17 травня 2021 року Справа № 915/312/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши справу
за позовом: Миколаївського міського центру зайнятості (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 68, код ЄДРПОУ 42559710)
до відповідача: Головного управління ДПС у Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 6)
про: відшкодування збитків,
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача суми допомоги по безробіттю у розмірі 63685,03 грн, виплаченої ОСОБА_1 , поновленому на посаді заступника начальника відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління податкових перевірок, трансферного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі ? Управління).
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2021, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/312/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
Ухвалою суду від 15.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами, встановлено відповідачу процесуальний строк для подання до суду заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.
Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.
05.04.2021 на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити Миколаївському міському центру зайнятості в задоволенні позову повністю з посиланням на положення п. 46 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 28 “Про порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ”, згідно якого розпорядники беруть бюджетні зобов?язання та здійснюють платежі в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, планом асигнувань загального фонду бюджету та планом спеціального фонду відповідно до ст. 48 БК України. При цьому відповідач указує, що кошторисом Головного управління ДПС у Миколаївській області станом на 16.01.2021 не було передбачено видатків на погашення виплат допомоги по безробіттю.
У відзиві також було викладено клопотання про зупинення провадження у справі №915/312/21 до набрання законної сили судовим рішенням П?ятого апеляційного адміністративного суду у справі №400/1697/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління.
У зв?язку з викладеними у відзиві відповідача обставинами суд дійшов висновку про необхідність призначення в даній справі судового засідання і ухвалою від 13.04.2021 призначено судове засідання на 12.05.2021, а також встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання даної ухвали для надання суду письмових пояснень щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Позивач у додаткових поясненнях від 26.04.2021 зазначив, що вважає клопотання про зупинення провадження в даній справі таким, що не підлягає задоволенню, оскільки 13.04.2021 П?ятий апеляційний адміністративний суд виніс постанову у справі № 400/1697/20, якою залишив без змін рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі № 400/1697/20.
Крім того, позивач зазначив, що посилання відповідача на відсутність у кошторисі останнього відповідних видатків не може бути визнано підставою для відмови в задоволенні позову, враховуючи, що згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов?язання.
Інших документів по суті справи від сторін не надійшло.
Ухвалою від 12.05.2021 судом відмовлено у задоволені клопотання Управління про зупинення провадження у справі.
12.05.2021 судом оголошено в судовому засіданні перерву до 17.05.2021, про що представників сторін повідомлено під звукозапис та під розписку.
Учасники справи правом участі у судовому засіданні не скористались.
На підставі ст. 240 ГПК України, у судовому засіданні судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
В ч. 1 ст. 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред?явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов?язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов?язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов?язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об?єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов?язку учасників справи.
В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов?язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об?єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Наказом Головного управління ДПС у Миколаївській області від 25.03.2020 №117-о ОСОБА_1 був звільнений з посади заступника начальника відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління податкових перевірок, трансферного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у Миколаївській області (а.с.6).
З метою реалізації права на соціальний захист 28.04.2020 ОСОБА_1 звернувся із заявою про надання статусу безробітного (а.с.8).
Відповідно до персональної картки № 140520042800094 ОСОБА_1 28.04.2020 став на облік до Миколаївського міського центру зайнятості (а.с. 7).
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі № 400/1697/20 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДПС у Миколаївській області № 117-о від 25.03.2020 про звільнення ОСОБА_1 30.03.2020 з посади заступника начальника відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління податкових перевірок, трансферного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у Миколаївській області; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління податкових перевірок, трансферного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у Миколаївській області; стягнуто з Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 125302,10 грн; допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління податкових перевірок, трансферного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у Миколаївській області та в частині стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 17086,65 грн.
На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі №4000/1697/20 відповідачем було видано наказ № 469-о від 11.12.2020, яким скасовано наказ Головного управління ДПС у Миколаївській області від 25.03.2020 № 117-о «Про звільнення ОСОБА_2 » та поновлено ОСОБА_2 з 31.03.2020 на посаді заступника начальника відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління податкових перевірок, трансферного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у Миколаївській області (а.с. 15).
За час перебування на обліку в центрі зайнятості з 01.05.2020 по 10.12.2020 ОСОБА_1 отримав допомогу по безробіттю в загальному розмірі 63685,03 грн, що підтверджується розрахунковою довідкою Миколаївського міського центру зайнятості б/н від 23.12.2020 (а.с.16).
31.12.2020 позивачем направлено відповідачу претензію №2367/2-20М щодо перерахування суми шкоди, завданої Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у розмірі 63685,03 грн (а.с. 18-19).
Претензія не визнана відповідачем, про що свідчить лист від 16.01.2021 №197/9/14-29-10-02-07, в якому відповідач зазначив, що такі випадки не передбачені кошторисом контролюючого органу (а.с.20).
Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Предметом спору у даній є спірні правовідносини, що виникли з обов'язку відповідача відшкодувати Миколаївському міському центру зайнятості виплачену ОСОБА_1 суми допомоги по безробіттю на підставі частини четвертої статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
При вирішенні даного спору судом враховано наступне.
У частині четвертій статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачена відповідальність роботодавця, зокрема із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу; незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.
Право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу передбачено у абзаці 6 частини першої статті 34 цього Закону.
Спір про право, яке виникає в силу визначеного законом зобов'язання, за наслідком прийняття судового рішення про поновлення на роботі працівника юридичної особи, яка не перебуває у відносинах владного підпорядкування щодо фонду соціального страхування, є за своєю правовою природою господарсько-правовим і підлягає розгляду в судах господарської юрисдикції.
За приписами статті 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто, необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при тому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом, саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), такий суб'єкт не перебуває "при здійсненні управлінських функцій" і не має встановлених нормами статті 2 КАС України ознак суб'єкта владних повноважень а, отже, і спір за участю останнього повинен вирішуватися господарським судом.
Аналогічний правовий висновок щодо непоширення юрисдикції адміністративних судів на справи за позовами центрів зайнятості про стягнення з роботодавця суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № П/811/1917/14 (провадження № 11-102апп18) та від 18 квітня 2018 року (провадження № 11-189апп18).
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов?язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначено Законом України “Про загальнообов?язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.
Так, згідно вказаного закону загальнообов?язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття є система прав, обов?язків та гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов?язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;
страховик - Фонд загальнообов?язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд);
страховий випадок - подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи, внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу;
втрата роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин - припинення трудового договору відповідно до статті 36 (пункти 1, 2, 3), статті 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору), статті 39, статті 40 (пункти 1, 2, 5, 6) Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, а для військовослужбовців - звільнення зі служби з поважних причин без права на пенсію (у зв?язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, за станом здоров?я, у зв?язку із закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, через сімейні обставини або з інших поважних причин відповідно до законодавства про військовий обов?язок і військову службу).
Терміни “застрахована особа”, “страхувальники” та “роботодавці” вживаються в Законі у значенні, наведеному у Законі України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування” (ст. 1 Закону України “Про загальнообов?язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”).
Так, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов?язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов?язані сплачувати єдиний внесок;
роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (ст. 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування”).
Згідно ст. 1 Закону України “Про зайнятість населення” безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування;
безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи;
зареєстрований безробітний - особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи;
соціальний захист у разі настання безробіття - комплекс заходів, що передбачений загальнообов?язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття та законодавством про зайнятість населення.
Кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом: участі в загальнообов?язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття; надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства; надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв?язку із змінами в організації виробництва і праці; надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці (ст. 9 Закону України “Про зайнятість населення”).
Статусу безробітного може набути, зокрема, особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою (у тому числі поданою засобами електронної ідентифікації) у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.
Зареєстровані безробітні мають право на:
1) безоплатне одержання від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції: послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі на громадські та інші роботи тимчасового характеру; консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою обрання або зміни виду діяльності (професії); інформації про свої права та обов?язки як безробітного; відомостей про себе, які містяться в Єдиній інформаційно-аналітичній системі;
2) матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України “Про загальнообов?язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та цього Закону;
3) збереження права на виплату допомоги по безробіттю на період участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру (тривалістю до 180 днів, зокрема у разі заміщення тимчасово відсутнього працівника) у розмірах, встановлених до укладення ними строкового трудового договору на участь у таких роботах;
4) оскарження, у тому числі до суду, дій або бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб, що призвели до порушення прав щодо зайнятості особи.
Реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі, зокрема, поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили (ст.ст. 43-45 Закону України “Про зайнятість населення”).
Поновлення безробітного на роботі за рішенням суду, у відповідності до пп. 2 п. 1 ст. 31 Закону України “Про загальнообов?язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, є підставою для припинення виплати допомоги по безробіттю.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" № 1533-III страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу; застраховані особи опинилися в стані часткового безробіття.
Згідно із частиною першою статті 6 зазначеного Закону право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи.
Видом забезпечення за цим Законом є, зокрема, допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності (абзац другий частини першої статті 7 Закону № 1533-III).
Процедура реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, центром зайнятості державної служби зайнятості визначено постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 198 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин (надалі по тексту - Порядок № 198).
Відповідно до п. 6 Порядку №198, рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається центром зайнятості не пізніше ніж протягом семи календарних днів з дня подання особою заяви про надання статусу безробітного.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 01.05.2020 по10.12.2020 перебував у Миколаївському міському центрі зайнятості на обліку як безробітний та отримав за вказаний період допомогу по безробіттю в загальній сумі 63685 грн. 03 коп., що підтверджується поданими позивачем копіями: персональної картки ОСОБА_1 за № НОМЕР_1 ; розрахункової довідки від 23.12.2020, сформованої Миколаївським МЦЗ, за підписами директора, головного бухгалтера та заступника начальника відділу сприяння зайнятості в Заводському районі (а.с. 7, 16).
Згідно згаданої вище персональної картки, реєстрація ОСОБА_1 у Миколаївському МЦЗ припинилася 11.12.2020 ? згідно абз. 10 пп. 1 п. 30 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2018 № 792, згідно якого Центр зайнятості припиняє реєстрацію безробітного з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу (розпорядження) про поновлення зареєстрованого безробітного на роботі.
Наказом Управління від 11.12.2020 № 469-о, на підставі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі № 400/1697/20, ОСОБА_1 поновлено з 31.03.2020 на посаді заступника начальника відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у Миколаївській області.
Претензію позивача від 31.12.2020 № 2367/2-20м про перерахування Миколаївському МЦЗ грошових коштів у сумі 63685 грн. 03 коп. ? допомоги по безробіттю, виплаченої громадянину ОСОБА_1 відповідач не визнав у зв?язку з тим, що такі випадки не передбачені кошторисом контролюючого органу.
Фонд має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу (абз. 6 ч. 1 ст. 34 Закону України “Про загальнообов?язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”).
Викладене за своїм змістом узгоджується з приписами п. 4 ст. 35 Закону України “Про загальнообов?язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, згідно якого з роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку про те, що обов?язок роботодавця відшкодувати Фонду вартість соціальних послуг, наданих безробітному, в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, виникає у тому випадку, якщо невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю потягло за собою незаконне звільнення з роботи застрахованої особи, і саме через цю подію така особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати, що має бути підтверджено відповідним рішенням суду, яке набрало законної сили в порядку, визначеному законодавством.
Таким чином, суд визнає доведеним, що Управління є роботодавцем у розумінні Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”; що у період з 01.05.2020 по 10.12.2020 ОСОБА_1 перебував у Миколаївському МЦЗ на обліку як безробітний та отримав допомогу по безробіттю в сумі 63685 грн. 03 коп.; що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі № 400/1697/20, яке набрало законної сили в порядку, визначеному законодавством, громадянина ОСОБА_1 поновлено на посаді як такого, що звільнено протиправно.
Доводи відповідача про відсутність підстав для задоволення позову у зв?язку з відсутністю у кошторисі останнього відповідних видатків відхиляються судом з огляду на те, що, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов?язання.
За таких обставин, вимоги про стягнення з Управління виплачених центром зайнятості ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 63685 грн. 03 коп. суд визнає обґрунтованими.
Отже, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору, згідно ст. 129 ГПК України, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позов задовольнити.
2.Стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 6, ідентифікаційний код 43144729) на користь Миколаївського міського центру зайнятості (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 68, код ЄДРПОУ 42559710, р/р НОМЕР_2 , ДКСУ м. Київ) суму допомоги по безробіттю у розмірі 63685,03 грн, виплаченої ОСОБА_1 , поновленому на посаді заступника начальника відділу фактичних перевірок, контролю за готівковими операціями управління податкових перевірок, трансферного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у Миколаївській області, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
5. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Сторони у справі:
позивач: Миколаївський міський центр зайнятості (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 68, код ЄДРПОУ 42559710)
відповідач: Головне управління ДПС у Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул. Лягіна, 6, ідентифікаційний код 43144729)
Повний текст судового рішення складено і підписано 21.05.2021.
Суддя В.О. Ржепецький