Іменем України
24 травня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/561/21
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді - Петросян К.Є.,
за участю секретаря судового засідання - Вакуленка А.В.,
позивача - не прибув,
представника відповідача - Ахтирської Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги при звільненні за ініціативою роботодавця,-
02 лютого 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 або позивач) до Луганської обласної прокуратури (далі відповідач), відповідно до якого позивач, з урахуванням уточнення від 17 лютого 2021 року просить суд:
- визнати неправомірною бездіяльність Луганської обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги в сумі 21193,20 грн;
- зобов'язати Луганську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 21193,20 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 01.02.2012 по 31.12.2020 працював в органах прокуратури України на різних прокурорських посадах. Наказом Луганської обласної прокуратури № 2036к від 24.12.2020 позивача звільнено з посади прокурора Старобільської місцевої прокуратури Луганської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31.12.2020 (у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
На момент звільнення позивача 31.12.2020, відповідачем не здійснено повний розрахунок усіх належних виплат із позивачем, а саме не виплачено вихідну допомогу при звільненні у розмірі 21193,20 грн. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною та такою, шо порушує його прав.
Відповідачем 25.03.2021 через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого Луганська обласна прокуратура заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на таке (а.с.48-51).
Порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників визначено статтею 222 Кодексу законів про працю України, в якій зазначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Отже, особливості розгляду трудових спорів зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ).
Згідно із частиною третьою статті 16 № Закону 1697-VІІ прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
За змістом пункту 9 частини першої статті 51 Закону 1697-VІІ прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Згідно із частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VІІ на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Норми Закону № 1697-VІІ, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального Закону не врегульовані спірні правовідносини, або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.
Позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ. Тобто звільнення позивача здійснено виключно з підстави, визначеної Законом № 1697-VІІ. З системного аналізу положень Закону № 1697-VІІ вбачається, що цей Закон не передбачає виплати вихідної допомоги уразі звільнення з підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ.
Випадки виплати вихідної допомоги при припиненні трудового договору визначені статтею 44 Кодексу законів про працю України, положеннями якої, серед іншого, визначено, що виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку передбачена при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункту 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу.
Крім того, стаття 44 КЗпП України не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, на думку відповідача умовою виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 Кодексу законів про працю України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав. Однак, як зазначено вище, позивача звільнено з підстави, встановленої пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №м 1697-VІІ.
Оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом 1697-VІІ, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
На підставі викладеного просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 08.02.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (а.с.17-19).
Ухвалою суду від 22.02.2021 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження (39-40).
Ухвалою суду від 27.04.2021 продовжено строк підготовчого провадження по справі; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.72-73).
У судове засідання позивач не прибув, до початку розгляду справи надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, надав пояснення аналогічні за змістом відзиву на позовну заяву.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), судом встановлено таке.
Згідно записів трудової книжки позивача від 01 лютого 2012 року серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 у період з 01 лютого 2012 року по 31 грудня 2020 року працював в органах прокуратури України (а.с. 14).
Наказом Луганської обласної прокуратури від 24 грудня 2020 року № 2036к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Старобільської місцевої прокуратури Луганської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31 грудня 2020 року. Також, даним наказом відділу фінансування та бухгалтерського обліку Луганської обласної прокуратури наказано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні (а.с.13).
Згідно з розрахунковим листом за грудень 2020 року позивачу нараховано до виплати: оклад за 21 день в сумі 5402,73 грн, щомісячну премію за 21 день - 8509,30 грн, одноразову премію - 38629,50 грн, компенсацію щорічної відпустки за 50 днів - 35969,00 грн, надбавку за вислугу років прокурорам і слідчим за 21 день - 1080,55 грн, надбавку за виконання ОВР за 21 день - 4862,45 грн, індексацію по постанові КМУ № 526 - 383,53 грн, всього нараховано 94837,06 грн; утримано утримано: виплата міжрозрахункова - 180,00 грн, аванс - 5693,00 грн, профвнески 1 % - 948,37 грн, податок на доходи фізичних осіб 18 % - 17070,68 грн, військовий збір -1422,56 грн, до виплати 69702,45 грн (а.с.11).
Відповідно до довідки від 28.01.2021 № 21-49вих21, наданої відповідачем, сума нарахувань (виплат), що включаються в розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 за жовтень 2020 року становить 21189,37 грн, кількість робочих днів - 21. У листопад кількість робочих днів позивача становить 0. Середньоденна заробітна плата складає 1009,02 грн (а.с.33, 54).
Вважаючи, що при проведенні остаточного розрахунку відповідачем допущено протиправну в частин невиплати вихідної допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
За унормуванням частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 закріпив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
За визначенням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).
Статтею 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України встановлюються законом, що регулює їхній статус.
За змістом статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев'яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Крім того, суд звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Верховний Суд у постановах від 8 жовтня 2019 року (справа № 823/263/16) та від 17 жовтня 2019 року (справа № 823/276/16) зробив висновок, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від наявності наказу прокуратури (щодо зміни формулювання причини і підстави звільнення з "пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII" на "пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України"), відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованих законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.
Таким чином, в спірних правовідносинах відповдачем допущено протиправну бездіяльність, а тому вимога ОСОБА_1 про стягнення на його користь вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 21 січня 2021 у справі № 260/1890/19 та від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20.
Згідно абзацем 1, 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100 в редакції на час звільнення позивача), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Суд зазначає, що відповідно до положень Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом 1, 4 пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 передбачено, зокрема: при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Пунктом 4 (абз.2) зазначеного розділу визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Судом встановлено, що 2 останні повні місяці перед місяцем, в якому відбулося звільнення - це жовтень та листопад 2020 року.
Відповідно до довідки від 28.01.2021 № 21-49вих21, наданої відповідачем, сума нарахувань (виплат), що включаються в розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 за жовтень 2020 року становить 21189,37 грн, кількість робочих днів - 21. У листопаді позивач перебував у відпустці, тому кількість робочих днів становить 0. Середньоденна заробітна плата складає 1009,02 грн (а.с.33, 54).
У цей період заробітна плата позивача, яка підлягає врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати становить 21189,42 грн.
Відповідно до довідки відповідача від 18.03.2021 № 21-139вих21, розмір середньомісячної заробітної плати позивача становить 21189,42 грн (1009,02 (середньоденна заробітна плата) х 21 (середньомісячне число робочих днів, яке розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи установи, встановленим з дотриманням вимог законодавства (21+21)/2) (а.с.53).
Згідно із статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Луганської обласної прокуратури в частині невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні та стягнення на користь позивача вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 21189,20 грн з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною третьою цієї статті передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 908,00 грн (а.с.23), які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Луганської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909921, місцезнаходження: 93408, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Б.Ліщини, 27) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги при звільненні за ініціативою роботодавця,- задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Луганської обласної прокуратури в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.
Стягнути з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 21193,20 грн (двадцять одна тисяча сто дев'яносто три гривні 20 копійок) з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім грн).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено та підписано 24 травня 2021 року.
Суддя К.Є. Петросян