Дата документу 21.05.2021 Справа № 336/8516/15-ц
ЄУН 336/8516/15-ц Головуючий у 1 інстанції Галущенко Ю.А.
Провадження №22ц/807/353/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
21 травня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Онищенка Е.А.,
Бєлки В.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2020 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акцент Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У листопаді 2015 року публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Вимоги за позовом мотивовані тим, що 03 жовтня 2011 року ОСОБА_1 , підписавши анкету-заяву приєдналась до Умов та правил надання банківських послуг у банку та отримала кредитну картку «Універсальна». 02 вересня 2013 року ОСОБА_1 переоформила кредиту картку на карту «Gold», на яку встановлено кредитний ліміт в розмірі 12500 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 27,6% на рік на суму заборгованості.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконала умови договору і станом на 14 вересня 2015 року утворилась заборгованість в сумі 24524,12 грн., з яких: 12174,93 грн. заборгованості за кредитом; 9883,18 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом; 822 грн. пені та комісії, 1644,01 грн. штрафу, просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором та судовий збір у справі.
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Акцент-Банк» про визнання правочину недійсним, припинення договору.
Вимоги за позовом мотивовані тим, що при укладенні договору вона з умовами та правилами надання банківських послуг, які є частиною кредитного договору, ознайомлена не була та не підписувала їх. Крім того, ПАТ «Акцент-Банк» протиправно в односторонньому порядку збільшено відсоткову ставку за договором.
Посилаючись на вищевикладені обставини, ОСОБА_1 просила визнати кредитний договір укладений між нею та ПАТ «Акцент-Банк» недійсним та визнати вказаний договір припиненим.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2016 року позов ПАТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «Акцент-Банк» про визнання кредитного договору недійсним та припинення договору залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 хоч і отримала кредитну картку «Універсальна Gold», але позивачем не доведено належними доказами того, що ОСОБА_1 зверталась з відповідною заявою до ПАТ «Акцент-Банк» для отримання картки «Універсальна Gold», була ознайомлена в установленому порядку з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку саме у тому вигляді, який був наданий суду і сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору та такий договір взагалі був укладений.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Акцент-Банк» судом зроблено висновок про те, що ОСОБА_1 не вказала передбачених главою 50 ЦК України підстав для припинення договору. Крім того, ОСОБА_1 не доведено наявність підстав вважати її права порушеними та такими, що можуть бути захищені у запропонований нею спосіб.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Акцент-Банк» відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ПАТ «Акцент-Банк» не доведено належними та допустимими доказами факт укладення договору про надання банківських послуг щодо використання кредитної картки Gold № НОМЕР_1 на умовах, які визначені в Умовах та правилах надання банківських послуг та тарифів, доданих до позовної заяви, не доведено розмір заборгованості за цією карткою та наявність підстав для застосування тарифів з використання кредитки А-Банк «Універсальна Gold».
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржувала, тому апеляційним судом в цій частині не перевірялося.
Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року касаційну скаргу ПАТ «Акцент-Банк» задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року в частині позовних вимог ПАТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 вересня 2016 року у вищезазначеній частині Верховний Суд зазначив, що розрахунок заборгованості, наданий ПАТ «Акцент-Банк» судами належним чином не досліджений, висновки щодо відсутності заборгованості за кредитним договором за усіма її складовими не зроблені. Зокрема, судом ніяким чином не обґрунтовано відмову у стягненні заборгованості ОСОБА_1 перед банком за тілом кредиту, пенею, комісією та штрафом. Суди не звернули уваги, що відповідачем не спростовані надані позивачем розрахунки. Суди не перевірили доводів позивача про те, що різниця сум виникла через різницю періодів за які проводився розрахунок заборгованості.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 жовтня 2011 року в сумі 12174,93 грн. та судовий збір пропорційно до задоволених вимог у розмірі 604,67 грн.
Висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог прийнято з урахуванням правової позиції, викладеної Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/170/18, та тим, що позивачем не доведено, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ «Акцент-Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з відповідача суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 12174,93 грн. Доводи ОСОБА_1 щодо повного погашення нею заборгованості за кредитною карткою ще у 2014 році, суд першої інстанції до уваги не прийняв, оскільки вони спростовуються виписками по картці.
Не погоджуючись із рішенням суду в частині задоволених вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне встановлення судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що посилаючись на виписки по картці по проведеним транзакціям, суд першої інстанції не взяв до уваги, що що частина з них є неналежними, недостовірними в розумінні статей 77, 79 ЦПК України, оскільки інформація, що в міститься в довідках та виписках є суперечливою, різниться в документах, виданих банком, а крім того, має реквізити (бланк, печатку) іншої юридичної особи. Так, в матеріалах справи містятьсь банківська виписка за період з 01 січня 1999 року по 20 березня 2016 року по основній картці ОСОБА_1 НОМЕР_2 , яка містить печатку ПАТ КБ «Приватбанк». Інша банківська виписка також містить інформацію про спірні банківські картки, транзакції за ними, персональну інформацію про відповідача, однак виписка надрукована на бланку та містить печатку іншої банківської установи - ПАТ КБ «Приватбанк». Довідка позивача стосовно номерів рахунків та розміру заборгованості також розміщена на бланку та засвідчена печаткою ПАТ КБ «Приватбанк». Отже, такі докази банку не можуть підтверджувати обставини справи, зокрема розмір боргу, оскільки не містять обставин, що підтверджують доводи позивача - АТ «Акцент-Банк». Стосовно інших банківських виписок, що містяться в матеріалах справи, ОСОБА_1 зазначає, що вони були дослідженні та їм надавалася оцінка судом першої та апеляційної інстанції до повернення Верховним судом справи на новий розгляд. Скаржниця вважає, що встановлені обставини зазначеним складом суду є вірним та неспростованими позивачем під час нового розгляду справи. Позивачем -АТ «Акцент-Банк» не доведено існування на час звернення до суду боргу за тілом кредиту - 12174,93 грн. належними, допустимими та достовірними доказами.
Так, Банком не надано розрахунку заборгованості у відповідності до законодавства, з якого він виходив при нарахуванні заборгованості. У долученому розрахунку заборгованості не зазначено за якою з карток наданий вказаний розрахунок, або ж він наданий за двома, за трьома картками. Крім того, інформація щодо заборгованості в ньому відображена лише за період з 02 вересня 2013 року по 14 вересня 2015 року із зазначенням сальдо початок розрахунку - 8054,83 грн., тоді як перша банківська картка було видана 13 жовтня 2011 року.
ОСОБА_1 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції під час прийняття судових рішень від 13 квітня 2016 року та від 14 вересня 2016 року дійшли вірного висновку, що розмір заборгованості, зазначений у розрахунку банку суперечить відомостями у виписці по картці/рахунку. Крім того, за підрахунками ОСОБА_1 банком безпідставно були відраховані відсотки, комісії, членські внески з грошових коштів, які вносилися скаржницею в рахунок погашення основної суми боргу. Так, сума відсотків, яка неправомірно була банком списана складає 7031,18 грн., членських внесків - 500 грн., комісій - 1065,66 грн., а всього 8596,84 грн. Таким чином, банк безпідставно списав 8596,84 грн. в рахунок вказаних відсотків, комісій та членських внесків грошові кошти ОСОБА_1 , які були спрямовані на погашення суми боргу.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою суду апеляційної інстанції в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Однак, в строк визначений судом на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу, не надійшло.
В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
10 лютого 2021 року на адресу апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в поясненнях до якого, окрім доводів. Наведених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що Банк навмисно вводить в оману суд та відповідача, зазначаючи в різних банківських виписках різні номери банківських карток і різні номери таких карток, які взагалі не були нею використанні. За таких обставин 30 грудня 2020 року відкрито кримінальне провадження за її заявою.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Так, колегія суддів звертає увагу, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за процентами, пенею, комісією та штрафами сторонами не оскаржується, а отже, в силу приписів ч. 1 ст. 367 ЦПК України, колегією не переглядається.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Судами всіх інстанції під час розгляду цієї справи встановлено, що 13 жовтня 2011 року ОСОБА_1 подала ПАТ «Акцент-Банк» анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку. Із заяви вбачається, що ОСОБА_1 виявила бажання оформити на своє ім'я платіжну картку Кредитка «Універсальна», а також погодилась із тим, що ця заява разом з пам'яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. При цьому, в анкеті-заяві розмір кредитного ліміту не встановлений (т. 2 а. с. 141).
Того ж дня ОСОБА_1 отримала кредитну картку «Універсальна» № НОМЕР_3 . Також, ОСОБА_1 було видано кредитну карту «Gold» № НОМЕР_1 , яка надавалась останній без відповідної заяви. 02 вересня 2013 року замість першої картки № НОМЕР_3 ОСОБА_1 було видано картку «Кредитка Універсальна» № НОМЕР_4 .
Для кредитної картки «Gold» встановлені інші тарифи, ніж для кредитної картки «Універсальна».
Встановлено також, що у користуванні ОСОБА_1 перебували три кредитні картки № НОМЕР_3 , № НОМЕР_1 та № НОМЕР_5 .
13 жовтня 2011 року на кредитну картку № НОМЕР_3 був встановлений кредитний ліміт у 300 грн., в той же день кредитний ліміт був збільшений до 2000 грн.
Вказана картка діяла до 02 вересня 2013 року, тоді кредитний ліміт по ній був знижений до 0 грн. Картка № НОМЕР_3 була замінена на кредитну картку «Універсальна» № НОМЕР_5 зі строком дії до березня 2015 року (т. 1 а. с. 84, 85).
При цьому, колегія суддів зазначає, що посилання ОСОБА_1 на відсутність в матеріалах справи належних доказів, а саме виписки, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Так, дійсно, в матеріалах справи наявні виписки по руху коштів за рахунком ОСОБА_1 основна картка № НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 99-106, 122-131), які містять реквізити ПАТ КБ «ПриватБанк» тобто іншої юридичної установи, та не можуть братися до уваги відповідно до положень 77-78 ЦПК України.
Разом з тим, вбачається, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2018 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 та витребувано у ПАТ «Акцент-Банк» докази, зокрема рух грошових коштів по картам пенсійній, кредитній універсальній та «GOLD».
На виконання вищезазначеної ухвали ПАТ «Акцент-Банк» долучено до матеріалів справи виписку по кредитним рахункам ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 145-151), яка відповідає вимогам, встановленим статтями 77-79 ЦПК України.
При цьому, колегія суддів також звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року (справа № 355/558/18, провадження № 61-10222св19), зазначено, що виписка про рух коштів по рахунку, свідчить про фактичне отримання кредитних коштів та наявність заборгованості за тілом кредиту.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, згідно зі ст. 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто, нормами процесуального законодавства встановлено, що оцінка доказів є прерогативою суду.
Дослідивши докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про доведеність розміру заборгованості за тілом кредиту у заявленому Банком розмірі. При цьому, стягнений судом першої інстанції розмір заборгованості за тілом кредиту відповідає вимогам позивача та наведеним ним розрахункам, що не спростовані ОСОБА_1 належним чином.
Посилання ОСОБА_1 на те, що нею на карткові рахунки було внесено суму грошових коштів, більшу, ніж знято з кредитного рахунку, а ПАТ «Акцент-Банк» неправомірно списував з її карткового рахунку в рахунок відсотків, комісії та членських внесків кошти у сумі 8596,84 грн., не приймаються колегією суддів з огляду на наступне.
Так, у постанові від 02 жовтня 2019 року справа № 545/2248/17, провадження № 61-11459св19, Верховний Суд дійшов висновку про те, що за відсутності домовленості про сплату відсотків за користування коштами, повністю погашене відповідачем тіло кредиту є підставою для відмови у позові.
Разом з тим, з матеріалів цієї справи встановлено, що ОСОБА_1 та ПАТ «АкцентБанк» досягли домовленості при укладенні кредитного договору 13 жовтня 2011 року, оскільки в матеріалах справи міститься копія довідки про умови кредитування з використанням кредитки А-Банк «Універсальна», яка підписана ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 133).
Крім того, відповідачем також визнавалось нарахування відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 27,6%, що відображено у її письмових поясненнях (т. 1 а.с. 31). Судами під час цієї справи також було встановлено неправомірне в подальшому, підвищення відсоткової ставки.
За таких обставин, у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини, а отже колегія суддів не приймає посилання ОСОБА_1 про те, що грошові кошти, внесені нею на картковий рахунок вносились на погашення основної суми боргу (тіла кредиту).
Посилання ОСОБА_1 на те, що суди першої та апеляційної інстанції під час прийняття судових рішень від 13 квітня 2016 року та від 14 вересня 2016 року дійшли вірного висновку, що розмір заборгованості, зазначений у розрахунку банку суперечить відомостями у виписці по картці/рахунку також не можуть бути прийняті колегією суддів, оскільки вказані рішення скасовані постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Отже доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 жовтня 2020 року у цій справі в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 21 травня 2021 року.
Головуючий:
Судді: