Дата документу 21.05.2021 Справа № 337/3967/20
ЄУН 337/3967/20 Головуючий у 1 інстанції Гнатик Г.Є.
Провадження №22ц/807/1381/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
21 травня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Онищенка Е.А.,
Крилової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2021 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У вересні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог зазначали, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим 26 жовтня 2017 року підписав заяву № б/н, згідно якої отримав початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. В подальшому, кредитний ліміт було збільшено до 20000 грн.
Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
При укладанні договору, сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Щодо встановлення кредитного ліміту, Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішення та ініціативою Банку. Пунктом 1.1.3.2.4 Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід'ємних частин Договору. Банком було використано право щодо зміни умов Договору, та запроваджено зміни відсоткової ставки.
АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 14 червня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 33984,14 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту - 24152,52 грн.; 0 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 9831,62 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0 грн. - нарахована пеня; 0 грн. - нараховано комісії.
Посилаючись на наведене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 26 жовтня 2017 року у розмірі 33984,14 грн. та 2102 грн. судових витрат.
Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором № б/н від 26 жовтня 2017 року у сумі 33984,14 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у сумі 24152,52 грн. заборгованості за простроченим відсотками у розмірі 9831,62 грн. та судові витрати у розмірі 2102 грн., а всього на загальну суму 36086,14 грн.
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення. Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2020 року скасовано.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором № б/н від 26 жовтня 2017 року у сумі 33984,14 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у сумі 24152,52 грн. заборгованості за простроченим відсотками у розмірі 9831,62 грн. та судові витрати у розмірі 2102 грн., а всього на загальну суму 36086,14 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність рішення нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просить рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про укладення між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем кредитного договору, оскільки Банком не надано належних доказів укладення цього договору та отримання ОСОБА_1 будь-яких коштів. Так, надана копія анкети-заяви не засвідчена належним чином, оскільки в ній в порушення пункту 5.27 Національного стандарту України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, відсутні: напис «згідно з оригіналом», назва посади та ПІБ особи, що її засвідчила, дата засвідчення копії. Судом першої інстанції також помилково прийнято до уваги довідку про видачу кредитних карток та довідку про видачу кредитного ліміту, оскільки в них, в порушення п.п. 4.4, 5.11, 5.12, 5.23 Стандарту відсутні дата складання, реєстраційний індекс та ініціали особи, що їх підписала.
Розрахунок, який міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 вважає таблицею нарахувань невідомого походження, оскільки він не є обліковим документом через відсутність підпису керівником відділення та головним бухгалтером філії позивача. Крім того, в розрахунку допущені арифметичні помилки, відсутня будь-яка логіка розрахунку. ОСОБА_1 заперечується факт отримання ним кредитних коштів та здійснення будь-яких операцій, банк безпідставно нараховував щомісяця відповідачу відсотки, які останній ніколи не визнавав та не сплачував, проте Банк самостійно погашав такі щомісячні відсотки, суми яких зарахував відповідачу як тіло кредиту. Загалом, Банком було самостійно нараховано, та списано за рахунок тіла кредиту (тобто включено до тіла кредиту) 11204,58 грн., на які також повторно було нараховано відсотки, та включено до загальної суми заборгованості за тілом кредиту. Також з виписки вбачається включення Банком до суми заборгованості щомісячне списання за послугу «Миттєва розстрочка».
У виписці по рахунку, долученої Банком до позовної заяви відсутні: код банку, у якому відкрито кредитний рахунок; код валюти; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; дата складання. Отже, виписка не може прийматись судом як належний та допустимий доказ. Окрім того, у виписці зазначається картка за № НОМЕР_1 , проте позивачем не доведено, що ОСОБА_1 була отримана саме ця картка.
Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту. Окрім цього, у паспорті міститься посилання на те, що інформація надана відповідачу, була актуальною лише до 02 жовтня 2019 року, в той час, як позивач просив стягнути заборгованості починаючи з 26 жовтня 2017 року по 04 червня 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2021 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Надано учасникам справи строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» просять залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази які підтверджують розмір боргу відповідача перед Банком. Так, надана банківська виписка є первинним бухгалтерським документом, що підтверджено Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 р. № 578/5. Крім цього, відповідно до п. п. 5.1, 5.4, 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 254 від 18.06.2006 р. та п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04.07.2018 р. № 75. До казаного висновку також дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року по справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19).
Згідно з виписки та довідки Банку 17.08.2018 р. максимальний розмір кредитного ліміту встановлений відповідачу у розмірі 20000 грн. Більш цього, як й у будь-якого клієнта ПриватБанка, є можливість додатково у розмірі вже максимально встановленого кредитного ліміту скористатися послугами за програмою «Миттєва розстрочка» та/або «Оплата частинами», тобто придбання будь-яких товарів: техніки, смартфонів, меблі, тощо. у розстрочку на 12-24 місяців. У цій справі відповідач почав активно користуватися додатковою кредитною послугою «Миттєва розстрочка», починаючи з 27 грудня 2017 року, що підтверджується банківською випискою. При цьому, додаткові докази користування клієнтом послугою «Миттєва розстрочка» надавати не потрібно, оскільки здійснення першого платежу за цією послугою можливо лише за допомогою кредитної картки Позичальника і тільки власник картки може знати та правильно ввести ПІН-код.
Зазначають, що 17 вересня 2019 року відповідач отримав об 11 годині 15 хвилин 23 секунди у відділенні ПриватБанку кредитну картку «Універсальна Голд» на підтвердження чого АТ КБ «ПриватБанк» до відзиву долучено фотокартку клієнта та скріншот з банківського програмного комплексу «Єдина клієнтська база».
Окрім, анкети-заяви, Відповідач підписав Паспорт споживчого кредитування у якому вказані умови кредитування, а отже, при укладенні кредитного договору, Банк діяв у відповідності до Закону України «Про споживче кредитування». Щодо актуальності інформації, наведеній у паспорті споживчого кредиту, АТ КБ «ПриватБанк» зазначають, що саме в цей термін клієнт має підписати угоду та погодитися з її умовами.
У поясненнях, які надійшли до апеляційного суду 05 квітня 2021 року ОСОБА_1 зазначає, що у довідці, яку суд першої інстанції прийняв, як належний та допустимий доказ, відсутня картка з датою отримання 17 вересня 2019 року. Надана позивачем до відзиву фотокартка, містить № картки: НОМЕР_2 , тобто, номери карток не збігаються. Відповідно до довідки, сформованої АТ КБ «ПриватБанк» самостійно картка за номером НОМЕР_2 видана на підставі угоди № SAMDNWFС00054414024 від 17 вересня 2019 року та на ній був відсутній кредитний ліміт. Також, згідно цієї ж довідки картка закрита 11 лютого 2020 року.
Колегія суддів зазначає, що не приймаються до уваги надані сторонами під час апеляційного перегляду докази, а саме: фотокартка ОСОБА_1 разом з кредитною карткою у відділенні ПриватБанку, скріншот про дату отримання картки, долучені АТ КБ «ПриватБанк» до відзиву на апеляційну скаргу та копія довідки від 29 березня 2021 року, долучена ОСОБА_1 до пояснень на відзив, з таких підстав.
Статтею 367 ЦПК України, визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин.
Вбачається також, що, АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду першої інстанції заяву про розгляд справи за відсутністю позивача (а.с. 94). Клопотань про витребування додаткових доказів та інших документів позивач заявляв.
Також, ОСОБА_1 після скасування заочного рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2020 року за його заявою, жодних подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с. 135), клопотань про витребування доказів не заявляв.
Отже, сторони на власний розсуд розпорядилися своїми правами, а тому несуть ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій.
Колегія суддів зазначає, що подання доказів після розгляду справи у суді першої інстанції порушує принципи змагальності та диспозитивності сторін, тому не приймає, як докази надані учасниками справи вищезазначені документи, оскільки позивачем та відповідачем не зазначено обставин неможливості подання вказаних документів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від них. Частиною 2, 4 ст. 43 ЦПК України встановлено зобов'язання учасників справи щодо сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та подавання усіх наявних у них доказів в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 (провадження № 61-17205 св 19).
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Так, звертаючись до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 26 жовтня 2017 року, на підтвердження своїх вимог АТ КБ «ПриватБанк» додано до позовної заяви розрахунок заборгованості, виписку по рахунку, довідку про видачу ОСОБА_1 кредитних карток, довідку про зміну кредитного ліміту, копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, копію паспорту споживчого кредиту, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», світлокопію паспорту ОСОБА_1 (а.с. 7-80).
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості, оскільки ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку з чим, має заборгованість за кредитним договором у розмірі 33984,14 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 24152,52 грн. та заборгованості за простроченим відсотками - 9831,62 грн. Суд першої інстанції також зазначив, що у довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» з підписом ОСОБА_1 сторонами погоджено умови кредитування, зокрема: тип картки, пільговий період, ставки процентів, пені, комісії, штрафів тощо (а.с. 16-17).
З зазначеним висновком колегія суддів погодитись не може.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 26 жовтня 2017 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву Приєднання банківських послуг у ПриватБанк (а.с. 15).
У заяві зазначено, що підписанням цієї анкети-заяви, ОСОБА_1 відповідно до ст. 634 ЦК України у повному обсязі приєднався до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», які розміщено на офіційному сайті Банку в мережі інтернет, та які разом з пам'яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування, примірник якого ОСОБА_1 отримав шляхом самостійного роздрукування.
Колегія суддів звертає увагу, що у вищезазначеній заяві відсутні відомості про картку, яку виявив бажання оформити на своє ім'я ОСОБА_1 , відомості щодо встановлення кредитного ліміту та умови надання кредитних коштів позивачем.
До позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» долучено витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою (а.с. 19-65). При цьому, зазначений витяг не підписаний відповідачем, а отже відсутні підстави стверджувати, що саме такі тарифи діяли на час укладення договору, та відповідно з ними зобов'язався ознайомитись ОСОБА_1 , тобто погоджені сторонами.
Крім того, витяг з тарифів, долучений АТ КБ «ПриватБанк» до позовної заяви, також не підписаний відповідачем, та містить умови користування кредитними коштами за різними видами тарифів, а саме: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» (а.с. 18).
Посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_1 підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» у якій сторонами погоджено умови кредитування, не відповідає матеріалам справи.
Так, АТ КБ «ПриватБанк» до позовної заяви додало копію паспорту споживчого кредитування з підписом ОСОБА_1 , яку суд першої інстанції помилково вважав довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с. 16-17).
Разом з тим, паспорт споживчого кредиту, який підписано відповідачем 17 вересня 2019 року в електронному вигляді, містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.
Як вже було зазначено, анкета-заява не містить відомостей про те, яку саме картку отримав відповідач, кредитний ліміт, тоді як паспорт споживчого кредиту містить умови щодо кредитування кредитного продукту «Універсальна» та «Універсальна Голд».
Крім того, паспорт споживчого кредиту містить зауваження, що інформація, яка зазначена в паспорті зберігає чинність та є актуальною з 17 вересня 2019 року по 02 жовтня 2019 року. При цьому, АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом про стягнення заборгованості яка виникла за період з 26 жовтня 2017 року по 14 червня 2020 року, за кредитним договором від 26 жовтня 2017 року. Більш того, зі змісту цього паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.
Враховуючи, що матеріали справи не містять відомостей про те, які саме із зазначених у Паспорті умов були прийняті позичальником, інформація наведена у ньому була актуальною лише в період з 17 вересня 2019 року по 02 жовтня 2019 року, наведена у ньому інформація не може бути взята судом до уваги як доказ підтвердження конкретних умов кредитування.
Відтак, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів (довідку) та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч.ч. 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з п. 22 ч.1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Зважаючи на наведене, на підставі наданих позивачем доказів, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, про які зазначав при подачі позову.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Вищевказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц.
Крім того, у постанові Верховного Суду по справі справа № 306/486/17 (провадження № 61-34520св18) від 10 жовтня 2019 року Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем зазначив, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Суд першої інстанції вищенаведене не врахував, а отже доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження.
Разом з тим, посилання ОСОБА_1 на те, що АТ КБ «ПриватБанк» не надано належним чином засвідчену копію анкети-заяви є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи (а.с. 15). Так, копія анкети-заяви підписана ОСОБА_1 завірена відповідно до вимог, встановлених Національним стандартом України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. На анкеті міститься напис «згідно з оригіналом», назва посади та ПІБ особи, що її засвідчила, дата засвідчення копії.
Також не заслуговують на увагу доводи скаржника в частині посилання на ч. 2 ст. 95 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 , під час вирішення спору у суді першої інстанції її відповідність копії анкети-заяви оригіналу не ставилась, клопотань про витребування її оригіналу не заявлялось.
Також не приймаються колегією суддів до уваги доводи ОСОБА_1 щодо недопустимості виписки по рахунку як доказу, оскільки вони суперечать висновку, наведеним у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року (справа № 355/558/18, провадження № 61-10222св19), відповідно до якого виписка про рух коштів по рахунку, свідчить про фактичне отримання кредитних коштів та наявність заборгованості за тілом кредиту.
Крім цього, інформація, відображена у виписці не суперечить інформації, зазначеній у довідці про зміну умов кредитування, зокрема відомості щодо підвищення кредитного ліміту до 20000 грн. 17 серпня 2018 року (а.с. 14, 82).
За таких обставин, досліджені колегією суддів докази, у своїй сукупності дають підстави встановити факт отримання та користування ОСОБА_1 кредитними коштами.
Разом з тим, дослідивши виписку по рахунку ОСОБА_1 встановлено, що в ній відображені операції з автоматичного списання відсотків за використання кредитного ліміту за ставкою 3,5 відсотка та зняття банком комісії за обслуговування, які не можуть бути враховані при визначенні розміру заборгованості, оскільки позивачем не надано належних доказів погодження таких умов.
У постанові від 23 січня 2018 року (справа № 755/7704/15-ц, провадження № 61-283 св 18) Верховним Судом зазначено, що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
У постанові у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц зазначено, що враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Враховуючи вищенаведене та обов'язок ОСОБА_1 повернути АТ КБ «ПриватБанк» суму фактично отриманих кредитних коштів, вирішуючи питання про розмір заборгованості за тілом кредиту, який підлягає стягненню з відповідача, колегія суддів встановила, що різниця між сумою отриманих відповідчем грошових коштів від Банку та сумою грошових коштів, повернутою ОСОБА_1 різниця становить 7857,29 грн.
Наведене також узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року по справі № 545/2248/17.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2021 року та прийняти нову постанову, про часткове задоволення позовних вимог, та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № б/н від 26 жовтня 2017 року у розмірі 7857,29 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.08 вересня 2020 року № PROM8BV10V позивачем сплачено судовий збір в сумі 2102 грн. за подання позовної заяви. За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 3153 грн., що підтверджується квитанцією № 6 від 01 березня 2021 року (а.с. 76, 185).
Таким чином, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних (23,12%) та апеляційних вимог (76,88%), на користь АТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції у розмірі 485,99 грн. З позивача на користь відповідача підлягає стягненню 2424,01 грн., понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України розмір стягненого з Банку на користь ОСОБА_1 судового збору підлягає зменшенню до 1938,02 грн. (2424,01 грн. - 485,99 грн.). Відтак, сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Керуючись ст. ст. 141, 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 лютого 2021 року - скасувати та прийняти постанову, за якою:
«Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 26 жовтня 2017 року в розмірі 7857 (сім тисяч вісімсот п'ятдесят сім) гривень 29 копійок.
В задоволенні інших позовних вимог до ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 2424 (дві тисячі чотириста двадцять чотири) гривні 01 копійку судових витрат.»
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 21 травня 2021 року.
Головуючий:
Судді: