Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"11" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/46/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтепродукт", м. Харків , 2. Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків
про стягнення коштів
за участю представників:
Позивача - Зубкова А.Є. (ордер Серія ХС№70957 від 04.11.2020)
1-го відповідача - Хоменко Є.О. (ордер серія ВІ № 1034861 від 05.03.2021 р.);
2-го відповідача - не з'явився
05 січня 2021 року Акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтепродукт" та Фізичної особи ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 477340,17 грн. Також просить стягнути з Відповідачів судові витрати.
На підставі ухвали суду від 11.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на 26.01.2021 р. о 10:00.
Ухвалою суду від 26.01.21 учасників провадження повідомлено про наступне підготовче засідання, яке відбудеться 11.02.2021 о 10:45.
Підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 25.02.2021 р. о 10:45 ухвалою суду від 11.02.2021.
Ухвалою від 17.02.2021 позовну заяву АТ "ТАСКОМБАНК" залишено без руху та надано позивачу строк 5 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду доказів направлення на всі відомі адреси 1-го відповідача - ТОВ "Нефтепродукт" позовну заяву з додатком.
24.02.2021 р. від Позивача надійшло до суду клопотання (вх. № 4560) щодо усунення недоліків, де у якості доказів надано чек, накладну та опис направлення на адресу ТОВ "Нефтепродукт" копії позовної заяви з додатком
Після усунення недоліків, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на "09" березня 2021 р. о 10:30 про що постановлено ухвалу від 25.02.2021.
Ухвалою суду від 09.03.2021 р. продовжено строк проведення підготовчого провадження до 09.04.2021 р. та підготовче засідання відкладено на 23.03.2021 р. о 10:45.
Ухвалою суду від 23.03.2021 р. підготовче засідання відкладено на 08.04.2021 р. о 10:45. Ухвалою суду від 08.04.2021 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 22.04.2021 р. о 11:15. Ухвалою суду від 22.04.2021 р. було повідомлено про наступне судове засідання на 11.05.2021 р. о 11:30.
Представник Позивача у судове засідання з'явився, підтримує свої позовні вимоги та просить їх задовольнити.
Представник 1-го Відповідача, ТОВ "Нефтепродукт" у судові засідання з'явився, 07.04.2021 р. за вх. № 7919 надав через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, в якому вказує, що позовну заяву вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. В обґрунтування відзиву зазначає, що посилання Позивача на те, що право на дострокове стягнення передбачено умовами п. 4.2.1. кредитного договору є невірним, оскільки даним пунктом заяви-договору № ID 7129296 передбачено, що умови цього договору визначаються банком та доводяться до загалу шляхом розміщення його на офіційному сайті Банку та укладаються шляхом приєднання до договору в цілому, отже не містить норми про право Банку на дострокове стягнення заборгованості, а містить лише отсилання на офіційний сайт Банку. Також вказує на те, що п. 18.2.2.2.5. Правил обслуговування корпоративних клієнтів не містить норми про право Банку на дострокове стягнення заборгованості, а лише визначає дії клієнта у разі відсутності на поточних рахунках грошових коштів та висновки Позивача про наявність очевидних ознак неспроможності Відповідача обслуговувати кредитне зобов'язання, що є наслідком виникнення у Банку права вимагати дострокового повернення суми кредиту не відповідає умовам укладеної заяви-договору.
Другий Відповідач 11.05.2021 р. в судове засідання не з'явився, але в попередніх судових засіданнях проти позову заперечує та у наданому відзиві на позов (вх. № 6795 від 25.03.2021 р.) зазначає, що не укладав договір поруки з АТ "Таскомбанк" та як вбачається з копії цього договору, він був підписаний з боку поручителя за допомогою електронно-цифрового підпису. ОСОБА_1 працювала в тому ж самому приміщенні, де знаходиться офіс ТОВ "Нефтепродукт". Також вказує, що ФОП Сотнікова І.С. не знала про існування кредитних відносин між ТОВ "Нефтепродукт" та АТ "Таскомбанк" та про наявність договору поруки дізналась лише при ознайомленні з матеріалами справи.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
15.10.2019 р. між АТ "Таскомбанк" та ТОВ "Нефтепродукт" було укладено заяву-договір № ID7129296 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк", згідно умов якого Банк надав Позичальнику кредит в сумі 500000,00 грн. з терміном повернення кредиту 36 місяців з дати укладання договору до 15.10.2022 р., а Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитом, а також інші платежі відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 1.2. договору, кредит надається у формі зарахування грошових коштів у сумі кредиту на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 , відкритий у АТ "Таскомбанк" з цільовим використанням на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів позичальника та на придбання основних засобів, рефінансування кредиту іншого банку.
Згідно п. 2.3.1. договору, розмір процентної ставки за користування кредитом складає 0,0001% річних. Розмір комісійної винагороди - 1,75% від суми виданого кредиту (щомісячно).
П. 3.3. договору визначено, що у випадку порушення Позичальником будь-якого із грошових зобов'язань та при реалізації права Банку позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен календарний день прострочення.
Відповідно до заяви-договору від 11.10.2019 р. про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів АТ "Таскомбанк", Клієнт підтвердив свою обізнаність та проінформовано відносно запропонованих Банком умов надання зазначених банківських послуг (в т.ч. кредитних) та надав відповідну згоду, що засвідчив власним підписом 11.10.2019 р.
Отже, до відома клієнта протягом всього періоду обслуговування в АТ "Таскомбанк" регулярно доводилась вся необхідна інформація про банківські послуги та зміст Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк", до яких позичальник приєднався.
Згідно п. 18.1.13 Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк", при укладанні договорів та угод або вчинення інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до цих Правил (у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк "ТАС24/БІЗНЕС", або у формі обміну паперовою/електронною інформацією або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований Банком через веріфікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом першого підпису. Підписання договорів та угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
Згідно пункту 3.18.1.16 “Умов та правил надання банківських послуг” визначено, що при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та / або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
Згідно пункту 3.18.1.3. Умов - кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди.
Відповідно до пункту 3.18.1.8.Умов - проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - "Угода").
Згідно пункту 3.181.6. Умов - ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши Угоду, Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна Ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших).
Згідно пункту 3.18.2.3.4. Умов - Банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого “Умовами", змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі.
Згідно протоколу № 1 від 11.10.2019 р. загальних зборів учасників ТОВ "Нефтепродукт", директор ОСОБА_2 була уповноважена звернутись до Банку з метою укладання кредитного договору з метою отримання кредиту ТОВ "Нефтепродукт" в розмірі не більше 500000,00 грн.
Отже, ТОВ "Нефтепродукт" в особі директора Давидової Альбіни Володимирівни скористалось своїм правом та на підставі Закону України "Про електронний цифровий підпис" вчинило правочин, підписавши договір № ID7129296 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк".
В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір поруки від 15.10.2019 р. № Т 09.07.2019 І 7815, згідно умов якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором, на засадах солідарного боржника за виконання в повному обсязі ТОВ "Нефтепролукт" зобов'язань, що виникли або можуть виникнути в майбутньому на підставі кредитного договору.
Отже, ОСОБА_1 вчинила правочин, підписавши договір поруки 15.10.2019 р. № Т 09.07.2019 І 7815 електронним цифровим підписом, що підтверджується копією електронного сертифікату, сформованого на сайті https://ca.informjust.ua/ та відображенням ЕЦП на самому договорі.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши першому відповідачу кредитні кошти в обсязі, обумовленому кредитним договором, які отриманні останнім, що підтверджується виписками по особовому рахунку.
Так, позичальником було порушено умови кредитного договору, а саме:
- п. 1.1. Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі згідно умов договору;
- п. 2.5. Терміни і порядок погашення кредиту.
- п. 3.1. Позичальник забезпечує наявність на своєму поточному рахунку грошових коштів в сумі, необхідної для сплати щомісячних платежів згідно графіку погашення заборгованості.
Відповідно до п. 18.2.23.8 Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк" Банк, незалежно від настання строків виконання зобов'язань Клієнтом за цим договором має право вимагати дострокового повернення суми кредиту, сплати процентів та винагород, право банку на отримання яких передбачено цим договором при настанні умов, передбачених п. 18.2.2.2.5 цього договору або порушення клієнтом вимог в частині цільового використання кредитних коштів.
П. 18.2.2.2.5 Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ "Таскомбанк", клієнт доручає банку списувати кошти з усіх своїх поточних рахунків у валюті кредиту для виконання зобов'язань з погашення кредиту, сплати комісії за його використання, а також з усіх своїх поточних рахунків у гривні для виконання зобов'язань з погашення штрафів та неустойки, в межах сум, що підлягають сплаті банку, при настанні строку здійснення платежу згідно з заявою (здійснювати договірне списання). Списання грошових коштів здійснюється відповідно до встановленого порядку, при цьому оформлюється меморіальний ордер. У разі відсутності на поточних рахунках клієнта суми коштів достатньої для оплати чергового платежу за кредитом, клієнт доручає банку встановити овердрафт на поточний рахунок на суму, необхідну для сплати чергового платежу або використати кошти надані банком згідно та у порядку, зазначеному в розділі 18.1 цих Правил.
Так, повідомленнями-вимогами АТ "Таскомбанк" від 11.11.2020 р. позичальник та поручитель були повідомлені про наявність заборгованості за кредитним договором та про необхідність її погашення у стилі терміни, однак зазначені порушення не були усунені, а заборгованість так і не була погашена.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання боржником зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником забезпеченого порукою зобов'язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України).
У відповідності з ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Як вбачається із змісту кредитного договору, останній підписаний за допомогою електронного цифрового підпису з одного боку Банком та з іншого Підприємцем.
Відповідно до п. п. 8, 12 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про електронні довірчі послуги" електронна ідентифікація - процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи; електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис.
Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону України "Про електронні довірчі послуги" кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.
Частиною 1 ст. 17 Закону України "Про електронні довірчі послуги" передбачено, що електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях не повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в інформаційних системах, в яких здійснюється обробка таких електронних даних, можуть здійснюватися з використанням електронних довірчих послуг або без отримання таких послуг, за умови попередньої домовленості між учасниками взаємодії щодо порядку електронної ідентифікації учасників таких правових відносин.
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) в строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника (ч.4 ст.1056-1 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як вже вказувалось судом, між АТ "Таскомбанк" та ФО ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 15.10.2019 р. № Т 09.07.2019 І 7815, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Нефтепродукт" зобов'язань за договорами приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів, де відповідно до умов договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором. (а.с. 18-21).
Згідно з частинами 1, 2 ст.553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Частинами 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частиною 1 ст.543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Разом з тим, оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов'язань і при цьому водночас сама має зобов'язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов'язання та про договори (розділи І та II кн.5 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов'язання), до істотних умов договору поруки слід віднести, зокрема визначення зобов'язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 31.07.2019 у справі №922/2913/18.
Отже, укладення між Позивачем та 2-м Відповідачем договору поруки, у сукупності підтверджує факт наявності солідарного обов'язку відповідачів сплати заборгованість.
Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно п. 3.3 кредитного договору у випадку порушення Позичальником будь-якого із грошових зобов'язань та при реалізації права Банку Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен календарний день прострочення.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачами своїх зобов'язань щодо порушення термінів внесення платежів, позивачем нарахована пеня у розмірі 4381,51 грн за період з 09.05.2020 року по 09.11.2020 рік.
Водночас, суд не може погодитись з визначеним позивачем періодом нарахування пені з огляду на положення пункту 15 розділу Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, яким визначено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Аналогічні приписи містяться і у пункті 8 розділу 9 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, згідно яких у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
При цьому, ч. 2 статті 5 Цивільного кодексу України визначено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року у справі №1-7/99 зазначено, що надання зворотної дії в часі законам та іншим нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Тобто, вказаний вище Закон має зворотну дію в часі.
Враховуючи наведені положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, строки повернення кредиту та те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлено з 12.03.2020 року карантин, суд дійшов висновку, що починаючи з 12.03.2020 року позичальника звільнено від обов'язку сплати пені за прострочення повернення тіла кредиту та процентів.
Отже, зважаючи на вищенаведені приписи чинного законодавства, які обмежують період нарахування штрафних санкцій, в тому числі і пені, що підлягає стягненню із суб'єкта господарювання у зв'язку з порушенням ним господарського зобов'язання в період карантину, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення пені слід відмовити, оскільки період нарахування пені збігається із періодом карантину, запровадженого на території України.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню саме в частині стягнення заборгованість в розмірі 416 666,00 грн., як заборгованість по тілу кредиту.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, в разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити частково
Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтепродукт" (код ЄДРПОУ 31633393; 61018, м. Харків, вул. Сумгаїтська, 5, кв. 56; 61080, м. Харків, пр. Гагаріна, 193Б) та Фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) заборгованість в розмірі 416 666,00 грн., як заборгованість по тілу кредиту та витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 249,90 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення суми у розмірі - 60674,17 грн. (де: заборгованості по відсоткам - 0,21 грн, заборгованості по комісії 56 292,45 грн, пені на суму простроченої заборгованості за період з 09.05.2020 по 09.11.2020 - 4 381,51 грн.) - відмовити.
Повне рішення складено "20" травня 2021 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін