Дата документу 19.05.2021 Справа № 333/5233/20
Єдиний унікальний № 333/5233/20 Головуючий у 1 інстанції: Ярошенко А.Г.
Провадження № 22-ц/807/1060/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.
19 травня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Маловічко С.В.
суддів: Гончар М.С.
Подліянової Г.С.
при секретарі: Путій Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Астапенкової Катерини Миколаївни на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії заступника начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно- Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Астапенкової Катерини Миколаївни щодо прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження та вимогою про її скасування, зацікавлена особа: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
24.09.2020р. ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії заступника начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Астапенкової Катерини Миколаївни щодо прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження та вимогою про її скасуванням.
В обґрунтування скарги зазначив, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2015 року у справі № 333/5559/15-ц стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 658 586, 90 грн. заборгованості за банківським вкладом, яка складається із: 577 351,20 грн. - заборгованості по депозиту; 81 235,70 грн. - заборгованості по сплаті процентів. Ця сума була розрахована, виходячи із 29 840, 82 доларів США (26160,00 $ (основний борг) + 3 680,82 доларів США (відсотки) за курсом 22,07 грн. Рішення набрало законної сили 24.03.2016р. На виконання вказаного рішення скаржником було отримано виконавчий лист, який був пред'явлений до виконавчої служби для його примусового виконання, за яким було відкрито виконавче провадження від 22.04.2016р. ВП № 50886772.
Проте, ПАТ КБ «Приватбанк» лише 27.03.2017р., тобто фактично через рік, сплатив на користь стягувача частину боргу за депозитом у розмірі 642 745,93 грн., що підтверджується копією довідки від 27.03.2017р. З огляду на те, що з моменту ухвалення судом рішення та його часткового фактичного виконання пройшло більше року, банківський курс долара США по відношенню до гривні значно збільшився, а також виходячи з того, що банківський вклад був здійснений позивачем в іноземній валюті, а повернення відбулося в гривні, ОСОБА_1 вважає, що йому завдано збитки у вигляді курсової різниці, у зв'язку з чим він звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення боргу за депозитом та відсотками, який виник у зв'язку з курсовою різницею, та суми трьох відсотків річних за час прострочення.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2018 року у справі № 333/2964/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Запорізького апеляційного суду від 16.01.2019р. залишено без змін рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя у справі № 333/2964/17 .
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, він звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.08.2020р. у справі № 333/2964/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Комунарсього районного суду м. Запоріжжя від 30.05.2018р. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16.01.2019р. скасовано, та у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено з інших мотивів.
Задовольняючи касаційну скаргу, Верховний Суд України дійшов висновку, що судами у цій справі встановлено, що на виконання судового рішення позивачу перераховано суму боргу у національній валюті, зазначеній у рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2016 року, однак таке перерахування не вважається належним виконанням судового рішення. Оскільки підстав вважати, що судове рішення було виконано у повному обсязі немає, то пред'явлення позивачем позову про стягнення на його користь заборгованості за договором № SAMDNWFD0070064084400 від 22 січня 2014 року у розмірі 9 514 доларів США, яка складається із: боргу за тілом депозиту в розмірі 2 033,16 доларів США; відсотків за депозитом по липень 2015 року у розмірі 3 680,00 доларів США; відсотків по депозиту за період із 23 липня 2015 року по 26 лютого 2018 року в розмірі 3 801,12 доларів США, не є повторним стягненням, а стягнення 3% річних за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 37 474,05 грн. є передчасним.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Але у зв'язку з тим, що повного виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2015 року (виконавчий лист № 333/5559/15-ц, виданий 06.04.2016р. Комунарським районним судом м. Запоріжжя) не відбулось, так як такі обставини безпосередньо встановлені у постанові Верховного Суду від 27.08.2020р. у справі № 333/2964/17, тому, на думку заявника, це є достатньою підставою для скасування такої постанови державного виконавця та відновлення виконавчого провадження. Оскільки державна виконавча служба такі вимоги не виконує, то просив визнати неправомірними дії заступника начальника Астапенкової К.М. щодо закінчення виконавчого провадження та просив скасувати відповідну постанову.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2020 року скаргу задоволено повністю.
Визнано неправомірними дії заступника начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Астапенкової Катерини Миколаївни щодо винесення 12.01.2018р. постанови про закінчення виконавчого провадження у ВП № 50886772.
Скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження у виконавчому провадженні № 50886772 від 12.01.2018р., яка винесена заступником начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Астапенковою Катериною Миколаївною.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, заступник начальника Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Астапенкова К.М. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника - адвоката Ткаченко О.С., які заперечували проти скарги та просили залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції та обставини в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що підставою для звернення зі скаргою на дії заступника начальника виконавчої служби стало закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням судового рішення, якого, на думку скаржника, не відбулось. При цьому, він посилався на постанову ВС, якою відмовлено у задоволенні його позову про стягнення з банку суми курсової різниці через затримку у виконанні рішення суду про стягнення гривневого еквіваленту доларового депозиту, у якій зазначено, що фактичного виконання судового рішення не відбулось, а тому такі питання слід вирішувати на стадії виконання, а не шляхом пред'явлення нового позову.
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив із того, що постановою ВС у справі № 333/2964/17 встановлено преюдиційні обставини, а саме, що рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2015р. виконано не було, а тому визнав обґрунтованими доводи скарги в тій частині, що виконавче провадження було закінчено неправомірно.
В апеляційній скарзі заступник начальника Соборного відділу державної виконавчої служби Астапенкова К.М. зазначає, що у рішенні суду, виконавчому листі та заяві стягувача ОСОБА_1 сума боргу була визначена у гривнях, а не у доларах, як зазначає скаржник. Тому, оскільки сума у гривнях повністю була виплачена стягувачу ОСОБА_1 , у неї були всі підстави для закінчення виконавчого провадження, та у випадку його поновлення неможливо буде виконувати вимоги скаржника, оскільки резолютивна частина рішення повністю виконана.
Перевіривши вказані доводи апеляційної скарги за долученими до неї доказами та наданими матеріалами цієї справи, колегія дійшла наступного.
Відповідно до ч. 1 статті 431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. В частині 3 даної статті зазначено, що виконавчий лист є виконавчим документом, який має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження», який є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.
Згідно вказаного Закону України: державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом ( ч. 2 статті 18 Закону № 1404-УІІІ: ч. 2 ст. 11 Закону № 606-ХІУ, який діяв на момент відкриття виконавчого провадження).
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення (ст.. 26 Закону № 1404-УІІІ): державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону (ст. 19 Закону № 606-ХІУ, який діяв на момент відкриття виконавчого провадження); у виконавчому документі зазначається резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень ( п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 1404-УІІІ; п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону № 606-ХІУ).
Апеляційним судом встановлено, що резолютивна частина рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2015р. у справі № 333/5559/15-ц викладена наступним чином: «Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення банківського вкладу та процентів - задовольнити частково. Стягнути з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 658 586, 90 гривень заборгованості за банківським вкладом, яка складається з: 577 351,20 грн. - заборгованості по депозиту, 81 235,70 грн. - заборгованості по сплаті процентів».
Згідно з цією резолютивною частиною рішення було видано виконавчий лист № 333/5559/15-ц, який повністю відповідав її змісту.
До відділу виконавчої служби 18.04.2016р. надійшла заява стягувача про примусове виконання рішення, в якій стягувач ОСОБА_1 просив відкрити виконавче провадження на підставі виконавчого листа № 333/5559/15-ц, виданого 06.04.2016р. Комунарським районним судом м. Запоріжжя, згідно з яким з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на його користь стягнуто заборгованість в сумі 658 586,90 грн. за банківським вкладом, яка складається із: 577 351,50 грн. - заборгованості по депозиту, 81 235,70 грн. - заборгованості по сплаті процентів.
В заяві стягувача було вказано, що виконавчий документ відповідає вимогам ст.. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» (діяла на час подання заяви). Дана стаття передбачала, що у виконавчому документів зазначається резолютивна частина рішення.
Державним виконавцем 22.04.2016р. на підставі заяви стягувача ОСОБА_1 та виконавчого листа було відкрито виконавче провадження № 50886772, про що було прийнято відповідну постанову про відкриття виконавчого провадження, копія якої була додана ОСОБА_1 до його скарги у цій справі.
В резолютивній частині постанови зазначено про стягнення з боржника на користь стягувача загальної суми боргу у розмірі 658 586,90 грн., а дана постанова не була оскаржена стягувачем в цій частині.
В подальшому у всіх заявах стягувача, які надходили до відділу виконавчої служби, було зазначено про стягнення боргу з боржника саме у сумі 658 586,90 грн. заборгованості за банківським вкладом.
В ході примусового виконання боржник перерахував стягувачу на його рахунок суму боргу в розмірі 642 745,93 грн. платіжним дорученням від 27.03.2017р.
Залишок суми боргу було стягнуто з боржника та перераховано на користь стягувача на зазначений ним рахунок: 11 564,37 грн. платіжним дорученням; 2387 від 27.10.2017р., 4 277,23 грн. платіжним дорученням № 309 від 12.01.2018р. На депозитний рахунок відділу ДВС кошти не повертались. Тобто боржником сплачено стягувачу всю суму, визначену рішенням Комунарьского районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2015р.
У зв'язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу на підставі п. 9 ч. 1 статті 39 ЗУ № 1404-УІІІ, виконавче провадження ВП № 50886772 було завершено, про що 12.01.2018р. була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження. Копія даної постанови була отримана стягувачем з автоматизованої системи виконавчих проваджень, маючи ідентифікатор доступу до ВП № 50886772 в АСВП.
В резолютивній частині постанови про закінчення виконавчого провадження було вказано про стягнення з боржника на користь стягувача загальної суми боргу у розмірі 658 586,90 грн., і дана постанова не була оскаржена сторонами виконавчого провадження своєчасно.
Отже, з наведених обставин вбачається, що заступником начальника Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Астапенковою К.М. не було допущено неправомірних дій при прийнятті рішення про закінчення виконавчого провадження ВП № 50886772.
В постанові Верховного Суду від 27.08.2020р. у справі № 333/2964/17 було зазначено, що права позивача підлягають відновленню у процедурі виконання судових рішень. Але суд першої інстанції, вирішуючи скаргу не врахував того, що Верховний Суд наголошував на тому, що порушеними права у виконавчому провадженні вважаються тоді, коли у резолютивній частині рішення та виконавчому документі зазначається про стягнення з боржника боргу в іноземній валюті або боргу в іноземній валюті з його відображенням в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення цього рішення.
Між тим, у даній справі в резолютивній частині рішення суду та у виконавчому листі зазначено про стягнення боргу виключено в гривні, а тому у виконавчої служби не виникало обов'язку, передбаченого ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження» з перерахунку доларового боргу на гривневий еквівалент за курсом НБУ станом на день закінчення виконавчого провадження.
Будучи обізнаним зі змістом резолютивної частини рішення, змістом виконавчого листа, змістом постанов про відкриття виконавчого провадження та про його закінчення, де сума боргу банку перед ним визначена суто у гривні, ОСОБА_1 не оскаржив ані судового рішення, ані постанов державного виконавця в цій частині, та не звертався з приводу внесення виправлень до виконавчого листа або роз'яснення судового рішення.
А тому за таких обставин не можна визнати неправомірними дії заступника начальника відділу державної виконавчої служби Астапенкової К.М., яка у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» ( у обох редакціях) виконала рішення суду та виконавчий лист у тій редакції, які отримала від стягувача ОСОБА_1 .
Поклавши в основу своїх висновків лише постанову Верховного Суду від 27.08.2020р. у справі № 333/2964/17, та не дослідивши матеріали виконавчого провадження, суд дійшов помилкового висновку, що скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою.
Проте у вказаній постанові Верховного Суду не встановлювалась неправомірність дій державного виконавця з виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2015р., а лише надавалась оцінка вимогам ОСОБА_1 як позивача щодо його збитків від курсової різниці, які могли б бути визначені лише у випадку, якщо б його резолютивна частина рішення містили визначення суми боргу у доларах або в іноземній валюті із її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення.
Зважаючи на все вище наведене, колегія визнає апеляційну скаргу заступника начальника відділу державної виконавчої служби Астапенкової К.М обґрунтованою, тому у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України вона підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню із відмовою у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Приймаючи нову постанову, колегія вирішує питання щодо судових витрат відповідно до приписів статті 141 ЦПК України, які підлягаю компенсуванню Південно-Східному Міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції (м. Дніпро) у вигляді судового збору в сумі 2270 грн., сплаченого цим органом за подання апеляційної скарги заступником начальника відділу державної виконавчої служби Астапенковою К.М.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу заступника начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Астапенкової Катерини Миколаївни задовольнити.
Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 листопада 2020 року скасувати.
В задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії заступника начальника Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Астапенкової Катерини Миколаївни щодо винесення постанови 12.01.2018р. про закінчення виконавчого провадження ВП № 50886772 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) судовий збір в сумі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 21 травня 2021 року.
Головуючий: Маловічко С.В.
Судді: Гончар М.С.
Подліянова Г.С.