21 травня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/477/20
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Бурди Н.М.
розглянувши заяву фізичної особи-підприємця Дергуна Ігора Володимировича б/н від 18.05.2021 (вх. №4173 від 20.05.2021) про вжиття заходів забезпечення позову у справі №921/477/20
за позовом: Фізичної особи-підприємця Дергуна Ігора Володимировича, с. Білявинці, Бучацький район, Тернопільська область, 48471
до відповідача: Приватного підприємства “Білявинці”, вул Студинського, 7, с. Великі Гаї, Тернопільський район, Тернопільська область,47772 (юридична адреса), вул. Медова, 12-А, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46008 (фактична адреса)
про стягнення 1 846 920 грн. заборгованості.
В провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа № 921/477/20 за позовом Фізичної особи-підприємця Дергуна Ігора Володимировича до Приватного підприємства “Білявинці” про стягнення 1 846 920 грн. боргу по договору оренди транспортних засобів від 03.07.2017.
Ухвалою суду від 31.07.2020 відкрито провадження у справі № 921/477/20 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 27.08.2020 з подальшим неодноразовим його відкладенням, востаннє на 27.10.2020.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 27.10.2020 призначено у справі № 921/477/20 почеркознавчу експертизу.
Здійснення експертного дослідження доручено Тернопільському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
20.05.2021 представником фізичної особи-підприємця Дергуна Ігора Володимировича через канцелярію суду подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову б/н від 18.05.2021 шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Приватному підприємству «Білявинці» вул. Студинського,7, с.Великі Гаї, Тернопільський район. Тернопільська область, 47722 (фактична адреса: м.Тернопіль, вул.Медова, 12а, ідентифікаційний код - 30811807) наявні на його рахунках в усіх банківських установах в межах заявленої до стягнення суми 1 846 920 (один мільйон вісімсот сорок шість тисяч дев'ятсот двадцять) гривень та розміщені на банківських рахунках згідно переліку.
Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, господарський суд визнав, що вона відповідає вимогам, встановленим ст.139 ГПК України, і підлягає до розгляду в порядку ст. 140 ГПК України.
В обґрунтування поданої заяви заявник посилається на таке.
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, розмір внеску до статутного капіталу Приватного підприємства «Білявинці» складає 3000 (три тисячі) гривень.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру відчуження об'єктів нерухомого майна № 256878318 від 17.05.2021 щодо ПП «Білявинці» на все майно ПП «Білявинці» накладено арешт згідно Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП 49967495, виданий 27.01.2016, видавник: Федів Ірина Стефанівна. Відділ державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції. Тернопільська обл. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 27996247 від 29.01.2016 14:35:51, Шпендак Юлія Романівна. Тернопільське районне управління юстиції, Тернопільська обл.; Вид обтяження: арешт нерухомого майна; Відомості про суб'єктів обтяження: Обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції, код ЄДРПОУ: 34905338, країна реєстрації: Україна, адреса: Україна, 46016, Тернопільська обл. м. Тернопіль, вул. Київська, 3-А Особа, майно права якої обтяжуються: ПП "Білявинці", код ЄДРПОУ: 30811807, адреса: Україна. Тернопільська обл., Тернопільський р., с. Великі Гаї, вулиця Студинського, будинок 7. Вказані відомості, на думку позивача, свідчать про те, що у відповідача на даний час є інші невиконані боргові зобов'язання перед третіми особами, а отже у відповідача відсутні будь-які інші альтернативні фінансові чи майнові можливості задоволення вимог позивача у випадку задоволення його позовних вимог, аніж як за рахунок коштів, що акумулюються (перебуватимуть) на банківських рахунках, належних останньому.
Таким чином, враховуючи значний розмір заявленої до стягнення суми, ухилення боржника від переговорів щодо можливості врегулювання спору чи погашення заборгованості перед позивачем, що є предметом спору, тривалість невиконання договірних зобов'язань, наявність інших невиконаних боргових зобов'язань, арешт всього нерухомого майна боржника, позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову, оскільки їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Розглянувши заяву фізичної особи-підприємця Дергуна Ігора Володимировича б/н від 18.05.2021 (вх. №4173 від 20.05.2021) про вжиття заходів забезпечення позову у справі №921/477/20, суд відмовляє у її задоволенні. При цьому, суд виходив з наступного.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Частиною 1 статті 137 ГПК України вказано, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 4 ст. 139 ГПК України у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
Отже, з положень частини 4 статті 139 Господарського процесуального кодексу України випливає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статті 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
При цьому слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суд у кожному конкретному випадку здійснює їх оцінку на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Так у вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу.
Як вбачається з поданої позивачем заяви, останній вказував на те, що у нього є підстави вважати, що з огляду на ухилення боржника від переговорів щодо можливості врегулювання спору чи погашення заборгованості перед позивачем, що є предметом спору, тривалість невиконання договірних зобов'язань, наявність інших невиконаних боргових зобов'язань, арешт всього нерухомого майна боржника, існує ризик утруднення чи унеможливлення виконання рішення господарського суду у разі задоволення позовних вимог.
Проте, до заяви про забезпечення позову позивачем не надано жодних документів в підтвердження обставин того, що кошти, які є або з'являться у відповідача на рахунку, можуть зникнути на момент виконання рішення.
По суті подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст.76,77 ГПК України, із якими діюче законодавство пов'язує доцільність застосування заходів щодо забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Крім того, судом встановлено, що позивачем не подано доказу на підтвердження наміру відповідача ухилитися від виконання рішення в разі задоволення позову в даній справі.
Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що в статті 6 ГК України визначено принцип свободи підприємницької діяльності. Принцип змагальності, закріплений у ст. 13 ГПК України, встановлює право відповідача заперечити проти наявності боргу з широкого кола підстав. При цьому відповідач має право розраховувати на те, що його господарська діяльність під час розгляду спору по суті не зазнаватиме з боку держави свавільного утиску, у тому числі, й шляхом накладення арешту на грошові кошти у значному розмірі.
Такий засіб забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти обмежить права працівників на отримання заробітної плати та позбавить можливості відповідачів сплачувати податки, збори та обов'язкові платежі до державного бюджету України, тобто не враховано та не надано правову оцінку ймовірності порушення у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Згідно з ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Частиною 6 статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Отже, державою гарантовано та законодавчо закріплено право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.
З огляду на викладене судом враховується, що накладаючи арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках відкритих в будь-яких установах банках та належать відповідачу, може мати місце накладення арешту на кошти, розміщені на рахунках зі спеціальним режимом використання (рахунки для виплати заробітної плати, для обліку коштів соціального страхування в національній валют, тощо).
Посилання ж заявника на накладення арешту на все майно ПП «Білявинці» згідно Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП 49967495, виданий 27.01.2016, суд не вважає тією обставиною, яка б могла свідчити про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання або слугувати підставою для висновку про неможливість чи істотне ускладнення в майбутньому виконання судового рішення, оскільки є припущеннями, не підтвердженими належними доказами, крім того вказані обставини вже існували на момент укладення договору оренди транспортних засобів від 03.07.2017, стягнення заборгованості по якому є предметом розгляду у даній справі.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 136-140, 234-235 ГПК України, господарський суд
1. Відмовити у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Дергуна Ігора Володимировича б/н від 18.05.2021 (вх. №4173 від 20.05.2021) про вжиття заходів забезпечення позову у справі №921/477/20.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання (21.05.2021).
Копію ухвали направити заявнику.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Ухвала суду розміщена у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя Н.М. Бурда