Іменем України
№ 357/1749/18 № 1-в/610/162/2021
м. Балаклія 18.05.2021 року
Балаклійський районний суд Харківської області -
головуючий: ОСОБА_1
за участі
представника ЛКК: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
секретаря: ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду подання Державної установи «Покровська виправна колонія (№ 17)» (далі - ПВК (№ 17) про звільнення від покарання за хворобою
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Біла Церква Київської області, раніше судимого 4 рази,
засудженого
07.06.2018р. Білоцерківським міськрайонним судом Київської області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 309, ч. 4 ст. 70 КК України (15.02.2018р. Білоцерківський міськрайонний суд Київської області) до 4р. позбавлення волі,
початок строку відбування покарання 07.06.2018р., кінець 30.01.2022р., не відбута частина покарання становить 08 місяців 12 днів,
Подання ПВК (№ 17) обґрунтоване тим, що за висновком лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) виявлена у засудженого хвороба передбачена Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання (а.с. 2).
Адміністрація ПВК (№ 17) та засуджений просили розглянути справу за їхньої відсутності. Прокурор заперечувала проти задоволення подання.
Представник ЛКК просив подання задовольнити. Вказав, що засуджений прибув до колонії 10.07.2020р., зараз стан засудженого середньої тяжкості, але за аналізами поступово погіршується.
Дійсно, зазначена у висновку ЛКК від 06.05.2021 року хвороба засудженого - ВІЛ-інфекція, ІV клінічна стадія, що характеризується такими опортуністичним станом у вигляді ВІЛ-асоційованої енцефалопатії - передбачена п. ІІ Переліку хвороб, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я від 01 липня 2020 року № 2256/5/1491.
Впершетуберкульоз легень у засудженого виявлений в вересні 2006р., з 13.10.2006р. по 12.04.2007р. проходив курс протитуберкульозного лікування, виписаний за одужанням. В 2012р. був звільнений з колонії за хворобою. В травні 2020р. виявлений рецедив туберкульозу. Після клініко-лабораторного та ренгенологічного обстеження у засудженого був встановлений клінічний діагноз ВІЛ-інфекція, IV клінічна стадія. Риф ТБ (14.07.2020р.) легень (дисемінований). Хворий продовжив отримувати ВААРТ за схемою в повному обсязі, переносив задовільно. За висновком лікаря-інфекціоніста від 22.04.2021р. - ВІЛ-інфекція,IV клінічна стадія, туберкульоз легень. Загальний стан хворого на момент огляду стабільний, свідомість ясна.
Продовжує отримувати паліативне лікування, патогенетичне, симптоматичне та дезінтоксикаційне лікування. Отримує ВААРТ за схемою, протитуберкульозне лікування не отримує, знаходиться в режимі очікування. Хворий не дає письмової згоди на організацію протитуберкульозного лікування за схемами з використанням нових препаратів. Не зважаючи на лікування, яке проводиться, стан хворого прогресивно погіршується.
З 2012р. інвалід ІІ групи з приводу захворювання на туберкульоз хребта, з 30.06.2016р. інвалід ІІІ групи по загальному захворюванню. Епізодично вживав ін'єкційним шляхом наркотичні засоби (опіати) з 2000р.
До захворювання не працював. Засуджений має 14 стягнень, два останні з яких не погашено (17.02.2021р. та 25.02.2021р.), не мав жодного заохочення. Являється злісним порушником установленого порядку відбування покарання.
З наданих суду матеріалів, у т.ч. особової справи, убачається, що хоча виконавчі листи щодо відшкодування процесуальних витрат в сумі 742,20грн. та 440,20грн., а також завданої потерпілій шкоди у сумі 2090грн., які було стягнуто з нього за крайніми вироками суду, до установи виконання покарань не надходили, однак засуджений не вжив жодних дій і навіть не приступив до відшкодування цих витрат та завданої шкоди.
Під час відбування покарання, навіть до погіршення стану здоров'я, засуджений не брав участь у програмах диференційованого виховного впливу, не був членом ради колективу колонії, її керівного органу, самодіяльної організації, не був залучений до праці, у тому числі безоплатно з власної ініціативи.
Згідно ч. 3 ст. 6 КВК України, основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
Програми диференційованого виховного впливу є складовою соціально-виховної роботи.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 КВК України, участь засуджених у виховних заходах, які проводяться в колоніях, враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення і стягнення.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 127 КВК України, участь у самодіяльних організаціях є добровільною справою кожного засудженого, його соціально корисна активність заохочується адміністрацією колонії і враховується при визначенні ступеня його виправлення.
У колоніях із числа засуджених, які зарекомендували себе позитивно, створюються ради колективів колоній і відділень соціально-психологічної служби. У колоніях можуть створюватися й інші самодіяльні організації засуджених, якщо їхня діяльність не суперечить порядку і умовам відбування покарання.
Тому суд приходить до висновку, що цей засуджений за час відбування покарання не став на шлях виправлення.
Частина друга статті 84 КК України передбачає можливість звільнення засудженого від покарання або від подальшого його відбування за сукупності таких умов:
1)особа захворіла на іншу тяжку хворобу, крім психічної;
2)така тяжка хвороба об'єктивно перешкоджає подальшому відбуванню покарання;
3)це сталося після вчинення злочину або постановлення вироку.
При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
Такими обставинами можуть бути: поведінка засудженого під час відбуття покарання, ставлення до праці, ступінь його виправлення, чи не ухилявся він від призначеного лікування, тривалість відбутого покарання, обставини, які при можливому звільненні від покарання або від його подальшого відбування можуть поставити засудженого у безвихідне становище (наприклад, відсутність постійного місця проживання, рідних чи близьких тощо), а також інші обставини.
Ці положення містяться в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.09.1973р. № 8 «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу», узагальненнях судової практики.
Визнано необхідним зазначення у поданні про наявність у засудженого близьких, рідних, які мали б можливість здійснювати за звільненими особами догляд і дали на це згоду.
Тобто, сам по собі факт захворювання засудженого на тяжку хворобу не тягне обов'язкового звільнення від відбування покарання.
Водночас з виявленою тяжкою хворобою, засуджений має значний кримінальний досвід, засуджений вже в 5-те, в тому числі за незаконний оббіг наркотичних засобів, втретє реально відбуває покарання у виді позбавлення волі; звільнявся від відбування покарання умовно-достроково, вчиняючи у цей період нові злочини, що свідчить про його виняткові зухвалість, стійку злочинну, антисоціальну спрямованість, вперте не бажання безповоротно відмовитися від злочинного способу життя і стати на шлях виправлення і перевиховання, і необхідність утримання його в умовах ізоляції від суспільства. Всі вчинені засудженим злочини переважно є тяжкими.
Засуджений вже звільнявся за хворобою, однак продовжив свою злочинну діяльність (крайній раз у нього при собі був опій ацетильований), замість чого необхідно було лікуватися, це вказує на його небажання проходити лікування добровільно за межами колонії.
Разом з тим, лікарня при колонії являється спеціалізованою, надає безоплатне лікування, догляд, режим унеможливлює вживання наркотичних засобів.
Поведінка засудженого враховується за весь період відбування ним цього покарання.
За висновком характеристики засуджений за час відбування покарання в установі характеризується негативно. Безвідповідально відноситься до виконання робіт по благоустрою установи виконання покарань, не вбачає суспільної необхідності у їх виконанні. Не приділяє уваги до необхідності дбайливого ставлення до майна установи і предметів, якими користується при виконанні дорученої роботи, здійснення за ними належного догляду, використання їх тільки за призначенням.
На користь цього висновку свідчить і той факт, що засудженому було відмовлено у застосуванні пільг, як особі, яка не довела свого виправлення, а саме: 15.10.2020р. - в умовно-достроковому звільненні від відбування покарання, а також 12.02.2020р. - в заміні невідбутої частини покарання більш м'яким відмовлено до одужання.
На переконання суду ці обставини дійсно свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення і перевиховання і правильність висновку характеристики.
Суду не надано доказів про те, що в особистості засудженого відбуваються позитивні зміни, які створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
З наданих до суду матеріалів не убачається про наявність у засудженого близьких чи рідних, які б мали можливість здійснювати за ним догляд у разі звільнення і дали на це згоду, або він буде поміщений до лікувальної установи, спроможної надати йому лікування якісно кращого рівня, має фінансову можливість самостійно лікуватися, що має істотне значення для вирішення подання, у разі звільнення від подальшого відбування покарання може бути поставлений у безвихідне становище.
Натомість зараз він забезпечений медичними препаратами, лікуванням, доглядом тощо, оскільки перебуває у спеціалізованій лікарні, стан його стабільний.
Доказів на спростовання цього суду не надано.
Тому не зрозуміло в чому полягає загроза його життю та здоров'ю.
Засудженому необхідно лікуватися, а не розраховувати на безумовне звільнення від відбування покарання за наявною хворобою і акту милосердя. Права та інтереси потерпілого, суспільства та держави також повинні бути враховані.
Дані про особу засудженого, наявність у нього злочинного досвіду, тяжкість злочину і його наслідки, поведінка за весь час відбування покарання, ступінь виправлення, фактичне не розкаяння, яке повинно бути дієвим і відображатися у його поведінці при відбуванні покарання, відсутність згоди рідних та близьких на догляд за ним та відсутність переконливих даних про бажання та можливість продовжити ефективне лікування та безповоротно відмовитися від продовження злочинної діяльності, інші доводи даної ухвали, не дають суду достатніх підстав для задоволення подання.
На підставі викладеного, керуючись ст. 84 КК України та ст.ст. 537-539 КПК України,
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її оголошення, через Балаклійський районний суд. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Головуючий ОСОБА_1