21 травня 2021 року Справа № 160/759/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
19.01.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання в Криворізькому гірничому технікумі з 01.09.1993 р. по 26.02.1996 р. і догляду за дитиною віком до 3-х років з 08.09.1999 р. по 01.02.2001 р. та призначити ОСОБА_1 з 01.11.2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ІІ, в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020, як особі, яка працювала до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Позовна заява обґрунтована тим, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу виповнилося 45 років, вона мала загальний страховий стаж 24 років 08 місяців 25 дні, у тому числі стаж роботи за Списком № 1 (станом на 30.10.2020 року) - 9 років 0 місяців 25 днів. А тому, у відповідності до ч. 2 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, надавши усі необхідні документи для призначення пенсії. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.12.2020 року № 0400-010303-8/118480 в призначенні пенсії позивач було відмовлено, у зв'язку із недосягненням необхідного віку, а також відповідачем було не зараховано періоди навчання і догляду за дитиною. Позивач зазначає, що, починаючи з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «а» ч. 1 ст. 13 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та частини першої статті 114 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій». Відповідно до вищевикладеного, позивач вважає протиправними дії відповідача, тому просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з 24.02.2021 року.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
23.02.2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому він зазначає, що у зв'язку з тим, що позивачем не були надані документи, що підтверджували б факт досягнення її донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трирічного віку та довідки з місця навчання, відповідачем правомірно не були зараховані до страхового стажу періоди з 01.09.1993 року по 26.02.1996 року та з 08.09.1999 року по 01.02.2001 року. Також, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області наголошує, шо на момент досягнення позивачем 45 років та на момент звернення із заявою про призначення пенсії (19.10.2020 року), пенсія за віком на пільгових умовах за Списком №1 призначається на умовах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058- IV (в редакції від 11.10.2017 року), якими передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки, зокрема, які народилися з 01.10.1974 року по 31.12.1975 року після досягнення ними 50 років. Враховуючи викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 року було зупинено провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 360/3611/20 (Пз/9901/32/20).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 року було поновлено провадження в даній справі.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 19.10.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області з заявою за №4819 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області № 0400-010303-8/127900 від 30.12.2020 року позивачу було повідомлено про відмову у призначенні пенсії та зазначено, що за наданими позивачем документами, загальний страховий стаж складає 18 років 5 місяців 4 дні, стаж роботи за списком № 1 - 8 років 11 місяців 27 днів (стаж враховано по 31.08.2020 року). Також було повідомлено, що до страхового стажу не зарахований: період навчання з 1993 року по 21.02.1996 року у Криворізькому гірничому технікумі, оскільки у додатку до диплома "по - батькові" записано не вірно - необхідно надати довідку з місця навчання; догляд за дитиною ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 - необхідно надати оригінал паспорту дитини, оскільки у свідоцтві про народження відсутня позначка про отримання паспорту.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови в призначені пенсії на пільгових умовах протиправними позивач звернулася до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Закон №1788 відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно із ст. 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Приписами ст. 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку (п.«д» та п. «ж» абз. 3 ст. 56 Закону №1788).
Згідно з статтею 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до підпункту 2.2. пункту 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженої Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162 (далі - Інструкція №162), заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Відповідно до пункту 2.13 вищевказаної Інструкції визначено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" у вигляді заголовка, пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ ділянку, виробництво" із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції, при звільненні працівника або службовця всі записи про роботу, нагороди та заохочення, внесені до трудової книжки за час роботи ні даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціальне уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Також, пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Як вбачається з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 01.03.1993 року, вона:
- з 01.09.1992 р. по 26.02.1993 р. (05 місяців 25 днів) - навчалася в Професійно-технічному училищі № 14;
- з 01.03.1993 р. по 14.06.1993 р. (03 місяці 13 днів) - працювала штукатуром в Будівельному управлінні № 4 ЗАТ «Кривбасрудбуд»;
- з 01.09.1993 р. по 26.02.1996 р. (02 роки 05 місяців 25 днів) - навчалася в Криворізькому гірничому технікумі;
- 04.04.1995 р. по 18.07.1995 р. - працювала майстром-дублером в Будівельному управлінні № 4 ЗАТ «Кривбасрудбуд» (виробнича практика);
- з 25.03.1996 р. по 14.04.1998 р. (02 роки 0 місяців 08 днів) - працювала майстром з будівництва та експлуатації будівель і споруд АТ «БЕБіКо»;
- з 30.04.1998 р. по 08.02.1999 р. (09 місяців 08 днів) - отримувала допомогу по безробіттю в Криворізькому міському центрі зайнятості;
- з 08.09.1999 р. по 01.02.2001 р. (01 рік 04 місяці 07 днів) - догляд за дитиною віком до 3-х років;
- з 01.02.2001 р. по 14.02.2001 р. (13 днів) - перереєстровано безробітною та призначено допомогу по безробіттю в Криворізькому міському центрі зайнятості;
- з 15.02.2001 р. по 13.08.2001 р. (05 місяців 18 днів) - слухач за професією «Кравець» за програмою перепідготовки зайнятого населення в Професійно-технічному училищі № 7;
- з 17.08.2001 р. по 05.11.2001 р. (02 місяці 18 днів) - працювала швачкою ЗАТ «Промспецодяг»;
- з 19.01.2003 р. по 20.07.2004 р. (01 рік 06 місяців) - працювала лаборантом ТОВ
«Стройіндустрія»;
- з 20.07.2004 по 05.09.2005 р. (01 рік 01 місяць 15 днів) - начальником лабораторії ТОВ «Стройіндустрія»;
- з 08.01.2006 р. по 04.10.2006 р. (08 місяців 26 днів) - отримувала допомогу по безробіттю в Криворізькому міському центрі зайнятості;
- з 21.03.2007 р. по 03.05.2007 р. (01 місяць 12 днів)-контролером служби контролю якості ТОВ «Трансмаш»;
- з 03.05.2007 р. по 10.10.2007р. (05 місяців 07 днів) - інженером з підготовки виробництва ТОВ «Трансмаш»;
- з 10.10.2007р. по 24.07.2008р. (09 місяців 14 днів) - майстром заготівельного цеху ТОВ «Трансмаш»;
- з 24.07.2008 р. по 25.05.2010р. (01 рік 10 місяців) - інденером ТОВ «Трансмаш».
- з 01.06.2010 р. по 05.09.2011 р. (01 рік 03 місяці 04 дні) - гірником 2-го розряду дільниці 36 шахти «Гвардійська» ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат»;
- з 05.09.2011 р. по теперішній час (09 років 25 днів станом на 01.11.2020 р.) - стовбуровою на 2 та 16 дільницях з повним робочим днем в підземних умовах шахти «Гвардійська» ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат».
На підтвердження навчання в Криворізькому гірничому технікумі позивачем надано диплом Серії ІЖ № 001017 від 26.02.1996 р., відповідно до якого позивач, ОСОБА_1 , закінчила Криворізький гірничий технікум за спеціальністю «будівництво та експлуатація будівель і споруд».
Однак, відповідачем не зараховано позивачу до страхового стажу періоди її навчання в Криворізькому гірничому технікумі з 01.09.1993 р. по 26.02.1996 р. і догляду за дитиною віком до 3-х років з 08.09.1999 р. по 01.02.2001 р., у зв'язку з тим, що позивачем не були надані документи, що підтверджували б факт досягнення її донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трирічного віку та довідки з місця навчання.
Проте, суд критично ставиться до такого висновку у зв'язку з наступним.
З копії диплому з відзнакою Серії НОМЕР_2 від 26.02.1996 року та додатку до цього диплома вбачається, що диплом видано ОСОБА_1 про те, що вона в 1993 році вступив до Криворізького гірничого технікуму і в 1996 році закінчила повний курс Криворізького гірничого технікуму за спеціальністю «Будівництво та експлуатація будівель та споруд». Рішенням Державної кваліфікаційної комісії 21.02.1996 року позивачу присвоєно кваліфікацію технік-будівельник-технолог.
Позивачем до матеріалів справи було надано також копію довідки від 11.01.2021 року за №07, яка видана Відокремленим структурним підрозділом «Гірничий фаховий коледж Криворізького національного університету» про те, що ОСОБА_1 дійсно навчалась у Криворізькому гірничому технікумі на денній формі навчання за спеціальністю: «Будівництво та експлуатація будівель та споруд» з 01.09.1993 року по 26.02.1996 року. Отримала диплом молодшого спеціаліста НОМЕР_2 , реєстраційний номер 26, виданий 26.02.1996 року.
Суд зазначає, що відповідно до Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах (що діяло до 13.11.2014 року) навчальний рік починається 1 вересня і складається з навчальних днів, днів проведення підсумкового контролю, екзаменаційних сесій, вихідних, святкових і канікулярних днів. Таким чином, до періоду навчання зараховується період з 1 вересня по дату прийняття рішення кваліфікаційною комісією.
Враховуючи, що рішенням кваліфікаційної комісії позивачу присвоєно кваліфікацію технік-будівельник-технолог 21.02.1996 року, суд вважає, що позивачем доведено наявність у нього права на зарахування періоду його навчання з 01.09.1993 року по 26.02.1996 року в Криворізькому гірничому технікумі.
Таким чином, за наслідками судового розгляду судом встановлено, що відповідачем при призначенні позивачу пенсії, протиправно не зараховано до страхового стажу період навчання з 01.09.1993 року по 26.02.1996 року в Криворізькому гірничому технікумі, а тому відповідача належить зобов'язати зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання в Криворізькому гірничому технікумі з 01.09.1993 р. по 26.02.1996 р.
Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду догляду за дитиною віком до 3-х років з 08.09.1999 року по 01.02.2001 року, суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року 1 (далі - Порядок №22-1) до заяви про призначення пенсії для підтвердження перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається свідоцтво про народження дитини.
Згідно з пунктом 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі:
свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);
документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
У вказаній трудовій книжці позивача містяться записи, зокрема, № 12 від 08.02.1999 р. «Припинено виплату допомого по безробіттю відповідно до п. 1 «і» ст. 30 (по догляду за дитиною до 3-х років) Закону України «Про зайнятість населення» (від 1991 р.) та запис № 13 від 01.02.2001 р. «Перереєстровано безробітною з урахуванням попередніх виплат відповідно до п. 1.А ст. 29 Закону України «Про зайнятість населення» (від 1991 р.). Вказані записи скріплено підписами відповідних посадових осіб та печатками.
Також на підтвердження догляду за дитиною віком до трьох років позивачем було надано свідоцтво про народження дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_3 від 15.02.1999 р.
Суд зазначає, що відповідач протиправно не взяв до уваги свідоцтво про народження дитини, оскільки надання саме цього документу на підтвердження періоду догляду за дитиною віком до 3-х років передбачено чинним законодавством. Крім того, вказаний період підтверджено відповідними записами в трудовій книжці позивача.
Також, частиною 3 статті 44 Закону №1058 передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідні положення кореспондуються і в Законі №1788.
Так, згідно з ч. 1 ст. 101 Закону №1788 органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1.
На підставі пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, чинним законодавством України передбачено право органів Пенсійного фонду при призначенні/перерахунку пенсії перевіряти обґрунтованість видачі документів та достовірність поданих відомостей.
Проте, в даному випадку відповідач не скористався своїм правом перевірки достовірності записів у трудовій книжці, натомість не зарахував спірні періоди роботи позивача без обґрунтованих підстав, пославшись лише на формальні неточності у документах.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено наявність у нього права на зарахування до страхового стажу періоду її догляду за дитиною віком до 3-х років з 08.09.1999 року по 01.02.2001 року.
Таким чином, відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період догляду за дитиною віком до 3-х років з 08.09.1999 року по 01.02.2001 року, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період догляду за дитиною віком до 3-х років з 08.09.1999 р. по 01.02.2001 р.
Щодо вимоги позивача в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 з 01.11.2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ІІІ, в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020, як особі, яка працювала до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, суд зазначає наступне.
У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно п.«а» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213- VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18.02.2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що «пенсія за віком» - це свого роду «державний депозит» (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Слід зазначити, що зазначений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на «пенсії за віком на пільгових умовах».
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
09.07.2003 року було ухвалено Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).
03.10.2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:
1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
За конституційним поданням народних депутатів України Закон № 213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог (далі - Рішення № 1-р/2020).
Позивач вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 45 років вона має право на пенсію на пільгових умовах.
Натомість відповідач керується Законом № 1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 50 років.
Водночас Закон України від 03.10.2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13.07.2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у рішенні від 23.01.2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
За такого правового регулювання ключовими питаннями справи є:
а) можливість застосування юридичної позиції, що сформована в рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»;
б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих норм Законів України № 1788-ХІI та № 1058-IV;
в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Згідно із статтею 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Конституційний Суд України в рішенні від 08.06.2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 1512 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 1512 Конституції України.
Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27.02.2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23.01.2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23.01.2020 року).
У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23.01.2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності
У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 01.04.2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Суд зазначає, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України» вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Водночас суд бере до уваги, що згідно із пунктом 5 статті 62, пунктом 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII Сенат чи Велика палата закриває конституційне провадження у справі, якщо під час пленарного засідання буде виявлена втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідності Конституції України, крім випадків, передбачених частиною другою статті 8 цього Закону.
У цьому контексті Суд звертає увагу на те, що конституційне подання отримано Конституційним Судом України 08.04.2015 року, конституційне провадження відкрито ухвалою від 13.01.2016 № 1-у/2016. При цьому зміни до Закону України № 1058-ІV прийняті 03 жовтня 2017 року Законом № 2148-VІІІ.
Отже, враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв'язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.
Проте положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з'ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так, у справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та №71378/10, пункт 35).
Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
Отже, відповідно до вищевикладеного, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 року (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особам, які працювали до 01.04.2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мають стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.
Враховуючи, що 01.11.2020 року позивач досягла 45-річного віку, мала страховий стаж роботи 22 років 3 місяці 24 дні (18 років 5 місяців 4 дні (зарахованих пенсійним органом) + 3 роки 10 місяців 20 днів (зарахованих в межах даної справи), у тому числі 8 років 11 місяців 27 днів на пільгових умовах за Списком № 1, відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію на пільгових умовах, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 року.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи в позовній заяві позивачем ставиться питання, зокрема, щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Проте, як було встановлено судом під час розгляду справи, листом від 10.12.2020 року № 0400-010303-8/118480 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивачу про відмову в призначенні пенсії, отже вказаний лист від 10.12.2020 року № 0400-010303-8/118480 є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії від 10.12.2020 року № 0400-010303-8/118480 визнати протиправним та скасувати.
З огляду на встановлені обставини в даній справі, виходячи із аналізу викладених правових норм та враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у рішенні від 21.04.2021 року по зразковій справі №360/3611/20, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 01.11.2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ІІ, в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020, як особі, яка працювала до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв всупереч чинному законодавству України.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача, а тому дані позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, у відповідності до чого підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 908,00 грн.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 250, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії 10.12.2020 року № 0400-010303-8/118480.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) періоди навчання в Криворізькому гірничому технікумі з 01.09.1993 р. по 26.02.1996 р. і догляду за дитиною віком до 3-х років з 08.09.1999 р. по ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) з 01.11.2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ІІ, в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020, як особі, яка працювала до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 908,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Серьогіна