Дата документу 19.05.2021 Справа № 334/6223/20
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 334/6223/20Головуючий у 1-й інстанції Фетісов М.В.
Пр. № 22-ц/807/1000/21Повний текст ухвали складено 07.12.2020 року. Суддя-доповідач Гончар М.С.
19 травня 2021 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С.
за участі секретаря Путій Д.В.
розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 із доповненнями до апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2020 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики
У листопаді 2020 року ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (а.в.м.с. 1-5), в якому просив стягнути з відповідача інфляційні збитки за договором від 07.05.2010 року в сумі 660251,47 грн., суму трьох процентів річних від простроченої суми за договором від 07.05.2010 р. в розмірі 87487,01 грн., пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором від 07.05.2010 р. в розмірі 1065151,00 грн., та стягнути судові витрати по справі.
Разом з позовом ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав до суду заяву про забезпечення позову (а.в.м.с. 31-34), в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, що є на рахунках ОСОБА_1 в розмірі штрафних санкцій, а саме: 1834139,54 грн.
В обґрунтування заяви заявник зазначав, що у провадженні суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення штрафних санкцій. Вказує, що з 07 травня 2011 року відповідач безпідставно користується грошовими коштами позивача на власний розсуд, ігноруючи його права, а також безпідставно тривалий час не виконує рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01.02.2012 року про стягнення коштів, яким було порушено низку вимог чинного законодавства.
Зазначав, що у зв'язку з цим у позивача є підстави побоюватись, що така позиція відповідача може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, що тим самим позбавить позивача реальної можливості захистити свої права.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2020 року (а.в.м.с. 35-36) заяву про забезпечення позову у цій справі задоволено.
З метою забезпечення позову у справі № 334/6223/20 накладено арешт на грошові кошти, що знаходиться на рахунках ОСОБА_1 у банках та інших фінансових установах у сумі 1834139,54 грн.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права судом першої інстанції при її постановленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у свій апеляційній скарзі (а.в.м.с. 38-43) із доповненнями до апеляційної скарги ОСОБА_1 (а.в.м.с. 59-64) просив скасувати ухвалу суду, якою заяву про забезпечення позову було задоволено, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції,повернувши представникові позивача ОСОБА_4 заяву про забезпечення позову, постановити окрему ухвалу про допущення суддею Ленінського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_5 порушення порядку розгляду заяви про забезпечення позову, а також на адресу ради адвокатів Запорізької області про неналежне виконання професійних обов'язків адвокатом Хільком А.С.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.в.м.с. 47а).
Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 23 лютого 2021 року (а.в.м.с. 78), справу призначено до апеляційного розгляду (а.в.м.с. 79), з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів Запорізького апеляційного суду.
Позивач ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі (а.в.м.с. 97-99).
У судове засідання 19 травня 2021 року повідомлені апеляційним судом належним чином (а.в.м.с. 85-91), у тому числі через своїх представників, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, позивач ОСОБА_3 , представник останнього - ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_1 не з'явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення судового засідання не подавали.
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання сторін позивача ОСОБА_3 , представника останнього - ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_1 і на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України ухвалив: розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Рогозіна О.В. (а.в.м.с. 115-116) та представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Лелікова С.О. (а.в.м.с. 44-45).
Відводів не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, що з'явились, а саме:
- представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Лелікова С.О., який у тому числі зазначав, що відповідач у кінці 2020 року повністю погасив заборгованість на виконання вищезазначеного рішення суду перед позивачем, після цього за оскаржуваною ухвалою накладено арешт на грошові кошти відповідача загальною сумою 1834139,54 грн. майже у 60 банках без зазначення конкретних реквізитів цих рахунків та банків, що порушує права відповідача, оскільки сторона відповідача вважає, що позивач не має права на нарахування пені та інфляційних витрат, так як позика мала місце у доларах США, а лише 3% річних в межах строків позовної давності, та дана справа не підсудна суду першої інстанції;
- представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Рогозіна О.В., який у тому числі зазначав, що мала місце позика у гривнях України, про що прямо було зазначено у договорі, який нотаріально посвідчений, недійсним не визнавався, лише мала місце прив'язка до еквіваленту 50000,00 доларів США, сума заборгованості за договором позики за рішенням суду була стягнута саме у гривні України, тому позивач має право на нарахування інфляційних втрат у цій справі, оскільки, лише у кінці 2020 року відповідач дійсно повністю погасив заборгованість на виконання вищезазначеного рішення суду перед позивачем у сумі 397000,00 грн.; на виконання оскаржуваної ухвали державним виконавцем дійсно було накладено арешт на грошові кошти відповідача у значній кількості банків, конкретні банки та рахунки було встановлено виконавцем, тому незазначення останніх судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не може бути підставою для скасування останньої, однак, 25.02.2021 року виконавцем вже закінчено виконавче провадження за оскаржуваною ухвалою суду у цій справі, кошти відповідача на всіх його рахунках у всіх цих банках відсутні;
перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши виділені матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 1 ЦПК України судовими рішеннями є ухвали.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву сторони позивача про забезпечення позову у цій справі, керувався ст.ст.223,257, 260-261 ЦПК України та виходив із такого.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано частиною четвертою статті 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, статті 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, які згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Відповідно частини першої статті 149 ЦПК суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 4 постанови від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі - Постанова № 9), згідно з пунктом 1 частини першої статті 152 ЦПК позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно з пунктом 43 рішення у справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 6 Постанови № 9 зазначено, що забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
З огляду на викладене, вбачається висновок, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову щодо накладення арешту на кошти, співвідноситься з предметом позову, а отже існує конкретний зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому вжитий судом захід забезпечення позову буде спроможній забезпечити фактичне виконання судового рішення, у разі задоволення позову.
Так, у випадку арешту рахунку ним неможливо користуватися взагалі, адже заблоковані як надходження на нього, так і списання з нього коштів. У випадку ж арешту коштів у певній сумі на цьому рахунку, останній можна використовувати за умови, що залишок коштів на ньому не є меншим арештованої суми (вказане випливає з листа НБУ від 18.04.2006 № 25-211/909-4220).
Крім цього, як слідує з листа НБУ від 25.10.2001 № 18-211/3950 положеннями статті 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» заборонено накладення арешту на кореспондентські рахунки комерційних банків без зазначення конкретної суми, оскільки, враховуючи специфіку комерційних банків, кошти, які знаходяться на їх кореспондентських рахунках, належать не тільки банку і припинення усіх операцій на них зачіпає інтереси як банку, так і його клієнтів. Утім за постановами, зокрема, державного виконавця можливе накладення арешту на кошти, які знаходяться на кореспондентському рахунку банку, в конкретно визначеній сумі.
Також, можливість накладення арешту на певні грошові суми, які знаходяться на кореспондентському рахунку банку, передбачена Положенням про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216.
Крім цього, відповідно до частини першої статті 59 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом.
Відповідно до пункту 10.1 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішенням суду (у тому числі ухвалою, постановою, наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленому законом.
Так, з позовної заяви та доданих до неї письмових доказів вбачається, що між сторонами дійсно існує спір щодо грошових зобов'язань за договором позики.
Таким чином, суд першої інстанції погодився з обґрунтованим припущенням представника позивача про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до створення додаткових труднощів у виконанні судового рішення, запобігти яким можливо шляхом накладення арешту на грошові кошти, що є на рахунках відповідача ОСОБА_1 в межах ціни позову, а саме 1834139,54 грн.
Вживаючи заходи забезпечення позову, суд також звертає увагу на те, що у разі задоволення позову, рішення суду виконуватиметься в порядку передбаченому для виконання судових рішень з урахуванням вимог Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження», відповідно до частини другої статті 48 якого стягнення за виконавчими документами звертатиметься в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Отже, зважаючи на те, що забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів і задоволених вимог позивача, які носять тимчасових характер, та з огляду на зазначені вище обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що в майбутньому рішення суду може утруднитись чи взагалі бути неможливим, що є підставою для забезпечення позову.
Разом з цим, суд першої інстанції зазначив, що доводи, наведенні в даній ухвалі про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, жодним чином не свідчать про доведеність позовних вимог, що в цілому підлягає перевірці та оцінці під час розгляду та вирішення справи по суті.
З врахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що є на рахунках відповідача, у сумі 1834139,54 грн.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними, а ухвалу суду першої інстанції такою, що постановлена з додержанням вимог закону, є правильною та законною.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 із доповненнями до апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції на час постановлення оскаржуваної ухвали у цій справі, є безпідставними, не ґрунтуються на законі та належних, допустимих доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України.
Апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у цій справі в межах наявних у цій справі матеріалів та доказів, які були наявні у матеріалах цієї справи та були предметом дослідження суду першої інстанції у цій справі під час постановлення цієї оскаржуваної ухвали (тобто станом на 07 грудня 2020 року).
Апеляційним судом встановлено, що процесуальне питання про забезпечення позову позивача у цій справі вирішено повноважним складом суду з дотриманням вимог ЦПК України.
Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та стороною апелянта апеляційному суду у цій справі не надані.
На стадії вирішення питання про забезпечення позову суд першої інстанції не має права надавати оцінку позовним вимогам позивача по суті, перевіряти їх доведеність.
Тому, суд першої інстанції правильно у цій справі на час вирішення процесуального питання лише з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчився, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясував обсяг позовних вимог (ціна позову позивача у цій справі 1834139,54 грн. - а.в.м.с. 1), дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просила застосувати сторона позивача, яка звернулась з такою заявою, вищезазначеним позовним вимогам у цій справі.
При вищевикладених обставинах, судом першої інстанції було правильно встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до створення додаткових труднощів у виконанні можливого судового рішення, тому, застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти, що є на рахунках відповідача ОСОБА_1 в межах ціни позову у цій справі лише на час розгляду цієї справи судом, є необхідним та співмірним із вищезазначеними позовними вимогами позивача у цій справі, не може порушувати і не порушує права відповідача.
Належні, допустимі докази протилежного у виділених матеріалах цієї справи відсутні.
Судова практика інших судів в інших справах за участю інших учасників справи, на яку посилалась сторона відповідача у своїй апеляційній сказі із доповненнями, не має преюдиційного значення для суду у цій справі.
Питання підсудності цієї справи не було предметом розгляду суду першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали від 07 грудня 2020 року, яка є предметом апеляційного оскарження на теперішній час у цій справі, а тому остання в силу вимог ст. 367 ч. 6 ЦПК України не може бути і не є предметом апеляційного перегляду апеляційного суду при перевірці законності та обґрунтованості саме цієї ухвали суду першої інстанції за результатами розгляду вищезазначеної апеляційної скарги сторони відповідача із доповненнями.
Щодо вимоги сторони апелянта про постановлення апеляційним судом окремої ухвали про допущення суддею Ленінського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_5 порушення порядку розгляду заяви про забезпечення позову, а також на адресу ради адвокатів Запорізької області про неналежне виконання професійних обов'язків адвокатом Хільком А.С.
За змістом ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (ч.1); суд може постановити окрему ухвалу у випадку …іншого порушення законодавства адвокатом… (ч.2); суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення… (ч.10).
В силу вимог ст. 262 ЦПК України постановлення окремої ухвали за результатами розгляду цивільної справи є правом, а не обов'язком суду апеляційної інстанції.
Крім того, апеляційним судом при вищевикладених встановлених обставинах цієї справи не вбачається підстав для постановлення будь-якої окремої ухвали у цій справи на теперішній час.
Разом із тим, апеляційний суд вважає за доцільне роз'яснити стороні відповідача у цій справі, що відповідач чи його представник не позбавлені права у подальшому окремо від цієї справи самостійно звертатись з відповідним зверненням до відповідного органу з приводу вирішення питання дисциплінарної відповідальності будь-якого судді чи адвоката, якщо вважають, що в будь-яких діях (бездіяльності) останніх містяться ознаки будь-якого дисциплінарного правопорушення.
Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте докази, передбачені ст. 367 ч.ч.2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема відповідачем ОСОБА_1 та його представником апеляційному суду не надані.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування ухвали суду першої інстанції у цій справі або ж її зміни.
Крім того, встановлено, що стороною відповідача при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду було сплачено судовий збір (а.в.м.с. 37).
Однак, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї скарги апеляційним судом.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-368, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 із доповненнями до апеляційної скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
Повний текст постанови апеляційним судом складений 21.05.2021 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.