06 травня 2021 року м. Львів справа №380/3289/20
Львівський окружний адміністративний суд в складі
головуючого-судді Карп'як О.О.,
секретар судового засідання Винник В.М.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу,-
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Львівській області (79005, м. Львів, пл. А.Міцкевича, 8) в якому просять суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № ЛВ4634/893/НД/АВ/ФС від 26.02.2020 року.
Ухвалою суду від 05 травня 2020 року заяву про забезпечення позову повернуто позивачу без розгляду.
Ухвалою суду від 05 травня 2020 року у задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору відмовлено.
Ухвалою суду від 05 травня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу час на усунення недоліків.
Ухвалою суду від 06 травня 2020 року заяву про забезпечення позову повернуто позивачу без розгляду.
Ухвалою суду від 14 травня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.
Протокольною ухвалою суду від 14 вересня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позиція позивача:
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки відповідачів щодо порушення позивачем вимог частини першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України під час інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 є протиправними. Під час проведення інспекційного відвідування встановлено, що 1 особа, а саме: ОСОБА_2 , була допущена до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України» є хибними. Таким чином, вважає Постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ4634/893/НД/АВ/ФС від 26 лютого 2020 року протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
06.07.2020 року позивачем подано відповідь на відзив, у якому додатково позивач наголошує, що в наказі від 21.11.2019 року № 2281-П та в направлені № 2281 на проведення інспекційного відвідування, відповідачем вказано невідповідну підставу для проведення інспекційного відвідування, що передбачена п.5 Порядку №823. Також звернув увагу, на те що у позивача немає конкретного визначеного місяця для здійснення господарської діяльності, оскільки місце де позивач 03.12.2019 року здійснював господарську діяльність є АДРЕСА_2 , яка знаходиться уждовж території промислового ринку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і яка перекривається від руху транспортних засобів у дні проведення торгівлі на ринку (вівторок і п'ятниця) та є місцем стихійної торгівлі. Зазначає, що позивач жодним чином не підтверджував, що торгове місце, де здійснював продаж товару ОСОБА_2 під час здійснення заходу державного контролю, належить йому.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити.
Заперечення відповдіача:
Відповідач у поданому на позовну заяву відзиві проти позову заперечив з підстав, що за результатами інспекційного відвідування ОСОБА_1 складено акт інспекційного відвідування № ЛВ4634/893/НД/АВ від 04.12.2019 року. Під час інспекційного відвідування позивача зафіксовано за виконанням трудових функцій ОСОБА_2 . У зв'язку з виявленням порушень вимог ч. 1. ч. 3 ст. 24 КЗпП України позивачем допущено до роботи працівника ОСОБА_2 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За наслідками встановлених порушень відповідачем прийнято Припис про усунення виявлених порушень №ЛВ4634/893/АВ/П від 04 грудня 2019 року та 26 лютого 2020 року спірну Постанову про накладення штрафу уповноваженими особами № ЛВ4634/893/НД/ФС, якою на підставі ст. 259 Кодексу законів про працю України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення», частиною третьою статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пунктом 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 та на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 125 190 грн.
16.07.2020 року на адресу суду відповідачем подано заперечення (вх.№35433) в якому зазначають, що до Управління надійшло звернення громадянина, що зареєстроване за № Л-1443 від 24.10.2019 року, у якому вказується про те, що ФОП ОСОБА_1 , використовується праця неоформлених працівників з 2016 року. У відповідності до пп.3 п.5 Порядку № 823 за результатами аналізу інформації, отриманої із інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, управлінням було прийнято рішення на проведення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 . Вважають, що твердження позивача щодо неправомірності вказаного заходу державного контролю є безпідставним.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.
Представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із карантиними заходами.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для відкладення розгляду справи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 223 КАС України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 205 цього Кодексу.
При цьому, згідно пункту 2 частини 2 статті 205 КАС України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, в тому числі, у зв'язку з першою неявкою в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Пунктом 1 частини 3 статті 205 КАС України передбачено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Водночас в заявленому клопотанні позивач не наводить обставин того, які карантині обмеження заважали чи заважають представнику позивачу з'явитися до суду у визначену дату для розгляду справи. Доказів того, що адаптивний карантин перешкоджає представнику позивачу з'явитися у судове засідання, відсутність транспортного сполучення тощо, суду не надано.
Таким чином, клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає до задоволення.
Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з"ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обгрунтовуються, встановив наступне.
У відповідності до наказу № 2281-П від 21.11.2019 року інспектором праці - головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у Львівській області Кучмі Марії Ігорівні та інспектору праці - головному державному інспектору відділу експертизи умов праці Петрушко Марії Валеріївні у відповідності до направлення від 21.11.2019 року №2281 на підставі п.п.3 п.5 Порядку проведено захід державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин у ФОП ОСОБА_1 .
За результатами проведеного інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 , інспектор праці Кучмою М.І., складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 04.12.2019 № ЛВ4634/893/НД/АВ (далі - акт інспекційного відвідування від 04.12.2019), у якому зафіксував порушення позивачем частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, Постанови Кабінету Міністрів України № 413.
Крім того, процес інспекційного відвідування зафіксовано за допомогою відеотехніки, про що зазначено в акті перевірки та долучено до нього як додаток диск СD-R.
За наслідками встановлених порушень відповідачем прийнято Припис про усунення виявлених порушень №ЛВ4634/893/АВ/П від 04.12.2019 року.
У подальшому, позивачем подано заперечення на акт інспекційного відвідування від 04.12.2019 року Головному управлінню Держпраці у Львівській області.
31.01.2020 року Начальником Головного управління Держпраці у Львівській області було прийнято рішення про розгляд скарги на припис інспектора праці Кучми М.І. , про усунення виявлених порушень № ЛВ 4634/893/АВ/П від 04.12.2019 року, яким відмовлено у задоволенні скарги фізичної особи ОСОБА_1 на припис інспектора праці Кучми М.І., про усунення виявлених порушень № ЛВ 4634/893АВ/П від 04.12.2019 року.
Начальником Головного Управління Держпраці у Львівській області, розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акту від 04 грудня 2019 року, винесено постанову про накладення штрафу від 26.02.2020 № ЛВ4634/893/НД/АВ/ФС, за порушення вимог частини першої, частини третьої статті 24 КЗпП України та Постанови КМУ № 413, накладено штраф у розмірі 125 190 грн. (а.с.38).
Зі змісту акту та оскаржуваної постанови вбачається, що в ході проведення інспекційного відвідування, за місцем фактичного здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 АДРЕСА_2 (територія ринку), за виконання трудової функції - продажем шоколадок, зафіксовано особу, котра представилася ОСОБА_2 . Вказана особа повідомила, що є найманим працівником і працює «на даній точці в базарні дні». Після огляду направлення зателефонувала до підприємця з метою повідомлення про проведення заходу державного контролю. Підприємцем не надано жодних документів, котрі підтверджують працевлаштування ОСОБА_2 . Листом від 13.01.2020 року вих. № 01-09/639 від 16.01.2020 року підприємцем підтверджено, що торгове місце, де здійснювала продаж товару вищевказана особа під час здійснення заходу державного контролю, належить йому. В ході інспекційного відвідування було встановлено, що ФОП ОСОБА_1 допущено до роботи працівника без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач оскаржив її в судовому порядку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Доказами в адміністративному судочинстві є відповідно до ч.1 ст.72 КАС України будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Докази суду надають відповідно до ч.3 ст.77 КАС України учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Статтею 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11 лютого 2015 року, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Положення про Управління Держпраці у Львівській області, затвердженого наказом Держпраці №84 від 03.08.2018 року, визначено, що Управління Держпраці у Львівській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21 серпня 2019 року (далі - Порядок № 823, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 823 (у редакції чинній станом на момент проведення перевірки до 31.12.2019) заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Згідно пунктом 5 Порядку №823 інспекційні відвідування проводяться з таких підстав: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; 4) за рішенням суду; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин; 6) за інформацією: Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати; ДПС та її територіальних органів про: - невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; - факти порушення законодавства про працю, виявлені в ході здійснення повноважень; - факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом, як суб'єкта господарювання; Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: - роботодавців, які нараховують заробітну плату 30 і більше відсоткам працівників менше мінімальної; - роботодавців, в яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; - роботодавців, в яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; - фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; - роботодавців, в яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці, що завершився; - роботодавців, в яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; - роботодавців, в яких 30 і більше відсотків фізичних осіб працюють на умовах цивільно-правових договорів; - роботодавців із чисельністю 20 і більше працівників, в яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників; 7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених у ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю; 8) за дорученням Прем'єр-міністра України; 9) за зверненням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 10) за запитом народного депутата; 11) у разі невиконання вимог припису.
Аналіз наведених норм вказує, що підставою для інспекційного відвідування може бути рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту.
З матеріалів справи судом встановлено, що підставою для інспекційного відвідування став наказ начальника Головного управління Держпраці у Львівській області № 2281-П від 21.11.2019 року «Про проведення інспекційного відвідування ФОП « ОСОБА_1 » та направлення від 21 листопада 2019 року № 2281.
Підставою для винесення наказу начальника Головного управління Держпраці у Львівській області № 2281-П від 21.11.2019 року «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 » стала доповідна записка заступника начальника управління - начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно правових актів у Львівській області Н.Щерби від 18.11.2019 року № 5445/1.
Інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту (пп. 3 п. 5 Порядку).
У запереченні на позовну заяву представник відповідача зазначає, що до Управління надійшло звернення громадянина, що зареєстроване за № Л-1443 від 24.10.2019, у якому повідомлялося на використання ФОП ОСОБА_1 , неоформлених трудових відносин. Дане звернення відповідає вимогам ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» та додано до відзиву, з врахуванням ст. 10 вказаного Закону (знеособлення персональних даних), в якості доказу під ставності проведення заходу державного контролю у підприємця. У даному зверненні вказувалося, на використання ФОП ОСОБА_1 , найманої праці з 2018 року.
Головне управління Держпраці у Львівській області звернулося з листом від 31.10.2019 року за № 11294/4/04-4-10 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області стосовно надання інформації щодо кількості осіб, котрі працюють на умовах трудового і цивільно - правового договору, а також по критеріях встановлених пп.6 п.5 Порядку № 823 у ФОП ОСОБА_1 .
У відповіді на вказаний лист № 29947/05-71 від 05.11.2019 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вказало, що в реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація щодо найманих працівників у ФОП ОСОБА_1 .
Представник відповідача у запереченні на позовну заяву зазначає, що оскільки у зверненні № Л-1443 від 24.10.2019 року, яке відповідає вимогам чинного законодавства в якому було вказано на використання з 2018 року підприємцем неоформлених трудових відносин, а в реєстрі застрахованих осіб відсутні інформація щодо найманих працівників у ФОП ОСОБА_1 , відтак на підставі п.п.3 п.5 Порядку № 823 за результати аналізу інформації, отриманої із інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, прийнято рішення начальника Управління на проведення інспекційного відвідування.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи у наказі Головного управління Держпраці у Львівській області від 21.11.2019 року № 2281-П «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 » було зазначено, інспекторам праці на підставі п.п.3п.5 Порядку провести захід державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин у ФОП ОСОБА_1 .
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що в керівника ГУ Держпраці у Львівській області виникло право на прийняття наказу про проведення заходів державного контролю, оскільки в силу вимог підпункту 3 пункту 5 Порядку №823 рішення про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин приймається, зокрема за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту.
Крім того позивачем не оскаржувався наказ про призначення інспекційного відвідування, відтак доводи позивача щодо протиправності наказу від 21.11.2019 року № 2281-П та направлення на перевірку від 21.11.2019 № 2281 є необґрунтованими.
Що стосується предмету інспекційного відвідування, а саме додержання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин у ФОП ОСОБА_1 , то суд зазначає таке.
Судом встановлено, що в ході інспекційного відвідування в період з 03 грудня 2019 року по 04 грудня 2019 року, за результатами якого складено Акт інспекційного відвідування №ЛП4634/893/НД/АВ від 04 грудня 2019 року, інспекторами праці встановлено порушення позивачем вимог частин першої, частини третьої статті 24 КЗпП України, а саме в ході проведення інспекційного відвідування, за місцем фактичного здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 АДРЕСА_2 (територія ринку), за виконання трудової функції - продажем шоколадок, зафіксовано особу, котра представилася ОСОБА_2 . Вказана особа повідомила, що є найманим працівником і працює «на даній точці в базарні дні». Після огляду направлення зателефонувала до підприємця з метою повідомлення про проведення заходу державного контролю. Підприємцем не надано жодних документів, котрі підтверджують працевлаштування ОСОБА_2 .
04 грудня 2019 року ОСОБА_1 надав пояснення головному державному інспектору ГУ Держпраці Кучмі М. І., в яких зокрема, зазначив наступне: « 03.12.2019 року я був на ринку по АДРЕСА_2 з 06.00 до 14.00, однак з 09.45 до 10.30 я відлучався на слухання справи в судді. Щоб заново не розкладати товар після повернення, я залишив подивитися за товаром ОСОБА_2 (прізвище не відоме), яка стояла поряд, дозвіл на продавання товару я їй не надавав. Дана особа не являється приватним підприємцем, та не було відомо що вона говорила інспекторові під час перевірки. ».
26 лютого 2020 року Головним управлінням Держпраці у Львівській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими особами №ЛВ4634/893/НД/АВ/ФС, якою застосовано до позивача штраф у розмірі 125 190,00 грн. за порушення останнім вимог частини першої та третьої статті 24 КЗпП України.
Відповідно до частини першої, третьої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну (надомну) роботу; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Форма такого повідомлення затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу».
Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Головним управлінням Держпраці у Львівській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими особами №ЛВ4634/893/НД/АВ/ФС від 26 лютого 2020 року у відповідності до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 3694-12 від 15.12.1993 року; в редакції Закону № 77- VIII, від 28.12.2014; зі змінами внесеними згідно із Законом № 734- VIII від 03.11.2015, № 1404- VIII від 02.06.2016, № 1774- VIII від 06.12.2016, яка діяла на день виявлення порушення (підписання акта інспекційного відвідування), а саме: юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
За змістом наведеної норми відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах юридичної особи чи фізичної особи - підприємця, які використовують найману працю.
При цьому, повинен бути встановлений саме факт використання такою особою найманої праці.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі - Порядок №509).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади; акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Суд зауважує, що вказаним пунктом передбачено можливість накладення штрафу на підставі акту про порушення виявлене під час перевірки, а не під час інспекційного відвідування. Так, за приписами Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та Порядку здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823, інспекційне відвідування є формою державного контролю за додержанням законодавства про працю, а перевірка формою державного нагляду.
Стосовно суті викладених у акті порушень, суд зазначає, що аналіз змісту статті 265 КЗпП України та положень Порядку № 509, дозволяє дійти висновку про можливість накладення штрафу на суб'єкта господарювання саме за фактичний допуск працівника до виконання службових обов'язків без укладення трудового договору та лише за умови встановлення факту вчинення порушення вимог частин першої та третьої статті 24 КЗпП України.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.
Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до частини другої статті 21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Частиною третьою статті 21 КЗпП України встановлено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Відповідно до частини першої статті 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Разом з тим, суд дійшов висновку, що факт допущення позивачем до роботи ОСОБА_2 без належного оформлення трудових відносин не підтверджується належними та допустимими доказами.
Судом досліджено наданий відповідачем відеозапис процесу відвідування. Суд зазначає, що зі змісту дослідженого відеозапису не можливо встановити жодних порушень законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 , оскілький такий не містить необхідних реквізитів щодо дати проведення, місця проведення.
Щодо відібраних під час інспекційного відвідування пояснень від ФОП ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
ФОП ОСОБА_1 , у своїх поясненнях, наданих головному інспектору Кучмі М.І. , зазначив, що 03 грудня 2019 року позивач знаходився на ринку, однак з 09:45 год. до 10:30 позивач відлучився на слухання справи в судді, але він попросив подивитися за товаром ОСОБА_2 (прізвище не відоме), яка стояла поруч. Дозвіл на продавання його товару позивач ОСОБА_2 не надавав.
Зі змісту наданих пояснень судом не встановлено, що позивачем здійснено порушення вимог частини першої, третьої статті 24 КЗпП України.
Аналізуючи зазначене, суд вважає, що письмовими поясненнями ФОП ОСОБА_1 , не підтверджено та не спростовано факт допуску до роботи ОСОБА_2 .
Окрім пояснень ФОП ОСОБА_1 , інспекторами праці під час проведення інспекційного відвідування не досліджено жодного документу, який міг би беззаперечно свідчити про виконання праці ОСОБА_2 та отримання грошової винагороди.
Наданий відповідачем відеозапис також не доводить встановлене відповідачем порушення позивачем вимог закону про працю.
До матеріалів позовної заяви справи позивачем долучено пояснення ОСОБА_3 , в яких зазначачила, що 03.12.2019 року приїхавши в м. Кам'янка - Бузька, на ярмарок з метою рекламувати футляри, окуляри та інші аксесуари та попросила свого знайомого ОСОБА_1 , щоб встати біля нього так, як він не займає всю площу займаного місця, нащо він дав згоду. Знайомий ОСОБА_1 , попросив приглянути за його столиком, оскільки він відлучиться на судові засідання. О 10:30 год., до неї підійшла жінка, яка просила продати шоколадку, так як їй дуже було потрібно. ОСОБА_3 , пішла на зустріч особі та продала шоколадку. Після цього дана жінка, якій було продано шоколадку пред'явила посвідчення інспектора держ.праці та повідомила, що прийшла на перевірку до ОСОБА_1 . По телефону було повідомлено ОСОБА_1 про перевірку, на що він сказав, що скоро буде нехай його почекають. У пояснення також було повідомлено, що інспектор праці розпитувала хто вона така, то що робить, якщо не буде відповідати на запитання то інспектор погрожувала викликати поліцію. Злякавшись поліції, ОСОБА_3 , відповіла, що працює найманим працівником.
ОСОБА_3 , у своїх поясненнях повідомила, що ніколи не була найманим працівником у ОСОБА_1 та не утримувала будь -якої винагороди чи заробітної плати від нього. Також було вказано, що пояснення надавалося саме 02.02.2020 року, оскільки інспектором праці не було запропоновано їй надати пояснення під час інспекційного відвідування - 03.12.2019 року.
Однак, під час проведення інспекційного відвідування відповідачем вказана обставина не перевірена.
При дослідженні в судовому засідання відеозапису судом встановлено, що в ході проведення інспекційного відвідування була опитана особа, яка інспектором в акті інспекційного відвідування представились як ОСОБА_2 . Проте, пояснення які були долучені до матеріалів справи з приводу даних обставин, які були предметом інспекційного від відвідування були надані ОСОБА_3
Отже, висновки акту інспекційного відвідування ґрунтуються виключно на припущеннях, належних доказів вчинення позивачем як роботодавцем відносно працівників порушення законодавства про працю Головним управлінням до суду не надано.
Тобто, відповідачем зроблено висновки про використання позивачем праці найманого працівника без дослідження первинних документів або будь-яких інших доказів, що підтверджують використання праці найманих працівників.
Хоча, відповідно до пункту 6 Порядку № 823, під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування інспектор праці, якщо тільки він не вважатиме, що це завдасть шкоди інспекційному відвідуванню або невиїзному інспектуванню, може одержати інформацію та/або документи, що стосуються предмета інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, а також шляхом проведення аналізу наявної (загальнодоступної) інформації про стан додержання об'єктом відвідування законодавства про працю.
Документи, одержані під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, що містять інформацію про порушення об'єктом відвідування вимог законодавства про працю, долучаються до матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Тобто, інспектор не скористався своїм правом збирання належних доказів в межах проведеного інспекційного відвідування та залучення до матеріалів інспекційного відвідування вказаних доказів.
Отже, враховуючи зазначене, суд вважає недоведеним з боку відповідача факт порушень позивачем вимог частини першої та третьої статті 24 КЗпП України.
Згідно зі статтею 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 74 КАС України).
За приписами статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Таким чином, з акту інспекційного відвідування не вбачається жодного доказу, що підтверджує використання позивачем праці найманого працівника без належного оформлення.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 року № 378-ІХ до Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) внесено зміни до ст. 265 КЗпП, якими, зокрема, суттєво зменшено штрафи за порушення законодавства про працю. Закон № 378 з оновленими розмірами штрафів діє з 02.02.2020.
Так, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків до прийняття наведених вище змін, до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, застосовувалися штрафи у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Після набрання чинності змінами до ст. 265 КЗпП, за те саме правопорушення встановлено інші розміри штрафів, а саме:
за перше порушення: у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;
за повторне протягом двох років з дня виявлення порушення: у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), зазначив, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Статтею 42 Конституції України гарантовано кожному право на підприємницьку діяльність.
Зміст Підрозділу 1 Розділу ІІ ЦК України, а саме включення до нього Глави 5 "Фізична особа - підприємець" та особливості відповідальності фізичної особи - підприємця усім майном, передбаченої ст.52 цього ж Кодексу, дозволяють суду стверджувати, що статус фізичної особи-підприємця вказує на діяльність фізичної особи, а не на її належність до певного виду осіб (суб'єктів) у відносинах, які регулюються чинним законодавством України.
Підсумовуючи викладене можна прийти до висновку, що позивач у справі є фізичною особою в розумінні чинного законодавства України, на яку поширюється зворотна дія в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують юридичну відповідальність.
Відповідно до цього ж рішення Конституційного Суду України дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалася лише в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
У рішенні Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 року №6-рп/2000 зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.
У рішенні від 2 липня 2002 року №13-рп/2002 Конституційний Суд України повторив раніше викладені положення попередніх рішень, зокрема те, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп), і не поширюється на правовідносини, які виникли й закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 року № 3-рп).
У рішенні ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі "Корецький та інші проти України" було зазначено, що навіть припускаючи, що положення закону було вірно розтлумачено судами та дане втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів "передбачений законом" у другому пункті статті 11 Конвенції не лише вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону.
Відповідно до рішення КСУ від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Відповідно до підпункту 5.4 п. 5 рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 № 5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило повинно надавати визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Принцип незворотності дії в часі нормативно-правових актів знайшов своє закріплення і в ст. 7 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 1950 року, відповідно до якої нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення. Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.
Виходячи із суті ст. 7 згаданої Конвенції, дія принципу незворотності дії закону в часі знаходяться в площині кримінального права.
Однак Європейський суд з прав людини у своїй практиці все ж застосовує широкий підхід до дії принципу незворотності дії закону в часі шляхом більш широкого розуміння захисту прав і свобод людини та застосування принципу верховенства права, не обмежуючись кримінально-правовим підходом до дії принципу незворотності дії закону в часі, а розширюючи дію цього принципу в галузевому розрізі права. Досить часто такому широкому підходу може слугувати й тлумачення Судом гарантованих Конвенцією прав і свобод людини через застосування принципу предмету та мети Конвенції.
Метою Конвенції, як вказується в численних рішеннях ЄСПЛ, є захист індивідуальних прав людини, а також розвиток ідеалів та цінностей демократичного суспільства. Крім того, часто Суд у своїх рішеннях посилається не лише на предмет і мету Конвенції, а застосовує для підсилення своєї позиції також слова її Преамбули про верховенство права у відповідності із Статутом Ради Європи.
У справі "Праведная проти Росії" від 18 листопада 2004 року російський місцевий суд при розгляді спору щодо порядку нарахування пенсії застосував наказ Міністерства праці РФ, виданий після прийняття рішення у справі, як підставу для перегляду власного рішення за нововиявленими обставинами. При цьому, якщо попереднє рішення винесено на користь позивачки, то в результаті перегляду вже на підставі цього наказу Мінпраці РФ у задоволенні її вимог було відмовлено. Оскільки ключовим питанням цієї справи було ретроспективне застосування відомчого некримінального нормативно-правового акту, що прямо не підпадає під дію статті 7 Конвенції, ЄСПЛ аналізував ситуацію, що склалася в контексті статті 6, яка гарантує право на справедливий суд. Суд одноголосно дійшов висновку, що це право було порушено.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року Суд нагадав, що ретроспективність цивільного законодавства категорично не заборонена нормами Конвенції і в даному випадку може бути застосована. Тим не менше, коли питання стосується ефективного засобу правового захисту, цей засіб правового захисту має існувати з достатньою мірою певності (див. Ухвала Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2002 року щодо прийнятності заяви Воробйової проти України). У зв'язку з цим Суд дотримується думки, що застосування зворотного в часі цивільного процесуального законодавства порушуватиме принцип правової визначеності й буде несумісним із нормами закону, якщо він позбавляє особу доступу до засобів правового захисту, які мали б бути ефективними згідно з положеннями п. 1 статті 35 Конвенції.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Щокін проти України", а саме - в п. 56 Рішення зазначив наступне: ...відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Цим рішенням ЄСПЛ окреслив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи мають застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві повинно тлумачитися на користь особи.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9 ) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням викладеного та фактичних обставин справи суд дійшов висновку, що оскільки правовідносини з виявлення порушення та притягнення до відповідальності тривали на час винесення (26.02.2020) відповідачем оскаржуваної постанови №ЛВ4634/893/НД/АВ/ФС, а редакція ст. 265 КЗпП (з 02.02.2020) вже не передбачала такий вид відповідальності за вчинене позивачем порушення, як штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, то прийняте рішення відповідачем із застосуванням норми законодавства, яка втратила чинність на час його прийняття, не може розцінюватися судом як прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також прийнятим із застосуванням до позивача найбільш сприятливого підходу. Матеріали справи свідчать, що відповідні положення ч.2 ст.2 КАС України відповідачем при прийнятті спірного рішення дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивачем сплачено судовий збір в сумі 1252,00 грн. згідно квитанції № 55 від 07.05.2020 року, такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області.
Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 94, 139, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задоволити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ4634/893/НД/АВ/ФС від 26.02.2020 року у розмірі 125190 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (пл. Міцкевича, 8, м. Львів, 79005, код ЄДРПОУ 39778297) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) 1252 грн. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 24 травня 2021 року.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна