Справа № 548/1440/20
Провадження № 2/548/135/21
05.05.2021 року Хорольський районний суд Полтавської області у складі :
головуючого - судді Старокожка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Комаренко В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хорол цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що ним, ОСОБА_1 , 04.12.2017 року було надано ОСОБА_2 позику - грошові кошти в розмірі 10 300 доларів США на строк до 21.12.2017 року, в заставу залишено оригінал витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 , власником якого являється відповідач.
Зазначені обставини підтверджуються доданою до позовної заяви, складеною власноруч та підписаною Відповідачем розпискою від 04.12.2017 року, у присутності його дружини ОСОБА_3 . Згідно розписки, відповідач зобов'язувався повернути Позивачу позику - грошові кошти в розмірі 10300 (десять тисяч триста доларів США) до 21.12.2017 року, а у разі форс- мажорних обставин ОСОБА_3 зобов'язується повернути борг у розмірі 10300 (десять тисяч триста доларів США) до 21.12.2017 року ОСОБА_1 .
На момент подачі позовної заяви, згідно офіційному курсу НБУ 100 доларів США становить 26,70 гривень.
Сума боргу за розпискою від 04.12.2017 року в розмірі 10300 доларів США становить 283 001, 77 гривень (двісті вісімдесят три тисячі одна гривня) 77 коп.
На момент отримання позики, ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .
Станом на момент пред'явлення позову, взятих на себе зобов'язань відповідачем не виконано. Позивач неодноразово звертався до Відповідача із вимогою про повернення грошових коштів, проте Відповідач залишив його вимоги без розгляду. Через протиправну бездіяльністю Відповідача щодо виконання зобов'язань в частині повернення грошових коштів, позивач змушений звернутися до суду з метою захисту свої законних прав та інтересів.
У зв'язку з не досягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнути із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі - 283 001,77 грy, 3 % річних за використання коштів у розмірі - 22 896,01 грн, втрати від інфляції у розмірі - 43 186,07 грн, та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі - 3 490, 85 грн.
Разом з позовною заявою позивачем до суду було подану заяву про забезпечення позовних вимог.
Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 02.09.2020 року заяву про забезпечення позову задоволено частково.
Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Чубенко Ж.А. подала відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнала повністю і заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Виходячи з того, що відповідно до розписки від 04 грудня 2017 року, відповідач ОСОБА_3 , зобов'язалась повернути позичальнику ОСОБА_1 борг чоловіка ОСОБА_2 у розмірі 10 300 доларів США у термін до 21 грудня 2017 року у разі настання форс-мажорних обставин. Дана розписка не містить переліку форс-мажорних обставин, за умови настання яких відповідальність за зобов'язаннями чоловіка ОСОБА_2 перекладається на його дружину - ОСОБА_3 .
Також у відзиві зазначено те, що зобов'язання щодо поруки між учасниками даної справи не виникли, так як розписка не містить істотних умов договору поруки, отже вказаний позивачем договір поруки є недійсним в силу закону (нікчемним).
Позичальником прострочено звернення до поручителя щодо виконання ним зобов'язання забезпеченого порукою, так як строк виконання основного зобов'язання згідно розписки від 04 грудня 2017 року - 21 грудня 2017 року, враховуючи норми законодавства, вимоги до поручителя ОСОБА_3 Позивач мав право пред'явити до 21 червня 2018 року.
Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог прохали відмовити в повному обсязі за безпідставністю.
Позивач ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, в якому вказав що, відповідач ОСОБА_3 не оспорює, що з 07.10.2012 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з Відповідачем - ОСОБА_2 , та ту обставину, що 26.12.2019 року шлюб було розірвано. А відтак спірні грошові кошти були запозичені у Позивача ОСОБА_2 під час перебування у шлюбу, та в інтересах сім'ї, оскільки боргова розписка не містить посилання, що грошові кошти ОСОБА_2 запозичив для особистих потреб, а не в інтересах сім'ї, та ОСОБА_3 було відомо про вказану позику, оскільки остання була присутня під час здійснення позики, про що свідчить її власноручний напис на борговій розписці та особистий підпис.
Тому позивач вважає, що є всі законні підстави для солідарної відповідальності обох відповідачів у поверненні боргу.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Щодо форс-мажорних обставин, позивач надав наступну відповідь, так у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 р. у справі № 917/1739/17 зазначено наступне: Суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 р. у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 р. у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).
Позивач у відповіді на відзив прохав суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_3 , адвокат Чубенко Ж.А. подала заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву та не погодилась з викладеними доводами з наступних підстав. Відповідач ОСОБА_3 не заперечує того, що на час отримання коштів в позику та написання розписки перебувала у зареєстрованому шлюбі з Відповідачем ОСОБА_2 . У розписці не зазначено, на які цілі була отримана позика. Разом з тим, Відповідач ОСОБА_3 стверджує, що отримані згідно розписки кошти Відповідачем ОСОБА_2 не були використані в інтересах сім'ї.
Позику ОСОБА_2 отримав не в інтересах сім'ї, а для власних цілей - розвитку підприємницької діяльності. Тому кошти, отримані позичальником, не були використані в інтересах сім'ї. Факт відсутності спільного сімейного бюджету та спільного господарства у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 доводиться встановленими судом обставинами у цивільних справах № 548/2493/19, № 548/528/19, № 548/923/20.
Позивачем не доведено, що позику надано ОСОБА_2 в інтересах його сім'ї, а також те, що ця позика використана ним в інтересах сім'ї.
Представник відповідача ОСОБА_3 прохала у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі за безпідставністю.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - подала до суду відзив, вказавши що, 04 грудня 2017 року Відповідач ОСОБА_2 , взяв у ОСОБА_1 у борг 10 300 (десять тисяч триста) доларів США на термін до 21 грудня 2017 року.
При цьому, Відповідач стверджує, що кошти, отримані в борг у Позивача, були повернуті останньому в повному обсязі, а саме: 1) за домовленістю із позичальником в рахунок погашення заборгованості згідно розписки Відповідачем у період з березня по травень 2018 року були поставлені Позивачу металопластикові вироби (вікна, двері) на суму близько 150 000,00 грн., що в доларовому еквіваленті складає близько 5300,0 доларів США (з розрахунку курсу валют станом на грудень 2017 року 28,20 грн за долар); 2) 3 000 доларів США було віддано у липні 2018 року у присутності дружини ОСОБА_5 та двох свідків, які готові прийти до суду та підтвердити факт такої передачі; 3) решту коштів Відповідачем було повернуто Позивачу частинами протягом січня - лютого 2019 року. Письмові докази проведених розрахунків Відповідач не має змоги надати під час подання відзиву на позовну заяву, оскільки знаходиться за межами Полтавської області. Разом з тим, Відповідач повідомляє, що має намір надати до суду підтверджуючі документи найближчим часом. Згідно цієї ж розписки дружина Відповідача - ОСОБА_3 , зобов'язалася повернути позичальнику ОСОБА_1 борг чоловіка у розмірі 10 300 (десять тисяч триста) доларів США у термін до 21 грудня 2017 року у разі настання форс-мажорних обставин.
Відповідач ОСОБА_2 зауважує, що зазначену позику він отримав не в інтересах сім'ї, а для власних цілей - розвитку підприємницької діяльності. Кошти, отримані позичальником, не були використані в інтересах сім'ї в повному обсязі. Тому позика згідно розписки від 14 грудня 2017 року не може бути зобов'язанням подружжя.
Представник відповідачів прохала у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі за безпідставністю.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явились подали до суду заяву про проведення судового розгляду без їх участі, за письмовими матеріалами.
Відповідачі та представник відповідачів адвокат Чубенко Ж.А. в судове засідання, призначене на 05 травня 2021 року на 11 годину 00 не з'явились з невідомих суду причин, про дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином. В той же день представник відповідачів ОСОБА_4 направила до суду електронною поштою заяву про відкладення судового засідання, яка надійшла після розгляду справи судом.
Перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Суд встановив, що ОСОБА_1 (надалі - Позивач) 04.12.2017 року було надано громадянину ОСОБА_2 позику - грошові кошти в розмірі 10 300 доларів США (десять тисяч триста доларів США) на строк до 21.12.2017 року. В заставу залишено оригінал витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 , власником якого являється Відповідач ОСОБА_2 .
Зазначені обставини підтверджуються доданою до позовної заяви, складеною власноруч та підписаною Відповідачем розпискою від 04.12.2017 року, у присутності його дружини ОСОБА_3 . Згідно розписки, відповідач зобов'язувався повернути Позивачу позику - грошові кошти в розмірі 10300 (десять тисяч триста доларів США) до 21.12.2017 року, а у разі форс-мажорних обставин ОСОБА_3 зобов'язується повернути борг у розмірі 10300 (десять тисяч триста доларів США) до 21.12.2017 року ОСОБА_1 .
Судом встановлено, та ніким не заперечувалось, що на момент підписання розписки про отримання боргу 04.12.2017 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , а також та обставина, що 26.12.2019 року шлюб між ними було розірвано на підставі рішення Хорольського районного суду Полтавської області, яке набрало законної сили 28.01.2020 року.
Відповідач до сьогоднішнього часу ухиляється від повернення боргу, чим порушив взяті на себе зобов'язання.
Позивач прохав стягнути борг з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на свою користь.
Суд погоджується з аргументами позивача щодо стягнення в солідарному порядку з відповідачів суму боргу, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.
Згідно статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до частини першої та третьої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно частини першої статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частина 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Із правової позиції висловленої у Постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-63цс13, вбачається, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Суд зазначає, що розпискою, за якою 04.12.2017 року позивач ОСОБА_1 надав у позику, а відповідач ОСОБА_2 отримав у позику 10 300 доларів США, підтверджується не лише факт укладення між сторонами договору позики, а й факт передачі коштів.
Зважаючи на вказане суд вважає доведеним, що зазначеною вище розпискою підтверджується укладення між сторонами саме договору позики.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Із статей 610, 611 ЦК України вбачається, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , свої зобов'язання за розпискою не виконав, і кошти позивачу у розмірі 10300 доларів США, не повернув.
Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Вищевказана стаття визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об'єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з'ясована окремо.
Поряд з цим для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов'язальних правовідносин.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У частині четвертій статті 65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Наведений правовий висновок викладений Верховний Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм права, в контексті встановлених судами обставин справи, для визначення солідарного характеру обов'язків щодо повернення боргу за договором позики з'ясуванню підлягає питання, чи укладено такий договір в інтересах сім'ї.
Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.Згідно із статями 80 і 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд, дослідивши наявні в справі матеріали, враховуючи те що відповідачами так і не було надано жодних належних доказів того що кошти були використані не в інтересах сім'ї, приходить до переконання, що кошти отримані в борг відповідачем ОСОБА_2 використовувалися в інтересах сім'ї, а тому відповідачі повинні нести солідарну відповідальність за невиконання зобов'язань за договором позики.
Доказів, які б підтвердили пояснення відповідача ОСОБА_2 , надані у відзиві стосовно того, що кошти, отримані в борг, були повернені в повному обсязі, а саме: за домовленістю із позичальником в рахунок погашення заборгованості згідно розписки Відповідачем у період з березня по травень 2018 року були поставлені Позивачу металопластикові вироби (вікна, двері) на суму близько 150 000,00 грн., що в доларовому еквіваленті складає близько 5300,0 доларів США (з розрахунку курсу валют станом на грудень 2017 року 28,20 грн за долар), 3 000 доларів США було віддано у липні 2018 року у присутності дружини ОСОБА_5 та двох свідків, які готові прийти до суду та підтвердити факт такої передачі; решту коштів Відповідачем було повернуто Позивачу частинами протягом січня - лютого 2019 року, відповідач ОСОБА_2 не надав та судом не встановлено.
Зі змісту розписки вбачається, що термін виконання боржником обов'язку повернення боргу є 21.12.2017 року, таким чином в позивача виникло право з вказаної дати вимагати повернення боргу, а у відповідачів виник обов'язок повернути зазначений борг, починаючи з 22.12.2017 року.
Перевіряючи вказану в позовній заяві суму богру, суд виходить з наступного.
На момент виникнення боргового зобов'язання 22.12.2017 року згідно офіційного курсу НБУ 100 доларів США становить 27,86 гривень, відповідно сума боргу за розпискою від 04.12.2017 року в розмірі 10 300 доларів США становить 286 958 гривень, що є більшим, ніж зазначено позивачем.
Щодо позовних вимог у частині стягнення інфляційних витрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобовязання, суд виходить з такого.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальністю боржника (спеціальний вид цивільно-правової) відповідальності за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від з знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі №6-49 цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі №6-38 цс 11).
Що стосується вимоги про стягнення інфляційних втрат, то Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні.
Як вбачається з позовних вимог позивач заявив суму до стягнення, з урахуванням інфляційних витрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобовязання.
Перевіряючи суму розрахунку, суд виходить з наступного.
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
У даному випадку розрахунок з суми основного боргу 286 958 грн починається з 22 грудня 2017 року (дати виникнення обов'язку по сплаті боргу) та закінчується 31 серпня 2020 року (по дату звернення до суду з позовом). Сукупний індекс інфляції за період з січня 2018 року по серпень 2020 року становить 115,595 %. Сума інфляційних нарахувань становить 44 751,00 грн (286 958 х 115,595%/100% - 286 958) = 44 751,00 грн, що є більшим ніж зазначено позивачем.
До грошових коштів в доларовому еквіваленті індекс інфляції не застосовується.
Розмір заборгованості 3% річних за один місяць прострочення із 286 958 грн становитиме 23 192.50 грн., що є більшим ніж зазначено позивачем.
Судом зясовано, що між сторонами існує грошове зобов'язання, у судовому засіданні доведена наявність вини щодо прострочення у виконанні зобовязання з боку відповідачів.
Приймаючи у даній справі рішення, суд також виходить з того, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Оскільки, Конвенція та практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права на виконання ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людин" поняття «власність» у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тлумачиться дуже широко, адже воно охоплює цілу низку інтересів економічного характеру (у тому числі і гроші) та, згідно з рішеннями Суду визнавалося таким, що підпадає під захист статті 1 Першого протоколу рухоме і нерухоме майно, матеріальні та нематеріальні блага, зокрема акції, патенти, відшкодування згідно з рішенням арбітражу, право на пенсію, право землевласника на оренду плату, економічні права, пов'язані з веденням підприємницької діяльності, право займатися професійною діяльністю, повернення боргу, яке здійснюється з урахуванням правомірного очікування щодо певного стану речей у майбутньому, право вимоги, тощо.
Відтак, зважаючи на правові позиції Верховного Суду України та практику Європейського суду, суд доходить до висновку, що порушене право позивача підлягає захисту та поновленню у зазначеній в цьому рішенні спосіб, оскільки рішення суду повинно бути не тільки законним, а і справедливим, а також в даному випадку повинна враховуватися і позиція правомірного очікування позивача щодо стягнення з відповідача основної суми боргу з інфляційними витратами та 3% річних за прострочення зобов'язання.
Аналізуючи вищенаведені обставини, враховуючи що суд не може вийти за межі позовних вимог, суд приходить до переконання, що в даному випадку мають місце порушення з вини відповідачів прав позивача щодо повернення позики, та вважає, що позов підлягає до задоволення в межах позовних вимог, а з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають солідарному стягненню на користь ОСОБА_1 кошти за договорами позики в розмірі 10 300 доларів США, що складає 283 001,77 грн, 3 % річних у розмірі - 22896,01 грн, втрати від інфляції у розмірі - 43 186,07 грн.
Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі - 3 490,84 грн підлягають стягненню з відповідачів в рівних частинах пропорційно до задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258 - 268, 273, 352-355 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 530, 549 - 551, 610, 611, 612, 614, 629, 1046 - 1050 ЦК України, ст.ст. 61, 65, 73 СК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) солідарно на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ) суму основного боргу у розмірі - 283 001 (двісті вісімдесят три тисячі одна) грн 77 коп, 3% річних у розмірі - 22 896 (двадцять дві тисячі вісімсот дев'яносто шість) грн 01 коп, втрати від інфляції у розмірі - 43 186 (сорок три тисячі сто вісімдесят шість) грн 07 коп, а всього 349 083 (триста сорок дев'ять тисяч вісімдесят три) грн 85 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в сумі - 1745,42 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в сумі- 1745,42 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, судові рішення оскаржуються до Полтавського апеляційного суду через Хорольський районний суд Полтавської області.
Головуючий: