вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" травня 2021 р. Справа№ 911/2815/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Попікової О.В.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.
за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 19.05.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСВІТ ФАРМ"
на рішення Господарського суду Київської області від 30.11.2020, повний текст складено 30.11.2020
у справі №911/2815/20 (суддя Карпечкін Т.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОКОЛОС-ЧЕРКАСИ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСВІТ ФАРМ"
про стягнення 424 351,30 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОКОЛОС-ЧЕРКАСИ" (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСВІТ ФАРМ" (надалі - відповідач) про стягнення 424 351,30 грн заборгованості, з яких 135 680,07 грн боргу, 185 135,89 грн пені за загальний період з 26.09.2017 року по 16.09.2020 року та 40 704,02 грн 30% штрафу, нарахованих на суму боргу в розмірі 135 680,07 грн, на підставі 6.2 Договору, 18 220,42 грн 3% річних за загальний період з 26.09.2017 року по 16.09.2020 року, 44 610,90 грн інфляційних, нарахованих за загальний період жовтень 2017 року - серпень 2020 року, в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Київської області від 30.11.2020 у справі №911/2815/20 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСВІТ ФАРМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОКОЛОС-ЧЕРКАСИ" 135 680 (сто тридцять п'ять тисяч шістсот вісімдесят) грн 07 коп. основного боргу, 184 460 (сто вісімдесят чотири тисячі чотириста шістдесят) грн 26 коп. пені, 40 704 (сорок тисяч сімсот чотири) грн 02 коп. штрафу, 18 142 (вісімнадцять тисяч сто сорок два) грн 41 коп. 3% річних, 44 610 (сорок чотири тисячі шістсот десять) грн 90 коп. інфляційних та 6 353 (шість тисяч триста п'ятдесят три) грн 96 коп. судового збору. В решті позову про стягнення 753,64 грн відмовлено.
Суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог у задоволеній частині.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОСВІТ ФАРМ" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 30.11.2020 у справі №911/2815/20 в частині задоволених вимог скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОСВІТ ФАРМ" просить суд зменшити розмір пені, штрафу, 3% річних, інфляційних на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України до 10% від заявленої суми, що складає 13 568,00 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Євсіков О.О., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРОСВІТ ФАРМ" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 30.11.2020 у справі №911/2815/20. Відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 26.04.2021 о 14:20 год. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 14.04.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 14.04.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов'язковою.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021, розгляд справи відкладався на 19.05.2021.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Позивач у відзиві зазначає, що оскаржене рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Явка представників сторін.
В судове засідання від 19.05.2021 з'явилися представники усіх учасників справи.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
08.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОКОЛОС-ЧЕРКАСИ" (далі - позивач, по договору - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСВІТ ФАРМ" (далі - відповідач, по договору - покупець) було укладено Договір поставки №32 (далі - Договір).
Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця на Товар, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується прийняти та оплатити Товар (п. 1.1 Договору).
Під Товаром у цьому Договорі розуміється мінеральні добрива (п. 1.2 Договору).
Загальна сума Договору складається з суми вартості партій Товарів, поставлених Постачальником протягом строку дії даного Договору (п. 3.1 Договору).
Розрахунок за Товар здійснюється Покупцем шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, згідно з виставленими Постачальником специфікаціями та рахунками на оплату Товару (п. 4.1 Договору).
Зобов'язання Покупця з оплати вважаються виконаними з моменту зарахування грошових коштів у повному обсязі на рахунок Постачальника в строк, зазначений в специфікації (п. 4.3 Договору).
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12.2018 року включно, а у розрахунках - до остаточного повного виконання Сторонами своїх зобов'язань (п. 7.1 Договору).
Якщо за 15 календарних днів до закінчення дії Договору жодна із Сторін письмово не заявляє про його розірвання, Договір вважається пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах (п. 7.2 Договору).
На виконання умов Договору, Сторонами було підписано ряд специфікацій, а саме:
-специфікацію № 1 від 09.09.2017 року на суму 119 100,06 грн зі строком на оплату по факту поставки Товару;
- специфікацію № 2 від 25.09.2017 року на суму 174 680,09 грн зі строком на оплату по факту поставки Товару;
- специфікацію № 3 від 06.10.2017 року на суму 158 800,08 грн. зі строком на оплату по факту поставки Товару;
- специфікацію № 4 від 10.11.2017 року на суму 208 340,09 грн. зі строком на оплату по факту поставки Товару;
- специфікацію № 5 від 13.11.2017 року на суму 186 780,00 грн зі строком на оплату по факту поставки Товару;
- специфікацію № 6 від 30.11.2017 року на суму 220 559,90 грн. зі строком на оплату по факту поставки Товару (копії наявні в матеріалах справи).
Позивач стверджує, що поставив протягом 09.09.2017 - 01.12.2017 років відповідачу Товар на загальну суму 1068 260,22 грн, що підтверджується видатковими накладними: №31 від 09.09.2017 року на суму 119 100,06 грн, № 49 від 25.09.2017 року на суму 174 680,09 грн, № 58 від 06.10.2017 року на суму 158 800,08 грн, № 90 від 10.11.2017 року на суму 208 340,09 грн, № 93 від 13.11.2017 року на суму 186 780,00 грн, № 105 від 30.11.2017 року на суму 220 559,90 грн, та товарно-транспортними накладними, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками (копії наявні в матеріалах справи).
Відтак, у відповідності до підписаних специфікацій, відповідач повинен був розрахуватися з позивачем за видатковою накладною № 31 від 09.09.2017 року не пізніше 10.09.2017 року, за видатковою накладною № 49 від 25.09.2017 року не пізніше 26.09.2017 року, за видатковою накладною № 58 від 06.10.2017 року не пізніше 07.10.2017 року, за видатковою накладною № 90 від 10.11.2017 року не пізніше 11.11.2017 року, за видатковою накладною № 93 від 13.11.2017 року не пізніше 14.11.2017 року, за видатковою накладною № 105 від 30.11.2017 року не пізніше 01.12.2017 року.
Однак, відповідач своєчасно та в повному обсязі поставлений Товар не оплатив, розрахувався за період з 11.09.2017 року по 07.11.2019 року частково на загальну суму 932 580,15 грн.
Відтак, неоплаченою залишилась видаткова накладна № 105 від 30.11.2017 року на суму 135 680,07 грн.
Ці обставини слугували підставою для звернення із даним позовом до суду.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, за наслідками розгляду спору судом встановлено заборгованість відповідача за спірною видатковою накладною № 105 від 30.11.2017 в сумі 135 680,07 грн.
Відповідач не заперечував щодо наявності заборгованості відповідачем за отриманий товар у вказаній сумі, зазначену суму боргу не спростовано належними доказами.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати Товару за видатковими накладними №49 від 25.09.2017 року, № 58 від 06.10.2017 року, № 90 від 10.11.2017 року, № 93 від 13.11.2017 року, № 105 від 30.11.2017 року, позивач просить стягнути з відповідача 185 135,89 грн пені за загальний період з 26.09.2017 року по 16.09.2020 року та 40 704,02 грн 30% штрафу, нарахованих на суму боргу в розмірі 135 680,07 грн, на підставі 6.2 Договору, 18 220,42 грн 3% річних за загальний період з 26.09.2017 року по 16.09.2020 року, 44 610,90 грн інфляційних, нарахованих за загальний період жовтень 2017 року - серпень 2020 року, в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.
Судом досліджено та встановлено, що позивачем нараховані пеня, штраф, 3% річних та інфляційні втрати по кожному періоду на фактичні суми заборгованості, існування яких у відповідні періоди відповідачем не заперечено та не спростовано.
Враховуючи встановлені судом обставини щодо наявності заборгованості відповідача та фактів прострочення платежів, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача про стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.
Щодо вимог про стягнення пені у сумі 185 135,89 грн за загальний період з 26.09.2017 по 16.09.2020 та 30 % штрафу у розмірі 40 704,02 грн нарахованих на суму боргу в розмірі 135 680,07 грн, відповідно до п. 6.2 Договору суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Пунктом 6.2 Договору передбачено, що у разі прострочення терміну оплати за цим Договором Покупець виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день такого прострочення. А також інфляційні збитки, що поніс Постачальник та штрафні санкції у розмірі 30% від дебіторської заборгованості.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань здійснюється за весь час прострочення без обмеження, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (п. 6.4 Договору).
Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду, що правомірним буде стягнення з відповідача пені у розмірі 184 460,26 грн, розрахунок здійснено за заявлений позивачем період на заявлені суми боргу по кожній спірній видатковій накладній окремо, відтак, вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню. Щодо стягнення пені у розмірі 675,63 грн слід відмовити, як обрахованої невірно, оскільки позивачем допущено помилку у розрахунку, а саме в періодах нарахування, оскільки, позивачем помилково здійснено вказані нарахування, починаючи з останнього дня на оплату, чим безпідставно збільшено кількість днів прострочення.
Між тим, дослідивши здійснений позивачем розрахунок штрафу, колегія суддів вважає його арифметично вірним, та таким, що здійснений з врахуванням норм чинного законодавства та умов п. 6.2 договору, а тому вимоги в цій частині підлягають повному задоволенню у заявленому розмірі 40 704,02 грн.
При цьому, слід зазначити, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).
Щодо вимог про стягнення 3% річних в розмірі 18 220,42 грн, що нараховані за період з 26.09.2017 року по 16.09.2020 року та інфляційних втрат в розмірі 44 610,90 грн за загальний період жовтень 2017 року - серпень 2020 року відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, суд встановив наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 44 610,90 грн.
З приводу заявленого до стягнення розміру 3 % річних, судом виявлено помилку в періодах нарахування, оскільки, позивачем здійснено вказані нарахування, починаючи з останнього дня на оплату, чим безпідставно збільшено кількість днів прострочення.
Відтак, суд апеляційної інстанції, дослідивши розрахунок позивача, вважає правомірним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 18 142,41 грн. В частині позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 78,01 грн слід відмовити, як обрахованих невірно.
Колегія суддів вважає помилковими твердження скаржника про необхідність зменшення нарахованих позивачем 3 % річних, інфляційних втрат, штрафу та пені на розмір ставки ПДВ, що діяла на час оскарженого рішення суду (20%).
Так, обґрунтовуючи свою позицію, відповідач вказує на неврахування судом першої інстанції правової позиції Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 20.11.2020 у справі №916/1319/19, яка відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України є обов'язковою щодо застосування норм права.
Суд апеляційної інстанції означені аргументи відповідача оцінює критично. При цьому, суд зазначає, що Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в означеній постанові висловлено правову позицію щодо питання включення ПДВ до розміру неустойки, нарахованої в порядку статті 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму, та зазначено правовий висновок, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається ПДВ, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для застосування вказаної правової позиції до даних спірних правовідносин, оскільки предмет та підстави позову у даній справі не є тотожними справі №916/1319/19.
Серед іншого, відповідач у апеляційній скарзі посилається на те, що судом безпідставно не врахував того, що розмір штрафу та пені, 3% річних, інфляційних втрат є надмірно великими відносно основного боргу, тому підлягають зменшенню. Відповідач наполягає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано інтереси відповідача, баланс інтересів сторін та особливі обставини його діяльності. Крім того, відповідач наголосив про наявність тривалих карантинних заходів, що впливає на зміну фінансового стану відповідача. Відтак, відповідач наголосив що суд першої інстанції безпідставно не зменшив пеню, штраф, 3% річних, інфляційні втрати відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України.
Посилаючись на зазначене, у скарзі відповідач просить зменшити розмір розмір пені, штрафу, 3% річних, інфляційних на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України до 10% від заявленої суми, що складає 13 568,00 грн.
Колегія суддів відхиляє аргументи відповідача з приводу того, що судом безпідставно не зменшено розмір заявлених штрафних санкцій та не застосовано статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, оскільки відповідне клопотання відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції не заявляв, а в силу означених норм права, суд не зобов'язаний зменшувати розмір штрафних санкцій за своєю ініціативою.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та штрафу колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Однак, чинне законодавство України не містить переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, а не обов'язком, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 905/1742/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.06.2019 у справі №914/891/16).
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В той же час, відповідачем в порядку визначеному процесуальним законом, не надано належних та допустимих доказів про наявність істотних та виняткових обставин, які є підставою для зменшення розміру неустойки.
Відповідачем не надано жодного належного та переконливого доказу його негативного фінансового стану, який призвів до невиконання ним зобов'язання. Самі лише посилання на це у скарзі не доводять зазначеного.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу та пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Водночас, не є достатнім для зменшення розміру штрафу, твердження відповідача про введення карантинних заходів на території України, оскільки, як вказувалось вище, зобов'язання мають бути виконані належним чином і слід враховувати інтереси обох сторін. Водночас, заслуговує на увагу та обставина, що санкції нараховані позивачем, починаючи з 26.09.2017 року по 16.09.2020 року, в той час як карантинні заходи були запровадженні з 11.03.2020, тобто зобов'язання з оплати мало бути виконаним заздалегідь до введення карантину.
При цьому, суд вважає необхідним також зазначити, що позивач, уклавши договір розраховував на те, що відповідач оплатить поставку товару у визначений договором строк. Відповідач, в свою чергу, уклавши договір погодився зі строками та умовами оплати товару.
Відповідачем в даному випадку не наведено підстави та не надано доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним строків оплати товару.
Безпідставними є також аргументи відповідача про те, що заявлені санкції є надмірно великими порівняно із заявленим основним боргом у цій справі, оскільки в межах цього судового спору заявлено основний борг за однією спірною видатковою накладною № 105 від 30.11.2017 року в сумі 135 680,07 грн, яка залишилась неоплаченою відповідачем, в той час коли пеня, інфляційні втрати та 3 % річних, нараховані по кожній спірній накладній, які були оплачені відповідачем з простроченням. Тому, в даному випадку безпідставним є порівняння та ототожнення заявленої до стягнення суми основного боргу із розміром санкцій.
Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, беручи до уваги, що питання зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках, врахувавши встановлений розмір несвоєчасного виконання відповідачем свого зобов'язання, а також обставини, на які посилався відповідач, як на підставу зменшення, колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені та штрафу.
Також відповідач у доводах апеляційної скарги посилається на порушення судом норм процесуального права, оскільки стверджує, що його не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи.
Колегія суддів, як підставу скасування судового рішення у справі названі аргументи не приймає до уваги. При цьому зазначає, що ухвалу Господарського суду від міста Києва від 29.09.2020 про відкриття провадження у цій справі було надіслано за належною адресою відповідача, яка відповідає адресі вказаній у ЄДПРОУ (Україна, 08472, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, село Світанок, ВУЛИЦЯ КИЇВСЬКА, будинок 5/4). При цьому, відповідно до наявного у матеріалах справи зворотного поштового повідомлення №01032 75157620 вбачається, що ухвала суду була вручена представнику відповідача за довіреністю. (а.с. 115)
Водночас, до позовної заяви також додано докази її надсилання позивачем на юридичну адресу відповідача, зокрема опис вкладеного до цінного листа з відміткою поштового штемпеля та підписом відповідальної особи працівника поштового зв'язку. (а.с. 11)
Таким чином, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у даному випадку процесуальні права відповідача не були порушені. Відповідач не був позбавлений свого права звернутись до суду із відзивом на позову заяву та подати відповідні докази в разі необхідності.
Щодо аргументів відповідача про те, що судом при розгляді справи не враховано ч. 6 ст. 232 ГК України суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд акцентує, що положеннями ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено період часу, за який можуть бути нараховані штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) за прострочення виконання зобов'язання і який не може перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, якщо законом або укладеним між сторонами договором не передбачено іншої тривалості даного періоду. При цьому, зазначена стаття не містить обмежень щодо строків звернення кредитора із вимогами щодо стягнення штрафних санкцій (позовна давність).
Разом з цим, такий строк, у межах якого кредитор може звернутися до суду із вимогами щодо стягнення штрафних санкцій, встановлений п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, згідно з яким до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена спеціальна (скорочена) позовна давність в один рік. При цьому, згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У апеляційній скарзі відповідач просить суд апеляційної інстанції застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені і штрафу та відмовити у їх задоволенні з посиланням на ч. 4 ст. 267 ЦК України через пропуск річного строку позовної давності. Крім того, відповідач посилаючись на те, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи у суді першої інстанції, зазначає, що ці обставини є підставою для вирішення питання про застосування позовної давності судом апеляційної інстанції.
Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.
Разом із тим згідно з частинами 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як встановлено колегією суддів, відповідачем заява про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу до господарського суду першої інстанції не подавалась, тому його аргументи в цій частині є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону.
Доводи скаржника про безпідставність та незаконність вимог щодо нарахування пені з підстав звернення позивача із такими вимогами після припинення періоду їх нарахування зроблені також при неправильному застосуванні положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, якою встановлено період нарахування штрафних санкцій, а не строк, в межах якого кредитор може звернутися до суду із вимогами щодо їх стягнення.
Аналізуючи положення цієї статті вбачається, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Відповідач в порушення положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не враховує умови укладеного між сторонами договору на предмет встановлення іншого періоду нарахування пені.
У даному випадку відповідно до умов укладеного між сторонами договору, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань здійснюється за весь час прострочення без обмеження, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (п. 6.4 Договору).
Згідно із ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 628 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Тобто, з наведеного. 6.4 вбачається, що сторони у договорі узгодили інший період нарахування пені, а саме за весь час прострочення без обмеження, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Таким чином, твердження скаржника про те, що позивачем помилково не враховано шестимісячний термін нарахування пені, колегія суддів вважає безпідставним та не приймає до уваги.
У відповідності з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 493 597,66 грн. з яких: 135 680,07 грн основного боргу, 184 460,26 грн пені, 40 704,02 грн штрафу, 18 142,41 грн 3% річних та 44 610,90 грн інфляційних втрат. В решті позов задоволенню не підлягає.
Щодо вимог позивача про стягнення 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції суд встановив наступне.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1. ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).
Позивачем в позовній заяві подано попередній орієнтований розрахунок судових витрат на загальну суму 36 365,27 грн, якою позивач просить стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 6 365,27 грн. та 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
В підтвердження сплати судового збору позивачем до позовної заяви додано платіжне доручення №1112 від 22.09.2020 року на суму 6 365,27 грн.
Оскільки, в спрощеному позовному провадженні судові дебати не проводяться, а в строк до прийняття рішення позивачем, в підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу, належних доказів оплати вказаних витрат, зокрема, платіжного доручення, виписки по рахунку тощо, не подано, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про залишення без розгляду заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.
Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 30.11.2020 у справі №911/2815/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 24.05.2021.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.В. Попікова
О.О. Євсіков