Справа № 420/8167/21
24 травня 2021 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Кравченко М.М., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї документи, суддя дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії слід відмовити з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» від 09.09.2010 року № 19-рп/2010, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.
Згідно з п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 року № 9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.
Основними ознаками публічно-правових відносин називають: обов'язкову участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб'єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов'язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.
Адміністративно-правовий спір має певні ознаки. Такі спори виникають у сфері державного управління, в процесі здійснення органами виконавчої влади своїх управлінських функцій. Для цих спорів характерно особливе становище його суб'єктів (учасників спірного правовідношення). Обов'язковим учасником адміністративно-правового спору є наділений владними повноваженнями орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадові особи, наділені державно-владними повноваженнями. Адміністративно-правовий спір має особливий предмет, що пов'язано з широтою і різноплановістю діяльності управлінського характеру.
Обов'язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов'язки в публічних правовідносинах.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
До адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням останнім владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ.
В позовній заяві ОСОБА_1 просить суд: зобов'язати Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області зняти арешт з усього рухомого та нерухомого майна, який було накладено в межах Виконавчого провадження № 55663318 Другим Малиновським відділом державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області на підставі Постанови про відкриття виконавчого провадження № 55663318 від 30.01.2018 р. та 16.02.2018р. та Постанови про арешт майна боржника, реєстраційний номер обтяження: 25167275 від 07.03.2018 р., Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40033490 від 07.03.2018 р.; зобов'язати Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області вилучити запис з Єдиного реєстру обтяжень рухомого майна про заборону відчуження всього рухомого майна № 16720317; зобов'язати Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області вилучити запис з Єдиного реєстру обтяжень нерухомого майна про арешт всього нерухомого майна № 25167275; зобов'язати Другий Малиновський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області вилучити запис з Єдиного реєстру боржників про конфіскацію майна засуджених за завершеним Виконавчим провадженням.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що за він Вироком Приморського районного суду м. Одеси, номер справи 522/1446/16-к, визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст.14, ч.2 ст.258, ч.1 ст.258-3, ч.1 ст.263, ч.2 ст.263-1 КК України, за що призначене покарання: за ч.1 ст.14, ч.2 ст.258 КК України із застосуванням ст.ст.68, 69 КК України у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч.1 ст.258-3 КК України із застосуванням ст.69 КК України у вигляді 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч.1 ст.263 КК України у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі; за ч.2 ст.263-1 КК України із застосуванням ст.69 КК України у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим визначено остаточне покарання у вигляді 4 (чотирьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Строк покарання розраховано з 21.08.2015 року, тобто з моменту фактичного затримання. Зараховано в строк покарання, термін попереднього ув'язнення, а саме: з моменту фактичного затримання 21.08.2015 року по 21.11.2017, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. У зв'язку із відбуттям призначеного строку покарання звільнено від відбування покарання. Запобіжний захід змінено з тримання під вартою на особисте зобов'язання, а після набрання вироком законної сили скасовано. Звільнено з під-варти в залі суду. Судимість погашена. На підставі Вироку суду було видано виконавчий лист від 22.12.2017 р. № 1-кп-369/17, який направлено до Другого Малиновського ВДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області. 30.01.2018 р. чи 16.02.2018р. за даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень Постановами про відкриття виконавчого провадження було відкрито Виконавче провадження № 55663318, а також винесено Постанову про арешт майна боржника від 16.02.2018 р. За яким, на підставі Інформації про виконавче провадження з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, Категорія виконавчого документа: конфіскація майна засуджених, Резолютивна частина виконавчого документа: Конфіскувати майно ОСОБА_1 , Майно боржника на яке накладається арешт: все рухоме та нерухоме майно. Станом на 14.10.2018 р. Постановою про повернення виконавчого документу стягувачу, виконавчий лист повернено до Приморського районного суду міста Одеси, в зв'язку з відсутністю у боржника майна на яке б можливо було звернути стягнення, Виконавче провадження 55663318 завершено відповідно до чинного законодавства, за даними Реєстру ВП. При цьому відомості з реєстру боржників не виключено і до тепер, про що стало відомо випадково в квітні місяці цього року. 22.04.2021 р. позивач звернувся з заявою до Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про закриття виконавчого провадження, зняття арешту та виключення відомостей з реєстру боржників, але отримав відмову на звернення з підстав викладених у відповіді від 26.04.2021 р. вих. № 15210, з рекомендацією звернутись до суду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Разом з цим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що виконавче провадження ВП № 55663318 перебувало на виконанні у Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області з примусового виконання виконавчого листа № 1кп-369/17, виданого 22.12.2017 року Приморським районним судом м. Одеси в кримінальному провадженні.
Відповідно до ч.1 ст.1 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Згідно з ч.1 ст.2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Згідно з ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч.1 ст.174 Кримінального процесуального кодексу України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Згідно з ч.2 ст.174 Кримінального процесуального кодексу України клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.
З урахуванням зазначеного, зняття арешту з майна, який було накладено у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа суду в рамках кримінального провадження, повинно здійснюватися в порядку кримінального судочинства.
Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт у кримінальному провадженні.
Тотожна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі № 727/2878/19.
Відповідно до ч.ч.4-5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Таким чином, суддя вважає, що вказаний спір за своєю суттю, характером правовідносин, суб'єктним складом сторін, підставами та предметом позову не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Суддя також враховує, що позовна заява не містить вимог щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби.
Тобто, даний спір належить до розгляду у місцевому загальному суді в порядку кримінального судочинства.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У пункті 150 рішення Європейського суду з прав людини від 21.06.2011 року у справі Фруні проти Словаччини, яке набрало статусу остаточного 27.05.2013 року (Заява № 21722/11), Суд зазначив, що згідно з практикою Суду, метою терміну «встановлений законом» у статті 6 Конвенції є гарантування того, що функціонування судової системи у демократичному суспільстві не залежить від виконавчої влади, а регулюється законом, прийнятим парламентом. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути залишена на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не матимуть певної свободи тлумачення відповідного національного законодавства.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, з урахуванням ст.170 КАС України, суддя прийшов до висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії необхідно відмовити.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 6, 19, 170, 171, 243, 248, 287 КАС України, суддя -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Порядок і строки оскарження ухвали визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Ухвала набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.256 КАС України.
Суддя М.М. Кравченко