24 травня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/1117/21
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за позовною заявою Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Кіровоградській області до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Новоархангельного району про стягнення коштів, -
Представник Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Кіровоградській області звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Новоархангельного району капіталізовані платежі в сумі 2 072 713,14 грн. на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області.
Позовні вимоги обґрунтовано наявністю у відповідача заборгованістю по капіталізованих платежах на загальну суму 2 072 713,14 грн.
Ухвалою суду від 24 березня 2021 року встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву (а.с. 26).
На адресу Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) зазначену у позовній заві та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (вул. Островського, 22, смт. Новоархангельськ, Кіровоградська область, 26100) направлено ухвалу суду від 24 березня 2021 року (а.с. 26, 28).
До суду повернувся конверт з відміткою пошти - “адресат відсутній за вказаною адресою”, штамп пошти 30.03.2021. Відповідно до ч. 6 ст. 251 КАС України ухвала судді від 24 березня 2021 року, вважається врученою позивачу 30.03.2021 (а.с. 30).
У встановлений ухвалою суду від 24 березня 2021 року строк відповідачем відзив на позовну заяву не подано.
Станом на день винесення рішення суду відповідачем відзив на позовну заяву також не подано.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Новоархангельного району як страхувальник перебуває на обліку у Маловисківському відділенні управління виконавчої дирекції ФСС України у Кіровоградській області.
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач з 04.01.2021 перебуває в стані припинення юридичної особи, в результаті ліквідації (а.с. 31).
В Маловисківському відділенні Управління виконавчої дирекції ФСС України у Кіровоградській області перебувають на обліку та отримують страхові виплати особи, які отримали трудове каліцтво.
Відповідно до проведених розрахунків, станом на 31.01.2021, сума платежів, які підлягають капіталізації Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг Новоархангельського району) для розрахунку з потерпілою на виробництві становить 2 072 713,14 грн.
Управлінням виконавчої дирекції Фонду направлено до відповідача заяву про грошові вимоги по капіталізованих платежах від 09.02.2021 № 07-07-260 на загальну суму 2 072 713,14 грн. (а.с.6-7).
Відповідачем не надані докази виплати зазначених капіталізованих коштів.
Надаючи правову оцінку правовідносинам що склалися, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Порядком капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000р. №765.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 року №1105-XIV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Основними принципами державного соціального страхування в силу статті 3 Закону №1105-XIV є, зокрема:
- обов'язковість страхування осіб відповідно до видів соціального страхування та можливості добровільності страхування у випадках, передбачених законом;
- державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав;
- обов'язковість фінансування Фондом витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом;
- відповідальність роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 15 Закону №1105-XIV, роботодавець зобов'язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.
За змістом приписів статті 4 Закону №1105-XIV, Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом і також є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Водночас, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 11 Закону №1105-XIV, джерелами формування коштів Фонду є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, які в силу пункту 1 частини 2 вказаної статті використовуються на виплату матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг, фінансування заходів з профілактики страхових випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, законодавством України передбачено, що підприємства у разі їх ліквідації не звільняються від фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків шляхом внесення капіталізованих платежів.
Порядок капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань суб'єкта підприємницької діяльності - банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 року №765 (далі - Порядок №765).
Відповідно до пункту 1 Порядку №765, капіталізація платежів здійснюється щодо кожної особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідності виплати майбутніх платежів. Під час розрахунку сум цих платежів повинні враховуватися заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати по догляду за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів та види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, необхідність сплати одноразової допомоги у зв'язку з травмою або професійним захворюванням, які можуть призвести до смерті потерпілого, а також інших виплат, передбачених законодавством.
Визначення механізму надходження таких платежів дає змогу Фонду забезпечити створення резерву коштів для покриття витрат на страхові виплати та надання медико-соціальних послуг потерпілим, які отримали виробничі травми чи професійні захворювання на підприємствах, які ліквідовані без правонаступника.
За змістом пункту 3 Порядку №765, капіталізація платежів розраховується на період, що визначається як різниця між середньою тривалістю життя для чоловіків і жінок у країні та їх віком на момент здійснення капіталізації.
Вимоги щодо капіталізації платежів здійснюються в межах ліквідаційної процедури.
Згідно до вимог ст.105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявленім кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Статтею 111 Цивільного кодексу України передбачено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.
Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу. (частина 9 статті 111 Цивільного кодексу України).
Пунктом 1 частини 1 статті 112 Цивільного кодексу України визначено, що у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом.
Згідно до вимог ст. 1205 Цивільного кодексу України, у разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, і встановлення її правонаступників виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників.
У цьому разі вимоги про відшкодування шкоди пред'являються до її правонаступників.
Як встановлено судом, Територіальний центр було створено Новоархангельською районною державною адміністрацією 14.01.1999 (а.с. 31).
Головою Новоархангельської РДА Кіровоградської області прийнято рішення про ліквідацію Територіального центру.
04.01.2021 до ЄДРПОУ внесено запис про ліквідацію Територіального центру (а.с. 31).
Судом встановлено, що відповідач діяв відповідно до Положення про територіальний центр соціального обслуговування Новоархангельського району.
Відповідно до вказаного Положення, Новоархангельська РДА здійснює фінансування та є розпорядником коштів Територіального центру.
В зв'язку з ліквідацією Територіального центру, Новоархангельська РДА припинила його фінансування.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі "Михайленки та інші проти України", пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі "Лисянський проти України", пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі "Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови", пункти 18,19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі "Григор'єв та Какаурова проти Російської Федерації", пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі "Р. Качапор та інші проти Сербії". Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.
З огляду на наведені вище висновки ЄСПЛ, а також те, що нормами ГК України визначено регулювання діяльності комунальних некомерційних підприємств, без наділення вказаних суб'єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами.
Крім того, ЄСПЛ також висловив позицію і щодо субсидіарної відповідальності муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов'язаннями муніципального підприємства. Так, у пункті 62 рішення у справі "Єршова проти Російської Федерації" ЄСПЛ зазначив, що, враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади.
Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства.
Крім того, у своїй діяльності комунальні некомерційні підприємства та установи не наділенні повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами, а така відповідальність субсидіарно покладається на Новоархангельську РДА, у віданні якої перебувають відповідні підприємства або установи.
Відповідач є неприбутковим комунальним некомерційним підприємством, а також об'єктом права спільної власності територіальних громади, інтереси якої представляє Новоархангельська РДА в межах повноважень, визначених законодавством України.
Таким чином, на підставі наведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів по капіталізованим платежам та відмови у задоволенні адміністративного позову.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 вересня 2020 року, у справі № 820/11934/15 (провадження № 11-1064апп19).
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, підсумовуючи зазначене вище, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Судових витрат, які підлягають стягненню на користь відповідача не встановлено.
Керуючись ст.ст. 139, 243 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Кіровоградській області (вул. Михайлівська, 64, м. Кропивницький, 25006, код ЄДРПОУ 41316824) до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Новоархангельного району (вул. Островського, 22, смт. Новоархангельськ, Кіровоградська область, 26100, код ЄДРПОУ 30078034) про стягнення коштів - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. Сагун