24 травня 2021 року Справа № 480/9024/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/9024/20 за позовом ОСОБА_1 до Лебединської міської ради Сумської області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Лебединської міської ради Сумської області, в якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати відмову Лебединської міської ради Сумської області, викладену в листі від 13.08.2020 №42, у наданні ОСОБА_1 , дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Лебединської міської ради Сумської області.
- зобов'язати Лебединську міську раду Сумської області на найближчому пленарному засіданні сесії Лебединської міської ради розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Лебединської міської ради Сумської області та прийняти рішення, передбачене статтею 118 Земельного кодексу України.
Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що нею подано до Лебединської міської ради заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Листом від 13.08.2020 № 42 виконавчий комітет Лебединської міської ради Сумської області відмовив у наданні такого дозволу з огляду на те, що бажана земельна ділянка знаходиться в оренді. Позивач вважає вказану відмову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки вона не відповідає нормам діючого законодавства.
Ухвалою суду позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначений за правила спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач подав до суду відзив, в якому проти позовних вимог заперечує та зазначає, що Лебединська міська рада розглянула заяву ОСОБА_1 та рішенням у формі листа від 13.08.2020 відмовила у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки землі за рахунок яких планується відведення земельної ділянки у власність, перебувають у користуванні на умовах оренди. Також відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог щодо повторного розгляду заяви, оскільки такі вимоги є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 звернулася до Лебединської міської ради Сумської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Лебединської міської ради Сумської області.
Виконавчий комітет Лебединської міської ради Сумської області листом від 13.08.2020 № 42 повідомив, що звернення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розглянуто. Доведено до відому, що дана земельна ділянка загальною площею 24,9388 га знаходиться в оренді терміном до 07.12.2022. Тому вирішити позитивно клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, неможливо (а.с.11).
Не погодившись з вказаною відмовою, позивач звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України (далі по тексту - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані статтею 118 Земельного кодексу України.
Так, частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно із ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Тобто підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.
Відповідно до приписів ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.
Згідно із п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280) питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Тобто способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.
Таким чином, вирішення заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, відноситься виключно до повноважень Лебединської міської ради, а не до виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області.
Нормами статті 46 Закону № 280 визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Частинами першою та другою статті 59 Закону № 280 передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Враховуючи викладене, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, Лебединська міська рада на пленарному засіданні зобов'язана прийняти одне із рішень, визначених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
В той же час, Лебединська міська рада Сумської області порушила вимоги вказаного законодавства та не розглянула заяву ОСОБА_1 у встановленому законодавством порядку. Тобто має місце протиправна бездіяльність.
Отже, наданий відповідачем лист не може сприйматися судом як належна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.
Відтак, суд визнає, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що свідчить про допущення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданої позивачем заяви, як того вимагає ст.118 Земельного кодексу України, оскільки вищезазначеними нормами права не закріплено за суб'єктом владних повноважень права утримуватись від прийняття відповідного рішення за результатом розгляду питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. А тому позивачем помилково обрано такий спосіб захисту, як визнання протиправною та скасування відмови відповідача, викладеної у листі від 13.08.2020 №42, оскільки цей документ, фактично, є листом-відповіддю, який не є рішенням у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Лебединської міської ради Сумської області щодо нерозгляду заяви позивача від 24.07.2020.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання Лебединської міської ради Сумської області повторно розглянути заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, суд зазначає наступне.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 у справі № 2040/6320/18.
Частиною 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В даному випадку зобов'язання розглянути заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не є втручанням суду у дискреційні повноваження Лебединської міської ради Сумської області, а є обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права позивача.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.10.2020 у справі № 1840/3664/18, від 28.10.2020 № 808/2625/17.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Лебединську міську раду Сумської області на найближчому пленарному засіданні сесії Лебединської міської ради Сумської області розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Лебединської міської ради Сумської області та прийняти рішення, передбачене статтею 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Лебединська міська рада Сумської області, як суб'єкт владних повноважень, не довела правомірності своєї бездіяльності щодо не розгляду заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 840,80 грн.
Щодо заяви позивача встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином вказаною статтею встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі, оскільки судове рішення є обов'язковим до виконання, у тому числі, в примусовому порядку, а за невиконання рішення суду передбачена відповідальність.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Лебединської міської ради Сумської області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Лебединської міської ради Сумської області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Лебединської міської ради Сумської області.
Зобов'язати Лебединську міську раду Сумської області (вул. Пушкіна, 2, м. Лебедин, Сумська область, 42200, код ЄДРПОУ 39449040) на найближчому пленарному засіданні сесії Лебединської міської ради Сумської області розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 24.07.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Лебединської міської ради Сумської області та прийняти рішення, передбачене статтею 118 Земельного кодексу України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Лебединської міської ради Сумської області (вул. Пушкіна, 2, м. Лебедин, Сумська область, 42200, код ЄДРПОУ 39449040) суму судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Кунець