Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1281/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Акціонерного товариства "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХАРКІВГАЗ", м.Харків (колишня назва-ПАТ «Харківгаз»)
про стягнення 81824395,73 грн.
за участю представників:
позивача - Овчарук О.О. (адвокат, довіреність №14-16 від 15.01.2021 року);
відповідача - Смолякова І.О. (адвокат, довіреність №Др-200-1220 від 28.12.2020 року).
Позивач - Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" 81824395,73 грн., з яких 6775709,63 грн. пені, 14306030,04 грн. 3% річних, 60742656,06 грн. інфляційних за прострочення оплати за договором №13-228-ВТВ на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.05.2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 19.06.2019 року провадження у справі №922/1281/19 зупинено до вирішення Східним апеляційним господарським судом справи №922/2381/16, предметом якої було стягнення основного боргу.
Ухвалою суду від 02.04.2021 року провадження у справі №922/1281/19 поновлено, у зв'язку з прийняттям постанови апеляційним судом по справі №922/2381/16, підготовче засідання призначено на 13.04.2021 року.
Ухвалою суду від 13.04.2021 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до 14.05.2021 року, підготовче засідання відкладено на 20.04.2021 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.04.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.05.2021 року.
Сторонами надано до суду наступні документи:
- відзив (т.1 а.с.82-89) про відмову в задоволенні позову через форс-мажорні обставини, не затверджених гранично-допустимих розмірів виробничо-технологічних витрат, а також наявності суми передбаченої в тарифі;
- відповідь на відзив (т.1 а.с.124-128), в якій позивач заперечував проти впливу форс-мажорних обставин на відповідальність передбачену ст.625 ЦК, посилаючись на постанови ВС від 12.04.17 та від 20.06.18 у справі №913/869/14, від 24.07.18 у справі №905/1722/17;
- пояснення відповідача (т.2 а.с.41-44) про невиконання постанови Верховного суду від 21.11.19 по справі №826/9826/18 щодо встановлення економічно обґрунтованого тарифу на послуги розподілу природного газу, про сертифікат №6077, який підтверджує, що форс-мажорні обставини виникли, у зв'язку з дією/бездіяльністю третіх осіб/органів державної влади.
Надані документи судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні 12.05.2021 року позивач позов підтримував, а відповідач проти позову заперечував.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
Під час розгляду справи відповідач змінив назву з Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХАРКІВГАЗ".
04.01.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Харківгаз» (покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №13-228-ВТВ, за умов п.1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.
Протягом дії договору сторонами укладені додаткові угоди до договору №№1-18/1.
Відповідно до п.1.1. договору в редакції додаткової угоди №10, продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013-2015 роках природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.
Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат покупця ( п.1.2. договору).
Положеннями п.2.1. договору (зі змінами відповідно до додаткової угоди №11 від 05.02.2015) визначено, що продавець передає покупцеві у період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року газ в обсязі до 147 886,316 тис.куб.м., у тому числі: - у 2013 році - 33304,741 (тис. куб. м.); - у 2014 році - 46287,575 (тис. куб.м.); - у 2015 році до 68 294,000 (тис. куб.м).
Продавець передає покупцю імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00), ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - на газорозподільних станціях (ГРС)ДК "Укртрансгаз". Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ (пункт 3.1 договору).
Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.3 договору).
Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати у письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.4. договору).
Кількість газу, яка подається Покупцеві, визначається відповідно до порядку, встановленого Положенням про порядок складання балансів природного газу в газорозподільних мережах, затвердженого наказом Мінпаливенерго від 24.12.2001 року № 677(п.4.1. договору).
Обсяги виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат природного газу визначаються (розраховуються) газорозподільним підприємством згідно з Методиками визначення питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженими Наказом Мінпаливенерго від 30.05.2003 року №264 і зареєстрованих в Мін'юсті 09.07.2003 року за №570/7891(зі змінами та доповненнями) та Методикою визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі не приведення об'єму газу до стандартних умов, затвердженою наказом Мінпаливенерго від 21.10.2003 року №595 і зареєстрованою в Мін'юсті 25.12.2003 року за №1224/8545 (п. 4.2. договору).
Відповідно до пункту 5.1. договору ціна (граничний рівень ціни) на природний газ встановлюється НКРЕ.
Додатковими угодами №1 від 10.07.2013 року, №2 від 08.08.2013 року, №3 від 31.12.2013 року, №4 від 28.04.2014 року, №5 від 15.05.2014 року, №6 від 10.06.2014 року, №7 від 05.09.2014 року, №8 від 17.11.2014 року, №9 від 08.12.2014 року, №10 від 21.12.2014 року, №11 від 05.02.2015 року, №12 від 10.03.2015 року, №13 від 03.04.2015 року, №14 від 12.05.2015 року, №15 від 03.06.2015 року, №16 від 10.07.2015 року, №17 від 12.10.2015 року, №18 від 28.10.2015 року, №18/1 від 30.11.2015 року сторонами вносилися зміни до пункту 5.2 договору на купівлю-продаж природного газу №13-228-ВТВ від 04.01.2013 року в частині вартості природного газу та продовження строку дії Договору.
Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу (п.5.4.)
Пунктом 6.1. договору (у редакції додаткової угоди №10 від 21.12.2014 року до договору) передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2. договору. Остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ здійснюється покупцем після отримання повних розрахунків за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю у відповідному місяці відповідно до договорів на розподіл природного газу, укладеними між продавцем та покупцем.
У разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки природного газу за цим договором продавець повністю не розрахувався за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в попередньому місяці, остаточний розрахунок за використаний природний газ здійснюється покупцем на підставі акту приймання-передачі до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У будь-якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється покупцем не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п.11 договору, у редакції додаткової угоди №10 від 21.12.2014 року до договору).
Рішенням господарського суду Харківської області від 19.09.2016 року у справі №922/2381/16 в позові відмовлено повністю.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 року у справі №922/2381/16 позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основний борг за договором №13-228-ВТВ на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 року у розмірі 165559259,81 грн., 3% річних у сумі 2469862,27 грн., інфляційні у сумі 7042836,84 грн., 168729,21 грн. витрат по сплаті судового збору за звернення з позовом. Закрито провадження у справі №922/2381/16 в частині вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення боргу у сумі 3 205 720,30 грн. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 19.09.2016 року у справі №922/2381/16 залишено без змін.
Таким чином, апеляційним судом у справі №№922/2381/16 встановлено, що за договором №13-228-ВТВ на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 року:
- основний борг складає 165559259,81грн.;
- 3% річних за період з 21.01.2016 року по 07.06.2016 року складають 2474756,84 грн.;
- інфляційні за період з 21.01.2016 року по 31.03.2016 року складають 7487266,39 грн.
В стягненні пені відмовлено через відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості за договором №13-228-ВТВ, яка утворилась у зв'язку з неможливістю відповідачем у повному обсязі та своєчасно виконувати умови договору, через відсутність в тарифі на розподіл природного газу, який встановлює НКРЕКП, достатньої компенсації виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат ПАТ "Харківгаз», що виключає правомірність нарахування та стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені, за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором з оплати вартості отриманого природного газу.
У справі 922/1281/19 (т.1 а.с.8-9) позивач просить стягнути за прострочення оплати основного боргу за договором №13-228-ВТВ на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 року:
1) 6775709,63 грн. пені за загальним періодом з 08.06.2016 року по 20.07.2016 року на суму, де 3732406,71 грн. пені нараховано на суму боргу 169276438,03 грн. за період з 08.06.2016 року по 30.06.2016 року, а 3043302,92 грн. пені нараховано на суму боргу 168764980,11 грн. за період з 01.07.2016 року по 20.07.2016 року;
2) 14306030,04 грн. 3% річних за період з 08.06.2016 року по 24.04.2019 року;
3) 60742656,06 грн. інфляційних за період з 01.05.2016 року по 31.03.2019 року.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Східним Апеляційним господарським судом у справі №922/2381/16 встановлено факт наявності заборгованості, а також річних, інфляційних за прострочення платежів за спірним договором №13-228-ВТВ від 04.01.2013 року, та крім того, відсутність підстав для нарахування пені.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Щодо нарахування пені.
Виходячи зі змісту умов пунктів 6.1., 11 договору, у відповідній редакції, кінцевим строком здійснення остаточних розрахунків є 20 число місяця наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу, тобто 20.01.2016 року, оскільки в частині реалізації газу договір діє до 31.12.2015 року.
Згідно з п.7.1 договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством.
У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу (п. 7.2. договору).
Причиною виникнення спору між сторонами є неналежне виконання ПАТ "Харківгаз" зобов'язань за договором №13-228-ВТВ на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 року в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з приписами ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
В силу ч.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, за якою зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
За своєю правовою природою договір №13-228-ВТВ на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 року, з врахуванням додаткових угод до нього, є договором купівлі-продажу, згідно з яким, за приписами ст.655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст.692 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Підстави припинення зобов'язання визначені статтями 202-205 ГК кодексу України, статтями 599-601, 604-609 ЦК України.
За умовами ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
З урахуванням приписів пункту 6.1 договору (в редакції додаткової угоди №10 від 21.12.2014 року) строк остаточного розрахунку за фактично використаний природний газ за договором настав 20.01.2016 року.
Факт неналежного виконання покупцем прийнятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №13-228-ВТВ, підтверджується матеріалами справи, та не спростовано відповідачем.
Доказами, згідно зі ст.ст.73, 76 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Щодо інфляційних та 3% річних.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання, у нього в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію від знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора, згідно з ч.2 ст.625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 року у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Позивачем нараховано до стягнення з відповідача:
1) 14306030,04 грн. 3% річних за період з 08.06.2016 року по 24.04.2019 року,
2) 60742656,06 грн. інфляційних за період з 01.05.2016 року по 31.03.2019 року
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні (компенсації) майнових втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові .
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, пояснюючи, що невиконання умов договору щодо здійснення повної оплати газу відбулося внаслідок форс-мажорних обставин, спричинених незаконними діями/бездіяльністю третіх осіб/органів державної влади, на які відповідач не може вплинути, що підтверджено Сертифікатом № 6077 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданим Торгово-промисловою палатою України 29.03.2016 року, зазначивши, що строк виконання зобов'язання щодо оплати поставленого газу за договором у відповідача не настав, відповідно у позивача відсутнє право стягнення з відповідача основного боргу, а також право на нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання.
Між тим, з таким висновком суд не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до п.п. 8.1.,8.2. договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків щодо договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Під форс-мажорними обставинами розуміють обставини, які виникли внаслідок непередбачених сторонами подій надзвичайного і невідворотного характеру, включаючи вибухи на газопроводі, пожежі, землетруси, повені, оповзні, інші стихійні лиха, війну або військові дії. Строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.
Сторони зобов'язані негайно повідомити про обставини форс-мажору та протягом чотирнадцяти днів з дати їх виникнення надати підтверджуючі документи відповідно до законодавства (пункт 8.3 договору).
29.03.2016 року Торгово-промисловою палатою України виданий Сертифікат №6077 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), що полягають у дії/бездіяльності третіх осіб/органів державної влади щодо наступних зобов'язань, виконання яких передбачено щомісячно: оплата придбаного протягом 2014-2015 р.р. природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу, у розмірі 320288 млн.куб.м., за договором №13-228-ВТВ на купівлю-продаж природного газу, укладеним 04.01.2013 року між ПАТ «Національна акціонерна компанія Нафтогаз України» (продавець) та ПАТ «Харківгаз» (покупець), які унеможливили їх виконання в зазначений термін.
Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 01 травня 2014 року та тривають на 29 березня 2016 року.
Листом №1576 від 30.03.2016 року ПАТ "Харківгаз" повідомило позивача про наявність форс-мажорних обставин, на підтвердження надав копію сертифікату Торгово-промислової палати України від 29.03.2016 року №6077.
Відповідно до ч.3 ст.14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Згідно з ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Згідно з правовою позицією Верховного суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, що викладена в постанові від 14.02.2018 року в аналогічній справі №926/2343/16, частиною першою статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно зі ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
При цьому у п.1 ч.1 ст.263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
У ч.2 ст.218 ГК України також міститься визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Таким чином, непереборна сила (форс-мажорні обставини) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності, однак встановлені Торгово-промисловою палатою у Сертифікаті обставини, а саме, дії/бездіяльність третіх осіб, які призвели до унеможливлення виконання відповідачем своїх зобов'язань, визначених пунктом 6.1 Договору по оплаті придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу, не мають ознак надзвичайності і невідворотності.
Такі обставини не відповідають розумінню непереборної сили, визначеної в статті 617 ЦК України, оскільки протягом дії Договору відповідач отримував природний газ та погоджувався на його ціну, у тому числі й шляхом укладання додаткових угод щодо ціни на природний газ і при цьому був обізнаний щодо встановлених тарифів.
Таким чином, зазначені Торгово-промисловою палатою у Сертифікаті обставини не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов'язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Подібні висновки викладені Верховним судом у постановах по справах №911/1173/16 від 11.10.2017 року, №904/4470/16 від 11.04.2018 року, 904/1224/18 від 14.05.2019 року.
Кореспондуючим обов'язком покупця, за приписами спірного правочину, є своєчасна та повна оплата спожитого природного газу, який належним чином відповідачем не виконано.
Посилаючись на неможливість оплати природного газу, відповідач посилався на те, що Міненерго та НКРЕКП при формуванні тарифу на розподіл природного газу для ПАТ «Хаківгаз» не було враховано достатнього обсягу природного газу для потреб ВТВ, який би повністю охоплював величину природного газу придбаного за договором №13-228-ВТВ, а відтак дозволив би уникнути настання обставин непереборної сили - форс-мажорні обставини.
Аналогічні висновки містяться у постанові Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 у справі №922/2381/16.
Матеріалами справи підтверджується, що протягом дії договору №13-228-ВТВ відповідач отримував природний газ та погоджувався на його ціну, в тому числі й шляхом укладення додаткових угод (19 додаткових угод) щодо ціни на природний газ, при цьому був обізнаний щодо встановлених тарифів, тому суд, з урахуванням висновків Верховного суду, вважає, що обставини, зазначені у Сертифікаті від 29.03.2016 року №6077 Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) не є непереборною силою (форс-мажорними обставинами) в розумінні статті 617 ЦК України щодо виконання обов'язку зі сплати заборгованості, та, відповідно не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов'язання щодо оплати природного газу так і від відповідальності за його невиконання (ст.625 ЦК України).
Крім того, позивач не може впливати на формування тарифу на розподіл природного газу для ПАТ "Харківгаз", в той час як перегляд рівня тарифу здійснюється як за ініціативою суб'єкта господарювання (в даному випадку відповідача), так і НКРЕ за умови відповідного обґрунтування такого перегляду (пункт 4.1 Процедури встановлення та перегляду тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання природного газу, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики 03.04.2013 року №369).
Відповідачем не надано доказів на підтвердження повного та своєчасного виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №13-228-ВТВ.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача за спірний період 3% річних у розмірі 14306030,04 грн. та інфляційних у розмірі 60742656,06 грн. за договором №13-228-ВТВ на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 року.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені.
Статтею 216 ГК України передбачено відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції ( ст.217 ГК України).
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ст.218 ГК України).
Штрафними санкціями, в розумінні ст.230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст.546 ЦК України).
За положеннями ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ст.611 ЦК України).
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Ч.1 ст.614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно з п.7.2 договору у разі невиконання покупцем умов п.6.1 договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 3 роки (пункт 9.2. договору).
За несвоєчасне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати отриманого природного газу, позивачем нараховано до стягнення 6775709,63грн. пені.
Суд дійшов висновку про залишення вимог позивача про стягнення пені без задоволення, виходячи з наступного.
Як наголошував відповідач протягом розгляду справи, та не спростовував позивач, заборгованість відповідача за договором №13-228-ВТВ, в результаті чого позивачем нараховані штрафні санкції, - утворилась впродовж 2014-2015 років, у зв'язку з неможливістю відповідачем виконувати умови договору через відсутність в тарифі на розподіл природного газу, який встановлює НКРЕКП, компенсації виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат ПАТ «Харківгаз», оскільки протягом 2014 - 2015 років при формуванні та затвердженні гранично допустимого розміру ВТВ та тарифу на розподіл природного газу Міненерго та НКРЕКП не було враховано обсяги витрат газу на покриття ВТВ.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2015 року по справі №826/15132/15 адміністративний позов ПАТ «Вінницягаз», ПАТ «Волиньгаз», ПАТ «Гадячгаз», ПАТ «Дніпрогаз», ПАТ «Дніпропетровськгаз», ПАТ «Житомиргаз», ПАТ «Закарпатгаз», ПАТ «Запоріжгаз», ПАТ «Івано-Франківськгаз», ПАТ «Київоблгаз», ПАТ «Кіровоградгаз», ПАТ «Кременчукгаз», ПАТ «Криворіжгаз», ПАТ «Львівгаз», ПАТ «Луганськгаз», ПАТ «Мелітопольгаз», ПАТ «Миколаївгаз», ПАТ «Одесагаз», ПАТ «Полтавагаз», ПАТ «Рівнегаз», ПАТ «Сумигаз», ПАТ «Тисменицягаз», ПАТ «Уманьгаз», ПАТ «Харківгаз», ПАТ «Харківміськгаз», ПАТ «Херсонгаз», ПАТ «Хмельницькгаз», ПАТ «Черкасигаз», ПАТ «Чернівцігаз», ПАТ «Чернігівгаз» задоволено повністю.
Скасовано Додаток до Наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.03.2015 року №122 «Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік" в частині встановлення, зокрема, для ПАТ «Харківгаз», розміру нормативних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на 2015 рік.
Зобов'язано Міністерство енергетики та вугільної промисловості України затвердити на 2015 рік розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах, зокрема, ПАТ «Харківгаз», на підставі Методики визначення питомих втрат та виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 року №264, та Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об'єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21.10.2003 року №595.
ПАТ «Харківгаз» звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, що полягає у ненаданні відповідей на заяви ПАТ «Харківгаз» про перегляд та затвердження економічно обґрунтованого тарифу на розподіл природного газу та включення до витрат при формуванні тарифу суму компенсації; зобов'язання НКРЕКП встановити для ПАТ «Харківгаз» економічно обґрунтований тариф, зокрема, включивши до складу такого тарифу обсяги природного газу для потреб ВТВ, розраховані відповідно до Методик, а саме: компенсацію вартості ВТВ за 2014 -2015 роки в розмірі 230385,7 тис. грн. без ПДВ; компенсацію вартості ВТВ за 2016 - 2017 роки в розмірі 124 048,5 тис. грн. без ПДВ; вартість газу для потреб виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат на період 2018 року в розмірі 235 335 тис. грн. без ПДВ.
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 року, яку залишено без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.04.2019 року у справі №922/2381/16, апеляційне провадження у даній справі за апеляційною скаргою ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Харківської області від 19.09.2016 року у справі №922/2381/16 зупинялося до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі №826/9826/18.
Так, Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2019 року у справі №826/9826/18, яку залишено без змін постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.11.2019 року у справі №826/9826/18, зобов'язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг встановити для Публічного акціонерного товариства «Харківгаз» економічно обґрунтований тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами, включивши до складу такого тарифу обсяги природного газу для потреб ВТВ, розраховані відповідно до Методики визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 року №264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за №570/7891, Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року №264, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за №570/7892, а саме: - компенсацію вартості ВТВ за 2014-2015 року в розмірі 230 385,7 тис. грн. без ПДВ; - компенсацію вартості ВТВ за 2016-2017 роки в розмірі 124 048,5 тис. грн. без ПДВ; - вартість газу для потреб виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат на період 2018 року в розмірі 235 335 тис. грн. без ПДВ.
Залишено без змін рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 04.02.2019 року, яким визнано протиправною бездіяльність Нацкомісії, що полягає у неприйнятті рішень по заявах ПАТ «Харківгаз» від 14.03.2018 року №Kh05.2-СЛ-5010-0318, від 10.05.2018 року №Kh05.1-СЛ-9838-0518 з перегляду тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами для ПАТ «Харківгаз».
Судами зазначено, що оскільки ПАТ «Харківгаз» є суб'єктом природної монополії з розподілу природного газу, то відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про ціни та ціноутворення», ст.8 Закону України «Про природні монополії», ціни на надавані позивачем послуги з розподілу природного газу є державними регульованими, і на процедуру їх встановлення поширюються вимоги законодавства щодо державних регульованих цін.
Встановлення тарифів на розподіл природного газу належить до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики відповідно до п.7 ч.3 ст.4 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», який діяв до 01.10.2015 року, ч.ч.3, 6 ст.4 Закону України «Про ринок природного газу», який діє з 01.10.2015 року.
Частиною шостою статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що ціни на ринку природного газу, що регулюються державою (зокрема тарифи на послуги з розподілу), повинні бути: 1) недискримінаційними; 2) прозорими; 3) встановленими з урахуванням вимог цілісності газотранспортної системи виходячи із економічно обґрунтованих та прозорих витрат відповідного суб'єкта ринку природного газу та з урахуванням належного рівня рентабельності, а також, де це можливо, встановленими з урахуванням зіставлення з показниками аналогічних категорій регульованих цін, встановлених Регулятором для інших суб'єктів ринку природного газу, або таких, що діють на ринках природного газу інших держав.
Таким чином, необхідність формування вказаного тарифу з огляду на його економічну обґрунтованість прямо передбачена законодавством і встановлює для Нацкомісії відповідний обов'язок при встановленні та зміні тарифів, зокрема, і для АТ «Харківгаз».
Виробничо-технологічні витрати/втрати газу визначаються як газ, що втрачається під час транспортування газу газорозподільними та врутрішньобудинковими мережами, а також під час виконання профілактичних робіт і поточних ремонтів (розділ 1 Методики ВТВ №264 та розділ 1 Методики втрат №264).
Нормативно-правові акти, що регулюють ринок природного газу, не передбачають та не припускають можливості покриття ВТВ, що виникають в діяльності газорозподільного підприємства, за рахунок, будь-яких інших джерел, окрім тарифу на розподіл газу. Отже, можливість позивача розраховуватись за природний газ для потреб ВТВ прямо та безпосередньо залежить від наявності та суми передбаченої в тарифі на розподіл природного газу відповідної складової.
Допущена Нацкомісією бездіяльність щодо затвердження (перегляд) тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами у бік економічно обґрунтованого, не забезпечує позивачу (ПАТ «Харківгаз») відшкодування його обґрунтованих витрат в частині компенсації витрат природного газу для потреб ВТВ минулих періодів 2014-2018 років.
Вказане призводить до зростання заборгованості позивача перед власником природного газу за договором купівлі-продажу природного газу №13-228-ВТВ для потреб ВТВ, укладеним між ПАТ «Харківгаз» та ПАТ «НАК «Нафтогаз України».
Вказане рішення адміністративного суду до цього часу не виконано.
Відповідно до преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдинг проти України, а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Наведене свідчить про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості за договором №13-228-ВТВ, яка утворилась у зв'язку з неможливістю відповідачем у повному обсязі та своєчасно виконувати умови договору, через відсутність в тарифі на розподіл природного газу, який встановлює НКРЕКП, достатньої компенсації виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат ПАТ "Харківгаз», що виключає правомірність нарахування та стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені, за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором з оплати вартості отриманого природного газу.
Аналогічні висновки містяться у постанові Східного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 року у справі №922/2381/16.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в сумі 75048686,10 грн., з яких 14306030,04 грн. 3% річних, 60742656,06 грн. інфляційних,
В частині позовних вимог щодо стягнення пені суд відмовляє, у зв'язку з відсутністю вини відповідача у виникненні заборгованості.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.73-80, 86, 129, 232-233, 236-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -
В позові відмовити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ "ХАРКІВГАЗ" (колишня назва-ПАТ «Харківгаз») (адреса: 61109, м.Харків, вул.Безлюдівська, 1; код ЄДРПОУ 03359500) на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (адреса: 01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 75048686,10 грн., з яких 14306030,04грн. 3% річних, 60742656,06 грн. інфляційних, та 616674,08 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "21" травня 2021 р.
Суддя К.В. Аріт