Іменем України
24 травня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2321/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язати вчинити певні дії, стягнення заборгованості по пенсії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивач), в інтересах якої звернувся адвокат Заботін Віталій Вікторович (далі - представник позивача), Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі також - відповідач, Марківське ОУПФУ), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати пенсії, в тому числі нарахованої, ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити виплати щомісячної пенсії ОСОБА_1 з травня 2018 року;
- стягнути з Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на користь ОСОБА_1 нараховану, але фактично не виплачену пенсію в розмірі 246926,23 грн. за період з 01.06.2018 по 31.03.2021.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи та знаходиться на обліку як отримувач пенсії в Марківському ОУПФУ з 02.11.2016.
Із листа від 24.03.2021 Марківського ОУПФУ у відповідь на адвокатський запит стало відомо, що на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система «Аркан»), про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів пенсіонеру ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії з 01.05.2018 за списками Служби безпеки України. Починаючи з січня 2017 року, на основну відомість нараховується пенсія в місячному розмірі. Загальна сума заборгованості складає 246926,23 грн. за період з 01.06.2018 по 31.03.2021.
Позивач вважає, що, припиняючи виплату пенсії, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, оскільки не існувало підстав для невиплати йому пенсії (у розумінні статей 47, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003) та таким чином порушив його конституційні права, а тому звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 відкрито провадження у справі, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні), визнано не пропущеним строк звернення позивач до адміністративного суду з позовом, відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 908,00 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі (арк. спр. 14-15).
Відповідач позов не визнав, подав відзив, в якому у задоволенні заявлених вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 33-38).
Позивач перебуває на обліку в управлінні з 01.03.2016 та отримує пенсію випадок втрати годувальника, як внутрішньо переміщена особа (розпорядження № 461 від 01.12.2016, заява від 02.11.20160. Відповідно до атестату від 18.11.2016 Ізюмського ОУПФУ Харьківської області, позивач була забезпечена пенсією по 29.02.2016.
До управління позивачем надано копію довідки Управління соціального захисту населення Новопсковської РДА від 02.11.2016 за №928007355. Позивач взятий на облік в УСЗН як особа, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та регіонів проведення антитерористичної операції за адресою: АДРЕСА_1 .
18.09.2017 позивач звернувся до управління із заявою про поновлення виплати пенсії та відповідно до протоколу від 04.10.2017 № 40 комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам позивачу призначено виплату пенсії.
На виконання підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/ перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система «Аркан»), про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів позивачу призупинено виплату пенсії з 01.05.2018 за списками Служби безпеки України.
Відповідно Постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, заява про поновлення виплати пенсії подається особисто пенсіонером.
Відповідно до вимог Постанови правління Національного банку України від 28.12.2018 № 162 «Про затвердження міжнародного номера банківського рахунку (ІВАN) в Україні» з 01.11.2019 рахунки, відкриті в АТ «Ощадний банк України» було змінено та приведено до міжнародного банківського формату (ІВАN), від позивача заява про виплату пенсії або грошової допомоги із зазначенням рахунку у новому форматі (ІВАN) не надходила.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 (зі змінами від 21.08.2019 №788) передбачено, що соціальні виплати, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
При цьому порядок призначення(відновлення) соціальних виплат визначається постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 та від 08.06.2016 № 365 (зі змінами від 21.08.2019 № 788).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (зі змінами від 21.08.2019 № 788) передбачено, що соціальні виплати, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Починаючи з січня 2017 на основну відомість нараховується пенсія в місячному розмірі. Загальна сума заборгованості складає 246926,23 грн. за період з 01.06.2018 по 31.03.2021.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 13.12.2018 № 27-1 «Про невідкладні заходи щодо організації виплати пенсії у 2019 році» встановлено, що з 01.01.2019 фінансування пенсійних виплат здійснюється відповідними головними управліннями Пенсійного фонду України в областях.
Починаючи з 01.01.2019, управління не має діючих договорів з ПАТ «Укрпошта» та банками, уповноваженими на право виплати пенсій через поточні рахунки одержувачів. Кошторисом видатків управління на 2021 рік не передбачено бюджетних асигнувань (коштів) на здійснення будь-яких пенсійних або пов'язаних з ними виплат.
Просить в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) є пенсіонером та отримує пенсію у разі втрати годувальника, термін дії до 02.11.2019, про що свідчить пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 (арк. спр. 9).
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 02.11.2016 № 928007355, виданої управлінням соціального захисту населення Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області, фактичним місцем проживання/перебування позивача є - АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 (арк. спр. 6).
За інформацією управління соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації Луганської області від 07.05.2021 № 03-18/2322 ОСОБА_1 на обліку як внутрішньо переміщена особа перебуває з 02.11.2016, фактична адреса проживання: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 видана довідка внутрішньо переміщеної особи від 02.11.2016 № 928007355, яка є дійсною по теперішній час. Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не приймалося (арк. спр. 21).
Згідно наданих відповідачем документів судом встановлено таке.
02.11.2016 позивач звернувся до Марківського ОУПФУ із заявою про запит пенсійної справи з Ізюминського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (арк. спр. 30).
Згідно з атестату Ізюминського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області ОСОБА_1 виплачено пенсію по 29.02.2016 (арк. спр. 27 зв. бік, 40-41).
Відповідно до протоколу від 17.11.2016 № 19 комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам позивачу призначено виплату пенсії (арк. спр. 31).
Позивача було взято на облік до Марківського ОУПФУ з 01.03.2016 (арк. спр. 28).
Відповідно до листа Марківського ОУПФУ від 24.03.2021 № 1238-22-8/2746 на виконання підпункту 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/ перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система «Аркан»), про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів пенсіонеру ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії з 01.05.2018 за списками Служби безпеки України (арк. спр. 10-11).
18.09.2017 позивач звернувся до Старобільського ОУПФУ із заявою про поновлення виплати пенсії (арк. спр. 33 зв. бік).
Відповідно до протоколу від 04.10.2017 № 40 комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам позивачу призначено виплату пенсії (арк. спр. 34).
Відповідно до довідки Старобільського ОУПФУ б/д та б/н ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні з 01.03.2016. заборгованість по сплаті пенсії за період з 01.06.2018 по 31.03.2021 становить 246926,23 грн (арк. спр. 35).
Будь-яке рішення Марківського ОУПФУ про припинення виплати позивачу пенсії за віком відповідачем не надано.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).
Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).
Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стаття 4 Закону № 1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.
Частиною першою статті 49 Закону № 1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений у частині першій статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.
Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).
Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Позиція відповідача стосовно того, що положення загального Закону №1058 повинні застосовуватись з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка не контролюється українською владою, є слушною та підлягає застосуванню.
Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону № 1706-VII та інших законів.
Самого рішення про припинення виплати пенсії позивачу управлінням не приймалось.
Після цього відповідач з посиланням на положення Закону № 1706-VІІ робить висновок стосовно того, що позивач фактично не мешкає за адресою реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, що є на думку відповідача законодавчою підставою для припинення виплати пенсії.
Така позиція відповідача є хибною з огляду на те, що відповідно до положень спеціального Закону № 1706-VІІ, а саме: статті 12, питання щодо позбавлення особи статусу внутрішньо переміщеної внаслідок зміни фактичного місця проживання віднесені до повноважень не органу Пенсійного фонду України, а до повноважень структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи.
Як наслідок, відповідач не є тим органом, який відповідно до законодавства уповноважений надавати юридичну оцінку щодо місця проживання внутрішньо переміщеної особи.
В свою чергу, судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у підрозділі з питань соціального захисту населення та не знятий з обліку як внутрішньо переміщена особа.
Судом не виявлені колізії між положеннями статті 7 Закону № 1706-VІІ та статті 49 Закону №1058, оскільки як стаття 7 Закону № 1706-VІІ, так й інші статті цього Закону не регламентують порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, що б суперечило положенням Закону №1058.
Відповідач посилався на ті обставини, що виплата пенсії була припинена з 01.03.2017 згідно виконання пункту 5 п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікайційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система «Аркан»), про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів.
Такої підстави припинення виплати пенсії не передбачено як загальним Законом № 1058, так не передбачено й Законом № 1706-VІІ або іншими законами.
Натомість, судом встановлено, що відповідач в порушення частини 1 статті 49 Закону № 1058 зовсім не виносив рішення про припинення виплати пенсії позивачу, фактично припинивши її виплату.
Відповідач в запереченнях посилався на те, що позивач не позбавлений права на отримання пенсії на підконтрольній органам державної влади України території у разі поновлення факту реєстрації як внутрішньо переміщеної особи.
Однак судом встановлено, що позивач ніколи не позбавлялася статусу внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено матеріалами справи. У зв'язку з чим така позиція відповідача є хибною та документально не підтвердженою.
Відповідач вказував на необхідність поновлення виплати пенсії позивачу, що потребує її особистого звернення з відповідними документами до УПФУ.
Однак судом встановлено, що підтверджено самим відповідачем, самого рішення про припинення виплати пенсії не приймалося. Як наслідок, оскільки відсутнє рішення про припинення виплати пенсії, відсутні підстави для звернення щодо відновлення таких виплат.
Як встановлено судом, відповідач діяв всупереч вимогам Законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача як внутрішньо переміщеної особи, та зовсім не мав підстав для припинення виплати пенсії.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення з 01.05.2018 виплат позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним, що вказує на наявність підстав зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу саме з 01.05.2018 та виплатити утворену заборгованість.
Вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
В силу приписів частини п'ятої статі 242 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З урахуванням вище викладеного, суд враховує висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, як такі, що відповідають фактичним обставинам по даній адміністративній справі, та застосовує їх в якості підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Судом встановлено, що відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне:
визнати протиправною бездіяльність Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення виплати пенсії у разі втрати годувальника ОСОБА_1 з 01.05.2018;
зобов'язати Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії у разі втрати годувальника з 01.05.2018 виплату та нарахування раніше призначеної пенсії у разі втрати годувальника з виплатою виниклої заборгованості по пенсії, починаючи з 01.05.2018.
Посилання відповідача на постанову Правління Пенсійного фонду України від 13.12.2018 № 27-1 (далі - постанова № 27-1), в якій зазначено, що з 01.01.2019 фінансування пенсійних виплат здійснюється головним управлінням Пенсійного фонду України в областях, є незмістовним з таких підстав.
Суд вважає таку підставу неприйнятною, виходячи з наступних підстав.
Постанова № 27-1 не пройшла державної реєстрації, передбаченої для всіх нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів відповідно до статті 117 Конституції України, Указу Президента України від 03.10.1992 №493/98 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 й Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5.
Відповідно до пункту 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 (надалі - Положення № 731), державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:
а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;
б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.
Пунктом 15 Положення № 731 встановлено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування.
У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.
Постанова № 27-1 була прийнята Правлінням Пенсійного фонду України з метою забезпечення стабільного фінансування та виплати пенсій, відповідно до Положення про Пенсійний фонд України.
Таким чином, відповідно до норм Положення № 731 Постанова № 27-1 має міжвідомчий характер, у зв'язку з чим повинна була пройти обов'язкову державну реєстрацію та офіційне опублікування. Оскільки такої процедури виконано не було, посилання Відповідача на вказану Постанову № 27-1 є незмістовне та нормативно не обґрунтовано.
Крім того, відповідно до змісту Постанови № 27-1 вона регулює питання фінансування та виплати пенсій виключно головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, в тому і в Луганській. Вказана постанова ніяким чином не регулює та не встановлює або виключає повноваження інших пенсійних органів, в тому числі управлінь Пенсійного фонду України в містах.
Таким чином, посилання представника відповідача на Постанову № 27-1 як на документ, який встановлює фінансування для Марківського ОУПФУ виключно головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області не відповідає тексту самої Постанови № 27-1 та розцінюється судом як намагання ввести суд в оману.
Як наслідок, саме Марківське ОУПФУ відповідно до норм законодавства та відомчих актів є належним відповідачем по справі, на якого законом покладений обов'язок щодо своєчасного нарахування та виплати призначеної пенсії конкретній особі.
На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно норм КАС України по даній справі підлягали оплаті судові витрати за позовні вимоги немайнового характеру у сумі 908,00 грн.
Ухвалою суду від 05.05.2021 про відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 908,00 гривень до ухвалення судового рішення у справі.
Оскільки у даній справі позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, лише з коригуванням обраного позивачем способу захисту порушеного права, відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41247405, місцезнаходження: 92400, Луганська область, Марківський район, смт Марківка, вул. Центральна, буд. 20) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення нарахованої, але невиплаченої пенсії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення виплати пенсії у разі втрати годувальника ОСОБА_1 з 01.05.2018.
Зобов'язати Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії у разі втрати годувальника з 01.05.2018 виплату та нарахування раніше призначеної пенсії у разі втрати годувальника з виплатою виниклої заборгованості по пенсії, починаючи з 01.05.2018.
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області до Державного бюджету України судовий збір у сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Борзаниця