м., санвузол - 1,0 кв. м. де відповідачем 1 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Дукат"; відмовлено в позові в частині визнання за Фізичною особою - підприємцем Петровим Дмитром Владиславовичем права власності на нежитлове приміщення (магазин) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 50,0 кв.м., що складається із торгівельного залу 49,0 кв.м., санвузол - 1,0 кв. м. де відповідачем 2 є Полтавська міська рада.
При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France", заява № 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні процесуальні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
Із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції приймаючи рішення про закриття провадження у даній справі стосовно відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат", виходив з того, що існує рішення Господарського суду Полтавської області від 16.08.2018 року, у судовій справі №917/398/18 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав як у даній справі.
Разом з тим, судова колегія апеляційного господарського суду не може погодитись із вищевказаною позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи, без прийняття судового рішення по суті позовних вимог, у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Перелік підстав закриття провадження у справі визначений у статті 231 ГПК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 2 частини першої статті 175 ГПК України).
Однією з цілей застосування цих норм процесуального права законодавець визначив, уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
Передумовою для застосування положень пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, та, як наслідок, застосування пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України, є наявність двох справ з тотожним суб'єктним складом, предметом та підставами позову.
При цьому, для закриття провадження у справі необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - сторін, предмету та підстав звернення до суду з позовною заявою.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Із матеріалів справи вбачається, що у справі № 917/398/18 Фізична особа - підприємець Петров Дмитро Владиславович звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат" про визнання права власності на нежитлове приміщення (магазин) (А-1), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 50,0 кв. м. та складається з торгівельного залу 49,0 кв. м., санвузол 1,0 кв. м.
В якості підстави позову у справі №917/398/18 позивачем зазначено, що останній користується нежитловим приміщенням за адресою м. Полтава, вул. Соборності (Жовтнева), 76а, загальною площею 50,0 кв.м. починаючи з 2003 року на підставі біржової угоди від 14.03.2003, яка була укладена між позивачем та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Дукат» на Центральній універсальній біржі. Отже, Фізична особа - підприємець Петров Дмитро Владиславович починаючи з 14 березня 2003 року добросовісно заволодів (шляхом укладення угоди) і протягом останніх п'ятнадцяти років користується нежитловим приміщенням, що за приписами статті 344 Цивільного кодексу України є підставою для визнання за ним права власності на це майно за набувальною давністю.
Разом з тим, в даній справі №917/1637/20, в якості підстави позову про визнання права власності на майно за набувальною давністю, Фізичною особою - підприємцем Петровим Дмитром Владиславовичем зазначено, що він користується нежитловим приміщенням за адресою м. Полтава, вул. Соборності (Жовтнева), 76а з 1998 року на підставі договору купівлі-продажу від 15.09.1998, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дукат», а рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 20.09.2006 №283 вирішено оформити право приватної власності на зазначене майно.
Крім того, у справі №917/1637/20 на відміну від справи №917/398/18 відповідачем є не тільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Дукат», а і Полтавська міська рада.
Наведені вище обставини свідчать, що підстави позову та суб'єктний склад сторін у справах №917/398/18 та №917/1637/20 є відмінними, що унеможливлює закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 231 та п.2 ч.1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, та є підставою для скасування рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2021 у справі №917/1637/20 у відповідній частині.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Як вже зазначалось вище, фізична особа-підприємець Петров Д.В. посилається на те, що останній з вересня 1998 року користується нежитловим приміщенням (будівлею магазину) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 50,0 кв.м., що складається із торгівельного залу 49,0 кв.м., санвузол - 1,0 кв. м.
Вищевказане приміщення за твердженням позивача було придбано фізичною особою-підприємцем Петровим Д.В. у Товариства з обмеженою відповідальністю «Дукат» на підставі договору купівлі-продажу від 15.09.1998, який було укладено в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення.
Фізична особа-підприємець Петров Д.В. вважає, що останній з вересня 1998 одноособово, добросовісно, відкрито і безперервно володіє вищевказаним нерухомим майном, що є підставою для визнання за ним права власності на це майно за набувальною давністю на підставі положень статті 344 Цивільного кодексу України.
Згідно ч.2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Судова колегія апеляційного господарського суду зауважує, що за змістом частини 1 статті 344 ЦК України однією з обов'язкових умов набуття права власності за набувальною давністю є наявність у спірного майна правового режиму нерухомої речі, тобто об'єкта нерухомості, який прийнято в експлуатацію (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 по справі №910/17274/17).
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування
З урахуванням вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 27 жовтня 1993 р. по справі "Домбо Бехеер" проти Нідерландів зазначено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони.
Проте, Фізичною особою-підприємцем Петровим Д.В. не надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст.76-77 Господарського процесуального кодексу України, які би свідчили про існування у нежитлового приміщення (магазину) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 50,0 кв.м. на теперішній час правового режиму нерухомої речі, тобто об'єкта нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Державними будівельними нормами України Управління, організація і технологія «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Основні положення ДБН А.3.1-3-94», затвердженого наказом Держкоммістобудування України N 48 від 05.10.1994 N 48 встановлено порядок, основні вимоги і умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів незалежно від їх форми власності та призначення, способів проведення будівельних робіт і поширюються на нове будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння, реставрацію, капітальний ремонт (далі - будівництво) об'єктів - будівель, споруд, приміщень підприємств, їх окремих черг, пускових комплексів (далі - ДБН А.3.1-3-94).
Відповідно до п.3.1. ДБН А.3.1-3-94 Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, які не є державною власністю, встановлюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України. Ці об'єкти приймаються в експлуатацію за рішенням державних технічних комісій.
Рішення про прийняття об'єктів в експлуатацію можуть прийматися державними технічними комісіями тільки по тих об'єктах, які закінчені будівництвом в обсязі, передбаченому проектом, та підготовлені до експлуатації (п. 3.8 ДБН А.3.1-3-94).
Згідно п. 3.9. ДБН А.3.1-3-94 результатом роботи державної технічної комісії є складання і підписання акта державної технічної комісії (додаток 4), в якому приймається рішення про введення об'єкта в експлуатацію.
Підписаний та затверджений акт державної технічної комісії є підставою для включення даних про його введення в державну статистичну звітність, а також для оформлення права власності на збудований об'єкт. (п. 3.11 ДБН А.3.1-3-94)
Порядок здійснення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні був передбачений Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від N 121 від 09.06.1998 (далі - Інструкція).
Пунктом 1.8 Інструкції встановлено, що державній реєстрації підлягають тільки ті об'єкти нерухомості, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку незалежно від форм їхньої власності й при наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної інвентаризації, яке проводить державну реєстрацію права власності на ці об'єкти
Згідно п.1.9 Інструкції до об'єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться: а) житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами; б) вбудовані в житлові будинки нежитлові приміщення (як частини цих будинків); в) квартири багатоквартирних будинків.
Отже, наведені вище положення законодавства передбачали, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснювалось за рішенням державних технічних комісій внаслідок чого видався відповідний акт про введення об'єкта в експлуатацію, який також був підставою для оформлення права власності на збудований об'єкт. При цьому, державній реєстрації права власності підлягали тільки ті об'єкти нерухомості, які були прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Як зазначає позивач, нежитлове приміщення (магазину) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_1 було збудовано Товариством з обмеженою відповідальністю «Дукат», яке на той час було його власником.
Разом з тим, Фізичною особою-підприємцем Петровим Д.В. не надано жодних доказів, які би свідчили про наявність дозволу на будівництво та прийняття в експлуатацію вищевказаного приміщення Товариством з обмеженою відповідальністю «Дукат» та реєстрацію за ним права власності. В тому числі, не надано доказів, які би свідчили про належність зазначеного майна на будь-якому речовому праві іншій особі саме як об'єкт нерухомості.
Тобто, позивачем не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.76-77 Господарського процесуального кодексу України, які би свідчили, що спірне приміщення належало Товариству з обмеженою відповідальністю «Дукат» на праві власності як об'єкт нерухомого майна.
Отже, в матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази, які би свідчили про введення спірного майна в експлуатацію як Фізичною особою-підприємцем Петровим Д.В. так і Товариством з обмеженою відповідальністю «Дукат», що унеможливлює визнання за набувальною давністю права власності на нежитлове приміщення (магазину) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 50,0 кв.м.
Крім того, Фізичною особою-підприємцем Петровим Д.В. не доведено, що нежитлове приміщення (магазину) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 50,0 кв.м. взагалі є нерухомим майном протягом всього строку його існування.
Так, в матеріалах справи наявний висновок експерта Федорова Д.Ф. №101 від 27.11.2020 за результатами експертного будівельно-технічного дослідження в якому експерт дійшов висновку, що будівля магазину (А-1), що розташована за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 50,0 кв.м. є капітальною та відповідає ознакам, що характеризують об'єкти нерухомого майна.
В Технічному паспорті на нежитлові приміщення від 12.01.2018, складеного ПП «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор», зазначено, що площа будівлі магазину (А-1), розташованого за адресою АДРЕСА_1, складає 50,0 кв.м.
Разом з тим, відповідно до наявного в матеріалах справи акту прийому-передачі майна від 15.09.1998, площа нежитлового приміщення будівлі магазину (А-1), розташованого за адресою АДРЕСА_1, складала 55,6 кв.м.
Фізичною особою-підприємцем Петровим Д.В. в позовній заяві було зазначено, що розмір площі приміщення змінився після його перепланування, яка на сьогоднішній час становить 50,0 кв.м. та відображається у технічному паспорті, який виготовлено у 2018 році.
Судова колегія апеляційної інстанції зауважує, що в матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази в розумінні ст.ст.76-77 Господарського процесуального кодексу України, які би свідчили про те, що спірне майно мало ознаки нерухомого майна починаючи з вересня 1998 року.
Єдиним документом на підтвердження наявності ознак нерухомого майна у нежитлового приміщення (магазину) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 50,0 кв.м., є вищевказаний висновок експерта, який було складено лише 27.11.2020.
При цьому, зміна розміру площі спірного майна, яка відбулась під час його використання Фізичною особою-підприємцем Петровим Д.В., свідчить про недоведення позивачем факту безперервного володіння нерухомим майном площею 50,0 кв.м. протягом останніх 10 років, які передували зверненню до суду.
Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду критично ставиться до пояснень Фізичної особи-підприємця Петрова Д.В. стосовно одноособового, добросовісного, відкритого та безперервного володіння вищевказаним майном з вересня 1998 року (після укладання договору купівлі-продажу від 15.09.1998), зважаючи на наступне:
- в матеріалах справи відсутній договір купівлі-продажу від 15.09.1998, укладений між фізичною особою-підприємцем Петровим Д.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дукат»;
- спірне майно не було введено в експлуатацію ані фізичною особою-підприємцем Петровим Д.В. ані Товариством з обмеженою відповідальністю «Дукат», а в матеріалах справи відсутні дозвільні документи на будівництво цього майна;
- у справі №917/398/18 фізичною особою-підприємцем Петровим Д.В. було зазначено, що останній користується нежитловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 50,0 кв.м. починаючи з 2003 року на підставі біржової угоди від 14.03.2003, яка була укладена між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дукат».
Тобто, фізичною особою-підприємцем Петровим Д.В., під час вирішення аналогічного спору в іншій справі №917/398/18, надано діаметрально протилежні пояснення щодо початку строку користування вищевказаним майном та документам на підставі яких виникло таке право;
- згідно наданих сторонами пояснень позивач оформив право оренди земельною ділянкою під спірним нежитловим приміщенням, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 лише у 2011 році та яке закінчилось у 2012 році. На теперішній час право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 в установленому законом порядку позивачем не оформлене;
- долучені позивачем до матеріалів справи погодження на встановлення режиму роботи об'єкту торгівлі ресторанного господарства та сфери послуг в м.Полтава №887, договір №1889-7 про надання комунальних послуг з водопостачання та водовідведення від 02.02.2019, договір №w/522/1 про надання послуг з регулярного вивезення та захоронення твердих побутових відходів від 30.12.2010, свідчать лише про факт використання спірного приміщення в підприємницькій діяльності позивача, але не підтверджують наявність права власності у позивача на таке майно;
- наявна в матеріалах справи копія рішення Виконавчого комітету Полтавської міської ради від 20.09.2006 №283 не є підставою для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно в судовому порядку, із заявлених Фізичною особою - підприємцем Петровим Дмитром Владиславовичем в позові підстав.
Також судова колегія апеляційного господарського суду зауважує, що згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження.
Разом з тим, ані Товариство з обмеженою відповідальністю "Дукат" ані Полтавська міська рада, не є власниками нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 50,0 кв.м. та не оспорюють жодні речові права позивача на це майно.
Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги про визнання за Фізичною особою - підприємцем Петровим Дмитром Владиславовичем права власності на нежитлове приміщення (магазин) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 50,0 кв.м., що складається із торгівельного залу 49,0 кв.м., санвузол - 1,0 кв. м., підлягають залишенню без задоволення.
Доводи апелянта щодо безпідставного закриття провадження у справі місцевим господарським судом знайшли своє підтвердження.
Інші доводи апелянта були спростовані в даній постанові апеляційного господарського суду, крім того, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця Петрова Дмитра Владиславовича підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2021 у справі №917/1637/20 підлягає скасуванню в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат" про визнання права власності на нежитлове приміщення (магазин) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 50,0 кв.м., що складається із торгівельного залу 49,0 кв.м., санвузол - 1,0 кв. м. із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині. В іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2021 у справі №917/1637/20 підлягає залишенню без змін
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Петрова Дмитра Владиславовича на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2021 у справі №917/1637/20 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2021 у справі №917/1637/20 - скасувати в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат" про визнання права власності на нежитлове приміщення (магазин) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 50,0 кв.м., що складається із торгівельного залу 49,0 кв.м., санвузол - 1,0 кв. м.
В цій частині прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог фізичної особи - підприємця Петрова Дмитра Владиславовича до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат" про визнання права власності на нежитлове приміщення (магазин) (А-1), що розташоване за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 50,0 кв.м., що складається із торгівельного залу 49,0 кв.м., санвузол - 1,0 кв. м.
В іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 12.01.2021 у справі №917/1637/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя О.В. Плахов
( Повний текст постанови складено 24.05.2021 року).