Справа №265/5878/19
Провадження №2/265/57/21
26 квітня 2021 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Гноєвого С. С.,
за участю секретаря судового засідання Лапоног Т.Г.,
представника позивача Коляда Ю.Г.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Романової Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Маріуполі цивільну справу за позовом Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією, -
27 серпня 2019 року ККП «Маріупольтепломережа» в особі представника за довіреністю Коляда Ю.Г. звернулося до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача посилалась на те, що відповідно до норм Житлового кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», Постанови Кабінету Міністрів України № 630 от 21 липня 2005 року «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», власник (наймач) квартир зобов'язаний щомісячно здійснювати плату за житлово-комунальні послуги, у тому числі послуги з теплопостачання. Згідно з копією особового рахунку, відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , опалювальна площа приміщення складає 41,40 кв. м. В результаті того, що оплата за користування тепловою енергією відповідачем вносилась не в повному обсязі, за період з 01 жовтня 2005 року по 01 серпня 2019 року утворилась заборгованість в сумі 33826,32 гривень.
При цьому протягом вказаного періоду позивачем надавались відповідачу послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, від яких остання не відмовлялась та за користування якими проводились нарахування відповідно до встановлених тарифів.
04 квітня 2014 року з метою погашення заборгованості і на підставі Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію» від 20.02.2003 року, постанови КМУ № 976 від 27.06.2003 року «Про затвердження порядку погашення реструктуризованої заборгованості та внесення поточних платежів за житлово-комунальні послуги», відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір про реструктуризацію боргу за житлово-комунальні послуги № 14-14/О1 (далі Договір). Згідно з п. 1 Договору, ККП «Маріупольтепломережа» надає відповідачу по справі розстрочку у погашенні заборгованості з плати послуг з теплопостачання, яка утворилася за період з 01.10.2005 року по 01.04.2014 року у розмірі 11169,82 гривень. Умовами договору визначено, що договір діє з 01.04.2014 року по 01.04.2019 року та визначено розмір обов'язкових щомісячних платежів, які становлять 186, 16 гривень. Відповідачу було повідомлено про необхідність здійснення сплати за щомісячні нарахування за теплову енергію. У зв'язку з тим, що відповідачем сплата за щомісячні нарахування проводилася не у повному обсязі, станом на 01.04.2019 року виникла заборгованість у розмірі 33 365,67 гривень. В своїй заяві відповідач не заперечувала, що у разі недотримання умов договору, вся сума заборгованості буде стягнута з неї в судовому порядку. Поточні нарахування вона також зобов'язалася сплачувати щомісяця. Отже, зазначена заборгованість є безперечною, однак боржник визначені договором і законодавством зобов'язання не виконала. Крім того, за період з 01.04.2019 року по 01.08.2019 року утворилася нова заборгованість 460, 65 гривень.
Зокрема, відповідно до ст. 625 ЦК України, через несвоєчасне виконання зобов'язання щодо сплати спожитих послуг відповідач має сплатити на користь позивача 3% річних в сумі 3676, 49 гривень та інфляційні витрати в сумі 13761,41 гривень.
На підставі переліченого просила суд стягнути з відповідача заборгованість за користування тепловою енергією в сумі 33826,32 гривень, суму 3% річних в розмірі 3676,49 гривень та інфляційні витрати в сумі 13761,41 гривень, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 гривень.
Після отримання на запит суду відомостей щодо місця реєстрації відповідача, ухвалою суду від 12 вересня 2019 року було відкрито спрощене позовне провадження у справі.
18 лютого 2020 року на адресу суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву, в якому вона позовні вимоги не визнала повністю та вважала такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своєї позиції посилалась на те, що вона не є належним відповідачем у справі, оскільки на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом власником майна, а саме 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 . Кому належить друга частина вказаної квартири їй невідомо.
Крім того, разом з відзивом на позов 18 лютого 2020 року від відповідача ОСОБА_1 надійшло клопотання про застосування терміну позовної давності у даній справі строком три роки, оскільки позивачем невірно застосовано термін позовної давності при нарахуванні заборгованості за користування тепловою енергією за період з 01.10.2005 року по 31.17.2016 року.
02 березня 2020 року від представника позивача ККП «Маріупольтепломережа» Коляда Ю.Г. до суду надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено, що споживач повинен дотримуватись вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг та зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором або законом строки. Відповідач у своєму відзиві зазначає, що вона є неналежним відповідачем. Проте 04.04.2014 року саме відповідач ОСОБА_1 звернулася з заявою до ККП «Маріупольтепломережа» про укладення договору реструктуризації боргу, в якій зазначала, що вона одна зареєстрована в даній квартирі, документи на квартиру надати не може, оскільки вони знаходяться у зятя, який мешкає в іншому місті. Договір просила укласти на 60 місяців, та не заперечувала, що у разі недотримання умов договору, вся сума буде стягнута з неї у судовому порядку. 04.04.2014 року відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір про реструктуризацію боргу за житлово-комунальні послуги № 14-14/О1. Згідно з умовами Договору і відповідно до норм чинного законодавства, боржник повинна була погасити заборгованість за послуги теплопостачання, що утворилася станом на 01.04.2014 року у сумі 11169, 82 гривень в строк до 01.04.2019 року, а також щомісячно здійснювати оплату поточних платежів. Проте боржник визначені договором і законодавством зобов'язання не виконала, оплату за договором не справляла. У зв'язку з тим, що відповідачем сплата за щомісячні нарахування та обов'язкових щомісячних платежів, які становлять 186, 16 гривень провадилася не в повному обсязі, станом на 01.04.2019 року виникла заборгованість у розмірі 33 365,67 гривень. До теперішнього часу заборгованість не погашено. Зокрема, зазначала, що право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання виникло у підприємства з моменту закінчення терміну дії договору на реструктуризацію заборгованості № 14-14/О1, а саме з 01.04.2019 року. 27.08.209 року позивач з метою захисту своїх інтересів звернувся до суду з даним позовом. Просила суд задовольнити позов у повному обсязі, вважаючи доводи відповідача необґрунтованими та непереконливими.
Представник позивача - ККП «Маріупольтепломережа» - Коляда Ю.Г., яка діє на підставі довіреності, у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити, надавши пояснення, аналогічні викладеним в позові та відзиві на позовну заяву.
Відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Романова Л.М. позовні вимоги не визнали, наголошуючи на тому, що відповідач не є належними відповідачем за даним позовом, оскільки вона не є власником даної квартири. Водночас, у судовому засіданні не заперечували, що ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 , проживає там, користується наданими ККП «Маріупольтепломережа» послугами, та що нею не проводилась оплата за надані послуги теплопостачання та гарячого водопостачання у повному обсязі, у зв'язку з чим утворилася заборгованість. Водночас, наголошували на тому, що ОСОБА_1 є матір'ю одиначкою та не має можливості сплачувати заборгованість, тому відповідачем має виступати її мама, ОСОБА_2 , яка є власником 1/2 частини даної квартири. Зокрема, не визнаючи позов у повному обсязі, просили застосувати строк позовної давності у три роки.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані письмові докази, дійшов висновку про можливість часткового задоволення позову, виходячи з наступного вмотивування.
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується надати послугу, яка споживається у процесі здійснення певної дії або здійснення певної діяльності, а інша сторона зобов'язується сплатити виконавцю дану послугу, якщо інше не встановлено договором.
На підставі ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплову енергію та інші послуги) береться крім квартирної плати згідно затверджених у встановленому законом порядку тарифам.
Відповідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Згідно зі ст. 9, 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Ціни (тарифи) відповідно до закону встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) та ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
За ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) до комунальних послуг відносяться послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води.
На підставі ч. 5 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) послуга з постачання гарячої води надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання гарячої води, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
За ст. 16 Закону України «Про теплопостачання», до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, при регулюванні господарської діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання, належать розробка методик розрахунків тарифів на виробництво теплової енергії та плати за її транспортування та постачання; забезпечення проведення єдиної тарифної політики у сфері теплопостачання;
На підставі п. 2 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, опалювана площа (об'єм) квартири (будинку садибного типу) - загальна площа (об'єм) квартири, а також будинку садибного типу без урахування площі лоджій, балконів, терас.
За п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» визначається, що плата за теплову енергію повинна вноситися щомісячно.
Згідно із особовим рахунком ККП «Маріупольтепломережа» № 408574, відкритим на ім'я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , опалювальна площа цієї квартири складає 41,40 кв. м.
За інформацією Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 11 вересня 2019 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 15 липня 2003 року по теперішній час.
Як вбачається із розрахунків ККП «Маріупольтепломережа», заборгованість відповідача з наданої останнім теплової енергії та гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , за період з жовтня 2005 року по липень 2019 року становить 33 826, 32 гривень.
Крім того, між сторонами було укладено договір № 14-14/01 від 04 квітня 2014 року про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Згідно Закону України № 554-ІV «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію» та умовами договору боржник ОСОБА_1 повинна була погасити заборгованість за послуги теплопостачання, що утворилася станом на 01 квітня 2014 року в сумі 11 169, 82 гривень, а також щомісячно здійснювати оплату поточних платежів
За вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором або законом.
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Закріплена п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у ч. 2 ст. 625 ЦК. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та 3% річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18 березня 2018 року по справі № 210/5796/16-ц.
Так, на підставі наданих представником позивача розрахунків: 3% річних та інфляційних витрат відповідно до ст. 625 ЦК України за період прострочення погашення заборгованості за користування послугами з надання теплової енергії вбачається, що по квартирі АДРЕСА_2 споживач заборгував за період з жовтня 2005 року по липень 2019 року ККП «Маріупольтепломережа» 3% річних в розмірі 3676,49 гривень та інфляційні витрати в розмірі 13761,41 гривень.
При цьому, у судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 наголошувала на тому, що вона є неналежним відповідачем, оскільки власником 1/2 частини зазначеної квартири є її мати, ОСОБА_2 , на підтвердження чого надала витяг з державного реєстру речових прав, хто є власником іншої 1/2 частини даної квартири, їй невідомо.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
За ч. 2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Згідно із ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року), договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.
Суд зауважує, що за ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; а індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, (або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_2 та користується наданими позивачем послугами, що не спростовувалось нею у судовому засіданні. Зокрема, 04 квітня 2014 року саме нею укладався договір про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги з ККП «Маріупольтепломережа». Таким чином, на підставі наведених норм права, ОСОБА_1 є споживачем наданих позивачем комунальних послуг за вказаною адресою, та учасником відносин у сфері житлово-комунальних послуг. Крім того, відповідно до матеріалів справи, позовні вимоги ККП «Маріупольтепломережа» було пред'явлено до ОСОБА_1 , саме як до споживача наданих ними послуг, а не власника житла, що є правом позивача. Таким чином, ОСОБА_1 є належним відповідачем за даним позовом. Питання щодо розподілу витрат з оплати за житлово-комунальні послуги між власником майна і членами його сім'ї відносить до інших цивільно-правових відносин і не є предметом розгляду за даним позовом.
Вирішуючи клопотання відповідача ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.ст.256, 257ЦК України, загальна позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлюється у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.1 та ч. 5ст. 261 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини 3, 4, 5статті 267 ЦК України).
Відповідно до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч.1); позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч.2); після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.3).
Так, судом встановлено, що за заявою ОСОБА_1 сторонами було укладено договір № 14-14/01 від 04 квітня 2014 року про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги. За умовами даного договору боржник ОСОБА_1 повинна була погасити заборгованість за послуги теплопостачання, що утворилася станом на 01 квітня 2014 року в сумі 11 169, 82 гривень шляхом погашення у 2014 році - 1675, 47 гривень, у 2015 році - 2233,92 гривень, у 2016 році - 2233,92 гривень, у 2017 році - 2233,92 гривень, у 2018 році - 2233,92 гривень, у 2019 році - 558, 67 гривень з розподілом за місяцями по 186,16 гривень в місяць, а також щомісячно здійснювати оплату поточних платежів.
Як вбачається з розшифровки особового рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , з моменту укладення договору про реструктуризацію, відповідачем ОСОБА_1 з квітня 2014 року по серпень 2015 року періодично поводились лише поточні платежі, а платежі, обумовлені в договорі на погашення заборгованості не проводились взагалі.
Предметом договору про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги від 04 квітня 2021 року, укладеному між сторонами, є розстрочка у погашенні заборгованості з плати за послуги теплопостачання шляхом погашення заборгованості певної суми за кожен різ з квітня 2014 року до квітня 2019 року. Так, сторонами було узгоджено, що за 2014 рік відповідач повинна погасити заборгованість в сумі 1675, 47 гривень, проте жодного платежу на погашення заборгованості у 2014 році боржником проведено не було. Отже, договір про реструктуризацію заборгованості має графік внесення періодичних платежів, та за кожним платежем у разі несплати позивач міг звернутися до суду.
Так, як у позовній заяві, так і в процесі розгляду справи представник позивача ОСОБА_3 посилалася на те, що договір про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги був укладений з ОСОБА_1 строком на п'ять років, а саме з 01 квітня 2014 року по 01 квітня 2019 року. Таким чином, право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання виникло у підприємства з моменту закінчення терміну дії договору на реструктуризацію заборгованості, а саме з 01 квітня 2019 року. Позивач звернувся до суду 27 серпня 2019 року, тобто строк позовної давності позивачем пропущено не було.
Проте суд не може погодитися з доводами сторони позивача, оскільки у випадку укладення договору про реструктуризацію заборгованості за комунальні послуги строк позовної давності обчислюється не від кінцевої дати договору, а від кожної конкретної дати розрахунку згідно зі схемою реструктуризації.
Отже, право на звернення до суду для захисту свого порушеного права щодо стягнення заборгованості у позивача виникло в січні 2015 року, оскільки відповідачем не було виконано зобов'язання щодо погашення заборгованості у 2014 році, але з позовом до суду позивач звернувся лише 27 серпня 2019 року. Початок обчислення строку позовної давності пов'язується не стільки з терміном дії договору, скільки з певними моментами, які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК). Таким чином, позовна давність за вимогами кредитора про повернення несплачених коштів повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу.
За таких обставин, оскільки відповідач заявила клопотання про застосування строку позовної давності при вирішенні даної справи, а позивачем жодних поважних причин пропуску цього строку зазначено не було, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості підлягають частковому задоволенню: в межах строку позовної давності за період з 27 серпня 2016 року по 01 серпня 2019 року, оскільки саме 27 серпня 2019 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою. При цьому, ніяких дій з боку відповідача, які переривають перебіг позовної давності, вчинено не було.
Отже, враховуючи наведені вище обставини суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 27 серпня 2016 року по 01 серпня 2019 року в розмірі 21 334, 17 гривень, 3 % річних у розмірі 2 040, 37 гривень та інфляційні витрати у сумі 6 564, 69 гривень.
Решта вимог про стягнення заборгованості за інший період не підлягають задоволенню, оскільки заявлені позивачем поза межами трирічного строку позовної давності і причини, які б можна було визнати поважними для поновлення пропущеного строку, позивачем не наведені.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з частковим задоволенням позову суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 1 121, 90 гривень.
Керуючись ст.ст. 13, 18, 80, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» (р/р НОМЕР_3 АТ «ПУМБ», МФО 334851, код ЄДРПОУ 33760279) заборгованість за користування тепловою енергією у сумі 21 334 (двадцять одна тисяча триста тридцять чотири) гривні 17 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» (р/р НОМЕР_4 АТ «ПУМБ», МФО 334851, код ЄДРПОУ 33760279) суму 3% у розмірі 2 040 (дві тисячі сорок) гривень 37 копійок, інфляційні витрати у сумі 6 564 (шість тисяч п'ятсот шістдесят чотири) гривні 69 копійок, а також судовий збір у сумі 1 121 (одна тисяча сто двадцять одна) гривня 90 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 05 травня 2021 року.
Суддя С.С. Гноєвой