24 травня 2021 року м. Львів справа №380/10786/20
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Карп'як О.О., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні ,-
встановив:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) звернувся в суд з позовом до Львівської обласної прокуратури (м. Львів, проспект Т.Шевченка, 17/194; код ЄДРПОУ - 02910031) в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (від 03.02.2021 року вх.№ 7052) просить суд:
стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 147 155, 52 грн., у тому числі: 3490, 95 грн.. за час затримки виплати складових заробітної плати в сумі 259869, 53 грн., з 22.10.2019 по 24.10.2019 - 311, 26 грн., за весь час затримки виплати щомісячної премії в сумі 5809, 20 грн., з 22.10.2019 по 30.10.2019; 95753, 20 грн., за час невиплати вихідної допомоги при звільненні в сумі 42 426,24 грн., з 22.10.2019 по 22.09.2020 (день набрання законної сили рішення суду у справі № 380/1843/20); 47600, 11 грн., за час невиплати вихідної допомоги при звільненні в сумі 42426,24 грн., з 23.09.2020 (день наступний за днем набрання законної сили рішенням суду у справі № 380/1843/20 по 16.10.2020 (день примусового списання коштів);
- стягнути з відповідача на його користь судовий збір, сплачений за подання позову у розмірі 1471,56 грн.
Ухвалою суду від 27 листопада 2020 позовну заяву залишено без руху. Встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 03 грудня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.
Протокольною ухвалою суду від 22 лютого 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Позиція позивача:
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що після звільнення з посади першого заступника прокурора Львівської області відповідачем не проведено повного розрахунку з позивачем коштів в сумі 259 869, 53 грн., (частина складових заробітної плати) та в розмірі 5809, 20 грн. Крім того, відповідачем також не виплачено позивачу вихідної допомоги при звільненні середньомісячного заробітку в сумі 42 426, 24 грн. Суму цих коштів було виплачено позивачу 24 жовтня 2019 року, 30 жовтня 2019 року та 27 вересня 2020 року, тобто поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України. Таким чином, позивач вважає, що має право на отримання відшкодування за затримку вказаних виплат на підставі ст.117 КЗпП України. Просив позов задоволити.
18 лютого 2021 року позивач подав відповідь на відзив, де вказав, що відповідачем не вчинялися дії стосовно виплати належних сум позивачу при звільненні. Також зазначає, що відповідачем не виконувалося рішення у справі № 380/1843/20, яке набрало законної сили 22.09.2020 року упродовж 23 днів.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить їх задоволити.
Заперечення відповідача:
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що наказ Генерального прокурора України № 448-к від 22.10.2019 року надійшов у відділ роботи з кадрами факсимільним зв'язком 22.10.2019 о 11.23 год. Супровідним листом № 11/1/1-2194вих-19 від 22.10.2019 наказ отримано відділом документального забезпечення фельд'єгерським поштовим зв'язком та зареєстровано в ІС СЕД за № 26613-19 о 11.11 год. Згідно Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників прокуратури Львівської області, які виконують функції з обслуговування, та робітників прокуратури області перерва на обід з 13 год. до 13.45 хв. У відділ фінансування та бухгалтерського обліку наказ передано 22.10.2019 після обіду. Документи опрацьовано відділом та з метою проведення остаточного розрахунку прокуратурою області - 23.10.2019 року подано до органів ДКСУ пакет документів (реєстр бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 23.10.2019 року, реєстр платіжних доручень розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 23.10.2019, реєстр платіжних доручень розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 23.10.2019, платіжне, доручення № 2127 від 23.10.2019, відомість на отримання розрахункових за жовтень 2019) належних при проведенні розрахунків з ОСОБА_1 . Вказують, що виплату позивачу ДКС України проведено 24.10.2019 (відповідно до Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом МФУ від 24.12.2012 № 1407, зареєстрованого Міністерством юстиції України 17.01.2013). Також зазначають, що органами прокуратури вчинялись активні дії на проведення розрахунку з позивачем, однак затримка виплати відбулась з незалежних від відповідача обставин.
Також зазначають, що у повідомленні про здійснення безспірного списання коштів Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області від 15.10.2020 року за № 07.1-11/7627 зазначено, що на виконанні ГУ ДКСУ у Львівській області перебувають виконавчі листи Львівського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 у справі № 380/1843/20 про стягнення з Прокуратури Львівської області на користь ОСОБА_1 , вихідної допомоги у розмірі 42 426, 24 грн. та судового збору в сумі 840, 80 грн., відтак, відповідно до абз. 1 п. 28 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, безспірне списання коштів буде здійснюватися з реєстраційного рахунку Львівської обласної прокуратури. В цей же день, Львівською обласною прокуратурою за № 21-65вих-20 на адресу ГУ ДКСУ у Львівській області надано інформацію щодо рахунку та кодів економічної класифікації видатків та дано згоду на безспірне списання коштів, а саме стягнення з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 42 426, 24 грн. та судового збору в сумі 840, 80 грн. У повідомленні ГУ ДКС України у Львівській області № 07.1-11/7784 від 19.10.2020 щодо проведення 16.10.2020 безспірного списання коштів, яке надійшло у Львівську обласну прокуратуру 20.10.2020, повідомлено про перерахування коштів на користь ОСОБА_1 . Таким чином, вказують, що відповідачем без зволікань вчинялись послідовні, активні дії, направлені на проведення розрахунку з позивачем, що свідчить про відсутність у діях відповідача вини, яка передбачена ст. 117 КЗпІІ України.
23 лютого 2021 року відповідачем подано заперечення, у якому зазначають, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Однак, позивачем здійснення обчислення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку шляхом множення середньоденної заробітної плати на число календарних, а не робочих днів, що суперечить змісту норм права та практиці їх застосування.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою від 07.05.2021 за заявами учасників справи суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з"ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обгрнутовуються, встановив наступне.
ОСОБА_1 працював в прокуратурі Львівської області та Наказом Генеральної прокуратури України від 22.10.2019 № 448к, ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника прокурора Львівської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22.10.2019.
З фотокопією наказу позивача ознайомлено 22.10.2019 та вручено трудову книжку. Згідно розрахункового листа за 2019 рік вбачається, що у жовтні 2019 року (місяць звільнення) позивачу нараховано компенсацію за 209 днів невикористаної відпустки, кошти за відрядження, а також заробітну плату за фактично відпрацьовані робочі дні жовтня 2019 року, яка складається з посадового окладу, надбавки за виконання особливо важливої роботи, надбавки за допуск до державної таємниці, надбавки за вислугу років та щомісячної премії.
Львівською обласною прокуратурою було здійснено виплату позивачу належних коштів після звільнення, а саме 24 жовтня 2019 року в сумі 259 869, 53 грн., (частина складових заробітної плати) та 30 жовтня 2019 року в розмірі 5809, 20 грн. (щомісячна премія), що підтверджується випискою по надходження за рахунком, відкритим а АТ КБ «ПриватБанк».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі № 380/1843/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Львівської області про стягнення вихідної допомоги, - задоволено повністю. Cтягнуто з Прокуратури Львівської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв'язку із звільненням в розмірі 42 426 (сорок дві тисячі чотириста двадцять шість) грн. 24 коп.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у справі № 380/1843/20 апеляційну скаргу Прокуратури Львівської області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 року у справі №380/1843/20 - без змін.
16 жовтня 2020 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі № 380/1843/20 Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області здійснено безспірне списання на користь ОСОБА_1 виплату суми вихідної допомоги при звільненні в розмірі 42 426, 24 грн., що підтверджується копією виписки по надходженнях за рахунком з банку від 16 жовтня 2020 року.
Позивач уважає, що оскільки виплату належних сум коштів після звільнення та вихідної допомоги на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі № 380/1843/20, відповідач своєчасно не провів, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, він має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, а саме з 24 жовтня 2019 року в сумі 259 869, 53 грн., (частина складових заробітної плати); з 30 жовтня 2019 року в розмірі 5809, 20 грн., та з 23 вересня 2020 року (наступний день після набрання рішення суду законної сили) до дня фактичного розрахунку - 15 жовтня 2020 року, у зв'язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
Предметом спору у цій справі є оцінка наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2019 року по день фактичного розрахунку в сумі 147 155, 52 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Ні Законом України «Про прокуратуру», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення прокурорів, не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.
Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на прокурорів стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці, питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Так, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13ц.
Крім того у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.
Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
З огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України з урахуванням таких критеріїв.
Водночас, у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач зазначає, що загальна сума відшкодування повинна складати 763 671, 33 грн., та обрахована позивачем відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (22.10.2019) та зазначає, що кількість днів затримки розрахунку після його звільнення з виплати складових заробітної плати в сумі 259 869, 53 грн., по день добровільної виплати (24.10.2019 року) враховуючи розмір середнього заробітку позивача (2069, 57 грн.), то у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, середній заробіток має становити 4139, 14 гривень (2х2069,57 грн.); з виплати премії в сумі 5809, 20 грн., по день добровільної виплати (30.10.2019) враховуючи розмір середнього заробітку позивача (2069, 57 грн.), то у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, середній заробіток має становити 16556, 56 гривень (8 х2069,57 грн.); з виплати вихідної допомоги у розмірі 42426, 24 грн., (по 22.09.2020 року (день набрання законної сили рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/1843/20)) яка складає 336 днів та враховуючи розмір середнього заробітку позивача (2069,57 грн.), то у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, середній заробіток має становити 695 375,52 грн (2069, 57 грн*366); 4) з виплати вихідної допомоги в сумі 42426, 24 грн., з 23.09.2020 року (день наступний за днем набрання законної сили рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/1843/20) по 16.10.2020 року (день примусового списання коштів) то у зв'язку із затримкою розрахунку середній заробіток має становити 47600, 11 грн (2069, 57 грн*23).
Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат становить: 4139,14 + 16556,56 + 695375, 52 + 47600, 11 =763 671,33 грн.
Згідно з матеріалами справи позивача звільнено з посади 22.10.2019 відповідно до наказу Генерального прокурора за №448 к від 22.10.2019 року.
При цьому, як підтверджується випискою з банківського рахунку позивача, відповідач 24.10.2019 перерахував позивачу заборгованість із виплати заробітної плати в сумі 259 869, 53 грн. та 30.10.2019 року перерахував позивачу заборгованість із виплати премії в сумі 5809, 20 грн.
Отже, оскільки остаточний розрахунок з позивачем здійснено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Щодо суми стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов'язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Пунктом восьмим Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою про доходи від 28.01.2020 №18-155 вих 19 розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 2069,57 грн.
Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 23.10.2019 по 30.10.2019 є періодом, за який відповідач повинен виплатити позивачу заробітну плату за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 4 робочих дні.
Таким чином, середній заробіток при звільненні, яке підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 8278,28 грн (2069,57 грн х 4 робочих днів).
Разом з тим, надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує таке.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».
Разом з тим, у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду зазначив таке: «Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку».
З урахуванням наведеного правового висновку та встановлених обставин справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
У цій справі загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат складав 308104,97 грн (100%), з яких: складові заробітної плати 259869, 53 грн., та щомісячна премія 5809, 20 грн., виплачено позивачу поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, сума невиплаченої заробітної плати позивача становить 8278,28 грн.
Отже, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 7137, 57 грн. (86,22% від 8278,28) гривень як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо позовних вимог в частині виплати вихідної допомоги у розмірі 42426, 24 грн., суд зазначає наступне.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі № 380/1843/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Львівської області про стягнення вихідної допомоги, - задоволено повністю. Cтягнуто з Прокуратури Львівської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв'язку із звільненням в розмірі 42 426 (сорок дві тисячі чотириста двадцять шість) грн. 24 коп.
Частиною четвертою статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, факт невиплати позивачу при звільненні з Прокуратури Львівської області вихідної допомоги встановлений у зазначеному вище рішенні суду, а тому в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України не потребує доказуванню.
Як вже встановлено судом, кошти в сумі 42426,24 грн., 16.10.2020 року за КПКВ 0901010, КЕКВ 2111 з рахунку UA138201720343140001000000774 Львівської обласної прокуратури перераховані Головним управління Державної казначейської служби України у Львівській області, що підтверджується повідомленням щодо проведення безспірного списання коштів та не заперечується відповідачем.
Остаточний розрахунок 16.10.2020 з позивачем проведений на підставі рішення суду від 23.09.2020 у справі №380/1843/20.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем щодо виплати вихідної допомоги в зв'язку із звільненням в розмірі 42426, 24 грн., проведено 16.10.2020, при звільненні останнього з посади першого заступника прокурора Львівської області з 22.10.2019 року на виконання рішення суду від 23.06.2020 то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 22.10.2019 по 15.10.2020 за затримку терміном днів то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок за період із 23.10.2019 по 16.10.2020 за затримку терміном 359 днів.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно із п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період. Відповідно встановлених у рішенні суду від 380/1843/20 від 23.06.2020 обставин, згідно положень ч. 4 ст. 78 КАС України, для обчислення середнього заробітку слід застосовувати показник середньоденної заробітної плати позивача складає 2069,57 грн.
Відтак середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 23.10.2019 по 15.10.2020 із розрахунку 2069,57 грн в день за затримку терміном 359 дні у сумі буде становити грн (742 975,63 грн * 359 дні).
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 та застосувати принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.
Враховуючи, що виплата відповідачем недоплаченої суми становить 42426,24 грн, і є значно меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 742 975,63 грн (2069,57 * 359 дні), суд вважає правильним застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Зокрема, істотність частки в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 42 426,24 грн/742 975, 63 грн (сума виплаченої вихідної допомоги при звільненні зі служби /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,057.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 2069,57 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,057 х 359 (днів затримки розрахунку) = 20 463 гривень.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 20 463 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
У задоволенні позову у частині решти позовних вимог відмовити.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 72,77,90, 94, 241 -246, 295 КАС України , суд -
Позов задоволити частково.
Стягнути з Львівської обласної прокуратури (м. Львів, проспект Т.Шевченка, 17/194; код ЄДРПОУ - 02910031) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 20 463 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної прокуратури (м. Львів, проспект Т.Шевченка, 17/194; код ЄДРПОУ - 02910031) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 735,78 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 24 травня 2021 року.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна