Справа № 541/792/19
Номер провадження 2/541/11/2021
(вступна та резолютивна частини)
17 травня 2021 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді - Городівського О.А.
за участю секретаря судового засідання - Ніколаєнко М.В.
представника позивача ОСОБА_1
представника третьої особи ОСОБА_2
розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання батьківства та передачі неповнолітньої дитини батькові для постійного проживання,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області, Миргородський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в Полтавській області,
До Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання батьківства та передачі дитини батькові для постійного проживання звернувся ОСОБА_6 . В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_6 зазначив, в період з січня 2009 року по серпень 2012 року перебував у фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_7 . В свідоцтві про народження ОСОБА_7 відсутні відомості про позивача як про батька дитини, так як державна реєстрація проводилася у відповідності до ч.2 ст. 135 СК України. Вказує, що він являється біологічним батьком дитини та має бажання і змогу піклуватися за дитиною. Позивач вказує, що проживає в Шевченківському районі м. Києва, має офіційну роботу, має у користуванні житло яке забезпечить потреби дитини. Наразі вихованням дитини займається опікун, ОСОБА_4 , відповідач по справі. Враховуючи наведене, позивач прохав суд визнати його батьком, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також зобов'язати опікуна, ОСОБА_4 особисто передати позивачу дитину за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 травня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с.21).
У встановлений судом строк відповідачі правом на подання відзиву не скористалися.
В судове засідання позивач підтримав позовні вимоги та прохав їх задовольнити. Суду пояснив, що після народження ОСОБА_7 він попросив свою матір попіклуватись про сина. На даний час він проживає у цивільному шлюбі має постійну роботу, а тому може та бажає турбуватись про свого біологічного сина. В минулому році він просив свою матір ОСОБА_4 дати можливість поїхати з ОСОБА_7 на море, однак вона відмовила.
Відповідачі ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином про причини неявки суду не повідомляли.
Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні визнала позовні вимоги ОСОБА_6 частково. Не заперечувала проти вимог щодо визнання його батьком ОСОБА_7 . Суду підтвердила, що він народився в м. Київ і його біологічними батьками є її син, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . В момент народження ОСОБА_7 ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували у відносинах, зловживали алкогольними напоями та не могли належним чином турбуватись про новонародженого, тому вона відгукнулась на їх прохання, щоб взяти дитину до себе. Окрім дитини вони не передали ні документів а ні коштів для його забезпечення. Саме її зусиллями були оформлені документи на дитину і вона доданого часу турбується про нього виховує та забезпечує. Позивач ОСОБА_6 лише двічі бачив ОСОБА_11 не має з ним зв'язку і їй не зрозуміле його бажання забрати його в Київ. Тому заперечує позовні вимоги щодо передачі неповнолітнього ОСОБА_7 для постійного проживання разом з позивачем та його співешканкою.
Представник Служби у справах дітей Миргородської районної державної адміністрації Сидоренко С.А. в судовому засіданні не заперечував проти часткового задоволення позову. Вважав недоцільним передачу дитини позивачеві з підстав вказаних у висновку органу опіки та піклування.
Заслухавши пояснення позивача, його представника, ОСОБА_4 , представника органу опіки та піклування та особисто ОСОБА_7 , дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_7 , про що було 12 вересня 2014 року було складено відповідний акт за №2, що підтверджується копією свідоцтва про його народження (а.с.62).
Так, батьками у вказаному свідоцтві зазначені ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .
З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження стосовно акту про народження ОСОБА_7 № 2 від 12.09.2014 року вбачається, що державна реєстрація народження дитини проведена в порядку ч.2 ст. 135 Сімейного кодексу України, а саме за рішенням органу опіки та піклування, а відомості про батьків вказані на підставі розпорядження голови Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області від 14.05.2014 року (а.с.163-164).
З Висновку орану опіки та піклування від 16.02.2021 вбачається, що ОСОБА_7 з 06.10.2014 року перебуває на обліку в службі у справах дітей Миргородської РДА як дитина позбавлена батьківського піклування.
В подальшому опікуном над малолітнім ОСОБА_7 призначено відповідачку ОСОБА_4 , яка дитині являється бабусею.
Позивач ОСОБА_6 визнає батьківство стосовно дитини ОСОБА_7 .
Іншими учасниками в ході судового розгляду обставина батьківства не оспорювалася.
В ході судового розгляду, за клопотанням позивача, задля підтвердження батьківства, судом призначалась судово-генетична експертиза, проведення якої доручено експертам Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи. Окрім того, судом в ухвалі від 05.12.2019 року роз'яснено учасникам наслідки ухилення від проведення експертизи.
Разом з тим, в подальшому матеріали справи повернуті до суду без виконання, з огляду на неодноразову неявку ОСОБА_7 та його біологічної матері для відбору зразків крові.
Вказані дії унеможливлюють підтвердження факт батьківства у інший спосіб.
Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (Постанова ВС від 25.08.2020 року № 478/690/18).
Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Окрім того, за наслідками касаційного перегляду судових рішень у цивільній справ № 478/690/18 в постанові ВС від 25.08.2020 року наголосив, що нез'явлення відповідача разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо дитини.
Тому, враховуючи, що відповідачі, без наведення поважності причин, ухилилися від участі у проведенні експертизи, щодо якої позивач мав легітимні сподівання у її проведенні задля підтвердження факту батьківства, з огляду на виключну важливість висновків такої експертизи, суд, в порядку ст. 109 ЦПК України визнає цей факт як такий, що підтверджує батьківство позивача.
Відповідно до частини другої статті 125 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Таким чином, враховуючи встановленні обставини та сукупність доказів, що їх підтверджує, суд вважає, що позовна вимога ОСОБА_6 про визнання батьківства підлягає до задоволення.
Вирішуючи по суті вимогу позивача стосовно зобов'язання опікуна передати дитину за місцем проживання батька, суд зауважує наступне.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Суд зауважує, що ОСОБА_7 тривалий час перебуває на обліку як дитина позбавлена батьківського піклування. Вказане, зумовило призначення дитині опікуна, ОСОБА_4 . Тобто, майже з народження ОСОБА_7 офіційно постійно проживає разом із опікуном (бабусею), яка займається вихованням дитини, створенням умов для всебічного розвитку дитини, матеріально забезпечує.
У відповідності до ч.4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Таким чином, законом чітко визначено місце проживання дитини, стосовно якої встановлена опіка.
Окрім того, судом враховується Висновок органу опіки та піклування від 16.02.2021 року, в якому вказано на недоцільності передачі видити на виховання ОСОБА_6 . Вказаний висновок обумовлено тим, що дитина бажає проживати разом з опікуном, окрім того опікун свої обов'язки виконує в повному обсязі, а в родині наразі панує атмосфера спокою, доброзичливості та створені всі необхідні умови для проживання, виховання та розвитку підопічної дитини (а.с.168).
Суд наголошує, що наявність у батька фінансової можливості забезпечити базові потреби дитини не є визначальним при визначенні місця проживання дитини, так як його поведінка до подачі позову до суду могла б розцінюватись як підстава для позбавлення батьківських права.
На переконання суду, зміна обстановки повсякденного життя дитини, визначення місця її проживання із батьком, у якого не встановлений контакт з дитиною, виступатиме для неї психотравмуючими чинниками.
Тому, виходячи з найвищих інтересів дитини, враховуючи встановлені фактичні обставини, суд не вбачає підстав для задоволення відповідної вимоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову, судові витрати розподіляються пропорційно до задоволеної частини позову.
Таким чином, на користь позивача із відповідачів підлягають стягненню судові витрати у розмірі 768,40 грн.
Задовольнити позовну заяву ОСОБА_3 частково.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП НОМЕР_1 , батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народження
Відмовити у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання опікуна ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 передати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 для проживання неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 1995 р.н. на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП НОМЕР_1 судові витратив у сумі 768 грн. 40 коп.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту рішення шляхом подачі апеляційної скарги через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області.
Повний текст рішення виготовлено 21.05.2021
С Суддя О. А. Городівський