Дата документу 19.05.2021 Справа № 333/2466/19
Єдиний унікальний №333/2466/19 Головуючий у 1 інстанції Кулик В.Б.
Провадження № 22-ц/807/370/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
19 травня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Крилової О.В.
за участю секретаря судового засідання Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державного агентства лісових ресурсів України на рішення Комунарського районного суд м. Запоріжжя від 12 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Запорізьке лісомисливське господарство», Державного агентства лісових ресурсів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії,-
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДП «Запорізьке лісомисливське господарство», Державного агентства лісових ресурсів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є користувачем квартири АДРЕСА_1 . З метою обслуговування квартири позивач також використовує сарай (відповідно до плану території позначений літ. М), який розташований за тією ж адресою з інвентарним номером 10310542 та є допоміжним приміщенням будинку АДРЕСА_2 .
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 219 від 29.04.2016 року прийнято рішення про передачу вказаного будинку, а рішенням ЗМР № 34 від 07.10.2015 року надана згода про прийняття до комунальної власності ЗМР у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до акту обстеження технічного стану вказаного будинку від 24.04.2014 року встановлено, що опалення у будинку забезпечується через твердопаливні котли, що розміщені в квартирах.
Обслуговуючим приміщенням вказаного будинку є сарай, у якому зберігаються вугілля та дрова для вказаних твердопаливних котлів.
Сарай введений у експлуатацію у 1993 році та обладнаний відповідно до потреб користувачів за рахунок жителів будинку (позивач та треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ).
Жодного іншого цільового призначення вказаний сарай ніколи не мав. Будь-яких інших допоміжних приміщень для забезпечення потреб жителів будинку щодо зберігання вугілля та дров в обслуговуванні будинку немає.
Відповідачі не вчиняють дії щодо передачі до комунальної власності сараю, який є допоміжним приміщенням будинку тобто приналежністю головної речі (житлового будинку).
Позивач зазначає, що вона неодноразово зверталася до відповідачів через відповідні органи державної влади, а також органів місцевого самоврядування, але відповідачі не вчиняють жодних дій, які спрямовані на реалізацію законних прав та інтересів позивача внаслідок чого позивач не може реалізувати свої права, як користувача майна.
Просила суд визнати незаконною бездіяльності ДП «Запорізьке лісомисливське господарство» та Державного агентства лісових ресурсів України щодо непередання до комунальної власності територіальної громади Запорізької області в особі ЗМР споруди, а саме сараю за інвентарним номером 10310542 (відповідно до плану території позначений літ. М), що є допоміжним приміщенням житлового будинку та зобов'язання вчинити дії щодо передачі до комунальної власності територіальної громади Запорізької області в особі ЗМР споруду за інвентарним номером 10310542, а саме сарай, (відповідно до плану території позначений літ. М), що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та є допоміжним приміщенням житлового будинку. Також, просить стягнути з відповідачів на користь позивача всі судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Рішенням Комунарського районного суд м. Запоріжжя від 12 серпня 2020 року позов задоволено.
Визнано незаконною бездіяльність Державного підприємства «Запорізьке лісомисливське господарство», Державного агентства лісових ресурсів України щодо непередання до комунальної власності територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради споруди, а саме сараю з інвентарним номером 10310542 (відповідно до плану території позначений літ. М), та зобов'язано Державне підприємство «Запорізьке лісомисливське господарство», Державне агентство лісових ресурсів України вчинити дії щодо передачі до комунальної власності територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради споруду за інвентарним номером 10310542, а саме сарай (відповідно до плану території позначений літ. М), що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та є допоміжним приміщенням даного житлового будинку.
Стягнуто з Державного підприємства «Запорізьке лісомисливське господарство» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384, 20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.
Стягнуто з Державного агентства лісових ресурсів України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 384,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань солідарно з Державного підприємства «Запорізьке лісомисливське господарство» та Державного агентства лісових ресурсів України витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., витрати, пов'язані із залученням спеціаліста у розмірі 1 200 грн., всього у розмірі 11 200 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Державне агентство лісових ресурсів України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незастосування норм матеріального права, які у даній справі підлягають застосуванню, та порушення норми процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Вирішити питання судових витрат.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача,пояснення учасників процесу,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 18.01.2008 року по теперішній час.
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 219 від 29.04.2016 року прийнято рішення про безоплатну передачу житлового будинку АДРЕСА_2 (інвентарний номер 10312377) в комунальну власність Запорізької міської ради. Підставою для винесення вищевказаного наказу стало рішення Запорізької міської ради № 34 від 07.10.2015 року, яким надана згода на прийняття до комунальної власності міста житлового будинку по АДРЕСА_2 від ДП «Запорізьке лісомисливське господарство». Рішення Запорізької міської ради № 34 від 07.10.2015 року прийнято за результатами розгляду звернення ДП «Запорізьке лісомисливське господарство» № 663 від 05.08.2015 року.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що вирішення питання про передачу житлового будинку АДРЕСА_2 у комунальну власність Запорізької міської ради вирішувалось за ініціативи відповідача ДП «Запорізьке лісомисливське господарство» за згодою Запорізької міської ради. Державне агентство лісових ресурсів України видав наказ № 219 від 29.04.2016 року, яким остаточно вирішив долю будинку АДРЕСА_2 .
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме відповідачі у справі уповноважені діючим законодавством на вирішення питання про передання майна з державної до комунальної власності.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції були допитані свідки, надані пояснення сторонами, досліджені документ, на підставі яких встановлено, що у зв'язку з відсутністю у будинку централізованого опалення один рік опалення здійснювалось за допомогою електричного котла, а з 1993 року всі жителі будинку перешли на опалення твердим паливом, а саме дровами та вугіллям. З цією метою у кожній квартирі було встановлено твердопаливні котли, які у повному обсязі забезпечують квартири опаленням та гарячою водою. Кожного року для забезпечення будинку теплом на весь зимовий період господарі кожної з квартир закуповують 12 м2 дров та 2 тони вугілля. Таку кількість твердого палива закуповують централізовано та одночасно привозять за адресою будинку та залишають на подвір'ї. Для збереження вугілля та дров у придатному для опалення стані їх потрібно зберігати у сухому приміщенні, яке матиме значний простір для одночасного вміщення значного обсягу твердого палива. Жодна з квартир не обладнана таким приміщенням, крім того збереження такої кількості дров та вугілля у квартирі створить загрозливу, пожежонебезпечну ситуацію. Біля будинку на відстані не більше 50 м за тією ж адресою розташований сарай, який у 1992 році був збудований лише частково. Сарай являв собою лише цегляну коробку без вікон та дверей, частина даху була відсутня. У зв'язку з обладнанням будинків твердопаливними котлами у користування жителів квартир було передано вказаний вище сарай для зберігання у ньому вугілля та дров. Вказаний сарай було поділено між трьома господарями квартир у будинку, які завершили будівництво даху споруди, обладнали його вікнами, перегородками, дверима, замками та провели електропостачанню. До кожної з трьох частин сараю було проведено лінію електричної енергії від лічильника кожної з трьох квартир у будинку. Ключі від сараю зберігаються лише у жителів квартир будинку, кожний з власників забезпечує належний догляд за своєю частиною сараю самостійно. За жодним іншим призначенням сарай ніколи не використовувався, ніколи у вказаному сараї не зберігалось зерно, оскільки для цього у власності лісництва були спеціально обладнані ангари. Оскільки більше 20 років зерно лісомисливським господарством не закупається, не вирощується та не використовується два великих ангари вже розібрані та вивезені з території господарства. За таких обставин твердження ДП «Запорізьке лісомисливське господарство» про зберігання зерна у сараї, який обладнаний жителями будинку під зберігання палива не є зрозумілим та не відповідає дійсності. Після прийняття рішення про передачу будинку у комунальну власність керівництво ДП «Запорізьке лісомисливське господарство» стало вимагати від користувачів сараю звільнити приміщення від особистих речей та палива, забороняли використовувати сараї за призначенням. Відповідачі не вчиняють дій щодо передачі до комунальної власності сараю, який є допоміжним приміщенням будинку тобто приналежністю головної речі (житлового будинку).
З огляду на зазначене, судом першої інстанції вірно встановлено, що своєю бездіяльністю відповідач порушує законні права та інтереси позивача, оскільки державні органи та органи місцевого самоврядування, відповідно до Конституції та Законів України, їх посадові та службові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
За приписами п. 4 ст. 7 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» разом з житловим фондом передаються вбудовані і прибудовані приміщення, зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також будівлі, призначені для обслуговування цього фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, обладнання тощо).
Згідно акту обстеження технічного стану будинку від 24.04.2014 року встановлено, що опалення у будинку забезпечується через твердопаливні котли, що розміщені в квартирах. З показань свідків встановлено, що сарай під літ. М є допоміжним приміщенням до будинку, тобто сараєм, який використовувався квартиронаймачами, для зберігання вугілля, дров, інвентарю і інших предметів домашнього вжитку. Про те, що це приміщення є допоміжним до будинку свідчить і той факт, що воно було зареєстроване на праві державної власності за тією ж адресою що й будинок, в якому розташовані квартири позивача.
Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року № 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 року за № 582/5773 господарські будівлі: котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції, гаражі, сараї, сміттєзбірники тощо, розміщені на земельних ділянках житлових і громадських будинків, виконують функції допоміжного господарського призначення та інженерного забезпечення основних будинків. Основними вважаються будинки, що визначають призначення використання земельних ділянок, на яких вони розміщені.
За приписами статті 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої(головної речі) і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.
Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналізуючи зміст статей 186, 380, 381 ЦК України, вбачається, що господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол, паркан, колодязь і под.), наземні і підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв'язку з чим право власності на такі будівлі та споруди як на окремі об'єкти визнаватися не може.
Не зважаючи на наявність у відповідачів реальної можливості вони не вчиняють дії щодо передачі до комунальної власності сараю, який є допоміжним приміщенням будинку тобто приналежністю головної речі (житлового будинку).
Судом першої інстанції вирішено питання понесених позивачем судових витрат з урахуванням приписів статей 133, 137, 139, 141 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини, ні які посилаються скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державного агентства лісових ресурсів України залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суд м. Запоріжжя від 12 серпня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 21 травня 2021 року.
Головуючий
Судді: