Справа №:755/3338/20
Провадження №: 1-кп/755/792/21
"05" травня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захиснока ОСОБА_5
провівши в приміщені суду в м. Києві відкрите підготовче судове засідання на підставі обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100040000423 від 20 січня 2020 року відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України,
11 лютого 2021 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Прокурор у підготовчому судовому засіданні просив постановити ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акта не вбачає, крім того справа підсудна Дніпровському районному суду м. Києва.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 заперечувала щодо призначення обвинувального акту до судового розгляду, вказавши на його невідпоівдність вимогам КПК.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку адвоката.
Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши обвинувальний акт, дійшов такого висновку.
Згідно із ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право, серед іншого, повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити, зокрема, відомості про анкетні дані обвинуваченого, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність і формулювання обвинувачення.
Як передбачено п. 13 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» (Abramyan v. Russia) від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (рішення від 19 грудня 1989 у справі «Камасінскі проти Австрії» № 9783/82, п. 79). Крім того, Суд констатував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 у справі «ПелісьєтаСассі проти Франції», п.52).
Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується саме змісту фактичних обставин кримінального правопорушення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд з прав людини покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).
Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» (Mattoccia v. Italy)від 25 липня 2000 року.
Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).
Таким чином, висунуте особі обвинувачення повинно бути зрозумілим як сторонам кримінального провадження, так і суду.
Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, направлений до суду обвинувальний акт щодо ОСОБА_4 вказаним вимогам не відповідає.
Як зазначено в обвинувальному акті, ОСОБА_4 інкримінується вчинення кримінального правопорушення у співучасті з ОСОБА_6 , який не є стороною кримінального провадження у розумінні ст. 3 КПК України у кримінальному провадженні № 12020100040000423 від 20 січня 2020 року, а досудове розслідування щодо нього здійснювалося в окремому провадженні.
Вказавши в обвинувальному акті прізвище ОСОБА_6 , як співучасника вчинення злочину разом з ОСОБА_4 , орган досудового розслідування мав виконати вимоги ст. 290 КПК України, висунути обвинувачення, а в обвинувальному акті зазначити його повні анкетні дані.
За таких обставин, на думку суду, при здійсненні судового розгляду кримінального провадження в межах поданого прокурором обвинувального акта, в якому зазначається як співучасник скоєння кримінального правопорушення особа, щодо якої виділені матеріали досудового розслідування в окреме кримінальне провадження, не являється за можливе реалізувати його право на особисту присутність в судовому засіданні зокрема та право на захист загалом.
Натомість, міжнародні стандарти у галузі судочинства послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист, прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні, права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Суд вважає, що такий виклад обвинувачення щодо ОСОБА_4 є неприпустимим, оскільки містить посилання на вчинення злочину в співучасті з особою, яка не є обвинуваченим в даному кримінальному провадженні, що свідчить про порушення вимог Конституції України та КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 110, 290, 291, 293, 314, 369-372, 374, 395 КПК України, суд
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100040000423 від 20 січня 2020 року відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, - повернути прокурору Дніпровської окружної прокуратури м. Києва.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом семи днів з моменту її проголошення.
Оголошення повного тексту призначити на 11 травня 2021 року об 11 годині 20 хвилин.
Суддя: ОСОБА_1