Справа № 420/4985/21
24 травня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А. розглянувши у приміщенні суду міста Одеса питання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанов,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанов відповідача:
від 23.05.2016 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №51179111 у розмірі 222595,16 грн.;
від 24.05.2018 року про арешт майна позивача у виконавчому провадженні №51179111.
Ухвалою суду від 27.04.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Також вищенаведеною ухвалою суду зобов'язано Другий Київський відділ державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в строк до 03.05.2021 року надати до Одеського окружного адміністративного суду:
- засвідчену належним чином, за описом копію матеріалів виконавчого провадження №51179111;
- пояснення щодо направлення/ не направлення на адресу ОСОБА_1 постанов від 23.05.2016 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 222595,16 грн. та від 24.05.2018 року про арешт майна позивача у виконавчому провадженні №51179111.
Розглянувши зміст позовної заяви та доданих до неї матеріалів, суд встановив наявність підстав для закриття провадження в даній адміністративній справі, з огляду на наступне.
Згідно із статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; а публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Аналіз наведеної норми свідчить, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до адміністративного суду лише в разі відсутності іншого судового порядку оскарження. Якщо ж законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №826/12964/17.
Законом, що визначає сукупність дій органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, іншими законами та нормативно-правовими актами, які підлягають примусовому виконанню, є Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VIII.
Частиною 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Разом з тим, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження").
Системний аналіз положень наведених вище норм закону дає можливість зробити висновок про те, що розгляд судом вимог про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби є за своєю правовою суттю формою судового контролю за виконанням постановленого судового акту, а відтак, має здійснюватись саме тим судом, який постановив рішення у справі та видав виконавчий лист, за винятків випадків встановлених ч. 2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження".
Так, як вбачається з матеріалів доданих до позовної заяви, постанова про арешт майна боржника від 24.05.2018 року у виконавчому провадженні №51179111 винесено на підставі виконавчого листа №520/7701/13-ц виданого 23.06.2015 року.
Судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24.04.2015 року у справі №520/7701/13-ц цивільний позов за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 «Про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом» та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Кей-Колект», третя особа ОСОБА_1 «Про визнання договору поруки недійсним» - задоволено частково та зокрема стягнуто з ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором №11053294000 від 09.10.2006 року у розмірі 98 794,79 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 24.04.2015 року еквівалентно 2 225 951, 63 гривень.
Для виконання рішення суду від 24.04.2015 року Київським районним судом м. Одеси 23.06.2015 року видано виконавчий лист по справі №520/7701/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором №11053294000 від 09.10.2006 року у розмірі 98 794,79 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 24.04.2015 року еквівалентно 2 225 951, 63 гривень (а.с.19-20).
Отже, за правилами вищенаведених норм права, дії по складанню постанови та сама постанова державного виконавця про арешт майна боржника, котра прийнята під час виконання судового рішення у цивільній справі, оскаржується стороною виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ.
Порядок оскарження передбачено також і приписами частини 1 статті 447 ЦПК України.
Цієї нормою права встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Таким чином, спір не відноситься до юрисдикції адміністративного судочинства.
У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "судом, встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Занд проти Австрії" зазначив, що поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, який, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі вищезазначеного, з огляду на наведене правове регулювання, підстави позову та додані докази, суд доходить висновку, що спір в даній адміністративній справі в частині позовних вимог, що стосуються визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника від 24.05.2018 року ВП№51179111 не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства судом, який видав виконавчий лист, а саме Київським районним судом м. Одеси, а тому є необхідність закриття провадження у вказаній частині позовних вимог в адміністративній справі №420/4985/21 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Згідно з ч. 2 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
У відповідності з ч. 2 ст.132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Приписами п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Судом встановлено, що при зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем до позову додано квитанцію №0.0.2071119366.1 від 30.03.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1816,00 грн. (а.с.8) та квитанцію №0.0.2078991378.1 від 07.04.2021 року про сплату судового збору на суму 1317,95 грн. (а.с. 26).
На підставі вищезазначеного, враховуючи висновок про необхідність закриття провадження в частині позовних вимог (немайнового характеру) в адміністративній справі, суд вважає за можливе повернути ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 908,00 грн. відповідно до квитанції №0.0.2078991378.1 від 07.04.2021 року.
Керуючись приписами ст.ст. 2, 4, 5, 6-11, 19, 132, 238, 241, 243, 248, 256, 257, 258, 262, 293-295 КАС України, суд, -
Провадження у справі №420/4985/21 в частині позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 24.05.2018 року про арешт майна позивача у виконавчому провадженні №51179111 - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Роз'яснити позивачу, що даний позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908,00 грн. за подання адміністративного позову у справі №420/4985/21 відповідно до квитанції №0.0.2078991378.1 від 07.04.2021 року.
Роз'яснити сторонам, що у разі закриття провадження в адміністративній справі повторне звернення до адміністративного суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 256 КАС України.
Ухвала суду може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені ст. ст. 293-295 КАС України, з урахуванням положень пп. 15.5 п. 15 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Суддя Е.А.Іванов