Справа № 222/1819/17
Провадження № 2/222/156/2021
11 травня 2021 року Володарський районний суд Донецької області у складі:
cудді Доценко С.І.,
за участі секретаря Болбат Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Нікольське цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний Банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначаючи, що 15.11.2011 року між позивачем та відповідачем був укладений договір № б/н, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Підписавши заяву, відповідач підтвердив згоду на те, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на офіційному банківському сайті, складає Договір про надання банківських послуг. Несвоєчасне виконання умов вищевказаного договору з боку відповідача призвело до утворення заборгованості, що станом на 31.01.2017року має заборгованість за кредитом в розмірі 33775,63 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 490,40 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 27011,14 грн., заборгованості за пенею та комісією в сумі 4189,54 грн., штрафу (фіксована частина) в сумі 500,00 грн. та штрафу (процентна складова) в сумі 1584,55 грн., яку він відмовляється сплатити у добровільному порядку. Також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Заочним рішенням Володарського районного суду Донецької області від 26.02.2018 року, позов ПАТ КБ “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково та з останнього на користь ПАТ КБ «Приватбанк» була стягнута заборгованість за кредитним договором б/н від 15.11.2011 року, яка утворилась станом на 31.10.2017 року в сумі 31691,08 грн. та складається із заборгованості за кредитом в сумі 490,40 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 27011,14 грн. та заборгованості за пенею та комісією в сумі 4189,54 грн.та сплати судового збору в сумі 1501,28 грн., а всього 33192,36 грн. (а.с.64-67)
09.10.2020 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення Володарського районного суду Донецької області від 26.02.2018 року. (а.с. 76-83)
Ухвалою Володарського районного суду Донецької області від 16.03.2021 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для подання заяви про перегляд заочного рішення та перегляд заочного рішення. Рішення суду від 26.02.2018 року скасовано та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. (а.с.203-204)
Позиція сторін по справі викладена в наступних письмових заявах.
Позивач- в позовній заяві в якій обгрунтовані позовні вимоги, які на його думку підлягають задоволенню
Позиція відповідача обгрунтована в заяві про перегляд заочного рішення, поданої представником позивача.( а.с.79-93) та письмовій заяві відповідача ( а.с.197-201)
В зазначеній заяві та письмових поясненнях відповідачем не заперечується факт отримання та користування кредитними коштами позивача у зазначений період. Але ж зазначає, що відповідач не здійснював жодного платежу за кредитним договором.Тому просили застосувати строки позовної давності
Позивач, у відзиві на заяву про перегляд заочного рішення, намагаючись спростувати позицію відповідача, посилався на те, що звернувся до суду з позовом в межах позовної давності, оскільки строк дії картки сплинув в січні 2015 року, а позов надіслано до суду 18.12.2017 року - до спливу строку позовної давності. Щодо заперечень відповідача про некористування кредитними коштами зазначив, що згідно виписки по рахунку відповідач активно користувався кредитними коштами до певного часу та поповнював кредитний рахунок. Але ж строк дії картки спливає в січні 2015 року. Тому право вимоги не втрачено. Отже, просив задовольнити позов в повному обсязі.
Сторони та представник відповідача судове засідання не з'явилися.
З огляду на неявку всіх учасників справи, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося, з огляду на положення частини 2 статті 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.
Судом встановлено що 15.11.2011 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н, за яким відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 500,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Ці відомості відображені в Анкеті-заяві про приєднання до умов надання банківських послуг, додаткової інформації для отримання кредиту та довідки про умови кредитування з використанням картки «Універсальна». Всі зазначені документи скріплені підписом від імені ОСОБА_1 і ОСОБА_1 не оспорював дійсність цих підписів (а.с.8-9)
Згідно узгоджених умов договору відповідач зобов'язався здійснювати повернення кредиту частинами (періодичними щомісячними платежами) зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 30% річних на суму залишку заборгованості.
Сторони договору передбачили, що строк його дії договору збігається та відповідає строку дії картки, про що позивач зазначає в позовній заяві.
Із наданої довідки банку вбачається факт надання ОСОБА_1 кредитної картки № 5577212704954224, дата відкриття 15.11.2011 року з терміном дії до 01/15 року, що не заперечується відповідачем та збігається з датою підписання Анкети-заяви. (а.с.127)
Тому, суд вважає що строк дії кредитного договору на узгоджених сторонами умовах, закінчився в останній день січня 2015 року, тобто 31.01.2015 року.
Судом досліджено розрахунок заборгованості за кредитом, визначену банком, яка на думку позивача становить станом на 31.10.2017 року. Так, згідно з розрахунком , ОСОБА_1 має заборгованість за кредитом в розмірі 33775,63 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 490,40 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 27011,14 грн., заборгованості за пенею та комісією в сумі 4189,54 грн., штрафу (фіксована частина) в сумі 500,00 грн. та штрафу (процентна складова) в сумі 1584,55 грн. (а.с.6-7)
Враховуючи те, що відповідачем не оспорюється отримання кредитних коштів та не надано заперечень щодо розрахунку заборгованості за тілом кредиту в сумі 490,40 грн. то суд вважає доведеним цю заборгованість, що є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача, тому що відповідно до статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Обов'язок позичальника повернути кредит та сплатити проценти за користування відповідає положенням частини першої статті 1054 ЦК України , відповідно до якої ,за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року №14-10цс18, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Враховуючи, що строк дії виданої позичальнику кредитної картки було встановлено до січня 2015 року включно, то відповідно банк має право на стягнення з відповідача відсотків, нарахованих станом на дату закінчення строку дії картки (у межах строку дії договору) - по січень 2015 року, тобто до 31.01.2015 року включно.
Отже, вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування грошовими коштами є обґрунтованими, але обмежені строком дії картки.
Як слідує з наданого розрахунку, станом на 31.01.2015 року заборгованість по відсотках за кредитним договором б/н від 15.11.2011 року, позичальником за яким є Любімов , становить 796,53 грн., і саме такий розмір відсотків підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Стягнення процентів за користування кредитом після 31.01.2015 року не грунтується на Законі, а тому, вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Що стосується вимог про стягнення пені та штрафів то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав. Так, суд вважає, що до правовідносин, що склались між сторонами необхідно також застосувати Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року з змінами та доповненнями від 12 лютого 2015 року.
Відповідно до преамбули Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», цей Закон визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
В пункті 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що Кабінет Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону зобов'язаний, зокрема: затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.
На виконання цього Закону 30 жовтня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження № 1053-р, яким було затверджено Перелік нанесених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно п.20 ч.1 цього Розпорядження Володарський район Донецької області входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Проте, 05 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження № 1079-р про зупинення дії Розпорядження №1053-р від 30 жовтня 2014 року.
Проте, згідно ст.1 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» район проведення антитерористичної операції це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.
Згідно Наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ № 33/6/а від 07 жовтня 2014 року «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», відповідно до якого районами проведення АТО визначені всі населені пункти Донецької та Луганської області (без виключень).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований в смт. Нікольське (Володарське), Нікольського (Володарського) району, Донецької області, тобто постійно проживає у зоні проведення антитерористичної операції, а тому на нього розповсюджуються норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.
Відповідно до ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень визначено, що термін дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Даний Закон набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, опублікований 14 жовтня 2014 року в газеті «Голос України» № 197.
Аналізуючи вказаний Закон, суд приходить до висновку, що позивачем безпідставно в порушення вимог зазначеного Закону нараховані: пеня в сумі 4189,54 грн. і штрафи в сумі 500 грн. (фіксована частина) та 1584,55 грн. (процентна складова), а тому в цій частині позовних вимог необхідно відмовити.
Суд не приймає доводи відповідача та його представника про те що позов поданий за межами строків позовної давності.
На підставі виписки банку за зазначеним договором встановлено, що в 2014 року відповідач продовжував користуватись карткою, строк дії картки зазначений до 01/15, а тому позивач не пропустив строк позовної давності, звернувшись з позовом в грудні 2017 році.
Відповідно п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Однак, враховуючи, що позовні вимоги задоволені на 3,8 %, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору в сумі 60,80 грн.
На підставі ст.ст.253, 256, 258, 261, 266, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст.4, 10, 13, 18, 76, 81, 141, 247, 263,265 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 ), зареєстрованого: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк “Приватбанк» (розрахунковий рахунок № НОМЕР_3 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 15.11.2011 року в сумі 1286 (одна тисяча двісті вісімдесят шість) гривень 93 копійки, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 490 (чотириста дев'яносто) гривень 40 копійок, заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 15.11.2011 року по 31.01.2015 року в сумі 796 (сімсот дев'яносто шість) гривень 53 копійки та судового збору в сумі 60 (шістдесят) гривень 80 копійок, а всього 1347 (одна тисяча триста сорок сім) гривень 73 копійка.
В решті позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Суддя С.І. Доценко