Справа № 487/2480/19
Провадження № 2/487/68/21
13.05.2021 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гаврасієнко В.О., за участю секретаря Полінкевич К.Г., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу, поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частину квартири
11.04.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 01.08.2001 року по 13.09.2002 року, поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги позивач мотивувала тим, що вона перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі з 13.09.2002 року. До реєстрації шлюбу, а саме, з 13.01.1999 року у них з відповідачем виникли романтичні відносини. З 01.08.2001 року вона разом з відповідачем оселилася у квартирі батьків відповідача за адресою АДРЕСА_2 . У вказаній квартирі вона з відповідачем спільно проживали до жовтня 2003 року. 23.03.2002 під час спільного проживання однією сім'єю з відповідачем, на спільні кошти їх сім'ї, а також на кошти її батьків, її батьками та батьками відповідача придбано як подарунок їм на весілля квартиру АДРЕСА_1 . При цьому, квартира була за спільним рішенням їх батьків оформлена на відповідача як на главу сім'ї. Кошти, виділені її батьками були коштами, зібраними її батьком, ОСОБА_5 , із власної заробітної плати та від продажу квартири АДРЕСА_3 , а також зібраними її мамою, ОСОБА_6 , від продажу квартири АДРЕСА_4 . У жовтні 2003 року після проведення спільними зусиллями їх сім'ї ремонту вони з відповідачем переїхали до спірної квартири, де і проживали разом до 2018 року. Таким чином, вони з відповідачем з 01.08.2001 року спільно проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, разом відпочивали та вели спільний сімейний бюджет, несли спільні витрати. 11.05.2018 рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва у справі №487/1678/18 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. Таким чином, відповідач під час проживання однією сім'єю з позивачкою набув право власності на нерухоме майно, отримане їх сім'єю на весілля. Відповідач і на даний є власником вказаної квартири. Оскільки право власності на спірну квартиру було набуто відповідачем під час шлюбних відносин та ведення спільного господарства, то вона являється об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто її власністю та власністю її чоловіка - ОСОБА_4 , відповідача. Реєстрація відповідачем права власності на вказану квартиру на себе свідчить про відсутність його згоди на поділ майна та про наявність спору про право. Таким чином, право позивача на частку у спільному майні подружжя підлягає захисту судом.
22.05.2019 року до суду надійшов відзив представника відповідача адвоката Абакумова С.М., у якому останній просив відмовити у задоволенні позовної заяви. У відзиві зазначив, що посилання позивача на ту обставину що з 01.08.2001 року вона почала спільно проживати з відповідачем у квартирі його батьків не може бути підставою вважати, що на той час сторони вели спільне господарство, оскільки з вересня 2001 року відповідач відправився на заробітки до Російської Федерації, а позивач залишилась проживати в м. Миколаєві, що унеможливлює спільне проживання та ведення спільного господарства між сторонами. Крім того доводи позивача щодо спільних коштів подружжя на придбання спірної квартири не відповідають дійсності, оскільки спірна квартира була придбана за кошти батьків відповідача від продажу квартири та житлового будинку. Першочергово квартиру планували придбати на ім'я матері відповідача ОСОБА_7 , а згодом батьки вирішили придбати квартиру, зазначивши покупцем ОСОБА_4 , що вказує на те, що спірна квартира була придбана на особисті кошти батьків відповідача і не є спільно нажитим майном подружжя. Кошти батьків позивача від продажу квартир не були спрямовані на придбання спірної квартири. Фотографії, долучені позивачем до позову не можуть бути підтвердженням сімейних відносин та спільного проживання, оскільки не містять будь-якої інформації окрім наявності стосунків без прив'язки до дати та місця їх здійснення.
13.08.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому вона зазначила, що відповідачем не доведений факт його відправлення на заробітки до Російської Федерації та виїзди відповідача на заробітки не свідчать про відсутність фактичних сімейних відносин між ним та позивачем. Також зазначила, що частина коштів на придбання спірної квартири надавалась з коштів сім'ї позивача та відповідача.
Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, наполягали на задоволенні позову з підстав зазначених у позовній заяві.
Позивач пояснила, що з 1999 року у них з відповідачем були романтичні відносини, а з серпня 2001 року вони проживали разом. У березні 2002 року на спільні кошти батьків придбали квартиру, у якій разом робили ремонт та яку подарували їм на весілля.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що дійсно між ним та позивачем були романтичні відносини близько трьох років до реєстрації шлюбу, але мови про спільне проживання не йшло, він готувався до весілля та самостійно заробляв кошти. Їм не було де жити, іноді вони залишались на ночівлю вдома одне одного оскільки жили далеко, але сімейними відносинами це не можна назвати, оскільки коштів у них ще не було, вони були студентами та він тільки починав свою трудову діяльність.
Представник відповідача адвокат Абакумов С.М. в судовому засіданні пояснив, що посилання позивача на те, що з 01.08.2001 року вони спільно проживали з відповідачем не відпадають дійсності, оскільки с вересня 2001 року відповідач виїхав до Російської Федерації на заробітки. У сторін були з 1999 року романтичні стосунки, але спільного проживання та ведення спільного господарства не було. Спірна квартира була придбана на кошти батьків відповідача, мама відповідача давала завдаток на квартиру. На момент відносин діяв Кодекс про шлюб та сім'ю, який не передбачав взагалі визначення поняття спільного проживання.
Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що позивач є її донькою. В січні 1999 року вона познайомилась із відповідачем, з яким зустрічалась до 2001 року. У 2001 року сторони переїхали проживати до батьків відповідача на АДРЕСА_5 році одружились і жили у мами відповідача. Потім придбали квартиру по АДРЕСА_6 , де і проживали. Вона давала 2000 доларів США матері відповідача на купівлю зазначеної квартири та на весілля подарували ключі від квартири, де вони зробили ремонт на подаровані на весілля кошти. Квартиру купували на весілля сторонам, а не відповідачу. Вона продала квартиру на АДРЕСА_7 та купила собі квартиру на АДРЕСА_8 та дала кошти на купівлю квартири сторонам.
Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що позивачка є її тіткою. З 1999 року сторони зустрічались, у них були добрі відносини, а з восени 2001 року сторони почали жити разом у матері відповідача на АДРЕСА_7 , вона приїжджала до них гостювати та допомагали прибирати на АДРЕСА_7 , тому вона зрозуміла що ОСОБА_9 проживає у даній квартирі, там були її речі у окремій маленькій кімнаті. Відповідач працював на той час у м. Москва, місяць через місяць, але позивач залишалась проживати у квартирі мами відповідача.
Свідок ОСОБА_10 в судому засіданні пояснила, що з 1999 року вона знайома із позивачем. З 2001 року сторони проживали разом із батьками відповідача,вони часто були у них вдома на святах так як у них родинні зв'язки. Восени 2002 року у них було весілля, а у 2003 році вони переїхали до нової квартири. Коли приходили в гості то тато відповідача казав, що ОСОБА_11 найкраща невістка, допомагає вдома, бачила речі ОСОБА_11 у квартирі. Квартира по АДРЕСА_6 була придбана за спільні кошти батьків сторін та подаровані сторонам на весілля гроші. Відповідач працював місяць через місяць в Москві, але на час його від'їзду позивач залишалась проживати у квартирі батьків відповідача.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що він є батьком позивача. Сторони познайомились у 1999 році, а з 2001 року вони вирішили проживати у цивільному шлюбі і почали жити у батьків відповідача. У 2002 році вони із батьками відповідача вирішили купити квартиру і він дав 2000 доларів США на купівлю квартири для них, а у 2003 році вони переїхали проживати у куплену квартиру. Він був у гостях у квартирі де вони проживали на АДРЕСА_7 і бачив, що вони живуть у окремій кімнаті. Квартиру вирішили оформили на відповідача, оскільки у позивача вже була квартири.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що відповідач є його зведеним братом. Відповідач познайомився з позивачем у 1999 році та познайомив і його з позивачем і він знав, що це дівчина відповідача. Наприкінці 2001 року він дізнався, що позивач проживає разом з відповідачем у квартирі батьків відповідача. Відповідач у той час їздив працювати у Росію десь з восени 2001 року. Він часто бачив у квартирі ОСОБА_11 , вона прала, готувала їжу, займалась господарством, а у новорічну ніч з 2001 року на 2002 рік ОСОБА_14 зробив ОСОБА_11 пропозицію одружитися. На весілля батьки сторін вирішили придбати сторонам квартиру та на весіллі батьки вручили їм ключі від квартири. Гроші на купівлю квартири давали батьки позивача та відповідача. Квартиру придбали приблизно за 8000 доларів США.
Свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона є матір'ю відповідача. Сторони познайомились у 1999 році, їх сім'я на той час жили у мікрорайоні Матвіївка. Сторони у вересні 2002 року почали жити разом. У жовтні 2001 року вони продали будинок у Матвіївці. Також у них була квартира по АДРЕСА_7 , у яку вони переїхали приблизно 20.10.2001 року. 23.03.2002 року вона особисто придбала квартиру сину за 8200 доларів США. В Матвіївці продали будинок за 10000 доларів США. Позивач не жила в їх квартирі на АДРЕСА_7 , а почали сторони жити у них у квартирі після одруження з 13.09.2002 року. Оскільки у сватів не було грошей, тому вона на весіллі сказала що квартира подарунок від батьків. У сватів не було зовсім грошей. У її чоловіка не було руки, тому він соромився і тому не любив щоб у нього в квартирі хтось був. Відповідач перший раз поїхав на заробітки до Росії у вересні 2001 року.
Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснила, що вона є невісткою відповідача. У 1999 році сторони познайомились. У той час не було поняття цивільний шлюб. Коли сторони зустрічались, то відповідач жив у Матвіївці, у квартирі разом сторони не проживали разом до весілля.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, свідків, дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У відповідності до вимог ст. 12 ЦПК України, які кореспондуються з вимогами ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 77 ППК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до показів свідків, спільних фотокарток позивача та відповідача, відеозапису, наявних в матеріалах справи, сторони проживали однією сім'єю, як чоловік та дружина, без реєстрації шлюбу з 01.08.2001 року по 13.09. 2002 року.
23.03.2002 під час спільного проживання однією сім'єю сторін на спільні кошти їх сім'ї, а також на кошти батьків сторін придбано як подарунок на весілля квартиру АДРЕСА_1 .
При цьому, квартира була за спільним рішенням оформлена на відповідача, що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.03.2019 №160769547.
13 вересня 2002 року Міським відділом реєстрації актів громадянського стану Миколаївського обласного управління юстиції, Україна а/з №805 зареєстрований шлюб ОСОБА_4 та ОСОБА_16 . Згодом у сторін народилась дитина, син - ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить копія свідоцтва про народження дитини.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11.05.2018 року шлюб між сторонами розірвано.
Як випливає зі змісту ст. 3 СК України, характерною ознакою сім'ї є спільне проживання осіб, які пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки.
Судом встановлено, що сторони по справі придбали спірну квартиру за час спільного проживання однією сім'єю з серпня 2001 року по вересень 2002 року, внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, та за спільні грошові кошти, а також кошти батьків. Спірна квартира була придбана для сумісного, окремого від батьків, проживання. Після купівлі квартири сторони сумісними зусиллями та на сумісні кошти робили ремонтні роботи у квартирі.
У сторін є спільна дитина, було спільне житло і побут.
Відповідно до змісту ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Судом встановлено, що спірна квартира набута сторонами за час спільного проживання однією сім'єю, не перебуваючі у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Ця квартира належить їм на праві спільної сумісної власності. Інший правовий режим цієї квартири не встановлений письмовим договором між сторонами по справі.
Згідно з положеннями ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц, провадження № 14-712цс19 дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Пункт 23 Постанови Пленуму ВСУ № 11від 21 грудня 2007 р., передбачає, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до п.30 Постанови Пленуму від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним, поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної приватної власності та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном. Що є об'єктом спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ майна подружжя буде встановлено, що один з них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю; майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Згідно статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
Таким чином, Закон передбачає можливість і необхідність визначення ідеальної частки у праві спільної сумісної власності подружжя дружини та чоловіка внаслідок чого така спільна власність набуває правового режиму спільної часткової власності. Зі змісту ст. 70 СК України та 372 ЦК України випливає, що такі частки є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Суд виходить із рівності часток сторін у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 тому, що інше не встановлено домовленістю між ними або законом, в тому числі СК України та ЦК України або рішенням суду. Тому, частки кожного із названих співвласників становлять по 1/2.
Як передбачено ст. 328 ЦК України право власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, розглянувши справу в межах визначених предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд вважає, що позовні вимоги доведені належними і допустимими доказами, тому позов підлягає задоволенню.
В зв'язку зі звільненням позивача від сплати судового збору та задоволенням позовних вимог у повному обсязі, судовий збір в сумі 1536,80 грн. покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 74, ч. 1 ст. 74, ч. 2 ст. 74, ч. 1 ст. 60, 65 , 69, 70 СК України, ст.ст. 10, 11, ч.1 ст.27, 58-60, 209, 258, 259, 264, 265, 273 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу, поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частину квартири - задовольнити.
Встановити факт проживанняОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01.08.2001 року по 13.09. 2002 року.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Визнати заОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати 1536,80 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського Апеляційного суду або через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , проживає: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_4 , проживає: АДРЕСА_10 .
Повне судове рішення складено 21 травня 2021 р.
Суддя: В.О. Гаврасієнко