Справа № 449/32/21
"19" травня 2021 р. Перемишлянський районний суд Львівської області в складі:
головуючого: судді Борняк Р.О.,
секретаря: Вовк О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ТзОВ “ГОУФІНГОУ” про захист прав споживачів,
ОСОБА_1 просить в судовому засіданні визнати недійсним договір №3135917040/159540 від 02.12.2019 року, укладеним між нею та ТзОВ “ГОУФІНГОУ”. Свої позовні вимоги аргументує тим, що вказаний договір 02.12.2019 між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГОУФІНГОУ» було укладено договір №3135917040/159540, відповідно до якого нею було отримано позику. Після ознайомлення зі змістом договору Позивач вважає, що укладений договір є недійсним з огляду на наступне.
Частинами 2, 3 ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів'встановлено, що перед укладенням договорів на відстані продавець (виконавець) повинен надати споживачеві інформацію про: 1)найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії; 2)основні характеристики продукції; 3) ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати; 4) гарантійні зобов'язання та інші послуги, пов'язані з утриманням чи ремонтом продукції; 5) інші умови поставки або виконання договору; 6)мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки продукції або послуг; 7) вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу; 8) період прийняття пропозицій;9)порядок розірвання договору.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Позивач стверджує, що Відповідачем було проігноровано вимогу закону та не повідомлено письмово їй всю необхідну інформацію щодо умов договору. Відповідач скористався тим, що Позивачу як позичальнику об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснений правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а Відповідач, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.
Крім того, Позивач посилалась на п. 5 ч, 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до якого встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором с несправедливими умовами, можуть бути визнані недійсними.
Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Однак, прийняття пропозиції від Відповідача укласти електронний договір (акцепт) здійснено шляхом зазначення у відповідному чекбоксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик Відповідачем та введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі, що не відповідає положенням абзацу третього частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію.
Відповідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею12цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Таким чином, оскільки порядок акцептування пропозиції Відповідачем не відповідає положенням абзацу третього частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», Договір про надання позики, укладений позивачем та Відповідачем є таким, що не прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Вимога про нарахування та сплату неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у и. 6 ст. З, ч. третій ст. 509 та частинах першій, другій ст.627 ЦК Українизасадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права та засіб розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання, а не несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач заявляє, що Відповідачем було введено її в оману на рахунок істотних умов договору, а зокрема на рахунок відсоткової ставки за користування кредитом, оскільки позивачу не було відомо непомірно великий розмір відсоткової ставки у випадку порушення зобов'язання. Позивачу було повідомлено значно меншу ціну кредиту (відсотків) через що вона погодилася на укладання договору. Також при укладенні договору було порушено принцип рівності сторін, так як позивачу запропонували укласти договір на фактично відомих лише відповідачу умовах.
Представником відповідача по справі, подано до суду відзив на позовну заяву, в якій просить у позові відмовити повністю, розгляд справи проводи без участі представника відповідача. Свої вимоги мотивує тим, що в мережі інтернет відповідач має офіційну сторінку на сайті www.gofingo.com.ua, де розміщена інформація про підприємництво, скановані копії правовстановлюючих документів, фінансові звіти про діяльність підприємства та пропозиції щодо видач кредитів з правилами їх отримання та повернення. Клієнт здійснює оформлення кредиту шляхом заповнення заявки. При підписанні документів на телефонний номер клієнта направляється повідомлення з одноразовим ідентифікатором у вигляді коду, який клієнт зобов'язується ввести на веб-сторінці. У разі прийняття пропозиції про отримання кредиту клієнт ознайомлюється з індивідуальною частиною договору за допомогою отримання одноразового ідентифікатора. Позивач, заповнюючи заявку, надав відповідачу необхідні свої дані, виконав всі вимоги, приєднався до умов публічного договору.
Крім цього, відповідач стверджує, що примірний договір та Публічна пропозиція, які розміщені на сайті відповідача містять всі умови кредитування, зокрема інформацію про те, що за користування кредитом клієнт сплачує товариству 675,25% річних від суми кредиту в розрахунку 1,85% на добу.
Також відповідач зазначає, що на правовідносини, які склались не поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування», оскільки кредитний договір укладався строком до одного місяця, а розмір кредитування не перевищує однієї мінімальної заробітної плати.
В судове засідання позивач не з'явився, подав заяву про розгляд справ без його участі, позовні вимоги просить задоволити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності у задоволенні позову просить відмовити.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Проаналізувавши обставини та документальні докази по справі, суд вважає, що позовна заява не підлягає до задоволення мотивуючи це наступним.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.
За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 13 ЦПК України визначено, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010р.).
Судом встановлено, що на офіційному сайті ТОВ «ГОУФІНГОУ» в мережі Інтернет розміщено «Правила надання коштів, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОУФІНГОУ» та Публічна пропозиція Товариства з Обмеженою відповідальністю «ГОУФІНГОУ» на укладення договору про надання фінансового кредиту.
Відповідно до п.1.4 Публічної пропозиції клієнт, виконуючи дії передбачені даною офертою, зокрема шляхом подання заявки на сайті товариства за адресою www.gofingo.com.ua, виражає свій намір отримати фінансовий кредит та акцептує пропозицію товариства, приєднуючись до договору в цілому в відповідності до вимог статті 634 ЦКУ.
Відповідно до п.1.6 індивідуальної частини договору №3135917040/159540 від 02.11.2019 року невід'ємною частиною договору є Публічна пропозиція товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів,, яка розміщена на офіційному сайті товариства.
Як вбачається з п.1 індивідуальної частини договору №3135917040/159540 від 02.11.2019 року, ТзОВ «ГОУФІНГОУ» надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 2500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 675,25% річних від суми кредиту в розрахунку 1,85% на добу.
Згідно п.2.2 Публічної пропозиції клієнт обирає персональний логін і пароль для входу в особистий кабінет. При підписанні документів на телефонний номер клієнта направляється повідомлення з одноразовим ідентифікатором у вигляді коду, який клієнт зобов'язаний ввести на веб-сторінці (електронний підпис одноразовим ідентифікатором). Електронний підпис одноразовим ідентифікатором як аналог власноручного підпису є підтвердженням особи клієнта.
Згідно з роз'ясненнями, що викладені в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4,10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України та іншим нормативно-правовим актам. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Також, відповідно до роз'яснень, які містяться в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Положення ч.2 ст.215 ЦК України щодо підстав нікчемності правочинів є імперативними.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.202 ЦК України ). По своїй суті правочин це вольовий акт і цим відрізняється від подій, що відбуваються незалежно від волі людини.
Як встановлено в ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно положень ст.204 ЦК України (презумпція правомірності правочину), правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Так, стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до положень ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію).
Згідно п.6.1 оскаржуваного договору цей договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Отже, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис. А тому доводи позивача про те, що укладений договір ним не підписаний, суд визнає необґрунтованими.
Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановила, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.
Зі змісту оспорюваного кредитного договору №3135917040/159540 від 02.11.2019 року вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник ОСОБА_1 погодилася на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить його заявка до ТзОВ «ГОУФІНГОУ» та підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Стаття 19 Закону встановлює, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Оскільки в ході розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору №3135917040/159540 від 02.11.2019 року вимогам законодавства та про несправедливість його умов, так як доводи позивача про ненадання повної інформації щодо умов та настання ризиків при укладенні договору та нечесну підприємницьку практику ґрунтуються виключно на його поясненнях і спростовуються самим змістом договору.
Доводи позивача про те, що кредитний договір №3135917040/159540 від 02.11.2019 року було укладено з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», так як перед його укладенням, всупереч частині 2 статті 11, позичальнику не було повідомлено в письмовому вигляді про кредитні умови, суд вважає безпідставними, так як в додатку до договору про надання кредиту передбачено графік розрахунків та орієнтовну сукупну вартість кредиту. Вказаний додаток, як і договір було підписано позивачем за допомогою електронного підпису.
Крім цього, відповідно до п.6.8 оскаржуваного договору підписанням цього договору клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту товариства.
Вказані Правила надання грошових коштів у позику перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на офіційному сайті.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що перед укладенням договору він не був ознайомлений з усією інформацією про умови кредитування, як того вимагає ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки, звернувшись до ТОВ «ГОУФІНГОУ» із заявкою на отримання кредиту та, підписавши договір, позивач засвідчив той факт, що він обізнаний з правилами і умовами кредитування.
Крім цього, відповідно до п.1.7 та п.6.6 договору клієнт підтверджує, що усвідомлює, що на правовідносини за цим договором не розповсюджується дія Закону України «Про споживче кредитування», а тому покликання позивача на вказаний закон є безпідставним.
Крім цього, п.2 договору встановлена відповідальність сторін, зокрема і розмір пені у разі порушення позичальником своїх зобов'язань.
Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного/разом з відкликанням згоди/ повернення виданого кредиту або отриманого товару по договору; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.
Проте, позивач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом чотирнадцяти днів з моменту отримання копії примірника договору не скористався.
Інших переконливих та істотних доводів щодо несправедливості умов кредитного договору №3135917040/159540 від 02.11.2019 року існування суттєвого дисбалансу між договірними правами і обов'язками сторін на шкоду споживачеві, позивачем не наведено.
Відповідно до ч.ч.1,5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ч.ч.1,2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ч. 3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, суд не вбачає підстав для визнання недійсним спірного кредитного договору. Позивач добровільно звернувся до відповідача за позикою, заповнив свої дані, підписав договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Крім цього, з позовної заяви вбачається, що сам факт укладення договору з відповідачем позивач не заперечує.
З урахуванням викладених обставин, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ГОУФІНГОУ» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.
Керуючись ст.ст. 509, 526, 527, 530, 610, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про електронну комерцію», роз'ясненнями, що викладені в пунктах 2,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78,81, 259, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОУФІНГОУ» про захист прав споживачів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Львівського Апеляційного суду через Перемишлянський районний суд Львівської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Р. О. Борняк