Справа № 136/888/20
Провадження № 22-ц/801/857/2021
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.
Доповідач:Сало Т. Б.
21 травня 2021 рокуСправа № 136/888/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Ковальчука О.В., Якименко М.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 18 лютого 2021 року, ухвалене суддею Кривенком Д.Т., в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У червні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 23 050,92 грн за кредитним договором №б/н від 29.05.2015 станом на 03.05.2020 та судові витрати у розмірі 2102 грн.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписав заяву №б/н від 29.05.2015. Відповідач підтвердив свою згоду, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
У порушення умов кредитного договору, у відповідача станом на 03.05.2020 виникла заборгованість у загальному розмірі 23 050,92 грн, з яких: 13 860,94 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3 905,41 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 3 710,72 грн - пеня; штрафи - 500 грн (фіксована частина) та 1073,85 грн (процентна складова).
Порушення ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 18 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Скарга мотивована тим, що відповідачем не заявлялися позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним або нікчемним; відповідачем не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту, а також доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення кредитних коштів, таким чином банк має право вимагати захисту своїх прав через суд, про що йде мова в постанові ВС від 03.07.2019 у справі №342/180/17; виписка по рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту; суд першої інстанції у разі незгоди з розрахунком повивача по відсоткам міг навести власний розрахунок, виходячи з визначеної ст. 625 ЦК України ставки - 3% річних.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності банком позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Встановлено, що 29.05.2015 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, у якій зазначено, що дана заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.18).
Відповідно до довідки банку, ОСОБА_1 отримав наступні кредитні картки: НОМЕР_1 - 08.08.2016 з терміном дії до квітня 2018 року та НОМЕР_2 - 19.08.2014 з терміном дії до серпня 2018 року (а.с.17).
Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , 22.11.2015 встановлений кредитний ліміт в розмірі 2000 грн, який змінювався в подальшому банком (а.с.16).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 03.05.2020 становить 23 050,92 грн: 13 860,94 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3 905,41 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 3 710,72 грн - пеня; штрафи - 500 грн (фіксована частина) та 1073,85 грн (процентна складова).
У ст. 1054 ЦК України зазначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В анкеті-заяві від 29.05.2015 зазначено лише особисту інформацію ОСОБА_1 , зокрема, персональній дані, адресу проживання, контактну інформацію тощо.
У заяві відсутні відомості про вид картки та умови, відповідно до яких картка повинна була діяти і обслуговуватися, домовленість сторін про бажаний розмір кредитного ліміту, строк повернення кредиту, розмір і порядок нарахування процентів, відповідальність запорушенняумов договору тощо.
Тобто вказана анкета-заява, на яку позивач посилається як на підставу відкриття карткового рахунку та отримання відповідачем кредиту, не містить істотних умов кредитного договору, визначених ст. 638, 1054 ЦК України.
Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу, оскільки позивачем не доведено укладання кредитного договору.
Фундаментальним для здійснення розрахунків (чи з метою перевірки таких розрахунків) є умови договору, згадані вище, і які відсутні в даному випадку, що унеможливило перевірку судом першої інстанції розрахунок заборгованості за кредитним договором.
В постанові від 02.12.2020 у справі №161/5267/20 Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
При цьому згідно пункту 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу);
В апеляційній скарзі банк зазначає, що наявна в матеріалах справи виписка по картковому рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, і вона повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами, однак, до матеріалів справи позивачем не додано виписки по рахунку або інших первинних бухгалтерських документів (видаткових касових чи меморіальних ордерів, тощо), які б підтверджували виконання умов кредитного договору.
Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Таким чином, матеріали справи не містять письмових доказів на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за кредитним договором від 29.05.2015 та користування ним кредитними коштами.
Відповідно до наданого позивачем Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» від виду кредитної карти («Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT» чи «Універсальна GOLD») залежать: пільговий період кредитування, базова процентна ставка в місяць, розмір обов'язкового щомісячного платежу, розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, розмір комісії за кредитне обслуговування карти.
Суд першої інстанції вірно виходив з того, що долучені позивачем до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та анкета-заява від 29.05.2015 не містять інформації, що саме ці Тарифи та Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з ними погодилася ОСОБА_2 шляхом проставлення підпису у анкеті-заяві.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Отже, позивачем не надано належних і допустимих доказів, що Умови, які є частиною договору про надання банківських послуг та з якими відповідач був ознайомлений станом на день укладення договору (29.05.2015) та Умови, долучені до позовної заяви, є однаковими.
Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (29.05.2015) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (26.06.2020), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Роздруківка Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вказаний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 .
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження існування зобов'язань за договором (тіло кредиту, відсотки, строк тощо), відсутні й правові підстави для застосування наслідків порушення зобов'язання.
Додані до позовної заяви довідки банку (про видані картки та зміну умов кредитування) не беруться апеляційним судом до уваги, так як, по-перше, ці довідки складає банк на власний розсуд, по-друге, вони не містять підписів позичальника, і, з метою встановлення їх дійсності, не можна співставити з іншими доказами.
Таким чином, суд першої інстанції встановив всі обставини справи, надав їм належну оцінку, дослідив надані сторонами докази та, з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, ухвалив законне і обґрунтоване рішення.
Не заслуговують на увагу та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не заявляв позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним або нікчемним, оскільки це не позбавляє суд обов'язку щодо встановлення дійсних обставин справи.
Твердження апелянта про те, що відповідачем не оспорювалася заборгованість відхиляються колегією суддів, оскільки в справі, що розглядається, в першу чергу потребує доказування наявність кредитних відносин і обов'язок по доказуванню цієї обставини лежить саме на позивачеві.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У даному випадку позивач зобов'язаний довести розмір кредиту, наданого банком, строк, на який виданий кредит та проценти за користування кредитом.
Оскільки позивачем не доведено факту наявності між сторонами кредитних відносин, то і у відповідача не виник обов'язок (право) спростувати зазначену обставину.
Через відсутність підстав для задоволення позову, не беруться колегією суддів до уваги також і доводи апеляційної скарги з приводу сплати відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 18 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді О.В. Ковальчук
М.М. Якименко