20 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/8224/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Енергоатом-Трейдинг" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом", позивач, скаржник) - Балика А.М. (самопредставництво), ОСОБА_1 (самопредставництво),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергоекспорт" (далі - ТОВ "Укренергоекспорт", відповідач) - Павліченко (адвокат),
розглянув касаційну скаргу ДП "НАЕК "Енергоатом",
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 (головуючий - суддя Буравльов С.І., судді: Пашкіна С.А., Андрієнко В.В.)
у справі № 910/8224/20
за позовом ДП "НАЕК "Енергоатом"
до ТОВ "Укренергоекспорт"
про стягнення заборгованості у розмірі 3 575 404,80 грн,
У червні 2020 року ДП "НАЕК "Енергоатом" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Укренергоекспорт" про стягнення 3 575 404,80 грн штрафу за договором про купівлю-продаж електричної енергії від 09.04.2020 № 65-150-SD-20-00098.
Позов мотивовано тим, що відповідач в порушення умов укладеного договору не виконав свої зобов'язання щодо вчасної оплати за другий та третій етап постачання електричної енергії, що підлягала відпуску.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 (суддя Ягічева Н.І.): позов задоволено повністю; стягнуто з ТОВ "Укренергоекспорт" на користь ДП "НАЕК "Енергоатом" суму штрафу у розмірі 3 575 404,80 грн та 53 631,07 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наданий позивачем розрахунок штрафу є обґрунтованим та відповідає фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/8224/20 змінено; викладено резолютивну частину рішення у такій редакції: позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Укренергоекспорт" на користь ДП "НАЕК "Енергоатом" 1 430 161,92 грн штрафу; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено; стягнуто з ТОВ "Укренергоекспорт" на користь ДП "НАЕК "Енергоатом" 21 452,43 грн судового збору за подання позовної заяви; також стягнуто з ДП "НАЕК "Енергоатом" на користь ТОВ "Укренергоекспорт" 48 267,97 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: сума нарахованого штрафу є значною; відповідачем була погашена заборгованість за І та ІІ етапи періодів постачання, а також судом враховано те, що позивачем було призупинено постачання електричної енергії на ІІ етапі періоду постачання, відтак останній мав можливість здійснити продаж електричної енергії іншим покупцям. Крім цього, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач зазнав збитків у зв'язку із простроченням виконання зобов'язання за вказаним договором. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у сукупності наведені обставини є винятковими, які є підставою для зменшення розміру неустойки з власної ініціативи суду апеляційної інстанції, що є співрозмірним в контексті інтересів, в тому числі і майнових, обох сторін та зменшив розмір штрафу на 60% від заявленої позивачем суми.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ДП "НАЕК "Енергоатом" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 повністю та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі № 910/8224/20 у такій редакції: "Позовні вимоги задовольнити повністю; стягнути з ТОВ "Укренергоекспорт" на користь ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Енергоатом-Трейдинг" ДП "НАЕК "Енергоатом" суму штрафу у розмірі 3 575 404,80 грн та 53 631,07 грн судового збору.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 01.04.2021 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/8224/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.
Ухвалою Верховного Суду від 20.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/8224/20 за касаційною скаргою ДП "НАЕК "Енергоатом" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та призначено її розгляд на 20.05.2021.
На обґрунтування своєї правової позиції ДП "НАЕК "Енергоатом" у поданій касаційній скарзі із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що під час прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 у справі № 910/8224/20 було неправильно застосовано норми матеріального права (частини першої статті 233 ГК України), порушено норми процесуального права (частини першої та третьої статті 269, частини першої статті 277 ГПК України), без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 стосовно того, що при вирішенні питання щодо можливості зменшення неустойки, суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Скаржник вважає, що апеляційним судом не було враховано майновий стан та соціальну значущість ДП "НАЕК "Енергоатом", натомість надано перевагу інтересам ТОВ "Укренергоекспорт". Скаржник зазначає, що внаслідок відмови відповідача від виконання договору та від оплати вартості електричної енергії, позивач поніс збитки у сумі 23 836 032,00 грн, яким апеляційним судом не було надано належної правової оцінки. Крім того, зменшення судом апеляційної інстанції штрафу збільшує збитки позивача.
ДП "НАЕК "Енергоатом" вказує на те, що від початку порушення зобов'язання зі своєчасної оплати за договором до теперішнього часу не було здійснено жодних платежів на користь скаржника щодо сплати штрафу.
Призупинений обсяг електричної енергії НЕК "Укренерго" викуповує лише як електричну енергію для врегулювання небалансів за відповідною ціною. Середньозважена ціна небалансів за квітень 2020 року становить 815,7 грн/ МВт*год., (978,84 грн з ПДВ). Ціна електричної енергії за Договором становить 1210,00 грн/МВт*год (без ПДВ), (1452 грн з ПДВ). У разі продажу відповідачу призупиненого обсягу електричної енергії за договірною ціною скаржник отримав би 23 836 032,00 грн. Внаслідок продажу цього ж обсягу, як небаланси було отримано 16 068 637,44 грн. Відповідно, скаржник зазнав збитків у сумі 7 767 394,56 грн. В той час як сума штрафу становить 3 575 404, 80 грн. За таких обставин, на переконання скаржника, не може йти мова про перевищення розміру неустойки перед розміром збитків в даному випадку, адже розмір збитків більший у понад два рази за розмір штрафу.
ДП "НАЕК "Енергоатом" звертає увагу на те, що позивач має на сьогодні не погашену заборгованість у розмірі близько 9 млрд грн (справи №№ 910/11610/20, 910/4160/20, 910/18159/20), що також не було враховано судом апеляційної інстанції.
Скаржник зазначає, що питання зменшення розміру штрафних санкцій не піднімалося відповідачем у суді першої інстанції. У жодній із заяв по суті справи, відповідач не просив зменшити розмір штрафних санкцій, окремого клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на етапі розгляду справи у суді першої інстанції подано не було. Сам відповідач у апеляційній скарзі також не ставив питання неправильного застосування судом першої інстанції частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої та другої статті 233 ГК України. Серед переліку статей у апеляційній скарзі, які на думку відповідача були порушені судом першої інстанції, відсутні вищевказані статті щодо зменшення розміру штрафних санкцій.
ТОВ "Укренергоекспорт" 05.05.2021 до Верховного Суду через «Скриньку» подано відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить відмовити ДП "НАЕК "Енергоатом" у задоволенні касаційної скарги у повному обсязі, залишити без змін оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції.
ТОВ "Укренергоекспорт" зазначає, що посилання скаржника на викладений в постанові у справі № 908/1453/14 висновок не можуть розглядатися як підстава касаційного оскарження ухваленого у цій справі судового рішення, оскільки такий висновок зроблено щодо правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі № 910/8224/20. Так, зокрема, відповідач вказує, що предметом спору у справі № 908/1453/14 є стягнення неустойки за несвоєчасно здійснену оплату за спожиту електричну енергію. У спірних правовідносинах у справі № 910/8224/20 позовні вимоги стосуються стягнення штрафних санкцій за обсяги електричної енергії, які не були спожиті відповідачем, і загалом не стосуються споживання електричної енергії, вказані обсяги не були поставлені відповідачу, а за весь обсяг отриманої електричної енергії ТОВ "Укренергоекспорт" розрахувалося в повному обсязі та своєчасно.
ТОВ "Укренергоекспорт" також вказує на відмінності у матеріально-правовому регулюванні, які зумовлені тим, що об'єкт та предмет правового регулювання не є тотожними, оскільки предметом регулювання у справі № 908/1453/14 є правовідносини, що виникли на підставі договору постачання електричної енергії споживачу, а у справі № 910/8224/20 - правовідносини на підставі договору купівлі-продажу електричної енергії в Об'єднаній енергетичній системі України з метою продажу її в подальшому відповідно до завчасно укладених договорів з покупцями.
ТОВ "Укренергоекспорт" звертає увагу на те, що питання соціальної значущості підприємства, на які посилається ДП "НАЕК "Енергоатом" у касаційній скарзі, в рішенні Верховного Суду, як і в рішеннях судів першої та апеляційної інстанції у справі № 908/1453/14, не досліджувалося. Касаційний господарський суд дійшов висновку про правомірність рішень судів попередніх інстанцій з огляду на підтвердження належними та беззаперечними доказами критичного фінансового-господарського стану позивача. При цьому, відповідач вказує на те, що позивачем ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції не зазначалося про скрутний матеріальний стан, не надавалися докази на підтвердження фінансового становища.
ТОВ "Укренергоекспорт" зазначає, що у законодавстві відсутні вимоги щодо оформлення заяви сторони про зменшення розміру неустойки письмово чи виключно у формі окремого процесуального документа - клопотання. ТОВ "Укренергоекспорт" вказує про наявність позиції Верховного Суду щодо застосування механізму зменшення неустойки, відповідно до якої навіть за відсутності відповідної заяви сторони, суд повинен, керуючись принципом справедливості та іншими загальними засадами господарського та цивільного законодавства, за відповідних обставин зменшити розмір штрафів на власний розсуд (постанова Верховного Суду від 30.05.2019 у справі №916/2268/18).
Відповідач також звертає увагу на те, що у зв'язку з істотною зміною обставин ТОВ "Укренергоекспорт" направлено на адресу ДП "НАЕК "Енергоатом" листи від 15.04.2020 №20220/04-15/2 та від 21.05.2020 № 2020/05-21 з пропозицією розірвати договір або внести в нього зміни, відповідно до яких покупець мав би право скорегувати (зменшити/припинити) обсяг купівлі електричної енергії на відповідну розрахункову добу «Д». Проте позивач жодним чином не відреагував на пропозиції Відповідача щодо внесення змін до договору. Така позиція ДП "НАЕК "Енергоатом" унеможливила подальшу реалізацію договору та спричинила припинення здійснення платежів, передбачених договором.
ДП "НАЕК "Енергоатом" 19.05.2021 подано до Верховного Суду через «Скриньку» письмові пояснення щодо відзиву на касаційну скаргу, у яких позивач, посилаючись на наявність основних елементів подібності правовідносин у справах №908/1453/14 та №910/8224/20, просив задовольнити його касаційну скаргу.
Касаційне провадження щодо розгляду цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.
Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 909/163/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, то Верховний Суд зазначає таке.
Суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Отже, предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції у справі №910/8224/20 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Так, предметом позовних вимог у справі, що розглядається, є стягнення 3 575 404,80 грн штрафу за договором про купівлю-продаж електричної енергії від 09.04.2020 № 65-150-SD-20-00098. Так судами встановлено, що 08.04.2020 за результатами проведення електронного аукціону з продажу електричної енергії було підписано аукціонне свідоцтво від 08.04.2020 № 03-ЕР-080420-113-1-2, згідно з яким ДП "НАЕК "Енергоатом" (продавець) продав, а ТОВ "Укренергоекспорт" (покупець) купив електричну енергію за графіком продажу: базове навантаження, в обсязі 24624 МВт год, вартістю 29795040,00 грн (без ПДВ), з періодом відпуску/відбору: 13.04.2020 - 30.04.2020. Між ДП "НАЕК "Енергоатом" (продавець) та ТОВ "Укренергоекспорт" (далі - покупець) 09.04.2020 укладено договір № 65-150-SD-20-00098 купівлі-продажу електричної енергії (далі - договір) та додаткову угоду № 1 до нього (далі - додаткова угода). Згідно з пунктом 1.1 договору, вказаний договір укладено відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії". Відповідно до пункту 2.1 договору продавець зобов'язаний продати електричну енергію покупцю, а покупець зобов'язаний купити (прийняти та оплатити) електричну енергію в обсягах та за ціною, що визначаються за результатами електронного аукціону на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та на умовах, що визначені у цьому договорі. Купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється в Об'єднаній енергетичній системі України (ОЕС України). Згідно з пунктом 4.5 договору, якщо покупець, у строки, визначені у додатковій угоді періоду постачання, не здійснив оплату вартості електричної енергії, що підлягає відпуску/відбору, продавець має право в односторонньому порядку зменшити продаж (відпуск) електричної енергії покупцю електричної енергії до обсягу, що відповідає сумі фактично здійсненої оплати. Зменшення продажу (відпуску) електричної енергії покупцю здійснюється у порядку, передбаченому у Розділі 5 цього договору. При цьому, пунктом 6.2 договору передбачено, що у разі призупинення продавцем продажу (відпуску) електричної енергії, відповідно до Розділу 5 цього договору, у тому числі при зменшенні продажу (відпуску) електричної енергії покупцю відповідно до пункту 4.5 цього договору, покупець зобов'язаний сплатити продавцю штраф у розмірі, що дорівнює 15% від обсягу електричної енергії (з урахуванням ПДВ), продаж якого було призупинено/зменшено продавцем.
Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що: позивачем не надано будь-яких доказів понесених ним збитків, внаслідок порушеного відповідачем грошового зобов'язання у цих правовідносинах; сума штрафу є значною; позивачем було призупинено постачання електричної енергії на ІІ етапі періоду постачання, а позивач мав можливість здійснити продаж електричної енергії іншим покупцям; прострочення оплати відповідачем за передачу електроенергію не було систематичним.
У справі ж № 908/1453/14, на яку посилається скаржник, розглядався позов про стягнення з Концерну "Міські теплові мережі" 89120,30 грн пені, 20566,21 грн - 3% річних, 35520,94 грн інфляційного нарахування. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії від 01.10.2004 №44, а саме: відповідач несвоєчасно здійснив оплату за спожиту активну електричну енергію в період з серпня по листопад 2013 року та січень 2014 року. Рішенням суду першої інстанції, яке залишено без змін рішенням суду апеляційної інстанції, позовні вимоги ВАТ "Запоріжжяобленерго" задоволені частково; стягнуто з Концерну "Міські теплові мережі" на користь відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" 77 873, 65 грн пені, 17 970,83 грн - 3% річних та 1 916, 90 грн судового збору; у задоволенні іншої частини відмовлено. Судові рішення мотивовані порушенням відповідачем грошового зобов'язання, тому нараховані позивачем річні, інфляційні та пеня підлягають стягненню на його користь. При цьому, судами взято до уваги укладення спільного протокольного рішення від 14.10.2013 № 20/5099, яким сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків за електроенергію, поставлену відповідно до договору від 01.10.2004 № 44, тому судом частково відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми 3593,33 грн пені та 829,23 грн 3% річних, нарахованих за платіжною вимогою-дорученням від 03.10.2013 №7996.
Так, судами було встановлено, що позивачем за несвоєчасне здійснення відповідачем оплати за спожиту активну електричну енергію в період з серпня по листопад 2013 року та січень 2014 року на підставі статей 193, 230, 232 Господарського кодексу України, статті 26 Закону України "Про електроенергетику" та договору № 44 від 01.10.2004, було нараховано суму пені, яка складає 89120,30 грн, та яку останній просив суд стягнути на свою користь. Відповідачем, в свою чергу було, подано до суду свій контррозрахунок пені, згідно з яким пеня складає 77 873,65 грн. Зазначений розрахунок пені судами був взятий до уваги та стягнення розміру пені було здійснено саме на підставі контррозрахунка відповідача.
Ухвалюючи судові рішення у справі №908/1453/14, суди врахували те, що позивач перебуває у вкрай тяжкому фінансовому стані за відсутності надходжень на поточні рахунки грошових коштів, у зв'язку з чим позбавлений можливості вести господарську діяльність, вказане підтверджується наявність у позивача заборгованості по заробітній платі та пов'язаних з цією виплатою платежів, що складає 104,71 млн. грн та податкового боргу, що становить 100,9 млн. грн.
З огляду на зміст постанови Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, Суд вбачає відмінність предмета та підстав позовів, змісту позовних вимог та різних фактичних обставин та доказової бази зі справою №910/8224/20, а також правового регулювання.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
Верховний Суд звертає увагу на те, що питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій та розміру на який зменшується розмір штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Близька за змістом правова позиція зменшення розміру неустойки є послідовною та викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 тощо.
Таким чином, у контексті наведеного Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у справі № 910/8224/20 прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, оскільки відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справі, на яку посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження прийнятого у справі судового рішення, є подібними.
З огляду на викладене, приймаються доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, щодо відсутності подібності справ №910/8224/20 та №908/1453/14.
Верховний Суд зауважує, що, обираючи підстави касаційного оскарження, скаржник не зазначав про порушення судом апеляційної інстанції норми процесуального права, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, як на підставу для касаційного оскарження, зокрема щодо порушень порядку надання, отримання, оцінки доказів у суді першої та апеляційної інстанцій.
У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції надано оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, у силу приписів статті 300 ГПК України (в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги) суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена судом, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (близький за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом Верховний Суд переглядає справу в межах усіх доводів касаційної скарги та з урахуванням установлених у справі конкретних обставин і не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією з основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою якого є принцип правової визначеності.
Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ДП "НАЕК "Енергоатом".
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Енергоатом-Трейдинг" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 у справі № 910/8224/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова