Дата документу 19.05.2021 Справа № 331/1968/19
Єдиний унікальний № 331/1968/19 Головуючий у 1-й інстанції: Антоненко М.В.
Провадження №22-ц/807/1417/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
19 травня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Путій Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів,-
В травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2017 року по цивільній справі №331/6803/2016-ц, провадження № 2/331/1654/2016, було ухвалено рішення, яким з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання непрацездатного батька - ОСОБА_2 у розмірі 1/10 частки від всіх видів доходу щомісячно, починаючи з дня звернення до суду - 18 жовтня 2016 року, і довічно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дитину, ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 .
В офіційному шлюбі ОСОБА_1 не перебуває. Після народження дитини та багатьох медичних обстежень дитині було надано статус дитини з інвалідністю.
На сьогоднішній день ОСОБА_1 знаходиться у відпустці по догляду за дитиною з інвалідністю, якій ще не виповнилось трьох років, дитина потребує домашнього догляду.
У зв'язку із вказаними обставинами, ОСОБА_1 не має можливості працювати під час декретної відпустки та у зв'язку із інвалідністю дитини отримує лише допомогу у розмірі 860,00 грн - щомісячна одноразова допомога при народженні першої дитини та державну соціальну допомогу дітям з інвалідністю у розмірі 1860,00 грн.
Це є єдиним джерелом її існування та існування дитини, інших джерел доходу в неї немає.
Відповідач ОСОБА_2 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя наприкінці 2018 року з позовом про зміну способу стягнення аліментів, а саме: просить стягнути з ОСОБА_1 на його утримання аліменти у твердій сумі в розмірі 800,00 гривень щомісячно, починаючи з дня звернення до суду, і довічно.
В провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя також знаходиться вже декілька адміністративних справ щодо притягнення її до відповідальності у зв'язку з несплатою аліментів. Державним виконавцем було накладено арешт на її соціальну картку - вона залишилась з дитиною без засобів існування майже на 2 місяці. Постійні звернення до суду з приводу притягнення її до відповідальності та стягнення з неї аліментів у більшому розмірі з боку ОСОБА_2 порушують її права та права її дитини, яка також є інвалідом та потребує допомоги у лікуванні та чималих коштів та постійних обстежень, діагностик.
На сьогоднішній день ОСОБА_2 має рішення суду про стягнення не тільки з неї, а й з двох повнолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , аліментів на своє утримання довічно.
ОСОБА_2 на сьогоднішній день проживає у трикімнатній квартирі. Вона з дитиною прописані у гуртожитку, власного житла не мають. Вона проживає разом з матір'ю, ОСОБА_6 , яка також є інвалідом І групи та потребує сторонньої допомоги.
Із урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила суд:
Звільнити ОСОБА_1 від сплати аліментів на непрацездатного батька ОСОБА_2 , стягнутих з неї рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2017 року по цивільній справі №331/6803/16-ц, провадження №2/331/1654/16.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів, відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не взяв до уваги поясненя свідків, які є бабусею, матір'ю та братом ОСОБА_1 , та які підтвердили факт ухилення ОСОБА_2 від виконання його батьківських обов'язків щодо неї в період її неповноліття. Крім того, факт ухилення ОСОБА_2 від виконання його батьківських обов'язків відносно ОСОБА_1 підтверджується також рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2012 року, яким ОСОБА_2 було позбавлено батьківських прав відносно молодших дітей, щодо ОСОБА_1 питання про позбавлення батьківських прав не вирішувалося, оскільки вона на той час вже була повнолітньою, однак пояснення, які містяться в даному рішенні, достовірно підтверджують факт невиконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України до суду не надходило.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом не встановлено підстав, передбачених положеннями статті 204 СК України, для звільнення відповідача від обов'язку утримувати непрацездатного батька.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 виданого Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції 29 грудня 2011 року, ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено відповідний актовий запис №796, батьками якої записано: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_6 . (а.с. 12).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2011 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_6 на утримання дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у розмірі Ѕ частини всіх доходів щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідногоо віку починаючи з 11 березня 2011 року до повноліття дітей.(а.с. 90).
Згідно рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2012 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Жовтневому району, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . (а.с.98).
Згідно Свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_3 виданого Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції 08 листопада 2014 року, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 08 листопада 2014 року зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис №578. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_10 .(а.с.13).
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, Серії НОМЕР_4 виданого Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції 21 січня 2016 року ОСОБА_9 та ОСОБА_1 розірвали шлюб, про що складено відповідний актовий запис №4. (а.с.14).
Відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 виданого Вознесенівським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 30 березня 2017 року, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис №335, батьками якого записано: батько - ОСОБА_11 , мати - ОСОБА_1 . (а.с. 11).
Згідно Довідки, виданої Головою квартального комітету №62 від 02 травня 2019 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 постійно проживають за адресою: АДРЕСА_1 , але не зареєстровані там. (а.с. 16).
Відповідно до медичного висновку №768 про дитину-інваліда віком до 18 років від 26 квітня 2017 року (висновок дійсний до 26 квітня 2022 року), ОСОБА_3 має захворювання на хворобу ОСОБА_12 .(а.с. 7).
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у праві користування та розпорядження майном, задоволено. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у праві користування та розпорядження ним квартирою АДРЕСА_2 , визнавши ОСОБА_4 такою, що втратила право користування жилим приміщенням розташованим за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с. 92).
Відповідач ОСОБА_2 , є інвалідом першої групи по зору з дитинства, що підтверджується довідкою Міністерства охорони здоров'я України від 27 жовтня 2016 року серія НОМЕР_5 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2017 року по цивільній справі №331/6803/2016-ц, провадження № 2/331/1654/2016 з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання непрацездатного батька - ОСОБА_2 у розмірі 1/10 частки від всіх видів доходу щомісячно, починаючи з дня звернення до суду - 18 жовтня 2016 року, і довічно.
Правовідносини, пов'язані з обов'язком повнолітніх дочки, сина утримувати батьків врегульовані Главою 17 Розділу ІІІ СК України (статті 202, 203 СК України.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів:
1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення);
2) непрацездатність матері, батька;
3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі.
Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
Положеннями статті 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз'яснено, що обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (стаття 204 СК України).
Відповідно до ч.1 ст. 204 СК України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, лише в тому разі якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Вони також звільняються судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків.
Отже, виходячи з системного аналізу статей 202, 204, 205 СК України, апеляційний суд констатує, що за законом лише дві обставини є підставою для звільнення дітей від обов'язку утримувати матір, батька. Обов'язок повнолітніх дітей надавати батькам матеріальну допомогу, які її потребують, визначено імперативною нормою закону (ч.1 ст. 202 СК) і жодним чином не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
Обов'язок батьків утримувати дитину встановлено у статті 180 СК України, способи виконання якого визначено статтями 180, 185 СК України.
Ухилення від виконання батьківських обов'язків обов'язково означає умисне діяння (дію або бездіяльність), у результаті якого обов'язки по утриманню та/або вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі або не виконуються взагалі.
Зазначені вище обставини мають підтверджуватися належними та допустимими доказами і бути всебічно оцінені судом під час розгляду справи.
Такими доказами, зокрема можуть бути судове рішення у кримінальному провадженні за статтею 164 КК України або документи, які стали підставою для призначення дитині тимчасової державної допомоги, відповідно до положень Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 189.
Наявність факту ухилення також може бути підтверджена рішенням суду про стягнення заборгованості за аліментами або довідкою органу ДВС про наявність такої заборгованості.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 466/8913/16-ц, провадження № 61-39422св18.
На підставі статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2017 року по справі № 331/6803/16-ц, яке набрало законної сили 24 лютого 2017 року, на утримання ОСОБА_2 з ОСОБА_1 стягнуто аліменти у твердій сумі - 1/10 частки від всіх видів її доходу щомісячно, починаючи з дня звернення до суду - 18 жовтня 2016 року довічно.
Приймаючи таке рішення суд виходив з того, що ОСОБА_2 є інвалідом першої групи з дитинства по зору, непрацездатним, страждає на тяжке захворювання, підстав, які б слугували підставою для звільненнгя дочки ОСОБА_1 від обов'язку утримувати батька не встановлено, оскільки ОСОБА_2 має потребу в матеріальній допомозі, а ОСОБА_1 є повнолітньою працездатною особою, тому зобов'язана утримувати свого батька.
У справі, що переглядається суд встановивши, що відповідач є інвалідом І групи, непрацездатним, страждає на тяжке захворювання, має єдиний дохід у вигляді пенсії по інвалідності, потребує матеріальної допомоги дійшов правильного висновку, що позивач зобов'язана утримувати батька, оскільки обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
При цьому судом першої інстанції не встановлено підстав, передбачених положеннями статті 204 СК України, для звільнення ОСОБА_1 від обов'язку утримувати свого непрацездатного батька.
Тобто, матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач ОСОБА_2 ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків щодо позивачки ОСОБА_1 ..
ОСОБА_2 також не був позбавлений батьківських прав щодо ОСОБА_1 .
З огляду на зазначене відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позивач не довела належними та допустимими доказами, що відповідач ОСОБА_2 ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків щодо неї, останній не був позбавлений батьківських прав щодо позивачки, та встановивши, що відповідач є непрацездатним ( внаслідок інвалідності), потребує матеріальної допомоги, а позивачка є повнолітньою працездатною особою, а також те, що відсутні підстави для звільнення останньої від обов'язку утримувати батька (відповідача по справі) передбачені ст. 204 СК України, дійшов обґрунтованого висновку, що позов не підлягає задоволенню, оскільки обов'язок повнолітніх дітей утримувати батька, матір, які є непрацездатними і потребуютть матеріальної допомоги не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.
Крім того, в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 пояснила, що на даний час вона працює.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не приймав належної участі у вихованні своєї дочки ОСОБА_1 є необґрунтованими та зводяться до переоцінки доказів, і на законність судового рішення суду першої інстанцій не впливають.
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України" рішення від 10 лютого 2010 року).
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 375, 376, 381-384, 390 ЦПК України , апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повна постанова складена 20 травня 2021 року.
Головуючий суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.