83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
14.08.06 р. Справа № 44/225
Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Остапенко Я.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою Луганського обласного комунального виробничого підприємства «Фармація» (представник Коваленко В.А., довіреність від 24.07.06 року) в особі фармацевтичної фабрики Луганського обласного комунального виробничого підприємства «Фармація», до підприємства заснованого на власності громадянина Ізраїлю «МІКС» (представник до судового засідання не з'явився), про стягнення заборгованості за передану продукцію з урахуванням трьох процентів річних та пені за прострочення виконання грошового зобов'язання у загальному розмірі 46'519,35 грн.,
Луганське обласне комунальне виробниче підприємство «Фармація» в особі фармацевтичної фабрики Луганського обласного комунального виробничого підприємства «Фармація» (далі - Продавець) звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості 41'101,34 грн., трьох процентів річних 882,15 грн. та пені 5'516,55 грн. за поставлені за шістьма договорами поставки медичні препарати (далі - Товар) до підприємства заснованого на власності громадянина Ізраїлю «МІКС» (далі - Покупець). Позовні вимоги Продавця ґрунтуються на неналежному виконанні умов зазначених договорів, а також простроченні Покупцем грошового зобов'язання, яке виникло з поставки Товару на загальну суму 1'251235,10 грн.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та в порядку статті 22 ГПК України змінив підстави позову, зазначивши, що позовні вимоги виникли з невиконання договорів поставки № 12 від 10.01.05 року та від 10.01.06 року (далі - Договори), та зменшив суму трьох процентів річних до 739,50 грн., а суму пені до 4'678,56 грн.
Представник відповідача до судового засідання не з'явився, не зважаючи на належне повідомлення судом про час та місце судового засідання, що підтверджується реєстром вихідної кореспонденції суду за 11 та 27 липня 2006 року. Проте суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки ненадані суду документи не можуть істотно вплинути на юридичну кваліфікацію спірних правовідносин, крім того, надання відзиву є правом, а не обов'язком відповідача.
Вислухавши в судовому засіданні представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Продавця підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Оцінивши Договори, з яких виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладені між сторонами правочини за своїм змістом та своєю правовою природою є договорами поставки, які підпадають під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договорам, до вказаних правочинів також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).
Таким чином, в силу статті 265 ГК України, статей 712 і 655 ЦК України та розділів 1-6 Договорів, Продавець зобов'язався передати Товар у власність Покупця за накладними, які є невід'ємною частиною Договору, а Покупець зобов'язався прийняти Товар і сплатити за нього визначену в накладній суму коштів в 30-денний строк з моменту отримання Товару.
Згідно видаткових накладних №№ 735, 786, 855, 895, 943, 958, 985, 12, 24, 47, 65, 83, 102, та 129 Продавець в період з 19.10.05 року до 21.02.06 року передав Покупцеві Товар вартістю 55'882,27 грн. Покупцем прийнято означений Товар, що підтверджується підписами та печатками сторін на накладних, а також відповідними довіреностями на ім'я громадянина Юфалова О.М. та податковими накладними, внаслідок чого обов'язок передачі Продавцем Товару на загальну суму 55'882,27 грн. вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 ЦК України та умов розділу 1 Договорів. Згідно пункту 2.2. Інструкції про порядок виготовлення, зберігання і застосування типових форм первинного обліку № КО-1 і № М-20, затвердженої Державним комітетом статистики України від 27.07.98 року № 263, накладна (типова форма № М-20) є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей підприємством, що здійснило їх відпуск, для оприбуткування їх підприємством-одержувачем та для дозволу на вивіз їх з території підприємства-постачальника, а також для їх складського, оперативного і бухгалтерського обліку. Згідно пункту 7.2.3 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним, а також одночасно розрахунковим документом, яка виписується на кожну повну або часткову поставку товарів. Водночас, факт поставки Товару додатково підтверджується чотирнадцятьма податковими накладними, належність яких до предмету спору перевірена судом, і які надали відповідачу право на включення в податковий кредит витрат по сплаті податку на додану вартість.
Виходячи з системного аналізу наведених вище норм та обставин, суд вважає, що надані позивачем видаткові, податкові накладні та довіреності - є належним доказом здійснення передачі відповідачу Товару та прийняття цього товару останнім. Докази незгоди відповідача з належністю виконання позивачем своїх зобов'язань по Договору щодо передачі Товару - суду не надавалися.
Виходячи з домовленостей, викладених сторонами в пунктах 6.1 та 4.5 Договорів, Покупець має оплатити отриманий Товар в строк 45 (або 30 днів за договором 2006 року) днів з моменту поставки. Таким чином, суд вважає, що право Продавця вимагати від Покупця виконання грошового зобов'язання за кожною окремою накладною виникало на 46 день з моменту поставки в 2005 році та на 31 день з моменту поставки в 2006 році, а на загальну суму 55'882,27 грн. право вимоги виникло 23.03.06 року.
За змістом позовної заяви, наданих банківських виписок та зворотних накладних № 930 від 10.12.005 року і № 15 від 17.02.06 року, відповідачем було частково оплачено борг на суму 12'019,47 грн. та повернуто Товар вартістю 2'761,51 грн.
Наразі, грошове зобов'язання Покупця перед Продавцем на суму 41'101,29 грн. на момент прийняття рішення суду - не виконане, на порушення статей 525 та 526 ЦК України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Прострочення Покупцем грошового зобов'язання за умовами пунктів 7.1 та 5.3 Договору тягне за собою обов'язок сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати, що відповідає змісту статей 549-550 ЦК України та статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Судом арифметично перевірено вимогу позивача стосовно стягнення пені у розмірі 4'678,56 грн., нарахованої у період з моменту виникнення права вимоги за кожною з поставок до 04.08.06 року, наразі суд дійшов висновку, що позивач припустився арифметичної помилки, рахуючи пеню після 10.06.06 року у розмірі 9,5% річних, а не 8,5%, як встановлено НБУ. З огляду на наведене, позовні вимоги щодо пені підлягають лише частковому задоволенню, в сумі 4'573,08 грн.
Прострочення відповідачем грошового зобов'язання також тягне за собою обов'язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми, на підставі статті 625 ЦК України. За розрахунком позивача, який перевірено судом, сума трьох процентів річних з простроченої суми за період з моменту виникнення права вимоги виконання грошового зобов'язання до 04.08.06 року становить 739,50 грн.
Таким чином, причиною виникнення спору є протиправне порушення Покупцем умов Договору, а також норм ЦК України, які регулюють загальні умови виконання зобов'язань та правила виконання договорів купівлі-продажу та поставки.
Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст.ст.525, 526, 549-551, 625 та 655-697 ЦК України, ст.232 ГК України, ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», керуючись ст.ст.1, 22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -
Частково задовольнити позов Луганського обласного комунального виробничого підприємства «Фармація» в особі фармацевтичної фабрики Луганського обласного комунального виробничого підприємства «Фармація», до підприємства заснованого на власності громадянина Ізраїлю «МІКС», про стягнення заборгованості за передану продукцію з урахуванням трьох процентів річних та пені за прострочення виконання грошового зобов'язання у загальному розмірі 46'413,87 грн.
Стягнути з підприємства заснованого на власності громадянина Ізраїлю «МІКС» на користь Луганського обласного комунального виробничого підприємства «Фармація» заборгованість та санкції у загальному розмірі 46'413,87 грн., відшкодування сплаченого державного мита у розмірі 464,13 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 117,73 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Суддя Мєзєнцев Є.І.