Провадження № 1-кп/537/53/2021
Справа № 537/3708/20
21.05.2021 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі головуючого судді - ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , за участю прокурора - ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого - ОСОБА_5 , потерпілого - ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці, кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020170000000331 від 19.06.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Беркакіт Нерюнгінського району республіки Саха - Якутія Російської Федерації, росіянина, громадянина Російської Федерації, з базовою загальною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 187 КК України,
встановив:
В провадженні Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 187 КК України.
В зв'язку з тим, що строк дії раніше обраного запобіжного заходу відносно обвинуваченого закінчується, судом поставлено на обговорення питання про доцільність продовження запобіжного заходу.
В судовому засіданні прокурор вказав на необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою так, як обвинувачений ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які кваліфікуються як тяжкі, що підтверджується зібраними у кримінальному провадження доказами в їх сукупності. Обвинуваченому слід продовжити винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків та для запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, впливати на свідків та потерпілого, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, при цьому інші більш м'які запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні не заперечував проти продовження йому виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В судовому засіданні захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 , не заперечував проти продовження його підзахисному запобіжного заходу, оскільки не може йти в розріз з думкою обвинуваченого, заперечував проти наявності вказаних прокурором ризиків визначених ст. 177 КПК України.
Потерпілий - ОСОБА_6 підтримав думку захисника.
Суд заслухавши прокурора, обвинуваченого та його захисника, потерпілого, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Згідно реєстру матеріалів досудового розслідування ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 25.09.2020 року обвинуваченому ОСОБА_4 обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 04.11.2020 року обвинуваченому ОСОБА_4 обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, який за ухвалами суду від 04.12.2020 року, 28.01.2021 року, 26.03.2021 року продовжувався строком на 60 діб та закінчує свою дію 24.05.2021 року.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 331 КПК України суд під час судового розгляду за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст.. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першої цієї статті.
Згідно ч. 1 статті 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Вирішуючи питання щодо доцільності продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить із вимог статті 29 Конституції України, якими передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Наведені Конституційні гарантії права на свободу та особисту недоторканість поєднується з такими ж вимогами статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), яка відповідно до вимог частини 1 статті 9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположним свобод людини (1950 року), Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
У пункті 1 статті 1 цього Закону зазначено, що Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а статтями 13, 17 Закону України «Про визнання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права» та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.
Європейський суд з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії" закріпив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим моментом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. У справі "Летельє проти Франції" від 26.06.1991 року вказано, що особлива якість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Щодо доводів захисника про відсутність вказаних ризиків, суд вважає необхідним зазначити, наступне.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для застосування запобіжного заходу, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не застосувавши запобіжний захід. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».
Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у разі визнання його винуватим, з огляду на вірогідність переховування від суду, незаконний вплив на потерпілого та свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, спростовують доводи захисту про відсутність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винуватості чи не винуватості в скоєні кримінального правопорушення, а також питання відносності та допустимості доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судового провадження під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції. Встановлення того, вчинила чи не вчинила особа кримінальне правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається.
Обвинувачений раніше неодноразово судимий, обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів проти власності, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років з конфіскацією майна. Також, суд враховує, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, не має у власності цінного майна, а також відсутні дані, що у нього є засоби для існування, не одружений, немає міцних соціальних зв'язків, перебував у розшуку.
Вказані обставини вказують на ризик продовження ним злочинної діяльності та спроб ухилення від явки до суду для уникнення покарання.
Щодо незаконного впливу на свідків та потерпілого для уникнення покарання, то в ході кримінального розслідування встановлено свідків вказаних злочинів, які своїми показами викривають злочину діяльність обвинуваченого, тому останній з метою уникнення покарання, може вчиняти дії з метою зміни показань свідків, а також вчиняти тиск на потерпілого з метою зміни його показань.
Медичних висновків які б обґрунтовано давали суду підстави вважати, що за станом здоров'я обвинувачений не може утримуватися в умовах установи виконання покарань суду не подані.
З огляду на наведене, суд вважає обґрунтованими наявність зазначених прокурором підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, передбачених ст. 177, ст. 178, ст. 197, ст. 199 КПК України, оскільки менш суворі запобіжні заходи не можуть забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
За викладених обставин, оцінюючи суспільну небезпечність та тяжкість кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому, з метою запобігання ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а саме запобігання спробам переховуватися від суду, вчиняти повторно кримінальні правопорушення, впливати на свідків та потерпілого, суд вважає за необхідне обрати відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Суд, враховуючи матеріали кримінального провадження, характер кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , зважаючи на підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, вважає за необхідне не визначати розміру застави.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183,194, 199, 315, 371, 372 КПК України, суд -
постановив:
Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме: з 21 травня 2021 року до 19 липня 2021 року до 24 години.
Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її проголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Повний текст ухвали складено та проголошено 21.05.2021 року о 15.45 год.