Номер провадження 2/754/1000/21
Справа №754/10171/20
Іменем України
29 квітня 2021 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Саламон О.Б.
з участю секретаря Крутікової-Вільховченко І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Петришина Василя Михайловича, ОСОБА_2 про скасування запису державного реєстратора, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про скасування запису державного ресторатора.
Свої вимоги мотивує тим, що його батко ОСОБА_3 до 29.08.2018 був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації 08.09.2003 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 08.07.2003 р. № 1167, де у графі власник зазначено: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , при цьому ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 .
17.07.2020 позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельової О.В. щодо прийняття спадщини після смерті батька. Під час прийняття спадщини нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова О.В. повідомила позивача, що нерухоме майно його батька, а саме квартира АДРЕСА_1 (загальна площа 51.1 кв.м, житлова площа 30.5 кв.м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з 14.11.2018 належить іншій особі, а саме ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Філії комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» м. Києва, індексний номер: 44036532. Позивач важає, що оскаржуване рішення про державну реєстрацію було вчинене з порушеннями положень ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 1, 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (№1304-УІІ) п. 11-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553), на підставі документів та відомостей, що не відповідають вимогам законодавства, що, як наслідок, порушує разом із прийнятими в подальшому рішеннями про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо вищезазначених об'єктів нерухомості на гарантоване державою ОСОБА_3 право власності, з огляду на те, що 03 червня 2014 року було прийнято Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та вибуло з приватної власності ОСОБА_3 проти його волі, повністю підпадає під силу дії вищезазначеного Закону, який є чинним станом на дату вчинення оскаржуваної дії реєстратора. Жодного повідомлення власника квартири про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор ОСОБА_5 не вчиняв, чим порушив основоположні засади державної реєстрації прав, передбачених п. 4), ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що підтверджується відсутністю будь яких доказів на підтвердження зворотнього. Просить скасувати запис державного реєстратора Петришина В.М. про проведену державну реєстрацію права 44036532 від 14.11.2018 13:02:21 щодо державної реєстрації належного ОСОБА_3 нерухомого майна (квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 51,1 кв.м)
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 17.08.2020 вказану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.
Позивачем на виконання вищевказаних ухвал суду, у встановлені суддею строки, було усунуто зазначені судом недоліки.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
28.10.2020 на адресу суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про залишення позову без розгляду. Посилаючись на те, що позов подано в інтересах ОСОБА_7 , який помер, та на те, що в провадженні Деснянського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа №754/16029/19 за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК», державного реєстратора Петришина В.М., третя особа ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними та скасування рішення державного реєстратора.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03.11.2020 у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про залишення позову без розгляду, відмовлено.
Протокольною ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29.10.2021 замінено третю особу - ОСОБА_2 на співвідповідача.
03.11.2020 на адресу суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надійшов відзив на позов, в якому зазначають про залишення позову без задоволення, обгрунтовуючи тим, що 16.07.2007 між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого являється ПАТ «Платинум Банк», з одніє сторони та ОСОБА_3 , а також ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит №3.07071396, за умовами якого ОСОБА_3 та ОСОБА_1 отримали грошові кошти у сумі 15000 дол. США, які зобов'язались повернути зі сплатою процентів за користування кредитними коштами. 16.07.2007 між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого являється ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_3 , а також ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір № 3.07071396 на забезпечення виконання умов договору про іпотечний кредит № 3.07071396 від 16.07.2007.
20.03.2018 за результатами відкритих торгів з реалізації активів (майна) банку, що перебуває в ліквідації, оформлених протоколом №UA-EA-2018-02-07-000448-а від 21.02.2018, між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір №115К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого до ОСОБА_2 перейшли права вимоги за договором про іпотечний кредит №3.07071396 від 16.07.2007
Крім того, 20.03.2018 між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір № 115і про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого до ОСОБА_2 перейшли права вимоги за іпотечним договором №3.07071396 від 16.07.2007.
21.03.2018 ОСОБА_2 направила вимоги боржникам ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про усунення порушень та повернення заборгованості за договором про іпотечний кредит №3.07071396 від 16.07.2007.
Боржники ОСОБА_3 та ОСОБА_1 отримали вимоги особисто, проте залишили їх без задоволення, у зв'язку з чим 12.11.2018 ОСОБА_2 звернулась до державного реєстратора філії КП Київської обласної ради «Готово» міста Києва для проведення державної реєстрації в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
Для проведення реєстрації ОСОБА_2 надала реєстратору вимоги про усунення порушень та рекомендовані повідомлення про вручення, договір про відступлення прав вимоги №115і від 20.03.2018, іпотечний договір № 3.07071396. Отже, на думку сторони відповідача ОСОБА_2 для проведення державної реєстрації права власності надала всі необхдні документи, передбачені п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015. Таким чином вважають, що державний реєстратор Петришин В.М. правомірно зареєстрував право власності на квартиру за ОСОБА_2 . Також звернули увагу на те, що ОСОБА_2 та державний реєстратор Петришин В.М. не являються органами чи посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення ситягнення на предмет іпотеки, вони не вживали заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень, то відносини, що склалися між ними та позивачем, які є предметом розгляду в межах даної справи не регулюються Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забнзпечення кредитів в іноземній валюті». Тим більше на їх думку, позивачем не надано жодного доказу, який би в даному випадку підтверджував наявність умов, необхідних для застосування норм Закону Ураїни «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Зокрема на думку сторони відповідача, позивачем не доведено відсутність у іпотекодавця іншого житла, оскільки витягу по наявному нерухомому майну, що у власності позивача, матеріали справи не містять. З огляду на доводи позивача належним способом захисту прав у спірних правовідносинах є скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а не скасування запису про проведену державну реєстрацію, оскільки оспорюваний запис був винесений на підставі рішення реєстратора, законність якого у цій справі не оспорюється. Отже вважають, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді скасування запису про реєстрацію не відповідає змісту порушеного права, характеру правопорушення, та не забезпечить поновлення порушеного права. Враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, на думку сторони відповідача не знайшли свого підтвердження, оскільки не грунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, відсутні порушення в діях реєстратора при реєстрації права власності за ОСОБА_2 , а тому вважають, у суду відсутні підстави для задоволення позову.
03.11.2020 позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі до моменту прийняття позивачем спадщини, а саме до 02.01.2021.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03.11.2020 у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі відмовлено.
10.11.2020 на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи.
14.12.2020 на адресу суду від адвоката Хмирова Е.О. в інтересах ОСОБА_2 подано заяву про зустрічне забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_1 внести на депозитний рахунок Деснянського районного суду м. Києва зустрічного забезпечення у розмірі 245 000 грн. Заява мотивована тим, що постановою Київського апеляційного суду від 17.09.2020 у справі №754/9202/20 забезпечено позов ОСОБА_1 , накладено арешт на кв. АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 . Враховуючи те, що забезпеченням позову ОСОБА_2 завдається шкода, оскільки остання позбавлена можливості реалізувати своє право власності, є необхідність в зустрічному забезпеченні.
21.12.2020 на адресу суду надійшли заперечення від адвоката Хмирова Е.О. в інтересах ОСОБА_2 на заяву позивача - попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та які очікує понести в зв'язку з розглядом справи, в яких сторона відповідача зазначила, що відсутні підстави для стягнення з відповідача у даній справі судових витрат, понесених позивачем.
21.01.2021 року на адресу суду від адвоката Рибчинко Н.М. в інтересах ОСОБА_1 надійшла відповідь на заперечення ОСОБА_2 від 21.12.2020.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 15.02.2021 відмовлено у прийнятті заяви адвоката Хмирова Е.О., який діє в інтересах ОСОБА_2 , про зустрічне забезпечення позову.
Протокольною ухвалою суду від 15.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Від позивача надійшла заява, в якій він просить розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 та її представник не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від відповідача надійшла заява, в якій вона просять розглядати справу за їх відсутності, в задоволені позову просили відмовити.
Відповідач - державний реєстратор Петришин В.М. в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, від відповідача на адресу суду не надходило будь-яких документів, що можуть свідчити про визнання позову чи заперечень проти позовних вимог позивача.
Враховуючи обставини справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних доказів.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з'явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено наступне.
16.07.2007 між Закритим акціонерним товариством «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір № 3.07071396.
За даним Договором Іпотекодавець передає, а Іпотекодержатель приймає в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 та належить Іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації дерджавного фонду Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації 08.07.2003 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 08.07.2003 року, №1167, зареєстрованого в КП Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 25.07.2003 за № 6121 з метою забезпечення повного виконання зобов'язань Іпотекодавця за договором про Іпотечний кредит № 3.07071396, укладеним Іпотекодавцем з Іпотекодержателем 16 липня 2007 року та додатків до нього. Заставна вартість предмета іпотеки на момент укладення цього Договору визначена сторонами в сумі 536 483 грн., що в еквіваленті при перерахуванні на долари США за офіційним курсом НБУ на день укладення цього договору становить 106 234 дол. США.
20.03.2018 за результатами відкритих торгів з реалізації активів (майна) банку, що перебуває в ліквідації, оформлених протоколом №UA-EA-2018-02-07-000448-а від 21.02.2018, між ПАТ «Платинум Банк» (ПАТ «ПтБ») та ОСОБА_2 було укладено договір № 115К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого до ОСОБА_2 перейшли права вимоги за договором про іпотечний кредит № 3.07071396 від 16.07.2007.
20.03.2018 між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір № 115і про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого до ОСОБА_2 перейшли права вимоги за іпотечним договором №3.07071396 від 16.07.2007.
Згідно копії листа № 10/2411-Л від 20.03.2018 ПАТ Платинум Банк» повідомляє ОСОБА_1 щодо зміни кредитора, а саме про те, що 20.03.2018 між попереднім кредитором ПАТ «Платинум Банк» (ПАТ «ПтБ») та новим кредитором ОСОБА_2 було укладено договір № 115К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, договір № 115і про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким старий кредитор 20.03.2018 відступив шляхом продажу новому кредитору права вимоги до позичальника за договорами № 3.07071396 від 16.07.2007.
21.03.2018 ОСОБА_2 направила ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 письмову вимогу про усунення порушень та повернення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 3.07071396 від 16.07.2017.
03.05.2018 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 направили на адресу ОСОБА_2 відповідь на вимогу від 21.03.2018 про усунення порушень та повернення заборгованості за договором про іпотечний кредит № 3.07071396 від 16.10.2007.
У вказаній відповіді зазначено, що у зв'язку із знеціненням національної валюти України (гривня) по відношенню до валюти кредиту (долар США), що відбулось за час між датою підписання Договору про іпотечний кредит № 3.07071396 від 16.10.2007 та датою відступлення права вимоги по вказаному кредитному договору, а відповідно і значного падіння їх доходів, зазначили, що вони на час направлення вимоги не можуть виконати свої кредитні зобов'язання у повному обсязі.
Також зазначили щодо процедури звернення стягнення на заставне майно (квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ), то станом на день направлення вимоги, чинне законодавство України унеможливлює таке стягнення оскільки, 3 червня 2014 року було прийнято Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вказана квартира використовувалась як місце постійного проживаня позичальників.
22.11.2018 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 отримали від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 лист-вимогу про виселення із приміщення. У листі-вимозі про виселення було повідомлено, що з 14.11.2018 право власності на квартиру АДРЕСА_1 належить ОСОБА_9 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Філії комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» м. Києва, індексний номер: 44036532.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нерухоме майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на підставі рішення державного реєстратора Петришина В.М. (філія КП Київської обласної ради "Готово" м. Києва), індексний номер: 44036532 від 14.11.2018, підстава виникнення права власності зазначена, як копія вимоги про усунення порушень, серія та номер: Б/Н, виданий 21.03.2018, видавник: Лобанова І.О.; рекомендоване повідомлення про вручення, серія та номер: Б/Н, виданий 04.10.2018, видавник: ПАТ «Укрпошта»; копія вимоги про усунення порушень, серія та номер: Б/Н, виданий 21.03.2018, видавник: Лобанова І.О.; рекомендоване повідомлення про вручення, серія та номер: Б/Н, виданий 04.10.2018, видавник: ПАТ «Укрпошта»; договір про відступлення прав вимоги № 115і, серія та номер: 365, виданий 20.03.2018, видавник: ПН КМНО Лісіцина Я.Б.; іпотечний договір № 3.07071396, серія та номер: 2374, виданий 16.07.2007, видавник: ПН КМНО Малиновська О.Ю., власником являється ОСОБА_2 .
Відповідно до абз. 4 п. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції (м. Київ), ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
17.07.2020 позивач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельової О.В. щодо прийняття спадщини після смерті батька, що підтверджується копією довідки від 17.07.2020 № 86/02-14 та витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 17.07.2020 № 60971629.
Вирішуючи по суті позовні вимоги, суд враховує наступні вимоги діючого законодавства.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.
Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» .
Згідно зі ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Так, як вбачається з умов договору іпотеки, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надали свою згоду на позасудовий спосіб врегулювання питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання умов кредитного договору. В Іпотечному договорі також міститься відповідне застереження за ст. 38 Закону України «Про іпотеку», що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, в разі порушення кредитних зобов'язань.
Відповідно п.3 сторони визначили, що досудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки:
п.3.1. Іпотекодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем обов'язків, які передбачені цим договором або кредитним договором, негайно з моменту такого невиконання абоненалежного виконання.
п.3.2. Звернення стягнення за цим договором здійснюється на підставі цього договору, виконавчого напису нотаріуса або за пішенням суду.
п. 3.3. даний пункт договору надає право Іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі цього договору шляхом:
- організації продажу предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі продажу між іпотекодавцем та покупцем. Іпотекодержавець не має права відмовитись від підписання договору купівлі продажу предмету іпотеки, якщо іпотекодержатель погодили процедуру продажу предмету іпотеки у письмовому вигляді:
- продажу від свого імені предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»:
- прийняття предмета іпотеки у власність, в порядку, визначеному ст. 37 Закону України. При цьому це застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимог Іпотекодержателя.
З наведеного вбачається, що сторони іпотечного договору передбачили право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки лише в разі укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Проте, такий договір сторонами не укладався. Відтак, прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним, що є підставою для задоволення вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав.
Також, заявляючи вимоги, ОСОБА_1 посилався на порушення вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Згідно підпункту 1 пункту 1 вказаного Закону передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, обмеження встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.
При прийнятті оспорюваного рішення про реєстрацію права власності не було перевірено, чи підпадає під вказаний закон іпотечне майно, а також не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що на предмет іпотеки цей закон не поширюється.
Як вбачається з матеріалів справи, спірна квартира була передана в забезпечення за договором про надання іпотечного кредиту в іноземній валюті. ОСОБА_1 зазначав, що вказана квартира була єдиним житлом його батьків і дані твердження належним чином стороною відповідача не спростовано.
Суд відхиляє доводи сторони відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву про те, що на спірні відносини не поширюється Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки реєстрація права власності на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі не може вважатися примусовим стягненням. Такі посилання не ґрунтуються на Законі.
Вищенаведене також дає підстави для задоволення вимог про скасування рішення державного реєстратора.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Згідно із ст.ст. 1216-1218, 1220, 1222, 1223 1261-1265 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
З огляду на вищезазначене, суд вбачає порушення права позивача неправолмірними діями державного реєстратора Петришина В.М., що полягає у незаконній державній реєстрації спірного нерухомого майна (квартири).
Також, згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Зважаючи на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, оскільки ґрунтуються на належних, допустимих і достовірних доказах, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Інші наявні в матеріалах справи докази, а також доводи сторони відповідача, викладені у відзиві, висновків суду не спростовують та підстав для відмови в задоволенні позову не дають.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, суд стягує з солідарно з відповідачів на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 420,40 грн. з кожного.
Щодо стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат, які позивач поніс при зверненні до адвоката за юридичною допомогою, не знайшли своє підтвердження письмовими доказами та документально не підтверджені. Позивачем суду надано лише копію договору про надання правової (правничої) допомоги №15/07-1 від 15.07.2020, укладеного між ним та ФОП адвокатом Рибченко Н.М., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім'я ОСОБА_10 . Доказів щодо понесених витрат за отримання правничої допомоги та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, позивачем суду не надано.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 158, 258-260, 263-265 ЦПК України, Конституцією України, ст. 16, 316, 321, 392, 1216-1218, 1220, 1222, 1223 1261-1265 ЦК України, Законом України "Про іпотеку", Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»,суд, -
Позов ОСОБА_1 до Державного реєстратора Петришина Василя Михайловича, ОСОБА_2 про скасування запису державного реєстратора, - задовольнити частково.
Запис державного реєстратора Петришина Василя Михайловича про проведену державну реєстрацію права 44036532 від 14.11.2018 13602621 щодо державної реєстрації належного ОСОБА_3 нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 51,1 кв.м) - скасувати.
Стягнути з Державного реєстротара ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 420,40 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 420,40 грн.
У задоволенні інших вимог позову відмовити.
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4
Відповідач - Державний реєстратор Петришин Василь Михайлович, ЄДРПОУ 36449839, місцезнаходження - Київська обл., Києво-Святошиський район, м.Боярка, вул. Матросова, 11
Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.
Повний тест рішення складено 11.05.2021
Суддя Деснянського районного суду м. Києва О.Б. Саламон