Справа № 127/20976/20
Провадження № 22-ц/801/908/2021
Категорія: 80
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.
Доповідач:Якименко М. М.
21 травня 2021 рокуСправа № 127/20976/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача: Якименко М.М.,
суддів: Берегового О.Ю., Сала Т.Б.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Комунального закладу «Вінницький регіональний центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2021 року, ухвалене суддею Вінницького міського суду Вінницької області Вохміновою О.С.,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до КЗ «Вінницький регіональний центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з квітня 2015 року позивач працював сторожем в КЗ «Вінницький регіональний центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт». 14.12.2018 наказом № 71-к ОСОБА_1 звільнений з займаної посади згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з прогулом без поважних причин.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 24.12.2019, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 18.05.2020, визнано незаконним та скасовано наказ відповідача № 71-к від 14.12.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 п. 4 ст. 40 КЗпП України. Позивача поновлено на посаді сторожа та стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.12.2018 року по день ухвалення рішення - 24.12.2019, в розмірі 56 791,86 грн. Рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку в межах платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Позивач вказує, що рішення суду про поновлення його на роботі відповідачем не виконано, відповідний запис про поновлення на роботі в трудову книжку не внесений. Внаслідок цього позивач не може влаштуватись на іншу роботу, доходів не має, знаходиться на утриманні дружини, яка отримує мінімальну заробітну плату. Тому просив стягнути середній заробіток за час невиконання рішення суду за період з грудня 2019 року і станом на 31.12.2020 року в сумі 58 726,29 грн.
Державним виконавцем на відповідача неодноразово накладались штрафи. Однак рішення суду відповідачем не було виконано, тому 06.05.2020 Вінницьким ВП ГУНП у Вінницькій області відносно відповідача порушено кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України (невиконання судового рішення), в якому позивача визнано потерпілим.
ОСОБА_1 зазначає, що він передпенсійного віку, позбавлений роботи, неодноразово звертався до відповідача з приводу виконання рішення, а також до Вінницької обласної та міської прокуратури за захистом своїх прав. Такою бездіяльністю відповідача йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у стресі, душевних стражданнях та постійному нервуванні, при цьому в нього з'явилось ряд захворювань. Тому просив у рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача 45 000 грн.
Позивач вважає, що неправомірними діями відповідача йому завдані також матеріальні збитки в розмірі 26 318,67 грн.
Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 45 000 грн, матеріальні збитки в сумі 26 318,67 грн та середній заробіток за час невиконання рішення суду в сумі 58 726,29 грн.
Відповідач КЗ «Вінницький регіональний центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» надав відзив на позов до суду, в якому просить відмовити в задоволені позову, у зв'язку із безпідставністю, посилаючись на відсутність вакантних посад для поновлення позивача на роьботі.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25.12.2019 до 31.12.2020 в сумі 56 128, 92 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове про відмову в задоволені позову.
В якості основного доводу скаржник зазначав, що суд не взяв до уваги те, що рішення про поновлення на роботі не може бути виконаним, оскільки була проведена повна реорганізація комунального закладу та затверджено новий штатний розпис, в якому посада сторожа відсутня, що унеможливлює поновити позивача на роботі.
В свою чергу позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині стягнення середнього заробітку при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період в сумі 56 128, 92, тому, з огляду на положення ст. 367 ЦПК України, в іншій його частині апеляційним судом не перевіряється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду відповідає.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що наявність рішення суду про поновлення позивача на роботі, яке відповідачем по даний час не виконано, в силу ст. 236 КЗпП України є підставою для стягнення з останнього на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом встановлено, що наказом № 71-к від 14.12.2018 ОСОБА_1 звільнений з посади сторожа згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з прогулом без поважних причин (а.с. 12).
Постановою Вінницького апеляційного суду від 24.12.2019, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 18.05.2020, визнано незаконним та скасовано наказ відповідача № 71-к від 14.12.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 п. 4 ст. 40 КЗпП України. Позивача поновлено на посаді сторожа та стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.12.2018 року по день ухвалення рішення - 24.12.2019, в розмірі 56 791,86 грн. Рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку в межах платежу за один місяць допущено до негайного виконання (а.с. 18-21).
31.01.2020 Вінницьким апеляційним судом видано виконавчий лист про поновлення на роботі.
Відповідачем КЗ «Вінницький регіональний центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» сплачено позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 56 791,86 грн, що підтверджується платіжним дорученням №123 від 12.06.2020 (а.с. 61).
Рішенням Вінницької обласної ради від 26.09.2019 № 864 (а.с. 35-37) була проведена реорганізація КЗ «Вінницький регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт». Змінено найменування закладу та місцезнаходження, затверджено та надано термін для здійснення відповідних організаційно-правових заходів, пов'язаних із реорганізацією, включаючи скорочення персоналу та розробку з затвердження нового штатного розпису (а.с. 35-36, 64).
В новому штатному розписі від 17.03.2020 посади сторожа чи охоронця відсутні (а.с. 64), про що листами було повідомлено позивача та вказано, що КЗ «Інваспорт» станом на 07.09.2020 не може поновити позивача на посаді сторожа чи запропонувати альтернативну посаду відповідно до фаху позивача у зв'язку з їх відсутністю і, відповідно, провести виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, про що повідомлено відділ ДВС (а.с. 31, 65, 66).
20.02.2020 постановою державного виконавця на боржника накладено штраф за невиконання рішення суду (а.с. 34).
У зв'язку з невиконанням рішення суду, 10.04.2020 державний виконавець направив до Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області повідомлення про невиконання рішення суду від 24.12.2019 щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді сторожа. За даною заявою було порушене кримінальне провадження № 12020020010001025 від 06.05.2020 року за ст. 382 ч. 1 КК України (а.с. 29).
Постановою Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області від 12.09.2020 закрито кримінальне провадження № 12020020010001025 від 06.05.2020 за відсутності у діях керівника КЗ «Інваспорт» ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ст. 382 ч. 1 КК України (а.с. 38).
26.10.2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області постанова про закриття кримінального провадження від 12.09.2020 скасована (а.с. 81).
01.12.2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області визнано протиправною бездіяльність слідчого СВ ВВП ГУНП у Вінницькій області Рябцева І.В. у кримінальному провадженні №12020020010001025. Зобов'язано слідчого провести повне та об'єктивне досудове розслідування кримінального провадження (а.с. 118-120).
12.11.2020 року Центральним ВДВС у м. Вінниця Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) виконавче провадження № 61153802 про поновлення ОСОБА_1 на роботі завершене 12.11.2020 року відповідно до п. 11 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 138-139).
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
У відповідності до частини другої статті 129 Конституції України обов'язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов'язок полягає в тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
За змістом положень статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати не видання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
Аналогічні правові позиції, викладені Верховним Судом в постановах від 21.03.2021 по справі № 461/1303/19 та від 03 лютого 2021 року у справі № 757/37426/17-ц.
Судом встановлено, що в порушення вимог ч.7 ст. 235 КЗпП України, а також принципу обов'язковості судового рішення, на день розгляду справи постанова Вінницького апеляційного суду від 24.12.2019 про поновлення позивача на роботі, відповідачем, не виконана.
Дана обставина відповідачем не заперечується.
Як вбачається із матеріалів справи, у відповідності до вимог ст. 12, 81 ЦПК України відповідачем не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що ним видано наказ про поновлення позивача на роботі та фактично допущено до цієї роботи, або що невиконання судового рішення про поновлення на роботі сталося з вини самого працівника.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем постанова Вінницького апеляційного суду від 24.12.2019 про поновлення ОСОБА_1 на роботі не виконана, тому в силу вимог статті 236 КЗпП України наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
При цьому судом першої інстанції було правильно розраховано середній заробіток за час затримки виконання рішення, відповідно до положень статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.
Доводи апеляційної скарги, що суд не взяв до уваги те, що рішення про поновлення на роботі не може бути виконаним, оскільки була проведена повна реорганізація комунального закладу та затверджено новий штатний розпис, в якому посада сторожа відсутня, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Так, згідно рішення Вінницької обласної ради 26.09.2019 № 864 була проведена реорганізація комунального закладу. Однак, штатний розпис було затверджено 17.03.2020, а рішення апеляційного суду постановлено 24.12.2019. Тобто відповідач отримавши рішення суду до теперішнього часу його невиконав.
Інші доводи апеляційної скарги, які в цілому є ідентичними відзиву на позовну заяву, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд, та є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно і всебічно дослідив матеріали та обставини справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
При цьому апеляційним судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
За таких обставин, наведені в апеляційній скарзі доводи з приводу порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не можуть бути прийняті до уваги, оскільки є безпідставними.
Колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми процесуального права, які підлягають застосуванню, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване та справедливе судове рішення, яке відповідає вимогам процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність ухваленого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що дана справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою.
На підставі викладеного, керуючись ст.367, 374, 375, 381-384, ст. 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Комунального закладу «Вінницький регіональний центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до вимог п.2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 21 травня 2021 року.
Головуючий М.М. Якименко
Судді О.Ю. Береговий
Т.Б. Сало