Справа № 952/842/20
18.05.2021 р. Зачепилівський районний суд Харківської області у складі:
головуючого, судді Яценка Є.І.,
за участю секретаря судового засідання Оданець С.В.,
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Зеленського В.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Зачепилівка Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,
До суду звернулася ОСОБА_3 із позовом до ОСОБА_4 , у якому зазначила, що 15 серпня 2013 р. між нею та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір позики, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Зачепилівського нотаріального округу Харківської області Тютькіною А.І. та зареєстрований в реєстрі за №1207. Відповідно до вищевказаного договору позики ОСОБА_5 (позикодавець) передала у власність ОСОБА_4 (позичальникові) грошові кошти у розмірі 100 000, 00 грн строком до 15 серпня 2014 року. Зі змісту позовної заяви вбачається, що станом на 08.10.2020 р. відповідач свої зобов'язання перед позивачем не виконала та не повернула ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн. Період прострочення грошового зобов'язання становить 2246 днів. Позивачем у позовній заяві вказано, що пунктом 5 договору позики передбачено, що у разі не повернення своєчасно позичальником суми позики, останній зобов'язаний буде сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Тому, позивач, керуючись статтями 526, 625, 1050 ЦК України, просить суд стягнути з ОСОБА_4 на її користь суму заборгованості за договором позики від 15.08.2013 у розмірі 254314,34 грн, з яких:100 000,00 грн -заборгованість за позикою, 135 868,60 грн - інфляційні витрати, 18 445,74 грн - 3% річних.
Ухвалою судді від 04.11.2020 дану справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Від представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Зеленського В.В. надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_3 , у якому зазначено, що нотаріально посвідчений договір позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено 15.08.2013 р., за умовами якого відповідач отримала від позивача суму грошових коштів у розмірі 100 000,00 грн, проте сума отриманої ОСОБА_4 позики була набагато меншою від зазначеної у вищевказаному договорі. За умовами договору позики відповідач повинна була повернути ОСОБА_3 отриману суму грошових коштів до 15.08.2014 р. Як зазначає у відзиві представник відповідача, ОСОБА_4 грошові кошти ОСОБА_3 не повернула у вказаний строк, проте і позивач до цього часу не пред'являла відповідачу жодних усних чи у письмовому вигляді претензій щодо їх повернення. Тому, враховуючи, що з моменту закінчення строку повернення грошових коштів за договором позики від 15.08.2013 р., який був визначений до 15.08.2014 р. на час звернення позивача до суду 13.10.2020 р. минуло більше шести років, представник відповідача просив суд застосувати до даних правовідносин загальну позовну давність визначену ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки, яка минула ще 16.08.2017 р., та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також до відзиву було додано копію свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 повторно виданого 26.02.2015 р. відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Зачепилівського районного управління юстиції у Харківській області, з якого вбачалося, що ОСОБА_4 зареєструвала шлюб 13.05.2014 із ОСОБА_6 та її прізвище змінилося на « ОСОБА_4 ».
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги ОСОБА_3 та просила задовольнити їх у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача Зеленський В.В. просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 із підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 15 серпня 2013 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 (шлюбне прізвище « ОСОБА_4 » ) було укладено договір позики, який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Зачепилівського нотаріального округу Харківської області Тютькіною А.І. та зареєстрований в реєстрі за №1207, відповідно до п.1 якого позивач надала відповідачу у власність грошові кошти у розмірі 100 000,00 гривень строком до 15 серпня 2014 року. Таку ж саме суму грошових коштів без нарахування процентів ОСОБА_4 (шлюбне прізвище « ОСОБА_4 » ) зобов'язалася повернути ОСОБА_3 до 15 серпня 2014 року.
В судовому засіданні з п. 5 договору позики від 15.08.2013 р. встановлено, що у разі якщо позичальник своєчасно не поверне суми позики, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Відповідно до п.7 вищевказаного договору вбачається, що у разі якщо позичальник своєчасно не поверне позичені гроші, позикодавець має право подати цей договір до стягнення у строки, передбачені чинним законодавством України.
Також, судом з розрахунку заборгованості доданої до матеріалів справи представником позивача ОСОБА_1 встановлено, що відповідач ОСОБА_8 (дошлюбне прізвище «ОСОБА_8 ») станом на 08.10.2020 має заборгованість перед позивачем за договором позики від 15.08.2013 р. за 2246 днів прострочення у розмірі 254314,34 грн, з яких:100 000,00 грн -заборгованість за позикою, 135 868,60 грн - інфляційні витрати, 18 445,74 грн - 3% річних.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Статтею 625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, з урахуванням встановлених по справі правовідносин та фактичних обставин, суд констатує, що зі сторони відповідача має місце порушення прав позивача внаслідок невиконання договірних зобов'язань за укладеним договором позики від 15.08.2013, що не заперечувалося і представником відповідача ОСОБА_8 (дошлюбне прізвище «ОСОБА_8 ») адвокатом Зеленським В.В. у його відзиві до позовної заяви.
У судовому засіданні і у відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_8 (дошлюбне прізвище «ОСОБА_8 ») адвокат Зеленський В.В. просив застосувати до даних правовідносин визначену ст. 257 ЦК України загальну позовну давність тривалістю у три роки, яка минула ще 16.08.2017, оскільки з моменту закінчення строку повернення грошових коштів за договором позики від 15.08.2013 р., який був визначений до 15.08.2014 р. минуло більше шести років протягом яких позивач жодного разу ні усно, ні у письмовій формі не зверталася до відповідача з вимогами погасити заборгованість.
Згідно ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до ст.ст.253,254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
За загальним принципом проголошеним ч.1ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом даної норми перебіг позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Судом із п.1 спірного договору поруки встановлено, що строк виконання зобов'язання в даних правовідносинах встановлено до 15 серпня 2014 року, тобто 3-х річний строк позовної давності розпочався з 16.08.2014 року і тривав до 16.08.2017 року. Позивач до суду звернулася лише 13.10.2020 року, що підтверджується відміткою суду на позовній заяві, яка міститься в матеріалах справи, тобто на час звернення ОСОБА_3 до суду з позовом у справі, 3-х річний строк позовної давності в даних правовідносинах сплив. Доказів, які б свідчили про переривання перебігу строку позовної давності після 16.08.2017 року позивачем суду не було надано.
Крім того, судом встановлено, що ні позивачем ОСОБА_3 , ні її представником ОСОБА_1 , клопотань про поновлення пропущеного строку позовної давності та визнання поважними причини пропущення позовної давності до суду не подавалось. Жодних доказів на підтвердження поважності пропущення строків позовної давності суду не надано.
Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин та, враховуючи, що представник відповідача ОСОБА_8 (дошлюбне прізвище «ОСОБА_8 ») адвокат Зеленський В.В., скориставшись своїм правом, передбаченим вимогами ст. 267 ЦК України, у відзиві до позовної заяви просив застосувати до спірних правовідносин позовну давність, суд вважає, що позивач пропустив позовну давність, у зв'язку з чим заява представника відповідача про застосування позовної давності підлягає задоволенню, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Зважаючи на те, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, то відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати позивача відносяться на його рахунок і стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 251, 253, 254, 257, 261, 267, 625, 1046, 1049, 1050 ЦК України та статтями 1-19,76-83,141, 258,263,265,279 ЦПК України суд,
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в 30-денний строк з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження - після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасовано.
Повний текст рішення складено 21 травня 2021 року.
Головуючий, суддя Є.І. Яценко