Справа № 420/4985/21
24 травня 2021 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанов, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанов відповідача:
від 23.05.2016 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №51179111 у розмірі 222595,16 грн.;
від 24.05.2018 року про арешт майна позивача у виконавчому провадженні №51179111.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем було безпідставно прийнято оскаржувані постанови, оскільки підставою для стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум. При цьому виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення тоді як дані діх (щодо винесення оскаржуваних постанов) були вчинені відповідачем уже після фактичного виконання рішення суду.
Таким чином позивачка зазначає, що зобов'язання позивача як боржника були виконані в повному обсязі перед кредитором - ТОВ «Кей-Колект» (стягувачем) в добровільному порядку. Будь-яких стягнень у виконавчому провадженні №51179111 не відбулось, а отже стягнення виконавчого збору відповідачем та накладення арешту з підстав вказаного спірними постановами є протиправним та незаконним.
Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що у зв'язку з тим, що боржником - ОСОБА_1 , у строк для самостійного виконання та у подальшому, вимоги виконавчого документу не виконано, 23.05.2017 року державним виконавцем відділу винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №51179111, якою стягнуто з боржника виконавчий збір у сумі 222595,19 грн.
Також представник відповідача зазначив, що на підставі статті 57 Закону №606-XIV з метою забезпечення виконання рішення суду державним виконавцем відділу було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на все нерухоме майно належне боржнику.
Таким чином оскаржувані постанови на думку відповідача винесені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом України №606-XIV, тому є законним та скасуванню не підлягають.
Ухвалою суду від 27.04.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Також вищенаведеною ухвалою суду зобов'язано Другий Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в строк до 03.05.2021 року надати до Одеського окружного адміністративного суду:
- засвідчену належним чином, за описом копію матеріалів виконавчого провадження №51179111;
- пояснення щодо направлення/ не направлення на адресу ОСОБА_1 постанов від 23.05.2016 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 222595,16 грн. та від 24.05.2018 року про арешт майна позивача у виконавчому провадженні №51179111.
Ухвалою суду від 24.05.2021 року закрито провадження в частині позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 24.05.2018 року про арешт майна позивача у виконавчому провадженні №51179111.
Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Так, суд вказує на те що суддя Іванов Е.А. з 05.05.2021 року перебував у відпустці в зв'язку з чим справу розглянуто в перший день після виходу.
Дослідивши адміністративний позов, відзив відповідача та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24.04.2015 року у справі №520/7701/13-ц цивільний позов за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 «Про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом» та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Кей-Колект», третя особа ОСОБА_1 «Про визнання договору поруки недійсним» - задоволено частково та зокрема стягнуто з ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором №11053294000 від 09.10.2006 року у розмірі 98 794,79 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 24.04.2015 року еквівалентно 2 225 951, 63 гривень.
Для виконання рішення суду від 24.04.2015 року Київським районним судом м. Одеси 23.06.2015 року видано виконавчий лист по справі №520/7701/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором №11053294000 від 09.10.2006 року у розмірі 98 794,79 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 24.04.2015 року еквівалентно 2 225 951, 63 гривень (а.с.19-20).
29.04.2016 року від стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (правонаступником якого є відповідач) надійшла заява про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом Київського районного суду м. Одеси виданого 23.06.2015 року по справі №520/7701/13-ц.
Головним державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Поляковим О.Г. 16.05.2016 року відкрито виконавче провадження №51179111 з примусового виконання виконавчого листа №520/7701/13-ц виданого 23.06.2015 року Київським районним судом м. Одеси та така постанова була направлена на адресу позивача рекомендованим повідомленням про вручення.
Водночас вищенаведеною постановою надано боржнику час на самостійне виконання вимог виконавчого документу, а саме у 7-денний строк (а.с.10).
З підстав не виконання боржником у наданий строк виконавчого листа відповідачем 23.05.2016 року винесено постанову у виконавчому провадженні №51179111 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 222595,16 грн. (а.с.11), яку в свою чергу направлено на адресу позивача, проте таку не було вручено з підстав закінчення терміну зберігання.
Надалі 13.12.2017 року Аріковим С.А., що діє на підставі довіреності в інтересах боржника ОСОБА_1 на адресу Головного державного виконавця Другого Київського ВДВС міста Одеса Полякову О.Г. направлено повідомлення про добровільне виконання рішення суду, згідно якого повідомлено зокрема, що на даний час між ОСОБА_1 і ТОВ «Кей-Колект» всі боргові зобов'язання врегульовано, борги сплачені в повному обсязі. Даний факт підтверджується довідкою №И-9271-733260 від 17.11.2017 року, що видана ОСОБА_1 на підтвердження сплати боргу.
24.05.2018 року відповідачем винесено постанову про арешт майна боржника у ВП №51179111, згідно якої зазначено про невиконання боржником вимог виконавчого документа та задля забезпечення його виконання накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , іпн НОМЕР_2 зокрема в межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору (а.с.15).
Водночас 24.05.2018 року у ВП №51179111 головним державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Поляковим О.Г. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу відповідно до п.9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.16).
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, у редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження про стягнення основного боргу) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року (на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №56051371), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За приписами пунктів 1- 6 частини п'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:
- за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
- у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
- якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
- за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
- у разі виконання рішення приватним виконавцем;
- за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Частиною дев'ятою цієї ж статті 27 обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.
За правилами частини п'ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
З матеріалів справи убачається, що державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови ВП № 51179111 від 23 травня 2016 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 222595,16 грн. визначив суму виконавчого збору в розмірі 10 % від суми, яка зазначена у виконавчому листі № 520/7701/13-ц від 23 червня 2016 року.
Тож державний виконавець фактично визначив суму виконавчого збору у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, а не 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Аналогічного висновку у подібних спірних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 28.01.2021 року у справі №420/769/19.
Відтак у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII та підлягає скасуванню.
Водночас суд враховує те, що відповідачем не надавалось доказів фактичного стягнення ним суми з якої ним обраховано розмір виконавчого збору.
Також суд критично ставиться до посилань відповідача на те, що позивачка була обізнана про стягнення з неї виконавчого збору відповідно до постанови від 23.05.2016 року ВП№51179111, оскільки, за твердженнями відповідача це підтверджується тим, що сама назва «Повідомлення про добровільне виконання рішення суду» (яке надійшло на адресу відповідача 14.12.2017 року, за вхідним №9667), як словосполучення фактично підтверджує обізнаність позивача, оскільки на думку суду, це лише свідчить про намагання позивача, як боржника повідомити виконавчий орган про виконання саме рішення суду (вимог виконавчого листа), а не виконання вимог постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та це жодним чином не свідчило про обізнаність позивача про таку постанову. Більш того матеріалами справи лише підтверджено той факт, що позивачка не отримувала постанову про стягнення з неї як боржника виконавчого збору від 23.05.2016 року ВП№51179111.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Підсумовуючи все вищенаведене суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем до позову додано квитанцію №0.0.2071119366.1 від 30.03.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1816,00 грн. (а.с.8) та квитанцію №0.0.2078991378.1 від 07.04.2021 року про сплату судового збору на суму 1317,95 грн.
Таким чином з урахування задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд доходить висновку про необхідність стягнення судового збору сплаченого позивачем з Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у розмірі 2225,95 грн., що є пропорційним до задоволеної позовної вимоги (майнова вимога на суму 222595,16 грн.).
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Полякова Олександра Георгійовича від 23.05.2016 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №51179111 у розмірі 222595,16 грн.
Стягнути з Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2225,95 грн. сплачені за квитанціями №0.0.2071119366.1 від 30.03.2021 року (стягнути суму 1816,00 грн.) та №0.0.2078991378.1 від 07.04.2021 року (стягнути суму 409,95 грн.).
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іванов Е.А.