Справа № 127/21643/20
Провадження № 22-ц/801/730/2021
Категорія: 44
Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин С. В.
Доповідач:Якименко М. М.
21 травня 2021 рокуСправа № 127/21643/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача: Якименко М.М.,
суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2020 року, ухвалене суддею Вінницького міського суду Вінницької області Волошиним С.В.,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, як відокремленого підрозділу ДПС та Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про стягнення моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з 01.02.2017 позивач перебуває на обліку в податковому органі як ФОП, що обрала спрощену систему оподаткування (3 група) та є платником єдиного соціального внеску. Всі податки та збори сплачує своєчасно та у визначеному законом розмірі. В березні 2019 року працівники податкової повідомили позивача, що у неї наявна заборгованість по ЄСВ в розмірі 4 095,30 гривень. Тому, ОСОБА_1 звернулась до відповідача із запитом про надання інформації, на що її листом повідомлено, що 21.08.2018 було встановлено ознаку незалежної професійної діяльності. У зв'язку з цим їй також нараховано ЄСВ за 3 квартал 2018 року в розмірі 1638,12 грн. та за 4 квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн., тобто позивачу з 21.08.2018 проводилося подвійне нарахування ЄСВ.
У зв'язку з неправомірним нарахуванням, вона звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду (далі ВОАС) з позовом, рішенням якого 22.04.2019 у справі № 120/1035/19-а визнано протиправними дії ГУ ДФС у Вінницькій області щодо нарахування ОСОБА_1 ЄСВ за ознакою незалежної професійної діяльності з 21.08.2018.
Позивач вказує, що незважаючи на наявність рішення суду нарахований борг податковим органом скасовано не було. На письмовий запит позивача відповідач надав відповідь, що проведення щоквартальних нарахувань по єдиному внеску в індивідуальну картку платника відбувається на центральному рівні, а тому у відповідача відсутня можливість списання боргу, зазначене рішення суду не містить прямої норми щодо зменшення щоквартальних нарахувань по єдиному внеску. В подальшому, 24.10.2019 позивач отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) щодо сплати заборгованості з ЄСВ, в якій зазначено, що станом на 30.09.2019 заборгованість зі сплати позивачем єдиного внеску становить 4095,30 грн. Тобто відповідач надіслав позивачу вимогу про сплату того боргу, нарахування якого судом було визнано незаконним.
Після чого, позивач оскаржила вимогу відповідача про сплату (недоїмки), яку рішенням ВОАС від 06.12.2019 у справі №120/3470/19-а визнано протиправною та скасовано вказану вимогу. Рішення суду набуло законної сили 29.01.2020.
ОСОБА_1 зазначає, що вказане рішення так і не виконувалось, натомість відповідачем були здійснені дії щодо подальшої можливості надіслання позивачу вимоги про сплату того ж таки боргу. Оскільки кошти, які позивач сплачувала в рахунок оплати податків як ФОП, податковим органом було незаконно зараховано в рахунок оплати незаконно нарахованого боргу по ЄСВ за ознакою здійснення незалежної професійної діяльності. Згідно відповіді ГУ ДПС у Вінницькій області від 06.03.2020 згідно даних ІС «Податковий блок» оскаржувана вимога була сплачена платником самостійно відповідно до платіжних доручень від 01.10.2019 та від 09.01.2020. Однак позивач самостійно таку вимогу не сплачувала, оскільки зазначеними платіжними дорученнями позивачем сплачувався ЄСВ як ФОП за 3 та 4 квартал 2019 року. Податковий орган же самовільно зарахував зазначені кошти в рахунок оплати «заборгованості» по скасованій вимозі №Ф-11357-12 від 18.10.2019.
Позивач вказує, що з відповіді ГУ ДПС у Вінницькій області від 06.03.2020, фактично податкового боргу зі сплати ЄСВ за 3 та 4 квартал 2018 року вже не існувало, у позивача виникла недоїмка вже зі сплати ЄСВ як ФОП за 3 та 4 квартали 2019 року. Не чекаючи нової податкової вимоги про сплату боргу, у позивача виникла необхідність повторно оплатити ЄСВ як ФОП за 3 та 4 квартал 2019 року.
Тому позивач втретє звернулась в суд з вимогою про повернення безпідставно стягнутих коштів. Рішенням ВОАС від 02.06.2020 у справі №120/1306/20-а визнано безпідставним та протиправним стягнення відповідачем з ОСОБА_1 коштів в сумі 4095,30 грн. в рахунок сплати вимоги №Ф-1357-12 від 18.10.2019 та стягнуто з відповідача на користь позивача вказані кошти.
В наслідок того, що вказане рішення тривалий час не набувало законної сили та незважаючи на неможливість швидкого повернення безпідставно стягнутих коштів, у позивача знову утворився борг перед податковими органами в результаті перерахування останніми сплачених планових коштів, як сплата ЄСВ для ФОП в рахунок погашення незаконно нарахованого боргу. У зв'язку з цим позивач знову змушена була заплатити вже сплачені податки в рахунок погашення ЄСВ як ФОП за 3 та 4 квартали 2019 року в розмірі 4095,30 грн.
Для визначення точного періоду оплати (призначення платежу) позивач звернулася з запитом до відповідача, на що її було листом зазначено, що «згідно даних інтегрованої картки платника ОСОБА_1 нараховано єдиний внесок: за 3 квартал 2018 року в сумі 1638,12 грн., термін сплати 19.10.2018, та за 4 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн., термін сплати 21.01.2019».
Після чого позивач 09.07.2020 повторно звернулася із запитом до відповідача для визначення податкового боргу із зазначення періодів виникнення такого боргу, однак роз'яснення по суті позивачу надано не було. Для погашення незаконно нарахованого боргу позивачу довелося сплатити кошти без призначення платежу, однак у неї знову виникли обґрунтовані побоювання та тривога щодо зарахування коштів за призначенням, а не сплати якого-небудь неіснуючого боргу.
ОСОБА_1 зазначає, що такими неправомірними діями відповідача, які тривали майже півтора роки, їй заподіяна моральна шкода, яка полягає у стресі, душевних стражданнях та постійному нервуванні, при цьому в неї з'явились захворювання. Крім того, спір з відповідачем став причиною не нарахування позивачу страхового стажу ГУ ПФУ у Вінницькій області, оскільки у зв'язку з наявністю «заборгованості» відповідач перестав надавати до Пенсійного фонду відомості щодо сплати позивачем страхових платежів ще з грудня 2017 року. Тому просила у рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача 80 000 грн.
В свою чергу, ДКСУ та ГУ ДКСУ у Вінницькій області надали відзиви на позов до суду, в яких вказують, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки відповідачів, тому просили відмовити в задоволені позову.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 15 000 гривень. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач ГУ ДКСУ у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволені позову.
В якості основного доводу скаржник зазначив, що в справі відсутні докази заподіяння позивачу моральної шкоди, оскільки довідка МЦ «Салютем», на яку посилається позивач, не може бути доказом того, що підвищене серцебиття у неї викликане саме внаслідок оскарження дій відповідача.
Позивач ОСОБА_1 та відповідач ДКСУ правом на подання письмового відзиву на скаргу не скористались.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25.03.2021 залучено до участі у цій справі Головне управління ДПС у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС в якості правонаступника Головного управління Головне управління ДПС у Вінницькій області.
Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду відповідає.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що позивачем доведено, що між протиправними діями відповідача та її душевними стражданнями, яких зазнала ОСОБА_1 у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, існує причино - наслідковий зв'язок, що в свою чергу дає підстави для висновку про завдання позивачу моральної шкоди.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом встановлено, що рішенням ВОАС від 22.04.2019 у справі № 120/1035/19-а, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії ГУ ДФС у Вінницькій області щодо нарахування ОСОБА_1 ЄСВ за ознакою незалежної професійної діяльності з 21.08.2018.
В даному рішенні встановлено, що 01.02.2017 позивач перебуває на обліку в податковому органі як ФОП, що обрала спрощену систему оподаткування (3 група) та є платником єдиного соціального внеску. Працівниками податкової повідомлено позивача, що з 21.08.2018 встановлено ознаку незалежної професійної діяльності, тому нараховано ЄСВ за 3 квартал 2018 року в розмірі 1638,12 грн. та за 4 квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн., тобто позивачу з 21.08.2018 проводилося подвійне нарахування ЄСВ.
Рішенням ВОАС від 06.12.2019 у справі №120/3470/19-а, яке набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.10.2019 року № Ф- 11357-12. В рішенні встановлено, що ГУ ДПС у Вінницькій області безпідставно здійснило нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Також рішенням ВОАС від 02.06.2020 у справі №120/1306/20-а, яке набрало законної сили, визнано безпідставним та протиправним стягнення відповідачем з ОСОБА_1 коштів в сумі 4095,30 грн. в рахунок сплати вимоги №Ф-1357-12 від 18.10.2019 та стягнуто з відповідача на користь позивача вказані кошти. В рішенні встановлено, що борг позивача відповідачем так і не було списано чи перераховано. В свою чергу, відповідач листом №5246/К/02-32-50-05 від 06.03.2020 повідомив позивача, що можливість списання боргу відсутня, оскільки в рішеннях судів не містяться норми щодо зменшення нарахувань та щодо скасування ознаки незалежної професійної діяльності. Також зазначено, що згідно даних ІС «Податковий блок» оскаржувана вимога була сплачена платником самостійно відповідно до платіжних доручень від 01.10.2019 та від 09.01.2020. Судом встановлено, що сплачені позивачем суми єдиного внеску за податковою вимогою, яка скасована судом, в сумі 4095 грн 30 коп. - є помилково сплаченими; факт надмірної/помилкової сплати позивачем єдиного внеску обумовлює повернення цих коштів податковим органом у передбаченому законодавством порядку.
Вказані рішення суду набрали законної сили і відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини встановлені в адміністративних справах, не підлягають доказуванню при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилалася на те, що внаслідок протиправних та незаконних дій відповідача, а саме подвійного нарахування ЄСВ, податкової вимоги щодо сплати боргу (недоїмки) та списання коштів, що встановлено рішеннями ВОАС, їй була завдана моральна шкода, яка полягає у занепокоєні, стресі, розчаруванні, відчутті несправедливості, тривалій невизначеності та в інших негативних переживаннях.
Ч.1 ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Ст. 19 КУ визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 56 КУ визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Серед заподіювачів шкоди законодавець виокремлює особливого суб'єкта - органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян.
Стаття 11 ЦК України передбачає, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно із статтею 23 цього Кодексу особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.
Так, відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як уже зазначалося, відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
З матеріалів справи вбачається, що рішеннями ВОАС від 22.04.2019, 06.12.2019 та 02.06.2020, які набули законної сили, визнано протиправність та незаконність дій ГУ ДФС (ДПС) України у Вінницькій області щодо подвійного нарахування позивачу ЄСВ, податкової вимоги щодо сплати боргу (недоїмки) та списання коштів позивача.
Факт протиправних та незаконних дій податкового органу, підтверджений рішеннями суду та не підлягає доведенню.
Судом встановлено, що відповідачем порушено законні права позивача, як платника ЄСВ на протязі тривалого періоду часу.
Тому відповідач своїми протиправними діями завдав моральну шкоду позивачу, яка полягає у занепокоєні, стресі, розчаруванні, відчутті несправедливості, тривалій невизначеності та в інших негативних переживаннях, яких ОСОБА_1 зазнала у зв'язку з неправомірним нарахуванням заборгованості відповідачем.
Суд першої інстанції, правильно зазначив, що позивачем доведено причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями відповідача та наявною шкодою.
З таким висновком погоджується апеляційна інстанція.
При прийнятті рішення щодо відшкодування моральної шкоди, суд враховує тривалість, характер, глибину та обсяг страждань позивача.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди.
Аналогічні правові позиції, викладені Верховним Судом в постанові від 24.03.2020 по справі № 818/17533/18.
Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у зв'язку з протиправними та незаконними діями відповідача, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яка виразилась в перенесенні останньою душевних страждань, розчаруванні та незручностях.
При цьому судом правильно визначено моральну шкоду у розмірі 15000,00 грн. та наведено належне мотивування такого висновку, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Відтак суд з'ясував усі доводи позивача щодо обґрунтування нею, як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідив надані докази, оцінив їх та визначив розмір шкоди.
В апеляційній скарзі відповідач не оскаржує розмір відшкодування, а тому апеляційний суд вважає, що стягнута сума судом першої інстанції не є очевидно не співмірною, тому відсутні підстави для перегляду розміру відшкодування моральної шкоди.
Щодо стягнення судових витрат, пов'язаних з витратами на професійну правничу допомогу в розмірі 843,75 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 в справі №826/1216/16.
Ст. 137 ЦПК України передбачає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п. 95 Рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року, п. п. 34-36 Рішення у справі «Гімайдуліна та інші проти України» від 10.12.2009 року, п. 88 Рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до договору від 03.02.2020 (а.с. 64-65) професійну правничу допомогу позивачу в суді першої інстанції надавав адвокат Лавренчук А.С., повноваження якого підтверджуються, ордером серії ВН № 156585 від 02.11.2020 (а.с. 59)та копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 60).
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надала суду договір; акт виконаних робі по договору; перелік розцінок на послуги з надання правової допомоги та меморіальний ордер від 06.10.2020 на суму 4500,00 грн. (а.с. 69).
Ч.4 ст.137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу повинен бути співмірним із рядом критеріїв, які визначені частиною 4 цієї статі.
Вказаний розмір витрат про надання професійної правничої допомоги є співмірним із складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання робіт, обсягом наданих послуг і виконаних робіт, ціною позову, тобто таким, що не суперечить вимогам ч.4 ст.137 ЦПК України.
Отже, ухвалюючи рішення та вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дотримався порядку визначеного ст.137 ЦПК України та правильно стягнув суму 843,75 гривень з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам. Оскільки позивач надала належні докази, які належним чином підтверджують виконаних адвокатом робіт та здійснених позивачем витрат, необхідних для надання професійної правничої допомоги.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що стягуючи витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції свій висновок належним чином не мотивував, однак це не впливає на правильність прийнятого рішення.
Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.
Суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що довідка МЦ «Салютем», на яку посилається позивач, не може бути доказом того, що підвищене серцебиття у неї викликане саме внаслідок оскарження дій відповідача. Як вбачається із рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги зазначену довідку, як доказ, а тому вказані доводи є необґрунтованими.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи позивача про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення скаржником норм матеріального та процесуального права.
При цьому апеляційним судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам процесуального та матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність ухваленого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що дана справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою.
На підставі викладеного, керуючись ст.367, 374, 375, 381-384, ст. 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, як відокремлений підрозділ ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до вимог п.2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 21 травня 2021 року.
Головуючий М.М. Якименко
Судді О.В. Ковальчук
Т.Б. Сало