печерський районний суд міста києва
Справа № 757/21083/21-к
06 травня 2021 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
за участі представника власника майна - адвоката ОСОБА_3 ,
процесуального керівника у кримінальному провадженні - прокурора ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у залі суду судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні № 62021000000000161, що полягає у неповерненні вилученого під час обшуку майна,
20.04.2021 до Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 , яка передана слідчому судді 21.04.2021, на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, що полягає у неповерненні вилученого під час обшуку майна, у якій просив зобов'язати слідчого або прокурора у кримінальному провадженні № 62021000000000161, повернути майно, вилучене 12.03.2021 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_5 .
В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що 12.03.2021 проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі постанови про проникнення до житла чи іншого володіння особи до постановлення ухвали слідчого судді, в межах кримінального провадження № 62021000000000161, під час проведення якого вилучено, серед іншого, грошові кошти в сумі 400 000 (чотириста тисяч) гривень та грошові кошти в сумі 4 300 (чотири тисячі триста) доларів США.
Проте заявник вважає, що вилучене майно утримується стороною обвинувачення безпідставно, оскільки на нього до цього часу не накладено арешт, не має відношення до кримінального провадження, а відтак підлягають поверненню його законному володільцю.
В судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 вимоги скарги підтримав та просив її задовольнити в повному обсязі.
Прокурор ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечував, зазначивши, що вказане майно не є тимчасово вилученим майном та арешт на нього не накладався.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Частиною 3 статті 306 КПК України передбачено, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність осіб, які не з'явились, на підставі наданих доказів.
Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності прокурора/слідчого.
Судовим розглядом встановлено, що Другим відділом Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62021000000000161 від 22.02.2021, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 КК України.
12.03.2021 на підставі постанови про проникнення до житла чи іншого володіння особи до постановлення ухвали слідчого судді, в межах кримінального провадження № 62021000000000161, проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення.
13.03.2021 старший слідчий другого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 , невідкладно після проведення обшуку, звернулась до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку у кримінальному провадженні № 62021000000000161, яке ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.03.2021 було задоволено.
За викладених обставин вбачається, що скаргу подано уповноваженою особою, в передбачений законом спосіб та з урахуванням правил територіальної підсудністю для розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, які розглядаються слідчим суддею місцевого суду за місцем розташування органу досудового розслідування, що регламентовано ч. 1 ст. 306 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Частиною 2 ст. 168 КПК України визначено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Згідно з ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.
Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Згідно із ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст. ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Обов'язковою обставиною, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину. Обов'язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги.
У разі відсутності підстав вважати вилучене майно таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні - вони мають бути повернуті власнику.
Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Разом з тим, слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Пропорційність втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» ("fair balance") між вимогами загального інтересу суспільства та захисту основоположних прав особи.
Така позиція також узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» (<...>) [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Так, судовим розглядом встановлено, що відповідно до протоколу невідкладного обшуку від 12.03.2021, проведеного на підставі постанови про проникнення до житла чи іншого володіння особи до постановлення ухвали слідчого судді, серед іншого було вилучено грошові кошти в сумі 400 000 (чотириста тисяч) гривень та грошові кошти в сумі 4 300 (чотири тисячі триста) доларів США.
Відповідно до ухвали №757/12628/21-к від 13.03.2021, слідчим суддею надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виявлення та фіксації відомостей про вчинення кримінального правопорушення, виявлення, врятування та вилучення майна, яке має значення для встановлення істини у кримінальному провадженні, а також відшукання та вилучення, серед іншого, грошових коштів в сумі 400 000 (чотириста тисяч) гривень та грошові кошти в сумі 4 300 (чотири тисячі триста) доларів США, які на думку органу досудового розслідування, можуть бути речовим доказом у кримінальному провадженні.
В силу положень ст.ст. 22, 26 КПК України, вказані при зверненні зі скаргою обставини підлягають підтвердженню учасником кримінального провадження шляхом подання відповідних документів або їх копій, адже ЄСПЛ у справі «Ушаков та Ушакова проти України» 18 червня 2015 року вказує на те, що Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Більше того, слід зазначити, що під час провадження на підставі Конвенції неухильно застосовується принцип affirmanti incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження).
Оцінивши матеріали скарги та долучені до неї як заявником, так і представником органу досудового розслідування докази, слідчий суддя приходить до висновку, що твердження органу досудового розслідування не можуть «поза розумним сумнівом» дати підстави для висновку про відповідність вилучених грошових коштів ознакам, передбаченим ст.98 КПК України, оскільки органом досудового розслідування не підтверджено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами обставин, які можуть бути доведені за допомогою вказаних грошових коштів, що є основною метою доказування у кримінальному провадженні.
Відтак, вилучене майно - грошові кошти в сумі 400 000 (чотириста тисяч) гривень та грошові кошти в сумі 4 300 (чотири тисячі триста) доларів США - є тимчасово вилученим майном, а тому має застосовуватися порядок, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 169 КПК України, та процедура за ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу.
Органом досудового розслідування не надано відомостей та не долучено доказів, в яких наводилися б підстави для подальшого утримання зазначеного вище майна, а саме: грошових коштів в сумі 400 000 (чотириста тисяч) гривень та грошові кошти в сумі 4 300 (чотири тисячі триста) доларів США та, що на вказане майно було накладено арешт як на тимчасово вилучене, у відповідності до частини п'ятої статті 171 КПК України.
Статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Так, при постановленні даного рішення слідчий суддя приймає до уваги, що обов'язок доведення існування, тієї обставини, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в матеріалах судового провадження за скаргою даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння ОСОБА_5 належним йому майном.
За вказаних обставин позиція органу досудового розслідування щодо неповернення грошових коштів в сумі 400 000 (чотириста тисяч) гривень та грошові кошти в сумі 4 300 (чотири тисячі триста) доларів США його законному володільцю спростовується, тобто за встановлених обставин вбачається, що вилучене майно не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, що як наслідок свідчить про бездіяльність сторони обвинувачення, яка полягає у неповерненні майна, що вилучено під час проведення обшуку 12.03.2021 за адресою: АДРЕСА_1 , яку необхідно усунути шляхом зобов'язання повернути вилучене майно власнику, відповідно до п. 4 ст. 169 КПК України.
Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,
Скаргу задовольнити.
Зобов'язати слідчого або прокурора у кримінальному провадженні № 62021000000000161 повернути ОСОБА_5 майно, вилучене під час обшуку 12.03.2021 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти в сумі 400 000 (чотириста тисяч) гривень та грошові кошти в сумі 4 300 (чотири тисячі триста) доларів США.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1