21 травня 2021 рокум. Ужгород№ 260/867/21
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Бородіна, 22, код ЄДРПОУ 08410861) про зобов'язання вчинити певні дії, -
15 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, якою ( з урахуванням заяви про уточнення позовної заяви від 18 березня 2021 року) просить зобов'язати відповідача: Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористану додаткову відпустку) з 25 травня 2018 року (день звільнення) по день фактичного розрахунку - 11 лютого 2021 року у відповідності до пп. "л" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.
22 березня 2021 року, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначено розгляд справи.
1. Позиції сторін.
Позивач свої позовні вимоги аргументував тим, що 25 травня 2018 року був звільнений зі служби згідно з наказом № 117. У порушення норм закону на день звільнення та виключення зі списків особового складу частини усі необхідні розрахунки з позивачем проведені не були, а саме: не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015- 2018 років. Зважаючи на вищевикладені обставини, позивач вважає, що у зв'язку з несвоєчасним проведення повного розрахунку при звільненні, він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки такої виплати, а тому позивач звернувся до суду за захистом свого, як він вважає порушеного права.
26 квітня 2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, згідно якого такий заперечує проти задоволення позову. Так, представник відповідача зазначив, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 по справі №260/2738/20 Закарпатським ОТЦК та СП виконано шляхом зарахування на картковий рахунок позивача 21670,52 грн. 11 лютого 2021 року. Кодекс законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, так як військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу. Порядок проходження військової служби у Збройних Силах України та інших, військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність. На цьому наголошує Міністерство соціальної політики України в листі від 24.07.2013 №774/13/84-13. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України вважають відсутніми, щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 25.05.2018 по 11.02.2021.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що 12 травня 2018 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 ( по особовому складу) № 95 звільнено ОСОБА_1 у запас за пунктом «б» частини 6 статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
25 травня 2018 року наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) № 117 ОСОБА_1 з 25 травня 2018 року виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення, (а.с. 10-11).
20 жовтня 2020 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/2738/20, яке набрало законної сили 04 січня 2021 року позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за всі дні додаткової відпустки учасника бойових дій ОСОБА_1 за 2015 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
11 лютого 2021 року відповідно до виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 відповідачем виплачено компенсацію за невикористані у 2015-2018 роках дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 21 345,46 грн., (а.с. 19).
Вважаючи дії відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані у 2015-2018 роках дні додаткової відпустки протиправними, звернувся з даним адміністративним позовом до суду для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 травня 2018 року по 11 лютого 2021 року.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року «Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року «Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65).
Разом з ти, як слідує із змісту рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I).
Разом з тим статтею 116 та 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Правова позиція з вказаного питання висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 та №810/451/17 від 13.05.2020 року яка є обов'язковою для врахування судами інших інстанцій.
Також Велика Палата Верховного Суду у вказаних постановах зазначила, що «з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, про що відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц зазначено, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).
Згідно пункту 94.5. постанови ВП Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц «для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».
25 травня 2018 року наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 ( по стройовій частині) № 117 ОСОБА_1 з 25 травня 2018 року виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення, (а.с. 10-11).
20 жовтня 2020 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду по справі № 260/2738/20, яке набрало законної сили 04 січня 2021 року позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за всі дні додаткової відпустки учасника бойових дій ОСОБА_1 за 2015 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
11 лютого 2021 року відповідно до виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 відповідачем виплачено компенсацію за невикористані у 2015-2018 роках дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 21 345,46 грн., (а.с. 19).
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26 травня 2018 року по 10 лютого 2021 року.
Згідно з даними, які розміщені на офіційному сайті Національного банку України за адресою: “https: bank.gov.ua/markets/interest-rates/” середньозважена облікова ставка за кредитами: з 26.05.2018 по 12.07.2018 - 17% річних, з 13.07.2018 по 06.09.2018 - 17,5% річних, з 07.09.2018 по 25.04.2019 - 18% річних, з 26.04.19 по 18.07.19 - 17,5%, з 19.07.19 по 05.09.19 - 17%, з 06.09.19 по 24.10.19 - 16,5 %, з 25.10.19 по 12.12.19 - 15,5%, з 13.12.19 по 30.01.20 - 13,5% річних, з 31.01.20 по 12.03.20 - 11%, з 13.03.20 по 23.04.20 - 10%, з 24.04.20 по 11.06.20 - 8%, з 12.06.20 по 10.02.2021 - 6 %.
Виходячи з обсягу несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за невикористані у 2015-2018 роках дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (21 345,46 грн.) приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 7 673,61 грн.,тобто:
- 17% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 21 345,46 грн. х 0,05%) х 18 днів = 192,11 грн.;
- 17,5% річних/ 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 21 345,46 грн. х 0,05%) х 55 днів = 587,00 грн.;
- 18% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 21 345,46 грн. х 0,05%) х 231 день = 2 465,40 грн.;
- 17,5% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 21 345,46 грн. х 0,05%) х 84 дні = 898,50 грн.;
- 17% річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 21 345,46 грн.. х 0,05%) х 49 днів = 523,00 грн.;
- 16,5 %, річних / 365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 21 345,46 грн. х 0,05%) х 49 днів = 523,00 грн.;
- 15,5% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 21 345,46 грн. х 0,04%) х 49 днів = 418,37 грн.;
- 13,5% річних / 365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 21 345,46 грн. х 0,04%) х 49 днів = 418,37 грн.;
- 11% річних / 366 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 21 345,46 грн. х 0,03%) х 42 дні = 268,95 грн.;
- 10% річних / 366 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 21 345,46 грн. х 0,03%) х 42 дні = 268,95 грн.;
- 8% річних / 366 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 21 345,46 грн. х 0,02%) х 17 днів = 72,57 грн.;
- 6 % річних / 365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 21 345,46 грн. х 0,02%) х 243 дні = 1 037,39 грн.;
Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат становить: 192,11 грн. + 587,00 грн. + 2 465,40 грн. + 898,50 грн. + 523,00 грн. + 523,00 грн. + 418,37 грн. + 418,37 грн. + 268,95 грн. + 268,95 грн. + 72,57 грн. + 1 037,39 грн. = 7 673,61 грн.
Таким чином, враховуючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 7 673,61 грн.
Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України,суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, які підлягають до часткового задоволення, з вище визначених судом підстав.
Зважаючи на те, що позивача від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 229, 242-246, 255 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 до Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Зобов'язати Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Бородіна, 22, код ЄДРПОУ 08410861) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористану додаткову відпустку) з 25 травня 2018 року по день фактичного розрахунку - 11 лютого 2021 року у розмірі 7 673,61 грн. (сім тисяч шістсот сімдесят три гривні 61 коп.).
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 21 травня 2021 року.
СуддяТ.В.Скраль