Справа № 125/63/21
Провадження № 22-ц/801/923/2021
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Салдан Ю. О.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
21 травня 2021 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б.,
суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Чубар Оксана Василівна, на рішення Барського районного суду Вінницької області від 18 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Салдан Ю. О. в залі суду в м. Бар Вінницької області, повний текст судового рішення складено 23 лютого 2021 року,
у цивільній справі № 125/63/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
встановив:
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, обґрунтувавши свої вимоги тим, що 28.05.2020 дав відповідачу у борг 450 доларів США, що на день позики становило 12 150 грн. На підтвердження зобов'язання за договором позики відповідач написала розписку. Відповідач зобов'язалась повернути кошти протягом шести місяців з дати написання розписки (28.05.2020), тобто до 28.11.2020, однак борг не повернула. Посилаючись на норми статей 1046, 1047, 1049, які регулюють договір позики, і норми статей 525, 526 ЦК України, що регулюють правовідносини стосовно виконання зобов'язань, а також на презумпцію правомірності правочину, встановлену статтею 204 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача на його користь несплачену суму боргу за договором позики у розмірі 12 150 грн.
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 18 лютого 2020 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 несплачену суму боргу в розмірі 12 150 (дванадцять тисяч сто п'ятдесят) гривень. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надана позивачем розписка є належним підтвердженням виникнення між сторонами зобов'язань за договором позики, які відповідач не виконала. З цих підстав суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим і його слід задовольнити.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якої дії адвокат Чубар О. В., подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що таке рішення є незаконним та необґрунтованим. Вказує, що місцевим судом було неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини справи, не надано належну оцінку доказам, тому просить скасувати рішення та прийняти нове рішення про відмову позивачу в задоволенні позову в повному обсязі. Також просить стягнути з позивача на її користь витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн, з яких: 5 000 грн - витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції та 3 000 грн витрати на правничу допомогу в апеляційному суді, та судовий збір у розмірі 1 362 грн.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, оскільки в судовому засіданні з пояснень сторін було встановлено, що позивач забажав збільшити вартість договору купівлі-продажу та вимагав з відповідача доплатити кошти, яких у відповідача дійсно не було. Вказані пояснення позивач не оспорював, тим самим підтвердив їх достовірність. Неправильно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що між сторонами виникли зобов'язання із договору позики за статтею 1046 ЦК України, оскільки судом не було встановлено факту існування боргу. Також відповідач зазначає, що судом першої інстанції не досліджувався такий доказ, як договір купівлі-продажу, не встановлювались такі обставини справи, як виготовлення нового Звіту про оцінку майна з іншою вартістю майна. Вказує, що вона дійсно написала таку розписку в приміщенні нотаріальної контори з метою вирішення питання щодо оформлення права власності на квартиру, однак будь-яких коштів у борг від позивача не отримувала, в тексті розписки відсутні будь-які відомості щодо дати отримання коштів, відсутні будь-які умови отримання відповідачем у борг коштів. Жодних пояснень щодо наявності боргу сторони не надавали і у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності боргу та будь-які докази щодо відмови відповідача передати кошти позивачу згідно з Звітом про оцінку майна. Вважає, що не встановивши фактичних обставин справи, суд першої інстанції поспішно зробив висновок, застосувавши до спірних правовідносин норми статей 1047, 1049 ЦК України.
У апеляційній скарзі представник відповідача посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.11.2015 у справі №6-1967цс15, за яким розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми, і має містити умови отримання позичальником суми у борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів, який, на її думку, не було досліджено судом першої інстанції.
Також вказує, що суд першої інстанції без будь-яких підстав та обґрунтувань, самостійно дійшов висновку, що у даному випадку мають місце правовідносини врегульовані статтею 1053 ЦК України. Звертає увагу, що при застосуванні норм статті 1053 ЦК України судам необхідно враховувати позицію Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі № 609/67/18, який дійшов висновку, що заміна первинного зобов'язання новим між тими самими сторонами (новація) повинна містити у новому договорі вказівку на первинне і нове зобов'язання та наміри сторін вчинити новацію. Отже, на думку представника відповідача, підстави вважати, що між сторонами мала місце домовленість про новацію боргу у позикове зобов'язання, відсутні, оскільки на підставі наданих позивачем доказів неможливо встановити існування між ними первинного зобов'язання, внаслідок якого виник борг відповідача, та досягнення згоди на його припинення новацією у позикове зобов'язання, що є обов'язковою умовою новації.
Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує проти вимог апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відзив мотивовано тим, що зважаючи на факт визнання відповідачем написання розписки, ОСОБА_2 знала і розуміла, що відбувається заміна боргового зобов'язання. А саме, що вона зобов'язана доплатити конкретну суму коштів позивачу у конкретний термін, розписка була написана на підтвердження наявності боргу, що виник через недоплату коштів за купівлю 1/2 частки у спільній квартирі, відповідач цю обставину визнала у судовому засіданні. Вважає, що вказана розписка є реальною та такою, яка тягне за собою зобов'язання настання обставин визначених у ній і оспорюванню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини третьої статті 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, суд першої інстанції виходив із того, що надана позивачем розписка є належним підтвердженням виникнення між сторонами зобов'язань за договором позики, які відповідач не виконала.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено, що 28.05.2020 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики, на підтвердження укладення якого ОСОБА_2 власноруч написала розписку. Ці обставини підтверджуються наданою позивачем розпискою від 28.05.2020, та визнанням факту написання розписки відповідачем.
Розписка була написана на підтвердження наявності боргу, що виник через недоплату відповідачем коштів за купівлю 1/2 частки позивача у спільній квартирі сторін. Ці обставини визнані сторонами у судовому засіданні, а тому не підлягають доказуванню. Відповідач у відзиві також визнала ту обставину, що розписка була написана з метою вирішення питання щодо оформлення права власності на квартиру.
Відповідач зобов'язалась віддати ОСОБА_1 гроші у сумі 450 доларів США у строк 6 місяців з дати написання розписки, однак коштів не повернула. Ці обставини підтверджуються змістом розписки від 28.05.2020, визнанням відповідачем у судовому засіданні тієї обставини, що вона розуміла валюту зобов'язання саме як долари США. На підтвердження валюти зобов'язання свідчить і загальновідомий факт про те, що однією із найпоширеніших видів валюти, які використовуються в Україні і доступні у кожному пункті обміну валют, є саме долари США, а не долари будь-якої іншої країни.
Згідно з статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.
Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом першої інстанції встановлено наявність домовленостей сторін про заміну боргу, який виник із договору купівлі-продажу, позиковим зобов'язанням. Така заміна відповідно до норм статті 1053 ЦК України є правомірною і свідчить про виникнення між сторонами правовідносин позики, не зважаючи на те, що кошти позивачем відповідачу фактично не передавалися.
У зв'язку з цим суд першої інстанції обґрунтовано відхилив аргумент відповідача та її представника про те, що відповідач не отримувала в борг будь-яких коштів, оскільки кошти фактично не передавалися, а мали місце правовідносини, врегульовані статтею 1053 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 26.09.2018 №483/1953/16-ц висловився про можливість написання боргової розписки в ситуації відсутності достатніх коштів для розрахунку при укладенні договору купівлі-продажу і виникнення на підставі такої розписки позикових зобов'язань відповідно до норм статті 1053 ЦК України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що нею передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Оскільки у цій справі встановлено, що кошти ОСОБА_2 дійсно не передавалися, а мала місце за домовленістю сторін заміна боргу, що виник із договору купівлі-продажу, позиковим зобов'язанням, розписка містить зобов'язання позичальника повернути кошти, то правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2015 у справі №6-1967цс15 не можуть бути враховані як такі, що зроблені за інших фактичних обставин. Так, у вказаній справі, яка розглядалася Верховним Судом України, мала місце фактична передача коштів, а сама розписка про отримання грошових коштів не містила зобов'язання про їх повернення.
Законодавством не встановлено обов'язкові реквізити розписки, а тому правова природа такого документа повинна визначатися з урахуванням обставин конкретної справи.
У розписці визначено, що вона містить дані про позикодавця і позичальника, зокрема: зазначено повністю прізвище, ім'я, по батькові позичальника і дату її народження, позикодавця вказано у спосіб зазначення обов'язку ОСОБА_2 повернути кошти саме ОСОБА_1 . Розписка також містить умови отримання позичальником коштів у борг, зокрема: умови щодо суми, отриманої у борг, а саме 450 доларів, які розумілися сторонами як долари США; умови щодо строку повернення коштів, а саме у строк 6 місяців з дати написання розписки; відсутність умов щодо сплати процентів свідчить про те, що така умова сторонами не узгоджувалась. А тому немає підстав вважати розписку такою, яка немає ознак договору позики.
У судовому засіданні при розгляді справи місцевим судом було встановлено, що договір виник у результаті заміни боргу, який виник із договору купівлі-продажу, такий борг був замінений позиковим зобов'язанням.
Отже суд дійшов обґрунтованого висновку про те, між сторонами виникли договірні зобов'язання на підставі договору позики. Правовідносини сторін врегульовано §1 Глави 71 ЦК України, які регулюють договір позики, а також нормами ЦК України, які встановлюють загальні положення про зобов'язання та правочини.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Положеннями статті 1053 ЦК України визначено, що за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).
Згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
ОСОБА_2 у судовому засіданні було підтверджено, що розписка писалася нею у приміщенні нотаріальної контори, на заміну боргу по недостатній сумі по сплаті частки квартири для укладення договору купівлі-продажу.
Оригінал боргової розписки знаходиться у позивача.
Зважаючи на факт визнання ОСОБА_2 написання розписки, відповідач знала і розуміла, що відбувається заміна боргового зобов'язання. А саме, що вона зобов'язана доплатити конкретну суму коштів ОСОБА_1 у конкретний термін, розписка була написана на підтвердження наявності боргу, що виник через недоплату коштів за купівлю 1/2 частки у спільній квартирі, вказану обставину відповідач визнала у судовому засіданні.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що позивач забажав збільшити вартість договору та вимагав з ОСОБА_2 доплатити кошти яких у неї не було, оскільки доказів на підтвердження того, що скаржник зверталась до правоохоронних органів з приводу примушування її до укладення договору вона не надала, а також не зазначила про оскарження договору позики в судовому порядку.
Також відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не досліджувався такий доказ, як договір купівлі-продажу, не встановлювались такі обставини справи, як виготовлення нового Звіту про оцінку майна з іншою вартістю майна.
Такі аргументи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір купівлі-продажу не є предметом спору, та правильно застосував норму статті 1053 ЦК України до спірних правовідносин, відповідно до якої за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.
Предметом позики за вказаною статтею, буде різниця між належними до сплати і уже сплаченими коштами (при купівлі-продажу покупець не повністю сплатив ціну та бажає отримати відстрочення платежу), а не грошові кошти переданні у борг, як зазначає відповідач у апеляційній скарзі.
Юридичною підставою договору позики, що виникає при новації, буде угода сторін про припинення первісного зобов'язання. Отже договір купівлі-продажу не є і не може виступати доказом у цій справі, оскільки первісне зобов'язання припинено, натомість виникло нове зобов'язання між тими самими сторонами згідно з вимогами частини другої статті 604 ЦК України.
Колегія суддів також відхиляє посилання у апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 609/67/18 (про визнання договору оренди землі недійсним), оскільки у цій справі інший предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також інше матеріально-правове регулювання спірних відносин, ніж у справі, яка є предметом перегляду.
Відповідач ОСОБА_2 у апеляційній скарзі зазначає, що місцевим судом неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини справи, не надано належну оцінку доказам, проте предметом спору є стягнення боргу за договором позики, отже судом першої інстанції повністю з'ясовано обставини, що стосувалися боргової розписки та несплаченого боргу. Єдиним доказом у справі була боргова розписка, яка в судовому засіданні розглядалася, була додана до матеріалів справи і факти викладенні у ній підтвердженні сторонами у судовому засіданні.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Вказані вимоги закону були дотримані місцевим судом.
За таких обставин суд першої інстанції ухвалив законне та справедливе рішення про стягнення із відповідача на користь позивача суми заборгованості за договором позики, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідно до статті 375 України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, отже відповідно до положень статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв'язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Чубар Оксана Василівна, залишити без задоволення.
Рішення Барського районного суду Вінницької області від 18 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Повний текст постанови складено 21 травня 2021 року.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: І. В. Міхасішин
І. М. Стадник